§ 5. Право міжнародних договорів

Право міжнародних договорів — галузь міжнародного права, яка об'єднує сукупність правових норм, що регулюють порядок укладення, дії, зміни і припинення міжнародних договорів.

Суб’єктами права міжнародних договорів є тільки класичні суб'єкти міжнародного права: держави, нації і народи, що борються за національну незалежність, міжнародні міжурядові організації, державоподібні утворення.

Основним принципом права міжнародних договорів є pacta sund servanda - договори повинні виконуватися. В сучасному міжнародному праві цей принцип закріплений в Статуті ООН. Пункт 2 ст. 2 Статуту ООН декларує принцип таким чином: «всі члени ООН добросовісно виконують взяті на себе за цим Статутом

92 Конституція України: Закон України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

93 Про надра: Закон України, Кодекс від 27.07.1994 № 132/94-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/132/94- %D0%B2%D1%80#T ext

94 Про надра: Закон України, Кодекс від 27.07.1994 № 132/94-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/132/94- %D0%B2%D1%80#T ext зобов’язання, щоб забезпечити їм всім в сукупності права і переваги, які випливають з належності до складу членів Організації» [95].

Відповідно до ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року [96] і Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року [97] міжнародний договір — це врегульована міжнародним правом угода, укладена державами та іншими суб’єктами міжнародного права у письмовій формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов ’язаних між собою документах, а також незалежно від її найменування.

Характерними ознаками міжнародного договору є:

- угода врегульована міжнародним правом;

- угода укладена лише між правоздатними суб’єктами міжнародного права;

- є результатом, утіленням узгодженого волевиявлення сторін;

- об’єктом є відносини суб’єктів міжнародного права з приводу матеріальних і нематеріальних благ, дій і утримання від дій;

- метою є кінцеві результати, яких прагнуть досягти суб’єкти міжнародного права, укладаючи договір;

- може міститись в одному чи декількох пов ’язаних документах;

- найменування договору відображає його внутрішній зміст;

- є обов ’язковим для суб’єктів, які його уклали чи приєднались.

Міжнародний договір — це родове поняття, що об’єднує міжнародні угоди з різними назвами.

Існують такі найменування міжнародних договорів:

S трактат — багатосторонній міжнародний договір, що встановлює взаємовідносини між його учасниками з яких-небудь політичних питань (наприклад, Берлінський трактат 1878 року і підтвердив незалежність Чорногорії, Сербії і Румунії.);

S договір — найбільш поширене найменування різноманітних угод між державами з політичних, економічних, культурних, соціальних та інших питань;

S пакт — двостороння або багатостороння угода між державами, яку укладають з якої-небудь однієї важливої політичної проблеми (наприклад, Пакт про ненапад, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і т.д.);

S угода — це міждержавний договір, що підписується зазвичай від імені уряду і, як правило, не підлягає ратифікації;

S конвенція — міжнародна угода, що укладається в якійсь спеціальній галузі з цілого ряду питань (наприклад, про режим використання морських вод, з екологічних питань, в галузі охорони прав людини і т.п.);

95 Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду: ООН. Статут, Міжнародний документ від 26.06.1945. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_010#Text

96 Віденська конвенція про право міжнародних договорів: ООН. Конвенція, Міжнародний документ від 23.05.1969. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_118#Text

97 Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними

організаціями: ООН. Конвенція, Міжнародний документ від 21.03.1986. URL:

https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_a04#Text

Є декларація - одностороння заява однієї або декількох держав, у якій висловлюється її (їх) точка зору на яку-небудь одну важливу проблему (наприклад, Декларація прав людини 1948 р.);

Є конкордат - міжнародний договір, однією зі сторін якого виступає Ватикан і який укладається з державами, де національною релігією є католицизм; його предметом є стан католицької церкви в даній країні та її відносини з папським престолом (наприклад, Італійський конкордат, Польський конкордат);

Є картель - угода, що частіше всього укладається з питань обміну військовополоненими або видачі злочинців;

Є «модус вівенді» («засіб існування») - угода тимчасового характеру, що згодом має бути замінена іншою, постійною угодою;

Є комюніке - найчастіше цей документ містить у собі офіційне повідомлення міжнародного характеру (наприклад, про початок, хід або завершення сесій міжнародних організацій або їх органів; про перебіг військових дій і т.д.);

Є акт - це позначення міжнародного зобов’язання або односторонньої заяви урочистого і декларативного характеру (наприклад, Заключний Акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975року);

Є меморандум - дипломатичний документ відповідної держави, у якому докладно фіксується фактична сторона міжнародного питання;

Є протокол - офіційний документ допоміжного характеру, за допомогою якого доповнюється, уточнюється міжнародний договір.

Міжнародні договори класифікуються за різними ознаками:

I.

а) односторонній міжнародний юридичний акт.

До таких односторонніх юридичних актів належать:

Є нотифікація - повідомлення в установленій формі факту, із якого можуть випливати юридичні наслідки (вони з’являються в тому випадку, якщо держава, яка нотифікує, бере на себе одностороннє зобов’язання, наприклад, відшкодувати збиток, вивести війська);

Є визнання - може мати форму як нотифікації, так і будь-яку іншу. Тут важливий сам факт закріплення державної волі, що перетворює фактичне становище в юридичне (наприклад, визнання ае ]иге);

Є протест - є дією, зворотною визнанню. Його сутність полягає в невизнанні законності чого-небудь (наприклад, невизнанні окупації однією державою частини території іншої держави). Протест повинен завжди походити від компетентного органу протестуючої держави, як правило, її спеціалізованого органу зовнішніх відносин (міністерства закордонних справ);

Є відмова - це акт, що викликає наслідки тільки з волі того, хто відмовляється. У міжнародній практиці склався звичай, відповідно до якого можна відмовитися від прав, але не можна відмовитися від обов’язків.

б) двосторонні договори, у яких беруть участь два суб’єкти.

в) багатосторонні договори, у яких беруть участь три і більше суб’єкти.

II. За сферою і силою дії:

1) універсальні договори - у них беруть участь практично всі держави - члени світового співтовариства (наприклад, Статут ООН);

2) регіональні договори - у них беруть участь держави певного географічного регіону, на який поширюється дія цього договору (наприклад, учасниками Європейської конвенції про громадянство 1997 року є європейські держави - члени Ради Європи);

3) субрегіональні договори - у них беруть участь держави всередині певного географічного регіону (наприклад, договори про створення Єврорегіонів).

III. За ступенем відкритості:

1) відкриті договори - у них бере участь і до них управі приєднатися будь- яка заінтересована держава. Такі договори повинні бути відкриті для загальної участі;

2) закриті договори - у них коло учасників заздалегідь визначене.

IV. Залежно від суб'єкта, що укладає договір:

V міждержавні договори (укладаються від імені держави);

V міжурядові договори (укладаються від імені уряду);

V міжвідомчі договори (від імені органів виконавчої влади держави - його міністерств і відомств).

V. Залежно від форми договору:

1) договір у письмовій формі - більшість міжнародних договорів у наш час укладається в такій формі;

2) договір в усній формі - так звана «джентльменська угода», зустрічається досить рідко, її прикладом може бути джентльменська угода про правила процедури III Конференції ООН з морського права, затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 16 листопада 1973 року.

VI. Залежно від об'єкта міжнародно-правового регулювання:

- договори політичні;

- угоди з правових питань; угоди з прикордонних питань;

- угоди з економічних питань; угоди з питань транспорту і зв 'язку; угоди з питань охорони здоров 'я;

- угоди з питань війни.

Спільними підставами припинення дії договору є:

1) згода сторін для заміни міжнародного договору на повний договір;

2) закінчення терміну дії міжнародного договору;

3) припинення дії міжнародного договору у зв’язку з досягненням цілей, поставлений у договорі;

4) денонсація міжнародного договору;

5) припинення існування одного із суб’єктів міжнародного договору;

6) неможливість виконання договору;

7) застереження про обставини, що змінилися, - так звані регулятивні умови (напр., розрахований на мирний час, але почалась війна);

8) невиконання договору однією із сторін.

Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року визначає підстави, що дозволяють вважати договір недійсним:

1) якщо укладання договору стало результатом погрози силою або її застосування в порушення принципів міжнародного права;

2) якщо в момент укладання договір суперечив основним принципам міжнародного права [98].

Перегляд (ревізія) договору э допустимим не інакше, ніж за згодою всіх його учасників з метою пристосування договору до нових обставин або поліпшення договірних умов.

Денонсація - це правомірне припинення дії міжнародного договору на умовах, передбачених у самому договорі.

Анулювання - оголошення однією з сторін про свою відмову виконувати укладений нею договір.