Структура ЄС та система права ЄС

Європейський Союз був і залишається складним явищем. До 1 грудня 2009 р. це об'єднання держав спочатку включало в себе три міжнародні регіональні організації інтеграційного типу та дві сфери міжнародного співробітництва.

Трьома міжнародними регіональними організаціями, що входили в ЄС, були Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) та Європейське співтовариство, раніше мала назву як Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) і з 1992 р. одержала сучасну назву у відповідності з Договором про Європейський Союз. Дані міжнародних організацій складали так звану першу опору (англ. — pillar) Європейського Союзу. Дві інші опори — це дві сфери співробітництва — Спільна зовнішня політика та політика безпеки (СЗПБ), а також Співробітництво поліцій і судових органів в кримінально - правовій сфері (СПСО).

Розуміння структури ЄС до набуття чинності Лісабонського договору стане більш зрозумілим, якщо скористатися засобом наочної ілюстрації. Європейський Союз у цьому випадку зображується у вигляді будівлі храму, що будується на

єдиному фундаменті і складається з трьох частин. Три частини — це три опори, центральною з них є перша опора, свого роду «несуча конструкція» будівлі. В ролі фундаменту виступають держави — члени ЄС та інститути ЄС. Вся конструкція в цілому і є Європейський Союз.

Ця конструкція називається також «Маастрихтської моделлю» Європейського Союзу (по імені міста Маастрихт, в якому був підписаний Договір про утворення Європейського Союзу 1992 року). Крім очевидних переваг — об'єднання раніше розрізнених областей, інтеграції під єдиний «дах», — ця модель мала багато суттєвих недоліків, що зумовили інституційну кризу Європейського Союзу і змусили «архітекторів» Союзу до проведення структурних реформ (Амстердамської (1997 р.), Ніццької (2001) та Лісабонської (2007 р.)).

Структура Європейського Союзу (згідно з Лісабонським договором 2007р.)

«Локомотив» Європейського Союзу складається як би з «корпусу», «платформу» (або фундамент) якої складають держави-члени і народи Союзу, що складаються з громадян. Динаміку і здатність до прискореного розвитку надають йому «колеса», які як би представляють собою двоєдиний договір (конституційного за своєю суттю), тобто короткий і оновлений Договір про Європейський Союз і більш об'ємний і деталізований Договір про функціонування Європейського Союзу (раніше називався Договором про Європейське співтовариство 1957 р.).

Розроблені і затверджені державами і народами договори реалізують надану ними Європейському Союзу компетенцію через інститути, які володіють владними повноваженнями і яких у новому Союзі вже не п'ять, а сім. Статус інституту отримав вищий орган політичної координації — Європейська рада, а також Європейський центральний банк. Спирається на укріплений «корпус» з держав, народів та інститутів, що функціонують на основі Договорів, єдиний Європейський Союз, який вже не ділиться на опори. Його доповнює у сфері своєї спеціальної компетенції Євратом (як організація, що складається при новому Європейському Союзі, що має той же склад і керована тими ж інститутами).

Дві нові деталі «локомотива європейської інтеграції» зовні виділяються, нагадуючи обриси високої «труби» паровоза, — це Високий представник європейського Союзу з закордонних справ і політики безпеки (Високий представник) і один з провідних політичних керівників «нового» Європейського Союзу, яким є Голова Європейської ради, що обирається з числа перших осіб держав-членів на два з половиною роки.

Цілі і завдання Союзу як «обтічника» показують основний напрямок цього руху «локомотива» по рейках інтеграції. Таким чином, на відміну від попередньої схеми Європейського «будинку» (храмової структури з трьох опор) нова схема точніше відображає більшу однорідність, єдність, керованість і динаміку «нового» Європейського Союзу, які надає йому Лісабонський договір 2007 р.

З огляду на особливості устрою та компетенції ЄС, у системі права виділяються такі комплексні галузі:

1. Право економічної інтеграції - правила, спрямовані на захист і регулювання принципів загального ринку, свободи руху товарів, послуг, трудящих, капіталів і платежів.

2. Групи правових норм, закріплені в установчих договорах, у правових актах інститутів ЄС, якими здійснюється регулювання суспільних відносин в сфері різних загальних політик ЄС, у тому числі валютно-економічної політики.

Висновок до питання № 4. При ознайомленні з правом європейського союзу можна виділити такі дві великі частини, а саме інституціональне право та матеріальне (субстанціональне) право. В інституціональному праві мова йде головним чином щодо проблеми політичної, адміністративної та юридичної організації Європейської спільноти. Це, по-перше, норми щодо статусу, функцій та повноважень численних органів і інституцій ЄС. Зокрема, до таких органів відносяться в першу чергу такі політичні органи як Європарламент, Європейська Рада та Європейська Комісія. Це також консультативні установи політичного або адміністративного характеру, а також судові та контрольні інстанції, а саме: Суд першої інстанції, Судова палата та Рахункова палата.

По-друге, інституціональне право включає норми щодо джерел права в ієрархії юридичних актів в рамках ЄС, договорів та угод, регламентів, директив та рішень. Крім цього, сюди входять норми, що регулюють відносини і сполучення юридичного режиму ЄС з внутрішніми юридичними режимами країн-членів ЄС.

У деяких наукових працях інституційне право ЄС далі підрозділяється на конституційне та адміністративне право. Останнє, за цією точкою зору, включає також процесуальні норми, пов’язані з оскарженням у Європейському Суді дій і рішень інститутів ЄС.

Щодо матеріального права, воно, як видно з назви, включає в себе норми, що регулюють поведінку і діяльність індивідів та соціумів різних галузях права, що входять в сферу дії європейських договорів. Таким чином, мова йдеться про звід норм, що складають економічне право ЄС, мета якого - формування на всій території країн-членів ЄС єдиного внутрішнього ринку з вільним рухом людей, товарів, послуг та капіталів.

- норми, що визначають режим економічних свобод, діючих по відношенню до різних учасників життя ЄС: конкретну організацію вільного руху фізичних осіб, майна; заборони дискримінації між країнами-членами ЄС; заборони дій, що протирічать принципам здорової конкуренції тощо;

- принципи і норми здійснення загальних економічних заходів і дійв країнах - членах ЄС.

Матеріальне європейське право пов’язано з вивченням діючих в ЄС норм, які торкаються різних юридичних дисциплін і мають відношення до компетенції ЄС та інтегрованих у внутрішнє право країн ЄС. Таким шляхом поступово сформувалися спеціалізовані розділи європейського права: європейське торгівельне, сімейне, соціальне, а також сільськогосподарське, банківське, транспортне право тощо.

Таким чином матеріальне європейське право - це предметне, діюче, щоденно застосоване, але інколи тяжко та довго розробляєме право майбутньої єдиної Європи.

У той самий час матеріальне право прийнято також називати європейським правом. А інституційне право часто відомо під назвою права європейського союзу.