§ 5. Значення міжнародних договорів у регулюванні сімейних відносин

Міжнародне право - частина національної системи права. У процесі укладання державою різних міжнародних договорів, під­писання міжнародних декларацій або вступу до міжнародних ор­ганізацій національне право збагачується завдяки міжнародному¹.

Метою укладення міжнародних договорів, як правило, є за­безпечення взаємного визнання та дотримання особистих і май­нових прав громадян однієї держави на території іншої. Міжнародні договори суворо виходять із принципів рівності та поваги до суве­ренітету кожної держави. У них регулюються відносини з питань співробітництва між органами юстиції, правового захисту, визна­чення та розмежування компетенції судів та застосування права, процесуальних прав іноземців, виконання доручень про правову допомогу, визнання та виконання рішень у сімейних справах, ви­знання й пересилання документів та інших видів правової допо­моги. У міжнародній правовій практиці діє ціла низка договорів про правову допомогу та співробітництво, в яких вирішується ці­лий комплекс питань, що стосується співробітництва органів юс­тиції та охорони прав громадян. Міжнародні договори України в галузі сімейних відносин спрямовано на розробку уніфікованого регулювання особистих немайнових та майнових відносин між різнонаціональними суб’єктами.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні до­говори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою

¹ Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. - Харків : Консум, 2001. - С. 231.

України, є частиною національного законодавства України. Крім того, міжнародні договори України, що регулюють сімейні відно­сини, згоду на обов’язковість яких надану Верховною Радою Укра­їни, вперше були визнані частиною національного сімейного за­конодавства (ч. 1 ст. 13 СК України).

Згідно із законом України «Про міжнародні договори Украї­ни» (2004 р.) міжнародний договір України - це укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом між­народного права, який регулюється міжнародним правом незале­жно від того, міститься договір в одному чи кількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного на­йменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Міжнародні договори у сфері сімейних відносин належать до договорів, що стосуються прав, свобод та обов’язків людини. У зв’язку з цим частиною національного сімейного законодавства України можуть стати лише ті міжнародні договори, які ратифіко­вано у встановленому законом порядку. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом ухвалення закону про ратифікацію, невід’ємною частиною якого є текст міжнародного договору (ч. 1 ст. 9 закону України «Про міжнародні договори України»).

Найважливіше значення для міжнародного співробітництва мають універсальні міжнародні угоди, які встановлюють однома­нітне правове регулювання на глобальному рівні. На сьогодні Україна приєдналася до значної кількості таких угод, спрямованих на ідентичне правове регулювання різних сфер сімейного життя. Наприклад, постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-ХІІ було ратифіковано Конвенцію про права дитини, зако­ном України від 20.07.2006 № 15-V - Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном.

Ще одну групу міжнародних договорів складають міжнародні конвенції регіонального характеру. Такі конвенції укладаються в межах різних міжнародних організацій, наприклад СНД, Ради Єв­ропи та інших. Так, 10.11.1994 Верховною Радою України законом № 240/94-ВР ратифіковано Конвенцію про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р., яка набула чинності для України у 1995 р. і застосовується у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією і Туркменістаном. Крім того, законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і ос­новоположних свобод. Європейську конвенцію про здійснення прав дітей ратифіковано законом від 03.08.2006 № 69-V, Конвен­цію про контакт з дітьми - законом від 20.09.2006 № 166-V, Євро­пейську конвенцію про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми - законом від 06.03.2008 № 135-VI, Європейську конвенцію про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом, - законом від 14.01.2009 № 862-VI тощо.

Україна є також учасником двосторонніх договорів про пра­вову допомогу, таких як Договір між Україною та Латвійською Ре­спублікою про правову допомогу та правові відносини у цивіль­них, сімейних, трудових і кримінальних справах, ратифікований законом від 22.11.1995 № 452/95-ВР, Договір між Україною та Че­ською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, ратифікований законом від 10.01.2002 № 2927-III, Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та пра­вові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ра­тифікований постановою Верховної Ради України від 17.12.1993 № 3737-XII, Договір між Україною та Республікою Македонія про правову допомогу в цивільних справах, ратифікований законом від 02.11.2000 № 2081-III, Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікований постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3941-XII, Договір між Україною та Руму­нією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах, ратифікований законом від 07.09.2005 № 2822-IV, Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам про правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах, ратифікований законом від 02.11.2000 № 2080-III, тощо.

Крім того, що міжнародні договори України є частиною вітчиз­няного сімейного законодавства, вони мають пріоритет над нормами актів сімейного законодавства України. Якщо в міжнародному дого­ворі України, укладеному в установленому порядку, містяться інші правила, ніж установлені відповідним актом сімейного законодав­ства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України. Порядок застосування норм міжнародних договорів є до­сить різноманітним і зазвичай обумовлюється у договорах Украї­ни з іншими державами, міжнародних конвенціях і статутах між­народних організацій. Порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень визначає Інструкція, затверджена наказом Мініс­терства юстиції України та Державної судової адміністрації Украї­ни від 27.06.2008 № 1092/5/54.

Обсяг правової допомоги, порядок відносин, вимоги щодо форми і змісту доручення, а також особливості виконання дору­чення визначаються положеннями міжнародного договору Украї­ни, який діє у відносинах між Україною та відповідною іноземною державою. Посилання на такий міжнародний договір у дорученні є обов’язковим.

Реалізація міжнародних договорів України з питань міжнаро­дної правової допомоги в сімейних справах щодо вручення доку­ментів, отримання доказів та визнання й виконання судових рі­шень здійснюється у межах компетенції Міністерством юстиції України безпосередньо та через головні територіальні управління юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, місцевими судами України, а у відповідних випадках - іншими органами державної влади. Суди України з питань надан­ня міжнародної правової допомоги в сімейних справах взаємоді­ють з іноземними компетентними органами через головні тери­торіальні управління юстиції та Міністерство юстиції України. Го­ловні територіальні управління юстиції взаємодіють з іноземними компетентними органами з питань надання міжнародної правової допомоги в сімейних справах через Міністерство юстиції України, яке відповідно до положень міжнародних договорів України є центральним органом України з питань надання міжнародної пра­вової допомоги в сімейних справах.