§ 4. Територія в міжнародному праві

Термін “територія” походить від латинського слова terra, що в перекладі означає - земля, суша.

У науковій літературі можна зустріти різні погляди науковців на сутність та зміст поняття «територія».

Найбільш повний і детальний аналіз території в юридичній науці був здійснений юристами-міжнародниками. Зокрема, у широкому значенні слова, під територією в міжнародному праві розуміються різноманітні простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряними просторами, а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому [80, с. 143; 81, с. 254]. Деякі вчені до території включають також штучні об’єкти та споруди (космічні об'єкти, стаціонарні морські платформи й ін.) [82, с. 127]. Відповідно, термін «територія» використовується в міжнародному праві для позначення земного, а також позаземного простору, відмежованого від інших просторів певними межами, і такого, що має визначений юридичний статус (наприклад, статус державної території) і відповідний йому правовий режим.

79 Воронкова Т. Є., Хівренко К. В. Транснаціональні корпорації в системі глобальної економіки: стан та проблеми. Економіка та держава. 2021. № 11. С. 112-115.

80 Міжнародне право : підручник / А. В. Войціховський ; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2020. - 544 с.

81 Баймуратов М.О. Міжнародне право: Підручник. - Суми: ВТД «Університетська книга»; Одеса: «Астропринт», 2006. - 424с.

82 Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / За заг. ред. Теліпко В. Е. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 608 с.

Під правовим статусом території слід розуміти її базисну правову характеристику, визначення її основної приналежності відповідно до міжнародно- правової класифікації територій (наприклад, державна територія, міжнародна територія й ін.).

Правовий режим виступає у вигляді визнаних в міжнародному праві й у законодавстві держав специфічних рис і характеристик певної території, що в сукупності визначають і обумовлюють певний, відмінний від інших, порядок її використання.

Уся територія Землі відповідно до її правового режиму може бути класифікована на такі категорії:

1) державна територія, тобто територія, яка розташова на в межах державних кордонів тієї чи іншої держави і на яку поширюється повна та виключна влада цієї держави;

2) території з міжнародним режимом - території, які не входять до складу державної території: водні простори за межами виключних економічних зон прибережних держав, Міжнародний район морського дна, Антарктика, космічний простір, Місяць та інші небесні тіла.

3) території зі змішаним режимом — це території, на які одночасно поширюється дія норм і міжнародного, і національного права.

До них належать, по-перше, прилеглі та виключні економічні зони і континентальний шельф прибережних держав, які не входять до їх території, і, по­друге, міжнародні річки, міжнародні протоки, що перекриваються територіальним морем прибережних держав, і міжнародні канали, що входять до складу територій прибережних держав.

4) території з особливим міжнародним режимом - це демілітаризовані і нейтралізовані зони і зони миру (до них належать, зокрема, архіпелаг Шпіцберген, Аландські острови, Додеканезькі острови, острів Пантеллерія, Панамський та Суецький канали, Місяць та інші небесні тіла).

Демілітаризована територія — це така частина державної території, у відношенні якої держава прийняла міжнародне зобов’язання скоротити або не мати в її межах військових укріплень і споруд, визначених видів озброєнь і збройних сил. Такі території створюються на основі міжнародних угод (договорів) між заінтересованими державами з метою забезпечення взаємної міжнародної безпеки.

Нейтралізована територія - поняття більш широке, ніж демілітаризована територія, оскільки під нею розуміється встановлення міжнародними угодами такого статусу території, при якому забороняється її використання в якості театру воєнних дій або в якості бази для ведення воєнних дій в інших районах світу [83, С.

За ознакою суверенності на нашій планеті виділяють території таких видів: б суверенні держави (на сьогодні у світі існує понад 190 суверенних держав, які володіють територією, що обмежується сухопутними та

83 Міжнародне право : підручник / А. В. Войціховський ; МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2020. - 544 с. морськими кордонами; де створено системи законодавчої, виконавчої та судової влади, валютно-грошову систему, митну службу, органи безпеки, національні збройні сили тощо);

'б залежні країни й території, що під політичним чи військовим контролем однієї з суверенних держав і мають різний статус (колонії, протекторати, підопічні території);

б невизнані держави (вони мають всі необхідні атрибути державної влади, економічну самостійність, але не признані світовим співтовариством: Придністровська Молдавська республіка, Абхазія, Нагірний Карабах, Турецька Республіка Північного Кіпру);

б спірні території — території, на які претендують кілька держав (у світі існує понад 300 ділянок і територій, що є спірними. Серед причин спорів — несправедливі або нав 'язані силою договори про кордони; поділ території, на якій мешкає один етнос; складність встановлення кордонів по природних об'єктах. Серед найвідоміших спірних територій — Палестина, Західна Сахара, Фолклендські (Мальвінські) острови, штат Джамму і Кашмір, прикордонна смуга в басейні Амазонки між Еквадором і Перу тощо.);

б води відкритого моря (перебувають у загальному користуванні всіх, серед них і внутрішньоконтинентальних держав; поза кордонами територіальних вод усі держави мають право на вільне судноплавство, вільний переліт над морем, вилов риби тощо);

б Антарктида і Антарктика (згідно міжнародного договору від 01.12.1959 року — нейтральну демілітаризовану територію, на якій діє принцип вільних наукових досліджень) [84].

Державна територія — це геофізичний та політико-правовий простір земної кулі який відповідно до норм міжнародного та національного права знаходиться під суверенітетом певної держави.

Основні характеристики державної території можна розподілити на:

1. Геофізичні, які характеризують топологічні, геометричні, чи географічні властивості території, а саме: розмір і форма, географічні координати, природні умови, надра, материкове або острівне положення, тип природного ландшафту та ін.

2. Соціокультурні - чисельність, щільність та розподіл населення по регіонах, на суспільні групи і прошарки, його динаміка, віковий та статевий склад, національно-етнічний склад і характер занять населення, урбанізованість території, промислова розвиненість, ступінь господарського освоєння, використання природних ресурсів та ін.

3. Політико-правові - цілісність та недоторканість державної території, особливості адміністративно-територіального та політико-правового поділу, особливості правового режиму території.

Основною ознакою, яка відрізняє державу від усіх соціальних явищ є територія, яка визначається державним кордоном. Зазвичай до складу державної території входять: суша і води (внутрішні і територіальні) у межах державних

84 Сучасна політична карта світу. http://geografia.at.ua/index/3_suchasna_politichna_karta_svitu/0-1353 кордонів, повітряний простір над сушею і водами (тропосфера, стратосфера, іоносфера та значна частина простору, що знаходиться вище), надра, що знаходяться під ними (до доступної глибини), а також дипломатичні представництва, торгові, пасажирські й військові морські та повітряні судна, літаки та космічні апарати [85, с. 57].

Сухопутною територією держави вважається той об'єм суші, який знаходиться в межах державних кордонів. Вона включає як материкову частину суші, так і острови, а також надра під сушею і водами на фактично будь-яку глибину.

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 року острів - це природно утворений простір суші, оточений водою, що знаходиться вище рівня води під час приливу (ч. І статті 121) [86].

Анклав — частина території однієї держави, що оточена територією іншої держави. Так, наприклад, іспанський анклав Плівія у Франції, на території Швейцарії розташований анклави Бюзінген (ФРН), на території Нідерландів - Барле-Нассау, Барле-Хорті (Бельгія) і, навпаки, - Варле-Дус (Бельгія) у Нідерландів та ін.

Право доступу до анклав регулюється спеціальними угодами між державами.

Якщо частина території однієї держави відрізана частково сухопутною територією і частково морською територією іншої держави, вона розглядається як напіванклав, оскільки є морський берег, до якого можливий доступ із боку моря (наприклад, Калінінград і Калінінградська область Росії, що мають вихід до Балтійського моря; іспанські території Сеута і Мелілья, оточені територією Марокко, але які мають вихід до Середземного моря) [87, с. 40].

Водну територію держави утворюють внутрішні води, а також територіальне море.

До внутрішніх вод відносяться: ріки, озера, водосховища, канали, які розташовані в межах сухопутних кордонів держави.

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 року внутрішніми морськими водами є: морські води, в тому числі й води держав-архіпелагів, які розташовані в сторону берегу від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря; води портів; води заток, берега яких належать одній державі, якщо їх ширина не перевищує 24 морські милі; а також історичні моря й затоки ( напр., море Лаптєвих) [88, с. 135]. Наприклад, Туреччині належать морські протоки Босфор і Дарданелли, які з’єднують між собою Чорне та Середземне моря. До акваторії України історично належать Бузький чи Дніпровський лимани.

85 Кельман М.Ч., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. - 3-е видання, стереотипне. - Львів: «Новий Світ-2000», 2007. - 584с.

86 Конвенція ООН з морського права: ООН. Конвенція, Міжнародний документ від 10.12.1982 року. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_057#Text

87 Територія і кордони у міжнародному праві: навчальний посібник / Ю.А. Дем’янюк, Д.А. Купрієнко, О.В. Діденко [та ін.]. Хмельницький: Видавництво НАДПСУ, 2014. 232с.

88 Международное право: учебник /Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Междунар. отношения, 2005. 816с.

До акваторії (території) держави не включаються територіальні води, які визначаються у 12 миль від морського узбережжя (лінії відпливу).

Закон України «Про державний кордон України» від 18 грудня 1991 року до внутрішніх вод України відносить:

1) морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для обчислювання ширини територіального моря України;

2) води портів України, обмежені лінією, що проходить через постійні портові споруди, що найбільше виступають у бік моря;

3) води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюються один або декілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морські милі;

4) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні;

5) обмежену лінією державного кордону частину вод рік, озер та інших водоймищ, береги яких належать Україні (стаття 6) [89].

Територіальним морем є полоса прибережних морських вод шириною не більше 12 миль від лінії найбільшого відпливу чи від прямих вихідних ліній.

Територіальне море є частиною території відповідної держави. Проте обсяг суверенних прав прибережної держави в територіальному морі дещо вужчий, ніж у внутрішніх водах. З обсягу правомочностей держави установлюється виняток - право мирного проходу. Невійськові судна всіх держав користуються правом мирного проходу через територіальне море.

У відповідності зі статтею 13 Закону України «Про державний кордон України» мирний прохід через територіальне море України здійснюється з метою його перетинання без заходу у внутрішні води України, або з метою заходу у внутрішні води і порти України, або виходу з них у відкрите море [90].

Повітряна територія держави — це стовп повітря над сухопутною і водною територією держави в межах її державних кордонів.

В цілому межі висоти повітряної території конвенційно не визначені. У законодавстві України це питання також чітко не урегульоване. Так, згідно п. 81 ч.1 ст. 1 Повітряного кодексу України повітряний простір України — частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією України, у тому числі над її територіальними водами (територіальним морем), і обмежена вертикальною поверхнею, що проходить по лінії державного кордону України [91].

Правовий режим повітряного простору установлюється винятково державою. Але держави на засадах взаємності і за взаємною згодою беруть на себе міжнародні зобов’язання про польоти на їхню територію і через їхню територію (транзитом) іноземних повітряних апаратів. Ці зобов’язання складають предмет регулювання міжнародного повітряного права.

Важливою частиною державної території є також надра, які знаходяться під сухопутною й водною територією, а також надра континентального шельфу. Надра у міжнародному та внутрішньо національному праві не мають будь-яких обмежень по глибині.

Правовий режим надр регламентується в Україні Конституцією України [92] і Кодексом України про надра 1994 року [93]. Надра, згідно ст. 4 Кодексу України про надра, є виключною власністю народу України і даються тільки в користування. Угоди або дії, що у прямій або непрямій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради [94].

До надр належать суцільні породи, породи, що знаходяться в рідкому і газоподібному стані, у тому числі такі, що містять корисні копалини й енергетичні ресурси, а також наявні серед порід природні пустоти. Надра містять у собі не тільки підземні ділянки, але і ділянки дна водойм, континентального шельфу і виняткової (морської) економічної зони.

Умовна (квазі) територія держави включає території посольств, морські, річні, повітряні і космічні кораблі під прапором чи знаком держави, військові кораблі, кабелі та трубопроводи, прокладені у відкритому морі, що з 'єднують території держав, технічні споруди на континентальному шельфі або в надрах відкритого моря, навіть якщо вони знаходяться у водах або глибоко на дні виключних морських зон.