§ 1. Поняття та особливості сучасного міжнародного права

«...Міжнародне право — це велика юридична споруда, яка дбайливо будувалася людством протягом століть з метою створення і ствердження нормальних впорядкованих відносин між державами.»

(з рішення Міжнародного Суду ООН)

Термін «міжнародне право» вперше в науковий обіг був уведений англійським філософом і правознавцем Дж.

Міжнародне право має особливі юридичну природу та соціальну сутність порівняно з національним. Якщо національне право являє собою систему юридичних норм, які встановлюються та санкціонуються державою або уповноваженими на те суб’єктами, то міжнародне право являє собою систему принципів та норм, які формуються суб’єктами міжнародних відносин. Відповідно, національне право регулює відносини всередині країни, а за допомогою норм міжнародного права регулюються відносини між державами та іншими його суб’єктами, узгоджуються ці відносини, і лише в разі потреби забезпечуються колективним примусом.

Таким чином, можна констатувати, що в сучасному світі існують дві взаємозалежні системи права: право внутрішнє, яке обіймає системи національного права окремих держав, і міжнародне право, обов’язкове до виконання всіма державами - суб’єктами та творцями цього права. [47, с. 815].

Характерні риси міжнародно-правової системи в порівнянні з внутрішньодержавною системою права:

1. особливий спосіб створення норм: у міжнародному праві - самими суб’єктами права (насамперед державами), у внутрішньодержавному праві — законодавчими, виконавчими, а в деяких правових системах - і судовими органами;

2. особливі суб’єкти права: в міжнародному праві - держави, міждержавні організації, народи і нації, що борються за незалежність (держави у стані утворення), державоподібні утворення і лише частково і в суттєво обмеженому обсязі фізичні особи; у внутрішньодержавних правових системах - як правило,

46 Войціховський А.

544 с. URL:

http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/9229/Mizhnarodne%20pravo_Pidruchnyk_A%20Voitsikhov skyi_2020.pdf?sequence=1&isAllowed=y

47 Основи права: підручник / В.Д. Гапотій, О.А. Слишик.- 2-ге вид. із змінами та доп. - Мелітополь: Видавництво МДПУ ім. Б. Хмельницького, 2019. - 882 с. фізичні та юридичні особи, органи державної влади й місцевого самоврядування, політичні партії, громадські організації, інші соціальні об’єднання й утворення;

3. особливі предмети правового регулювання: в міжнародному праві - відносини між суб’єктами міжнародного права; у внутрішньодержавному праві - відносини між суб’єктами національної системи права, які перебувають у межах юрисдикції конкретної держави;

4. особливі об’єкти права: в міжнародному праві - міжнародні відносини, які складаються з приводу певних матеріальних і нематеріальних благ; у національному праві внутрішньодержавні відносини, які складаються з приводу тих самих благ і благ, що перебувають цілком під юрисдикцією конкретної держави;

5. особлива соціальна сутність права: норми міжнародного права мають загальнодемократичний характер, норми внутрішньодержавного права завжди збігаються з сутністю держави правотворця (демократичні, авторитарні, військові режими тощо);

6. особливий характер побудови системи права: міжнародне право - координаційна система права; внутрішньодержавні системи - субординаційні;

7. особливі джерела права: в міжнародному праві - міжнародний договір, міжнародний звичай, рішення міжнародних міждержавних організацій і деякі інші; у внутрішньодержавному праві - закони та підзаконні акти;

8. особливий порядок застосування примусу: у міжнародному праві примус здійснюється самими суб’єктами права на індивідуальній чи колективній основі, на основі діючих принципів і норм у межах, визначених чинними міжнародними договорами і звичаями; у внутрішньодержавному праві примус здійснюється тільки державними органами в межах повноважень, окреслених національним правом [48, с.

Міжнародне право — система договірних та звичаєвих норм і принципів, які регулюють взаємовідносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права, визначають взаємні права та обов’язки, виражають їх узгоджену волю і направлені на врегулювання міжнародних відносин з метою розвитку міжнародного співробітництва та забезпечення міжнародного миру і безпеки.

Об'єктом міжнародного права є певні матеріальні (державна територія, відкрите море, природні ресурси, континентальний шельф та ін.) та не матеріальні блага (захист державою своїх громадян, боротьба із міжнародною злочинністю та ін.)) з приводу яких виникають відповідні міжнародні відносини.

Предмет міжнародного права — це особливий вид соціальних відносин — міжнародні відносини, що мають міждержавний характер. Предметом регулювання міжнародного права є політичні, економічні, соціальні, культурні та інші відносини.

Методи міжнародного правового регулювання — це засоби, прийоми та способи міжнародного правового регулювання. В міжнародному праві метод

48 Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / За заг. ред. Теліпко В. Е. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 608 с. правового регулювання має певні особливості. Використовується в публічному міжнародному праві переважно імперативний метод правового регулювання суспільних відносин, обумовлений насамперед їхнім суб’єктним складом, і такий, що полягає в обов’язковому виконанні розпоряджень, що містяться в нормах міжнародного права. Норми міжнародного права формулюють здебільшого зобов’язання і заборони. В окремих випадках закріплюють уповноваження і дозволи [49, с. 28].

Функції міжнародного права — це способи та форми впливу міжнародного права на міжнародні відносини, які зумовлені об'єктом, предметом і методом правового регулювання, правами та обов'язками суб'єктів і його джерелами [50, с.9].

Основними функціями міжнародного права є:

- координуюча функція полягає у тому, що в його нормах відображаються загальноприйнятні для держав стандарти поведінки в різних сферах взаємовідносин (напр., правила регулювання повітряних польотів тощо).;

- регулююча функція полягає у тому, що в нормах і загальновизнаних принципах держав закріплюються правила поведінки, без яких неможливе їх спільне існування та спілкування (напр., порядок встановлення та припинення дипломатичних і консульських зносин);

- забезпечувальна функція полягає в тому, що міжнародне право містить норми, які спонукають держави дотримуватись міжнародних зобов’язань (напр., положення про міжнародну відповідальність за порушення міжнародного права або механізми контролю за дотриманням договорів);

- охоронна функція полягає у тому, що міжнародне право закріплює механізми, які захищають законні права й інтереси держави та дозволяють спільно (колективно) карати порушників и (напр., право на законну самооборону, заборона застосування певних видів зброї тощо) [51, с.

Система міжнародного публічного права — це принципи і норми міжнародного права, що мають внутрішню структуру та зміст, об'єднуються в міжнародних інститутах і галузях і регулюють певний вид, рід чи обсяг суспільних відносин у межах конкретного предмета і методу правового регулювання [52, с. 31].

Системоутворюючими компонентами виступають:

S загальновизнані принципи міжнародного права;

S міжнародно-правові норми;

S галузі;

S інститути міжнародного права.

49 Основи публічного права України : навч. посібник / кол. авт. ; за заг. ред. к.ю.н., проф. А.Ю. Олійника, к.ю.н., доц. М.І. Кагадія. - К. : КНУТД ; Дніпро : Ліра ЛТД, 2017. - 448 с.

50 Теорія міжнародного права : навчально-методичний посібник / за ред. завідувача кафедри міжнародного та європейського права О.В. Бігняка. - Херсон : Видавництво «Гельветика», 2020. - 224 с.

51 Міжнародне публічне право. Міжнародний захист прав людини : посіб. для підгот. до зовн. незалеж.

оцінювання / Т. Л. Сироїд, О. А. Гавриленко, Л. О. Фоміна ; за заг. ред. Т. Л. Сироїд. - 4-те вид., перероб. і допов. - Харків: Право, 2021. - 462 с. URL: https://pravo-

izdat.com.ua/index.php?route=product/product/download&product_id=4413&download_id=1440

52 Основи публічного права України : навч. посібник / кол. авт. ; за заг. ред. к.ю.н., проф. А.Ю. Олійника, к.ю.н., доц. М.І. Кагадія. - К. : КНУТД ; Дніпро : Ліра ЛТД, 2017. - 448 с.

Принципи міжнародного права — загальновизнані норми міжнародного права найбільш загального характеру.

Принципи відображають корінні інтереси держав і міжнародного співтовариства в цілому. З суб’єктивної сторони вони відображають рівень усвідомлення державами закономірностей системи міжнародних відносин, своїх національних та загальних інтересів.

В основному вони носять імперативний характер та містять зобов’язання по відношенню до усіх членів міждержавної спільноти. Імперативний характер загальновизнаних принципів проявляється по різному. Так, принцип незастосування сили виключає можливість навіть добровільної згоди держави на використання проти неї іншими державами збройної сили для вирішення спірних питань.

Міжнародно-правова норма — це створене за угодою суб'єктів формально визначене правило, що регулює міждержавні відносини шляхом запровадження прав та обов'язків для суб'єктів і забезпечується юридичним механізмом охорони.

Зміст норм міжнародного права складають права і обов’язки, якими наділяються суб’єкти міжнародного права. Вступаючи у відносини між собою суб’єкти міжнародного права реалізують свої права і дотримуються обов’язків, які встановлюються міжнародно-правовими нормами. Міжнародно-правова норма впорядковує поведінку учасників міжнародних відносин, тобто виконує регулюючу роль у взаємовідносинах суб’єктів міжнародного права.

Специфічною для міжнародно-правових норм є їх внутрішня структура. Міжнародно-правові норми зазвичай містять тільки диспозицію, дуже рідко - гіпотезу і диспозицію, а санкції відсутні. Подеколи гіпотези і диспозиції міжнародно-правових норм містяться у різних статтях міжнародного акту, іноді і в різних актах які пов’язані між собою. Санкції зазвичай визначаються в окремих міжнародних договорах і звичаях й не завжди носять визначений характер [53, с. 25; 54, с. 65].

Різноманітність міжнародно-правових норм зумовлює потребу в їх класифікації. Значна кількість вчених-міжнародників неодноразово намагались знайти універсальні, найбільш повні критерії класифікації норм міжнародного права, але жодна із їх спроб не знайшла загального визнання.

Зважаючи на наукові здобутки науковців ми будемо виходити із найбільш загальних, найбільш вживаних критеріїв класифікації міжнародно-правових норм:

За сферою дії міжнародно-правових норм.

Універсальні норми є визнаними фактично усіма суб’єктами міжнародного права. Вони регулюють відносини усіх суб’єктів міжнародного права і складають загальне міжнародне право. Основною їх ознакою є глобальність дії, всезагальна обов’язкова сила, створення і відміна їх міжнародною спільнотою в цілому. Такі норми регулюють відносини більшості суб’єктів, об’єкти яких стосуються

53 Международное право: Учебник /Под ред.

54 Міжнародне право: Підручник /Ліпкан В.А., Антоненко В.Ф., Акулов С.О. та ін./За ред. В.А. Ліпкана. К.: КНТ. 2009. 752с. зазвичай найважливіших проблем у вирішені яких зацікавлено фактично усе людство. Наприклад, Міжнародний пакт про права людини 1966 року, Статут ООН.

Основною формою існування універсальних норм є звичай.

Регіональні норми - норми, що регулюють міждержавні відносини, об’єкт яких має регіональний характер. Вони визнаються усіма або більшістю держав певного регіону.

З розвитком інтеграційних процесів регіоналізм набуває новий вимір. В певних регіонах суттєво поглиблюється взаємодія держав, що відповідно викликає необхідність у більш високому рівні нормативного регулювання, створення наднаціонального регулювання. У регіонах виникають комплекси норм, що наділені певною специфікою, створюються нові механізми правотворчості і правозастосування [55, с. 143]. Як приклад, вданому випадку, можна навести досвід Європейського союзу. Регіональними нормами є Статут ради Європи, Статут Ліги арабських держав, а також норми Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.

Партикулярні (локальні) норми - норми, що регулюють відносини обмеженого кола учасників, зазвичай двосторонні відносини. Вони можуть регулювати відносини двох або декількох держав які не обов’язково територіально розташовані по сусідству чи в одному регіоні, а й такі, що знаходяться у різних частинах світу.

Партикулярні норми регулюють відносини, що не охоплюються загальним міжнародним правом. Поряд з тим такі норми тісно пов’язані з загальним міжнародним правом й діють в його рамках. Наприклад, Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про заохочення та взаємний захист інвестицій 1994 року, Консульська Конвенція між Україною і Соціалістичною Республікою В’єтнам 1994 року.

Основною формою існування партикулярних норм є договір.

За способом правового регулювання:

Імперативні норми - норми, які встановлюють чіткі, конкретні межі певної поведінки.

Суб’єкти міжнародного права не можуть на свій розсуд змінювати об’єм та зміст прав і обов’язків передбачених імперативними нормами.

Як свідчить практика, на сьогоднішній час імперативні норми (jus cogens) є офіційно визнаними й утворюють цілий комплекс, визначаючий характер міжнародного права, його цілі і принципи, основний зміст. Наявність імперативних норм ставить питання про ієрархію міжнародно-правових норм. Норми jus cogens мають найвищу юридичну силу, а усі інші норми не повинні їм суперечити.

Чітко закріпила концепцію імперативних норм Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року. Відповідно до ст. 58 Конвенції “імперативна норма загального міжнародного права, яка приймається та

55 Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: учеб. для студентов юрид. фак. и вузов /И.И. Лукашук; Рос. акад. наук, Ин-т государства и права, Академ. правовой ун-т. - Изд. 3-е, перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2005. - 432с. визнається міжнародною співтовариством держав в цілому як норма, відхилення від якої є недопустимим; вона може бути зміненою тільки наступною нормою, що має такий самий характер”.

Характерними рисами імперативних норм є: по-перше, те, що вони покликані регулювати найважливіші загальні відносини міжнародного співтовариства в цілому, їх порушення завдає шкоду всім учасникам міжнародних відносин, а не окремим суб’єктам; по-друге, вони повинні бути визнаними усіма суб’єктами міжнародного права [56, с. 173].

До імперативних норм відносять договірні та звичаєві основні принципи загального міжнародного права. Наприклад, принципи закріплені в Статуті ООН юридичний зміст яких розкрито у Декларації про принципи міжнародного права 1970 року.

Диспозитивні норми - норми в рамках яких суб’єкти міжнародного права можуть самі визначати свою поведінку, взаємні права і обов’язки в конкретних правовідносинах в залежності від обставин.

Слід вказати, що більшість міжнародно-правових норм носить саме диспозитивний характер оскільки держави та інші суб’єкти міжнародного права можуть змінити чи відмінити їх на основі явно вираженої чи усної угоди (договору чи звичаю). Міжнародне право визнає, що держави вправі відступити від таких норм за взаємною згодою, якщо це не торкається прав і законних інтересів інших суб’єктів міжнародного права.

Диспозитивність норми полягає в тому, що вона припускає право суб’єктів регулювати свої взаємовідносини інакше, ніж передбачено загальною нормою.

Диспозитивні норми володіють повною юридичною силою.

За джерелами норми міжнародного права поділяються, як ми уже зазначали вище, на: договірні, звичаєві, норми рішень міжнародних організацій.

Договірні норми закріплені у міжнародних договорах.

Звичаєві норми не є фіксованими у будь-яких міжнародних актах, а існують у вигляді неписаних правил поведінки суб’єктів міжнародного права.

До норм рішень міжнародних організацій належать положення з питань внутрішнього регламенту, фінансово-бюджетних питань та положення угод між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями. Наприклад, ст. 17 Статуту ООН зазначає, що “Генеральна Асамблея розглядає і затверджує будь-які фінансові та бюджетні угоди зі спеціалізованими установами...” [57, с. 177-178].

За функціональним призначенням - регулятивні і охоронні;

Регулятивні норми спрямовані на здійснення врегулювання міжнародно- правових відносин шляхом наділення суб’єктів міжнародного права конкретними правами і обов’язками. Наприклад, зобов’язання держав-учасників ОБСЄ повідомляти про військові учення.

Охоронні норми покликані гарантувати реалізацію регулятивних норм.

56 Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. - К.: Либідь, 2002. - 608с.

57 Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. - К.: Либідь, 2002. - 608с.

За кількістю учасників міжнародних відносин.

Двосторонні норми - норми міжнародного права, які пов’язують двох суб’єктів міжнародного права. До таких норм відносяться угоди укладені між двома державами для врегулювання спільних для них питань.

Багатосторонні норми - міжнародно-правові норми, які пов’язують трьох і більше учасників міжнародних відносин. Наприклад, Конвенція про права дитини 1989 року.

За характером нормативних приписів.

Уповноважуючі норми - норми, які містять права суб’єктів міжнародного права і визначають способи й засоби їх реалізації. Наприклад, визнання права кожної держави на дослідження і використання космічного простору у мирних цілях)

Зобов’язальні норми - норми, які встановлюють обов’язок суб’єкта міжнародних відносин здійснити зазначені у нормі дії.

Забороняючі норми - норми, які зобов’язують суб’єктів міжнародного права утриматись від визнаних протиправними дій. Наприклад, не виготовляти бактеріологічну і хімічну зброю.

Відсильні норми - норми, які зобов’язують суб’єктів міжнародного права керуватись правилами, що містяться в інших нормах.

За властивостями регулятивних функцій.

Матеріальні норми встановлюють права і обов’язки суб’єктів міжнародного права в конкретних правовідносинах. Наприклад, норми, що встановлюють права і обов’язки держав-учасниць Конвенції про боротьбу із незаконним захопленням повітряних суден 1970 року.

Процесуальні норми встановлюють процедуру реалізації матеріальних норм. Наприклад, Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року містить норми, які носять процесуальний характер й регламентують порядок створення, дії та припинення дії договірних норм.

Процесуальні норми володіють специфічною санкцією. Створення чи здійснення матеріальних норм у порушення процесуальних норм в залежності від ступеню порушення тягне за собою оспорюваність або недійсність створених норм чи результатів неправомірного застосування норм [58, с. 148].

За термінами дії міжнародно-правові норми можуть бути з чітко визначеним терміном дії (строкові) та без визначеного часу дії (безстрокові).

Строкові норми - норми, які обмежені терміном дії. Зазвичай час дії строкових норм визначається в заключній частині договору чи закінчується з припиненням існування об’єкту договору.

Безстрокові норми - норми, як мають необмежений термін дії. Наприклад, норми мирних договорів [59, с. 67-71].

58 Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: учеб. для студентов юрид. фак. и вузов /И.И. Лукашук; Рос. акад. наук, Ин-т государства и права, Академ. правовой ун-т. - Изд. 3-е, перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2005. - 432с.

59 Міжнародне право: Підручник /Ліпкан В.А., Антоненко В.Ф., Акулов С.О. та ін./ За ред. В.А. Ліпкана. К.: КНТ. 2009. 752с.

Міжнародно-правовий інститут — це група норм міжнародного права, що регулюють певну сферу відносин (наприклад, інститут визнання, правонаступництва та ін.).

Головне призначення інституту міжнародного права — бути основою для побудови галузей. Однак у міжнародному праві крім внутрішньогалузевих інститутів існують загальносистемні інститути, серед яких інститут міжнародної правосуб’єктності, інститут міжнародно-правової відповідальності, інститут міжнародної правореалізації, інститут розв’язання міжнародних суперечок та ін.

На базі декількох міжнародно-правових інститутів формуються підгалузі міжнародного права, наприклад, міжнародне торгове право, міжнародне інвестиційне право - у рамках галузі «міжнародне економічне право».

Галузь міжнародного права — це комплекс однорідних норм, що регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права у певній галузі. Галузі міжнародного права зароджуються і розвиваються об’єктивно [60, с. 11]. На сьогоднішній час загальновизнаним є наявність в міжнародному праві таких галузей: право міжнародних договорів, прав людини, морське право; повітряне право; космічне право; дипломатичне та консульське право; гуманітарне право; право міжнародних організацій тощо.