<<
>>

ЛАНДШАФТИ І МОЖЛИВОСТІ

Загальна площа Європи невелика, але її природні ландшафти різноманітні та складні. Визначити кількість природно-географічних регіонів просто, але коли піти цим шляхом, то можна втратити ши­рокий регіональний погляд — погляд, шо ціка­виться тим, як розгортається людська доля Євро­пи.

Європейські природні ландшафти можна поділити за регіональним принципом на чотири групи: Центральні височини. Альпійські гори на півдні. Західні височини і велика Північноєвро- пейська низовина (рис. 1-4).

Серцевина Європи покрита горбами і невели­кими плато із залісненими схилами і родючими долинами. Ці UeHmpajibHi височини також містять більшість європейських продуктивних вугільних басейнів; ця багата на корисні копалини дуга простягається через середину Європи від Англії на схід до України. Коли цей регіон піднісся над своїм давнім середньовічним буттям унаслідок Промислової революції, його містечка перетвори­лися на міста, а сільськогосподарські угіддя посту­пилися місцем шахтам і фабрикам.

Центральні височини прилягають на півдні до значно вищих Альпійських гір. а на заході, півночі та сході межують з Північноєвропейською низо­виною. Альпійські гори (гори альпійської складчас­тості) охоплюють не лише власне Альпи, а й інші гірські пасма, шо належать до цієї великої гірської системи. Піренеї між Іспанією та Францією (один із кількох європейських суто природних бар’єрів). італійські Апенніни. Дінарські пасма і Карпати у Східній Європі входять до цієї Альпійської систе­ми. шо простягається навіть до Північної Африки (Атлаські гори), на схід до Туреччини і далі. Хоча Альпи досить пересічені, вони не перешкоджають просторовим зв’язкам: купці впродовж століть торгували через гірські перевали.

Європейські західні території також досить пе­ресічені. але Західні височини Скандинавії. Шот­ландії. Ірландії. Французької Бретані. Португалії та Іспанії не є частиною Альпійської системи (найвищі показники значно нижчі від тих.

шо у Альпах). Ця західна дуга являє собою давніше гео­логічне гірське утворення, яке дуже контрастує з відносно молодими, все ше активними у сейс­мічному плані Альпійськими горами. Скандинав­ські височини формують частину старовинного ге­ологічного шита, в основі якого лежать старі крис­талічні масиви, які досьогодні мають ознаки плей­стоценового зледеніння. Порівняно старі хребти сьогодні здебільшого стерті до плоскогір’їв, також оточують іспанське центральне плато — Mecemy.

Названі європейські ландшафтні регіони най­більш густо заселені. Північноєвропейська низо­вина простягається у вигляді гігантської дуги від Пів­денної Франції через низовинні місцини впоперек Північної Німеччини, а тоді на схід через Польщу, звідки вона розширюється до Південно-Західної Росії. Зверніть увагу, шо Південно-Східна Англія. Данія і південний край Швеції також належать до цього регіону (рис. 1-4). Більша частина Північно- європейської низовини лежить на висоті менше 500 футів (150 м) від рівня моря, а місцевий рельєф рідко перевищує 100 футів (30 м). Крім цього простого топографічного чинника, існує ше багато інших для її внутрішньої диференціації.

У Франції цей регіон охоплює басейни трьох головних рік — Гаронни. Луари і Сени. У Нідер­ландах більша частина цього регіону складається із території, яка лежить нижче рівня моря і відвойо­вана у нього. У Південно-Східній Англії, на тери­торіях, вищих від Нідерландів, у Північній Німеч­чині та Данії, Південній Швеції і далі на схід він позначений плейстоценовим зледенінням, яке від­ступило лише кілька тисячоліть тому (див. рис. 1-6). Кожна з цих конкретних місцевостей характери­зується своїми власними умовами, оскільки грунти і клімат відрізняються, сприяючи розвитку деяких найбільших світових продуктивних (і престижних) видів сільськогосподарської діяльності.

Північноєвропейська низовина також є одним із головних європейських напрямів людських кон­тактів. Цілі народи MirpyBajIH, а війська часто мар­ширували по ній.

У міру створення поселень сільськогосподарська диверсифікація стала нор­мою. а використання землі — інтенсивнішим.

Європа: східні межі

Європейський світ омивається на заході, півночі та півдні відповідно атлантичними, арктичними і серед­земноморськими водами. Однак європейські східні межі завжди були предметом дебатів. Деякі вчені виз­начають їх в Уральських горах, таким чином визнаю­чи «європейську» і «азійську» Росію. Інші стверджу­ють, що через існування певної перехідної зони між Заходом і Сходом (яка продовжується до Росії) вза­галі немає сенсу намагатися визначити будь-які межі.

У цьому розділі східні межі Європи визначаються як кордон з Росією, і для цього є серйозне гео­графічне підґрунтя. Східна Європо подібна до За­хідної Європи за її фрагментацією на декілька дер­жав, які мають чіткі географії культур; ці політичні умови відрізняють її від російського гіганта на сході. Історичні та культурні контрасти також визнача­ють великі сегменти цих меж (це можна побачити на рис. 1-8).

організованим навколо багатьох сіл, з яких фермери виробничо пов'язувалися зі своїми полями. Сьо­годні, через століття, ми й надалі не можемо гово­рити про «Молочний пояс» або «Пшеничний пояс» у Європі, подібно до таких у Північній Аме­риці; навіть якщо на фермі домінує одна культура, інші культури вирощуються лише на відстані кіль­кох полів.

Нарешті, Північноєвропейська низовина володіє ще однією значною перевагою: мережею судно­плавних річок, що беруть початок із сусідніх з нею підвищених місцевостей і продовжують свій шлях до моря. Крім трьох річок Франції, про які вже йшлося, річкова система Рейн—Маас обслуговує одну з найбільш продуктивних індустріальних та сільськогосподарських територій Європи, сягаючи моря через Нідерланди; Везер. Ельба і Одра пере­тинають Північну Німеччину; Вісла — Польщу. У Південно-Східній Європі Дунай переважає Рейн за регулярністю течії та судноплавністю. Отож го­ловні європейські ріки створюють радіальну струк­туру поза внутрішніми височинами континенту. Таким чином природні водні шляхи, так само як і суша Північноєвропейської низовини, надаються для транспорту й торгівлі. Протягом століть євро­пейці покращували ситуацію, з’єднуючи судно­плавні ріки за допомогою штучних каналів (рис. 1-4). Ці водні шляхи, так само як і шосейні та заліз­ничні, що з'явилися пізніше, разом перевозять де­сятки тисяч мешканців, сприяючи їхнім контактам. Тому нова техніка та інновації мали змогу швидко поширюватись, а торговельні зв’язки та госпо­дарська діяльність — постійно інтенсифікуватися.

<< | >>
Источник: Блій Г. де, Муллер Пітер. Географія: світи, регіони, концепти / Пер. з англ.; Передмова та розділ «Україна» О. Шаблія. — K.: Либідь,2004. - 740 с.; іл.. 2004

Еще по теме ЛАНДШАФТИ І МОЖЛИВОСТІ:

  1. Структура творчого процесу та можливості його оігтимізації.
  2. Зміс
  3. Методи політичної науки
  4. Вступ
  5. Гнів - емоція, що виникає при явному розходженні поведінки іншої людини з нормами етики і моралі.
  6. Параметри розвитку та види політичних конфліктів. Політична криза і політична катастрофа
  7. ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ
  8. РЕГІОНИ ПІВДЕННОАЗІЙСЬКОГО СВІТУ
  9. РЕГІОНИ РОСІЙСЬКОГО СВІТУ
  10. Екологічні проблеми України
  11. КЛАСИЧНА ЄВРОПЕЙСЬКА СПАДЩИНА
  12. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ
  13. Література
  14. Діагностика