Гарантії прав та свобод людини і громадянина у Європейському Союзі

Гарантії прав і свобод - це умови, засоби, заходи, спрямовані на забезпечення практичного їхнього здійснення, охорону й захист. У зв’язку із цим гарантії прийнято класифікувати на політичні, економічні і юридичні.

По джерелах гарантії діляться на міжнародно-правові й внутрішньодержавні. По способі впливу на ті, що забезпечують, що охороняють і захищають. Беручи до уваги особливий статус такого міжнародного утворення як Європейський Союз, слід розуміти, що гарантії прав і свобод, надавані їм, по обсягу й змісту менше, ніж такі ж гарантії, надавані державами-членами ЄС і відносяться до міжнародно-правових. Політичні й економічні гарантії забезпечуються в Європейському Союзі волею й активними діями його членів, спрямованими на закріплення власно прав і свобод, а також процедури їхнього здійснення, охорони й захисту в міжнародних документах, імплементації цих положень у національне законодавство, економічні - участю цих держав у забезпеченні діяльності інститутів ЄС, покликаних гарантувати права й свободи. Юридичні гарантії більшою мірою є захищаючими й найбільш яскраво проявляються в діяльності таких інститутів як Європейський суд по правах людини і Європейська комісія із прав людини.

Європейський суд по правах людини був створений 21 січня 1959 р. В 1998 р. Суд був реформований. Організація й діяльність Європейського суду регулюються Європейською Конвенцією про захист прав людини й основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 р. (змінена в Страсбурзі 6 березня 1985 р.), і протоколами № 1 від 20 березня 1952 р., № 2 від 6 травня 1983 р., № 4 від 16 вересня 1963 р., № 6 від 28 квітня 1983 р., № 7 від 22 листопада 1984 р., № 9 від 6 листопада 1990 р., № 10 від 25 березня 1992 р., № 11 від 11 березня 1994 р.

Кількісний склад Європейського суду по правах людини обумовлюється числом членів Ради Європи. До складу Європейського суду по правах людини не повинно входити більше одного представника від однієї і тієї ж держави.

Членів Європейського суду по правах людини обирає Парламентська асамблея більшістю голосів зі списку осіб, висунутих членами Ради Європи. При цьому кожна держава, що є членом Ради Європи висуває трьох кандидатів, з яких не менш двох повинні бути громадянами цієї держави.

Члени Європейського суду по правах людини обираються строком на шість років і можуть бути переобрані. Протягом усього строку перебування в посаді вони

не повинні займати якого-небудь поста, несумісного з їхньою незалежністю й неупередженістю як членів Суду або вимогами, пропонованими до членів Суду. Європейський суд по правах людини є самостійним наднаціональним судовим 7

органом, створеним і діючим в рамках Ради Європи.

Європейський суд по правах людини розглядає суперечки між державами - членами Ради Європи, учасниками Конвенції про захист прав людини й основних свобод, якщо предметом суперечки є порушення прав і свобод людини, передбачених Конвенцією й протоколами до неї. Але головним чином Європейський суд по правах людини розглядає індивідуальні скарги із приводу порушення прав людини й основних свобод, передбачених Європейською конвенцією про захист прав людини й основних свобод від 4 листопада 1950р.

Висновок до питання № 4. Європейський суд по правах людини розглядає петиції (скарги) осіб, неурядових організацій, груп осіб, які посилаються, що у відношенні їх були порушені права й свободи, передбачені Конвенцією про захист прав людини й основних свобод і протоколами до неї. Конвенція гарантує захист головним чином громадянських і політичних прав. Скарги на порушення інших прав Європейський суд по правах людини не розглядає, тому що вони не гарантовані Конвенцією й протоколами до неї.

Конвенція від 4 листопада 1950 р. містить сім груп юридичних норм:

1. Норми, спрямовані на охорону життя й здоров’я людини.

2. Норми, спрямовані на охорону достоїнства, незалежності й рівноправності людей.

3. Норми, спрямовані на охорону розвитку й свободи самовираження людини.

Право на свободу вираження думок, закріплене в ст.10 Конвенції, сформульовано нечітко й обмежено рядом застережень. Стаття 10 Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод говорить:

«1. Кожна людина має право на свободу виражати свою думку. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки й свободу одержувати й поширювати інформацію й ідеї без якого-небудь втручання з боку державних органів і незалежно від державних кордонів. Дійсна стаття не перешкоджає державі здійснювати ліцензування радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, що накладає обов’язки й відповідальність, може бути сполучене з формальностями, умовами, обмеженнями або санкціями, які встановлені законом і які необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, територіальний цілісності або громадського спокою, з метою запобігання безладь і злочинів, для охорони здоров’я й моральності, захисту репутації або прав інших осіб, запобігання розголошення інформації, отриманої конфіденційно, або забезпечення авторитету або неупередженості правосуддя».

<< | >>

↑

Источник: Степаненко К.В.. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. Дніпро - 2016. 2016

Еще по теме Гарантії прав та свобод людини і громадянина у Європейському Союзі:

- Право Европейского Союза -