§ 6. Строки у сімейному праві

Однією з важливих обставин, з якою законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення прав та обов'язків, є строки. Бу­дучи точкою відліку початку, продовження або припинення тих чи інших прав та обов'язків, передбачених сімейним законодавством, вони дозволяють не допустити хаосу, невизначеності у сімейних правовідносинах, підвладних закону^[52].

У законодавстві під строком розуміють певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значен­ня (ст. 251 ЦК України).

Чинне сімейне законодавство України не містить норм, які дають визначення та порядок обчислення строків. Згідно зі ст. 12 СК України строки, встановлені у сімейних правовідносинах, обчи­слюються відповідно до ЦК України.

Важливим елементом строку є його початок, адже встанов­лення цієї обставини дозволяє поширити правові наслідки на пев­ний проміжок часу правовідносин у цілому. Настання строку ви­кликає різні правові наслідки: припинення прав, які раніше мала особа, або зняття з неї обов’язків, або перше й друге одночасно. Наприклад, із часу реєстрації шлюбу, визнаного недійсним, при­пиняються права та обов’язки подружжя, які були набуті в такому шлюбі.

Поряд із загальними для цивільного права способами визна­чення моменту початку перебігу строку (ст. 76 ЦК України) у сі­мейному праві для цієї мети широко використовуються посилання на будь-яку обставину чи дію, яка характеризується в законодав­стві. Зокрема, такими обставинами є розірвання шлюбу, наро­дження дитини, подання заяви до певного органу та ін.

У законодавстві правила про строки найчастіше формулю­ються як імперативні положення. Однак учасники правовідносин у певних випадках можуть самі визначати строки здійснення пев­них дій, котрі становлять зміст сімейних правовідносин (напри­клад, батьки самі можуть установити час побачень із дитиною, якщо вона проживає від них окремо, і т.

Крім того, досить часто законодавство визначає лише загальну тривалість строку, а право встановлення строку для конкретних ситуацій закріплюється за державними органами. Так, орган держа­вної реєстрації актів цивільного стану може скорочувати або збіль­шувати місячний строк для реєстрації шлюбу (ст. 32 СК України).

Значення строків у сімейному праві визначається і тим, що їх вплив не обмежується тільки безпосередньою сферою сімейних правовідносин, вони поширюються іноді й на інші правовідносини (цивільні, трудові, інші). Так, відмова від реєстрації народження дитини певною особою означає не лише відсутність сімейно- правових зв’язків між ними, але й відсутність у дитини права на спадщину після смерті цієї особи.

У теорії сімейного права виділяють такі види строків:

1) припиняльні - строки існування непорушеного суб’єк­тивного сімейного права, строки здійснення сімейних прав та ви­конання обов’язків; прикладом такого строку може служити обов’язок батьків виховувати й утримувати дитину до досягнення нею 18-річного віку; право дружини на утримання від чоловіка під час вагітності та до досягнення дитиною 3 років (ч. ч. 1, 2 ст. 84 СК України);

2) випробувальні - строки, до спливу яких не можуть учиняти­ся певні сімейно-правові акти; наприклад, позов про розірвання шлюбу не може бути поданий протягом вагітності дружини та протя­гом 1 року після народження дитини (ч. 2 ст. 110 СК України);

3) мінімальні строки виконання особою сімейно-правового обов’язку як умови виникнення у неї певного права; наприклад, якщо на момент розірвання шлюбу жінці чи чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більше 5 років, вона чи він матимуть право на утримання після досягнен­ня цього пенсійного віку за умови, що у шлюбі вони спільно про­живали не менш як 10 років (ч. 3 ст. 76 СК України);

4) строки, до настання яких не допускається виникнення пев­них сімейних правовідносин; наприклад, усиновлювачами можуть бути лише дієздатні особи віком не молодші 21 року (ч.

5) строки, у межах яких повинен мати місце певний юридич­ний факт, наприклад, презумпція батьківства чоловіка матері ди­тини у випадку припинення шлюбу чи визнання його недійсним протягом 10 місяців після його припинення чи визнання шлюбу недійсним (ч. 2 ст. 122 СК України);

За способом установлення виділяють:

- строки, встановлені судом (строк надання утримання од­ному з подружжя (ст. 83 СК України), строк, протягом якого особа, яка виїжджає на постійне проживання за кордон, повинна сплати­ти аліменти (ч. 4 ст. 77 СК України);

- строки, встановлені суб’єктами сімейних відносин (строк дії шлюбного договору, договору подружжя про надання утримання);

- строки, встановлені законом, зокрема Сімейним кодексом України: 7 днів - строк для подання інформації про дитину, яка може бути всиновлена (ч. 1 ст. 214); 1 місяць - строк, зі спливом якого після подання відповідної заяви: реєструється шлюб (ч. 1 ст. 32) та розривається шлюб в органах державної реєстрації актів цивільного стану (ч. 2 ст. 106) та суді (ч. 4 ст. 109); 2 місяці - міні­мальний строк, який має сплинути з моменту знайдення (вияв­лення дитини) до її усиновлення; мінімальний вік дитини, яка може бути всиновлена (ч. 2 ст. 209); 3 місяці - строк чинності заяви про реєстрацію шлюбу (ст. 28); максимальний строк від­кладення реєстрації шлюбу (ст. 32); 6 місяців - мінімальний строк, зі спливом якого закон пов'язує негативні наслідки для недобро­совісних батьків дитини - батька чи матері, які не проживають з дитиною не менш як 6 місяців і не проявляють про неї батьківської турботи і піклування; чоловік, який не перебуває у шлюбі з недобросовісною матір'ю дитини, може подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану України заяву про визнання себе батьком дитини (ст. 127); 10 місяців - максималь­ний строк дії презумпції батьківства (п. 2 ч. 2 ст. 120, ч. 2 ст. 122) тощо.

Особливе місце у сімейному праві посідають строки позов­ної давності, які належать до строків захисту прав та інтересів учасників сімейних відносин.

За загальним правилом учасники сімейних правовідносин не обмежені часом під час реалізації права на захист порушених чи оскаржуваних сімейних прав (ч. 1 ст. 20 СК України). Загальне пра­вило про незастосування до вимог, що виникають із сімейних від­носин, позовної давності означає, що будь-яке порушене право у сфері сімейних правовідносин може бути захищене у позовному порядку за правилами цивільного судочинства незалежно від часу, який сплив з моменту його порушення. Таке правило ґрунтується на тому, що більшість сімейних правовідносин є особистими пра­вами, природа яких може вимагати їх захисту в будь-який час.

Строки позовної давності у сімейних правовідносинах засто­совуються лише у чітко встановлених законом випадках. Так, по­зовна давність у 3 роки застосовується до вимог про поділ майна, заявлених після розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 72 СК України). Позов­на давність в 1 рік застосовується до вимог про визнання батьків­ства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком (ч. 2 ст. 129 СК України), та до вимог про ви­знання материнства у випадку його оспорювання (ч. 3 ст. 139 СК України). Такий само строк позовної давності застосовується до вимог матері про внесення змін до актового запису про наро­дження дитини (ч. 3 ст. 138 СК України).

У ч. 2 ст. 20 СК України встановлено правило, що в разі засто­сування позовної давності до регулювання сімейно-правових спо­рів суд повинен керуватися відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено Сімейним кодексом України. Відповідно, строк позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права чи інтересу. Винятками з цього правила є вимоги про поділ майна подружжя після розірвання шлюбу (ст. 72 СК України) - у цьому випадку позовна давність починається лише за умови розі­рвання шлюбу від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності; вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини (ч.

Крім того, на відміну від припиняльних (преклюзивних) строків, зі спливом яких суб’єктивне сімейне право у будь-якому випадку вже не може бути реалізоване, строк позовної давності може призупинятися чи перериватися за наявності обставин, пе­редбачених ст. 263, 264 ЦК України, а у випадку пропуску строку позовної давності з поважних причин суд може поновити його на підставах, передбачених ч. 5 ст. 267 ЦК України.

Питання для самоконтролю

1. Поняття та види сімейних правовідносин.

2. Загальна характеристика сімейних правовідносин.

3. Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних пра­вовідносин. Відносини родинності та свояцтва та їх правове зна­чення.

4. Елементи сімейних правовідносин.

5. Строки в сімейному праві. Застосування позовної давності до сімейно-правових спорів.