§ 7. Міжнародно-правова відповідальність

Важливу роль у забезпеченні стабільного функціонування міжнародної системи відіграє інститут міжнародно-правової відповідальності.

Інститут міжнародної відповідальності — це загальносистемний інститут міжнародного права, принципи і норми якого визначають для суб'єктів міжнародного права юридичні наслідки міжнародно-протиправних діянь, а також спричинення шкоди внаслідок діяльності, не забороненої міжнародним правом [137, с.

Міжнародно-правова відповідальність охоплює правовідносини, що виникають за міжнародним правом у зв’язку з міжнародно-протиправним діянням. Відповідно, змістом такої відповідальності виступають ті негативні наслідки, які настають для суб’єкта міжнародного права в результаті порушення ним міжнародного права.

Сутність міжнародно-правової відповідальності було сформульовано Комісією з міжнародного права, яка визначила його як «всі форми правових відносин, що можуть виникнути в міжнародному праві у зв’язку із правопорушенням, вчиненим державою, - незалежно від того, чи обмежуються ці відносини правовідносинами між державою, що вчинила неправомірну дію, і державою, яка безпосередньо постраждала, або ж вони поширюються також на

136 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Рада Європи. Конвенція, Міжнародний документ від 04.11.1950. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_004#Text

137 Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / За заг. ред. Теліпко В.Е. К.: Центр учбової літератури, 2010. 608 с. інших суб’єктів міжнародного права, і незалежно від того, чи обмежуються ці відносини зобов’язанням винної держави поновити право потерпілої держави та відшкодувати завдану шкоду, містять можливість самої потерпілої держави та інших суб’єктів застосувати до винної держави будь-які санкції, передбачені міжнародним правом» [138, с. 126].

Міжнародно-правова відповідальність - це обов’язок суб’єкта міжнародного права усунути шкоду, заподіяну іншому суб’єкту міжнародного права в результаті порушення міжнародно-правового зобов ’язання, а у випадках, передбачених міжнародним договором, — також і шкоду, заподіяну правомірними діями.

Міжнародно-правова відповідальність» характеризується такими ознаками:

1) настає за вчинення міжнародного правопорушення або за шкідливі наслідки дій, що не порушують норм міжнародного права [139, с. 38];

2) реалізується на основі норм міжнародного права;

3) пов ’язана з визначеними негативними наслідками для правопорушника;

4) спрямована на зміцнення міжнародного правопорядку [140, с. 352];

5) реалізується у міжнародних правоохоронних відносинах, що виникають між суб’єктом-правопорушником та іншим суб’єктом міжнародного права або усім міжнародним співтовариством.

Теорія та практика міжнародного права сформулювали вимогу стосовно обов’язкової наявності підстав міжнародно-правової відповідальності, які поділяються на:

юридичні підстави - сукупність юридично обов’язкових міжнародно- правових актів, на підставі яких певна поведінка (дія або бездіяльність) кваліфікуються як міжнародне правопорушення.

Юридичні підстави відповідальності можуть міститись у будь-яких джерелах міжнародного права та інших актах, які фіксують обов’язкові для держави правила поведінки. Ними є правомірні, юридично чинні договори, звичаї, правосудні рішення міжнародних судів та арбітражів (проте консультативні висновки до переліку не входять); обов’язкові акти міжнародних органів та організацій (наприклад, Ради Безпеки ООН), конференцій і нарад; окремі односторонні акти держав міжнародно-правового характеру, через які вони перебирають на себе міжнародні зобов’язання та які визнаються іншими державами (наприклад, встановлення певної ширини територіальних вод) [141, с. 52].

138 Войціховський А. В. Міжнародне право : підручник. МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків,

2020. 544 с. URL:

http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/9229/Mizhnarodne%20pravo_Pidruchnyk_A%20Voitsikhov skyi_2020.pdf?sequence=1&isAllowed=y

139 Журковська Я. Сучасна концепція міжнародно-правової відповідальності. Актуальні проблеми правознавства.

2019.

http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/36279/1/%D0%96%D1 %83%D0%BA%D0%BE%D 1/80/D1 %81 %D1 %8 C%D0%BA%D0%B0.pdf

140 Скрильник О. О. Особливості відповідальності в сучасному міжнародному праві. Часопис Київського університету права. 2013. № 4. С. 351-355

141 Кюверзнєв М. С., Коверзнєва А. П. Відповідальність у міжнародному праві. Альманах міжнародного права. 2016. Випуск 13. С. 49-56. URL: http://inlawalmanac.mgu.od.ua/v13/8.pdf

Відповідно, юридичні підстави міжнародно-правової відповідальності можуть міститися не лише в будь-яких джерелах міжнародного права, але й у інших актах, які фіксують обов’язкові для держави правила поведінки [142, с. 313].

фактичні підстави - вчинення суб’єктом міжнародного правопорушення, тобто діяння (дія або бездіяльність) суб’єкта міжнародного права (його органів або посадових осіб), що порушують міжнародно-правові зобов’язання.

Вирішення питання про те, чи є дія держави порушенням міжнародних зобов’язань і фактичною підставою для відповідальності, залежить від наявності в неї ознак правопорушення (протиправна поведінка, шкода (збиток), заподіяний протиправною поведінкою, та причинний зв’язок між дією й шкідливими наслідками).

процесуальні підстави - це процедура розгляду справ про правопорушення і порядок притягнення винних суб’єктів до відповідальності. В одних випадках такий процесуальний порядок детально регламентований і закріплений у міжнародно-правових актах, в інших - його вибір залишений на розсуд органу, що застосовує заходи відповідальності [143, с. 143].

Цілі міжнародно-правової відповідальності:

1) утримання потенційного правопорушника від вчинення міжнародного правопорушення;

2) спонукання суб’єкта до належного виконання своїх зобов’язань;

3) забезпечення компенсації потерпілому за завдану моральну чи матеріальну шкоду;

4) вплив на майбутню поведінку суб’єктів правовідносин з метою добросовісного виконання ними своїх зобов’язань [144, с. 312].

Суб’єктами міжнародно-правової відповідальності є:

- держави;

Залежно від участі в міжнародному правопорушенні виділяють:

1) держави, які є основними учасниками міжнародного правопорушення;

2) держави-співучасники; тобто ті держави, які сприяли злочину.

Держава не може ухилитися від відповідальності. У Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. встановлено, що держава «не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання нею договору» [145]. Аналогічні положення містяться і у Статті про відповідальність (responsibility) держав за міжнародні протиправні діяння прийнятої у 2001 році Комісією з міжнародного права ООН, а також в Резолюції A/RES/71/133 «Відповідальність держав за міжнародні протиправні діяння» прийнятої у 2016 на 71-ій сесії Генеральною Асамблеєю ООН [146]. В основу

142 Міжнародне право: навчальний посібник. / За ред М. В. Буроменського. Київ, Юрінком Інтер. 2006. 336 с.

143 Міжнародне право : навч.-метод. пос. для студентів юридичного факультету / уклад. К.Ю. Фіщенко, В. Х. Ярмакі, М. К. Гопич Одеса : ОДУВС, 2015. 286 с.

144 Міжнародне право: навчальний посібник. / За ред М. В. Буроменського. Київ, Юрінком Інтер. 2006. 336 с.

145 Віденська конвенція про право міжнародних договорів: ООН. Конвенція, Міжнародний документ від 23.05.1969. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_118#Text

146 Ответственность государств за международно-противоправные деяния: Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН от 13 декабря 2016 года. URL: https://undocs.org/ru/AZRES/71/133 статей про міжнародну відповідальність держав було покладено концепцію об’єктивної відповідальності, яка настає незалежно від наявності завданої шкоди чи вини внаслідок порушення норми [147, с. 38].

- міжнародні (міжурядові) організації;

Вчинення міжнародно-протиправного діяння міжнародною організацією породжує її міжнародну відповідальність, яка проявляється у правових наслідках для неї - зобов’язання виконати порушений обов’язок, припинити міжнародне протиправне діяння та надати гарантії щодо його не повторення, якщо цього потребують обставини. Це, зокрема, випливає з консультативного рішення Міжнародного Суду ООН від 11 квітня 1949 року «Відшкодування шкоди, завданої на службі ООН».

Говорячи про відповідальність фізичних осіб, то необхідно зазначити, що вони не є суб’єктами міжнародного права, а відтак і суб’єктами міжнародно- правової відповідальності. Навіть коли вони вчиняють міжнародно-протиправне діяння як посадові особи, то несуть тільки кримінальну відповідальність, включно з кримінально відповідальністю за міжнародним правом [149, с. 325; 150, с. 39].

Міжнародне правопорушення — дія або бездіяльність суб'єкта міжнародного права, у результаті якої порушуються норми міжнародного права і міжнародні зобов'язання цього суб'єкта, та наносять іншому суб'єкту або групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству в цілому шкоду матеріального або нематеріального характеру

Ознаки міжнародного правопорушення:

1. міжнародна суспільна небезпека - це можливість міжнародного правопорушення заподіяти або завдати шкоду міжнародним відносинам, що охороняються міжнародним правом;

147 Журковська Я. Сучасна концепція міжнародно-правової відповідальності. Актуальні проблеми правознавства.

2019. № 3 (19). С. 36-40. URL:

http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/36279/1/%D0%96%D1 %83%D0%BA%D0%BE%D 1%80%D1 %81 %D1 %8 G%D0%BA%D0%B0.pdf

148 Возмещение за ущерб за увечья, понесенные на службе Организации Объединённых Наций.

149 Mytsyk, V.V., Buromens'kyy, M.V., Butkevych, O.V. (2019). Mizhnarodne publichne pravo [Public international law]. (Vol.1) Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

150 Журковська Я. Сучасна концепція міжнародно-правової відповідальності. Актуальні проблеми правознавства.

2019. № 3 (19). С. 36-40. URL:

http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/36279/1/%D0%96%D1 %83%D0%BA%D0%BE%D 1%80%D1 %81 %D1 %8 G%D0%BA%D0%B0.pdf

2. протиправність - обумовлена порушенням обов’язкових правил поведінки, закріплених у міжнародно-правових актах.

Протиправність виявляється в порушенні міжнародних зобов’язань держави у формі дії чи бездіяльності. Протиправність у міжнародному праві означає невідповідність між правовою нормою та поведінкою держави.

Прояви протиправної поведінки є такими:

S недотримання органами держави її міжнародних зобов’язань, що

виявляється в порушенні прав інших держав, міжнародних організацій;

S недотримання органами держави її міжнародних зобов’язань, що

виявляється в порушенні прав фізичних і юридичних осіб;

S недотримання органами держави її міжнародних зобов’язань у зв’язку із самочинними діями юридичних і фізичних осіб;

S недотримання органами держави її міжнародних зобов’язань, що виникають у зв’язку з протиправною діяльністю на її території органів інших держав та міжнародних організацій [151, с. 53].

3. причинно-наслідковий зв ’язок між протиправним діянням і шкідливими наслідками, що наступили.

Причинний зв’язок надає можливість досить точно визначити причетність держави до шкідливих наслідків, заподіяних певними подіями або діями. На практиці встановлення або обґрунтування причинно-наслідкового зв’язку відбувається з урахуванням конкретних обставин конкретного правопорушення [152, с. 128-129].

4. карність - правовим наслідком, закономірним результатом правопорушення.

В національному праві говорячи про правопорушення зазвичай називають ще одну ознаку - вина. Однак, в міжнародному праві питання вини міжнародного правопорушення є досить спірним. Це, перш за все, зумовлено складністю тлумачення самого поняття «вина», а також суперечливою практикою її доведення на міжнародній арені. З огляду на це Комісія міжнародного права ООН не включила її до Проекту статей про відповідальність держав за міжнародно- протиправні діяння як необхідну ознаку правопорушення.

Склад міжнародного правопорушення:

- об’єкт - блага матеріального або нематеріального характеру, на які зазіхає міжнародне правопорушення (міжнародний правопорядок, система міжнародних відносин, що склалися, права і свободи людини, інші зазіхання на міжнародний правопорядок, встановлені міжнародними зобов’язаннями).

- об’єктивна сторона - проявляється у вигляді діяння суб’єкта міжнародних відносин, який порушує відповідні міжнародно-правові зобов’язання.

151 Коверзнєв М. С., Коверзнєва А. П. Відповідальність у міжнародному праві. Альманах міжнародного права. 2016. Випуск 13. С. 49-56. URL: http://inlawalmanac.mgu.od.Ua/v13/8.pdf

152 Войціховський А. В. Міжнародне право : підручник. МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків,

2020. 544 с. URL:

http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/9229/Mizhnarodne⁰/o20pravo_Pidruchnyk_A%20Voitsikhov skyi_2020.pdf?sequence=1&isAllowed=y

— суб'єкт - суб’єкти міжнародного права (держави, міжнародні (міжурядові) організації);

— суб'єктивна сторона - полягає у відношенні правопорушника до вчиненого ним діяння та наслідків і виявляється у формі вини.

Види міжнародних правопорушень:

Міжнародний злочин — міжнародно-протиправні діяння, які порушують міжнародні зобов 'язання, що є основними для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, і розглядаються як злочини міжнародним співтовариством у цілому (наприклад, агресія, порушення законів та звичаїв війни, апартеїд, геноцид, рабство, расизм, депортація, найманство та ін.).

До основних ознак міжнародного злочину належать:

— здійснюється державами чи їх посадовими особами, які використовують механізм держави у злочинних цілях, а також окремими рядовими виконавцями;

— вчиняється від імені держави;

— зазіхають на міжнародний мир та безпеку;

— загрожують основам міжнародного правопорядку;

— спричиняють відповідальність держави як суб'єкта міжнародного права і персональну кримінальну відповідальності виконавців, що наступає в рамках міжнародної, а в деяких випадках внутрішньодержавної (національної) юрисдикції [153, с. 151].

Віднесення тих чи інших протиправних діянь до міжнародних злочинів розкрито в Римському статуті Міжнародного кримінального суду 1998 року [154]. До таких злочинів Римським статутом віднесено:

1) злочини проти миру (планування, підготовка, розв’язування або ведення агресивної війни тощо);

2) злочини проти людяності (вбивства, депортації, поневолення, переслідування та інші жорстокі дії щодо цивільного населення);

3) військові злочини (порушення законів і звичаїв війни, вбивство військовополонених, заручників чи парламентарів, безглузде руйнування міст і сіл тощо);

4) злочини проти людства (геноцид, апартеїд, екоцид, расизм, колоніалізм тощо).

Злочин міжнародного характеру — діяння фізичної особи, які посягають на права та інтереси двох або більше держав, міжнародних організацій, фізичних чи юридичних осіб.

До основних ознак злочинів міжнародного характеру належать:

153 Міжнародне право : навч.-метод. пос. для студентів юридичного факультету / уклад. К.Ю. Фіщенко, В.Х. Ярмакі, М.К. Гопич. Одеса : ОДУВС, 2015. 286 с.

154 Римський статут міжнародного кримінального суду: ООН. Статут. Міжнародний документ від 17.07.1998. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_588#Text

- стосуються інтересів двох або декількох держав, юридичних осіб і/або громадян;

- здійснюються окремими фізичними особами без їх зв ’язку із політикою держави;

- — тягнуть персональну відповідальність правопорушників у межах національної юрисдикції.

До злочинів міжнародного характеру слід віднести:

1) захоплення заручників;

2) зазіхання на осіб, що користуються міжнародним захистом; незаконне захоплення повітряних суден;

3) підробка грошових знаків тощо.

Міжнародний делікт — визначаються за залишковим принципом — до них належать правопорушення, що не ввійшли в перші дві групи.

Основними ознаками міжнародного делікту є:

- не мають характеру злочинів та не мають такої суспільної небезпеки як міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру;

- здійснюються будь-якими суб’єктами міжнародних правовідносин, що порушують норми міжнародного права;

- спричиняють відповідальність суб’єктів, виражену у формі самообмежень, що випливають у результаті офіційного визнання протиправності поведінки суб’єкта [155, с. 153; 156, с. 130].

До злочинів міжнародних деліктів можна віднести:

1) недотримання державою власних односторонніх зобов’язань;

2) невиконання рішення міжнародного арбітражу або суду;

3) порушення державою договірних зобов’язань, які не мають глобального значення тощо.

Міжнародні правопорушення необхідно відмежовувати від суміжних діянь:

б недружній акт - поведінка держави, яка завдає шкоди іншим державам, але не порушує при цьому норм міжнародного права, внаслідок чого й відсутнє правопорушення (наприклад, можна віднести обмеження прав фізичних та юридичних осіб на території держави, підвищення митних зборів (податків) на товари, які ввозяться з конкретної держави, націоналізація іноземної власності тощо) [157, с. 88; 158, с. 53-54];

б злочинні проступки фізичних осіб проти міжнародного права — дії фізичних осіб, які порушують норми міжнародного права, і тому заборонені внутрішньодержавним правом.

155 Міжнародне право : навч.-метод. пос. для студентів юридичного факультету / уклад. К.Ю. Фіщенко, В.Х. Ярмакі, М.К. Гопич. Одеса : ОДУВС, 2015. 286 с.

156 Войціховський А. В. Міжнародне право : підручник. МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків,

2020. 544 с. URL:

http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/9229/Mizhnarodne%20pravo_Pidruchnyk_A%20Voitsikhov skyi_2020.pdf?sequence=1&isAllowed=y

157 Міжнародне публічне право: конспект лекцій. /За заг. Ред. Степаненко К.В. Дніпро. 2016. 208 с.

158 Коверзнєв М. С., Коверзнєва А. П. Відповідальність у міжнародному праві. Альманах міжнародного права. 2016. Випуск 13. С. 49-56. URL: http://inlawalmanac.mgu.od.ua/v13/8.pdf

Юридичною підставою для відповідальності за такі діяння є міжнародні угоди з боротьби з конкретними видами злочинів і прийняті відповідно до них внутрішньодержавні норми кримінального права. Боротьба з такими правопорушеннями передбачена нормами міжнародного права, проте відповідальність фізичних осіб у таких випадках не є міжнародно-правовою. Головною ознакою цих правопорушень є те, що вони здійснюються поза межами державної політики індивідами, які не є посадовими особами держави, що діють від її імені, а навпаки, діють, як правило, на порушення законодавства й правопорядку власної держави [159, с. 54];

С спірні ситуації - держави не порушують норми міжнародного права, однак інтереси однієї держави порушуються поведінкою вищих посадових осіб іншої держави.

Міжнародно-правова відповідальність суб’єкта міжнародного права існує у конкретних видах та формах.

Зазвичай виокремлюють два види міжнародно-правової відповідальності:

1. нематеріальна (політична);

2. матеріальна.

До форм нематеріальної міжнародно-правової відповідальності належать: Сатисфакція — обов'язок держави-правопорушниці надати задоволення не матеріального характеру, відшкодувати моральну шкоду, заподіяну честі і гідності іншої держави [160, с. 33].

Сатисфакція може виявитися в таких діях:

С офіційне вираження жалю або співчуття;

С принесення вибачень;

С принесення запевнень у тому, що подібні акції не повторяться в майбутньому;

С карне покарання винних осіб;

С видання нормативного акту з визнанням своєї провини з тим, щоб подібні дії не повторювалися в майбутньому;

С посилання спеціальної делегації в ображену державу;

С вшанування постраждалої держави шляхом підняття її прапора держави в столиці держави-деліквента, або ж віддання їй честі військовим формуванням з артилерійським салютом чи виконанням державного гімну постраждалої держави, або сполучення декількох з зазначених дій [161, с. 33].

При цьому сатисфакція може бути:

159 Коверзнєв М. С., Коверзнєва А. П. Відповідальність у міжнародному праві. Альманах міжнародного права. 2016. Випуск 13. С. 49-56. URL: http://inlawalmanac.mgu.od.Ua/v13/8.pdf

160 Лахута, І. Відповідальність у міжнародному праві. // Правова система України в умовах європейскої інтеграції : погляд студентської молоді : зб. тез доп. I Міжнар. студ. наук. конф. [м. Тернопіль, 3-4 квіт. 2017 р.] / редкол. : С. В. Банах, Ян Зімни, А. В. Вихрущ [та ін.] ; відп. за вип. А. В. Грубінко. - Тернопіль : Вектор, 2017. - Секції 3-6. - С. 31-35. URL: http://dspace.wunu.edu.Ua/bitstream/316497/19785/1/31-35.pdf

161 Лахута, І. Відповідальність у міжнародному праві. // Правова система України в умовах європейскої інтеграції : погляд студентської молоді : зб. тез доп. I Міжнар. студ. наук. конф. [м. Тернопіль, 3-4 квіт. 2017 р.] / редкол. : С. В. Банах, Ян Зімни, А. В. Вихрущ [та ін.] ; відп. за вип. А. В. Грубінко. Тернопіль : Вектор, 2017. Секції 3-6. С. 31­35. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/19785/1/31-35.pdf

- простою (ординарною) - висловлення офіційного співчуття суб’єктом- правопорушником, принесення вибачення, визнання неправомірності дій, тощо;

- надзвичайною - тимчасове обмеження суверенітету та правоздатності суб’єкта міжнародного порушення (наприклад, міжнародний контроль за використанням наукового та промислового потенціалу; демілітаризація промисловості або скорочення збройних сил тощо).

Ресторація — полягає у відновленні суб'єктом-правопорушником попереднього стану певного матеріального об'єкта, який постраждав внаслідок міжнародного правопорушення (наприклад, припинення незаконної окупації, звільнення незаконно затриманих осіб, відновлення якості питної води тощо).

Репресалії — односторонні правомірні примусові заходи, які застосовуються до суб'єкта-правопорушника як засіб примусити його відмовитися від своїх незаконних дій (наприклад, ембарго, бойкот, накладення арешту на майно або його конфіскація тощо).

Реторсії — це заходи впливу однієї держави на іншу, що мають на меті спонукати останню припинити недружелюбні, несправедливі чи дискримінаційні дії (наприклад, відкликання дипломатичних представників, оголошення дипломатів persona non grata; заборона в'їзду в країну або скасування візиту делегацій, підвищення мита, обмеження імпорту, вилучення внесків із банків держави тощо).

Невизнання — відмова суб'єктів міжнародного права визнавати ситуацію, створену неправомірними актами (наприклад, невизнання територіальних змін у результаті агресивної війни, юридичної чинності протиправних договорів, протиправних режимів тощо).

Виключення з міжнародних організацій;

Призупинення прав та привілеїв;

Обмеження юрисдикції держави — правовий та політичний контроль над державою-правопорушницею тощо.

Джерелом постійної плутанини в теорії і практиці міжнародного права є застосування та тлумачення терміна «санкція».

В науковій літературі відсутнє одноманітне трактування поняття «санкція»: прирівнюють до реторсії та репресалії [162, с. 324-326]; реакція на відмову нести міжнародну відповідальність [163]; заходи потерпілої держави проти держави, яка порушила юридичнезобов’язання, взяте щодо неї, з метою спонукати її до виконання цього зобов’язання [164, с. 407]; засіб впливу на порушника, а також демонстрація позиції міжнародної спільноти з приводу поведінки суб’єкта- порушника [165, с. 65]; примусові заходи, що здійснюються лише міжнародними

162 Міжнародне право: навчальний посібник. / За ред М. В. Буроменського. Київ, Юрінком Інтер. 2006. 336 с.

163 Мережко О. Санкції як інструмент примусу Росії до відновлення міжнародного правопорядку URL: http://www.rstudies.org/cms/index.php?action=news/ view_details&news_id=71475&lang=ukr

164 Грін О.О. Словник міжнародно-правових термінів/Укладач О.О.Грін.-Ужгород:ПП Данило С.І., 2010.-500с.

165 Сергєєв К.В., Пелех І.В. ефективність цілеспрямованості міжнародно-правових санкцій як виду

відповідальності в міжнародному праві. Сучасний стан та перспективи розвитку науки. Ужгород. 2020. Том 5. С. 63-65. URL: file:///C:/Users/Sony/Downloads/7391-

%D0%A2%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%82%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96-13819-1- 10-20201222.pdf організаціями [166, с. 32]; застосування примусових заходів лише в разі вчинення міжнародного навмисного правопорушення [167, с. 135] та ін.

Необхідно зазначити, що Комісією міжнародного права у своїх статтях про відповідальність замість терміну «санкції» застосовується поняття «контрзаходи» [168, с. 63]. В свою чергу в Статуті ООН термін «санкції» не згадується, замість нього - «примусові дії». Так, згідно зі ст. 41 Статуту ООН Рада Безпеки може вимагати від членів ООН застосування примусових дій, що передбачають повне або часткове припинення економічних відносин, використання залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, чи радіо- й інших засобів сполучення, а також розрив дипломатичних відносин [169]. В той же час на підставі гл. VII Статуту ООН неодноразово застосовувало такі заходи впливу на держави як санкції. Зокрема, на початку ХХІ ст. санкції ООН діяли по відношенню до Афганістану, Іраку, Ліберії, Лівії, Руанди, Сьєрра-Леоне, Сомалі, Югославії, Еритреї, Ефіопії. Особливий випадок - застосування санкцій до антиурядової військової організації УНІТА, яка діє на території Анголи [170, с. 285].

Практика дозволяє виокремити два види контрзаходів (санкцій):

1. індивідуальні (самодопомога) - здійснюється у формі реторсії, репресалії, невизнання, розриву відносин, самооборони;

2. колективні (у рамках міжнародних організацій) - відмова у членстві в організації, призупинення прав члена організації, виключення з міжнародного спілкування, колективні збройні заходи [171, с. 32].

До форм матеріальної міжнародно-правової відповідальності належать:

Реституція — повернення майна, незаконно захопленого однією воюючою державою на території іншої (наприклад, договорах із переможеними країнами гітлерівського блоку містились положення про необхідність реституції всієї впізнаної власності);

Компенсаторна реституція — передачі потерпілій стороні предметів того ж роду, що й розграбоване та незаконно вивезене майно;

Репарація — відшкодування державою-порушницею заподіяної нею шкоди.

В міжнародному праві виділяють:

166 Конспект лекцій із навчальної дисципліни «Міжнародне право» (для студентів денної та заочної форм навчання усіх спеціальностей університету) / І. І. Килимник, А. В. Домбровська ; Харків. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова. Харків : ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, 2018. 64 с.

167 Войціховський А. В. Міжнародне право : підручник. МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків,

2020. 544 с. URL:

http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/9229/Mizhnarodne%20pravo_Pidruchnyk_A%20Voitsikhov skyi_2020.pdf?sequence=1&isAllowed=y

168 Сергєєв К.В., Пелех І.В. ефективність цілеспрямованості міжнародно-правових санкцій як виду

відповідальності в міжнародному праві. Сучасний стан та перспективи розвитку науки. Ужгород. 2020. Том 5. С. 63-65. URL: file:///C:/Users/Sony/Downloads/7391-

%D0%A2%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%82%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96-13819-1- 10-20201222.pdf

169 Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду: ООН. Статут, Міжнародний документ від 26.06.1945. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010#Text

170 Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / За заг. ред. Теліпко В. Е. К.: Центр учбової літератури, 2010. 608 с.

171 Конспект лекцій із навчальної дисципліни «Міжнародне право» (для студентів денної та заочної форм навчання усіх спеціальностей університету) / І. І. Килимник, А. В. Домбровська ; Харків. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова. Харків : ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, 2018. 64 с.

J ординарну репарацію - відшкодування державою-правопорушницею матеріального збитку шляхом виплати грошових сум, постачання товарів чи надання послуг, еквівалентних сумі, що підлягає відшкодуванню потерпілим суб’єктам;

надзвичайна репарація — це особливі обтяження, що виражаються в тимчасовому обмеженні правомочності держав, що вчинили міжнародне правопорушення, розпоряджатися своїми матеріальними ресурсами [172, с. 132].

Субституція — заміна неправомірно знищеного чи пошкодженого майна аналогічним за вартістю та призначенням (наприклад, у разі неможливості повернення в натурі вилучених предметів художньої чи історичної цінності вони підлягають заміні предметами такого самого типу або наближено рівноцінними).

Міжнародно-правова відповідальність може застосовуватись:

1) за правомірні дії (позитивна відповідальність) - передбачає обов’язок

відшкодувати матеріальний збиток, заподіяний у результаті дій, що не порушують норми міжнародного права, але тільки в тому випадку, якщо таке відшкодування передбачається спеціальним міжнародним договором (абсолютна

відповідальність);

2) за неправомірні дії (негативна відповідальність) - передбачає обов’язок суб’єкта міжнародного права ліквідувати шкоду, заподіяну іншому суб’єкту, у результаті порушення міжнародно-правового зобов’язання [173, с. 143].

Міжнародним правом передбачено випадки, коли поведінка суб’єкта, яка не відповідає міжнародним зобов’язанням, не може бути визнана порушенням. В даному випадку суб’єкт міжнародного правопорушення звільняється від міжнародно-правової відповідальності.

Звільнення від міжнародно-правової відповідальності — це зняття із суб'єкта міжнародного права обов'язку ліквідації наслідків завданих ним в результаті його діяння (дії чи бездіяльності), яке передбачає настання міжнародно-правової відповідальності, іншому суб'єкту міжнародного права.

Обставини, що виключають настання міжнародно-правової відповідальності:

1. згода держави (наприклад, введення іноземних військ на територію держави на її прохання або за її згодою);

2. вина потерпілої сторони (дії, що спричинили завдання шкоди, груба недбалість);

3. форс-мажор - діяння було викликане непереборною силою;

172 Войціховський А. В. Міжнародне право : підручник. МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків,

2020. 544 с. URL:

http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/9229/Mizhnarodne%20pravo_Pidruchnyk_A%20Voitsikhov skyi_2020.pdf?sequence=1&isAllowed=y

173 Міжнародне право : навч.-метод. пос. для студентів юридичного факультету / уклад. К.Ю. Фіщенко, В.Х. Ярмакі, М.К. Гопич. Одеса : ОДУВС, 2015. 286 с.

Непереборна сила має місце тоді, коли суб’єкт міжнародного права повністю не має можливості запобігти завданню шкоди іншому суб’єкту міжнародного права чи змінити ситуацію (наприклад, природні явища землетруси, епідемії, паводки; непередбачувана діяльність людей - катастрофа на атомній електростанції тощо).

4. непередбачений випадок - діяння було викликане непередбаченою подією;

Непередбачена подія в даному випадку не піддавалася контролю держави правопорушника, що зумовило неможливість дотримання нею свого міжнародного зобов’язання.

5. стан крайньої необхідності, тобто наявність загрози життєво важливим інтересам суб’єкта;

Посилання на стан крайньої необхідності як підставу для виключення протиправності діяння не допускається, крім випадків, коли діяння було єдиним засобом захисту від тяжкої та неминучої загрози і не завдало значних збитків іншій державі, щодо якої існує міжнародне зобов’язання.

Посилатись на стан крайньої необхідності можна за наявності сукупності таких критеріїв:

S неминучої небезпеки, що загрожує життєвим інтересам держави;

S надзвичайної ситуації держави, за якої вона не може поводитися інакше;

S тимчасового характеру такої вимушеної поведінки.

Існують умови, що позбавляють державу права посилатися на стан крайньої необхідності: якщо міжнародним договором передбачається можливість такої ситуації та відповідні дії щодо неї не можуть визнаватися виправданими, а також якщо держава сама сприяє виникненню стану крайньої необхідності та порушує міжнародні зобов’язання [174, с. 130-131].

6. самооборона - невід’ємне право держави на застосування збройної сили у відповідь на збройний напад (ст. 51 Статуту ООН) [175].

Законність самооборони означає відповідність певним критеріям:

S наявність агресії - відбувся збройний напад;

S самооборона повинна бути застосована до вжиття заходів Радою Безпеки ООН;

S про акт агресії та самооборону необхідно повідомити Раду Безпеки ООН,

S заходи самооборони не мають підміняти повноважень Ради Безпеки ООН.

174 Войціховський А. В. Міжнародне право : підручник. МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків,

2020. 544 с. URL:

http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/9229/Mizhnarodne%20pravo_Pidruchnyk_A%20Voitsikhov skyi_2020.pdf?sequence=1&isAllowed=y

175 Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду: ООН. Статут, Міжнародний документ від 26.06.1945. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_010#Text