§ 2. Джерела міжнародного права

Джерела - одна із складових права, зокрема і міжнародного права. Виходячи із загального юридичного розуміння джерел права можна сказати, що джерелами міжнародного права є форми існування міжнародно-правових норм у яких виражені погоджені суб’єктами міжнародного права й визнані ними правила поведінки.

Формальний перелік джерел міжнародного права наведено у у ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН [62]: конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила визнані сторонами спору - державами; міжнародні звичаї; загальні принципи права, що визнані цивілізованими народами. В якості допоміжних засобів для визначення правових норм можуть застосовуватися судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів.

У теорії та практиці міжнародного права джерела поділяються на дві основні групи: основні (міжнародний договір та міжнародно-правовий звичай) і допоміжні засоби для визначення міжнародно-правових норм (судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців у галузі міжнародного права).

Крім того, у міжнародно-правовій практиці нерідко виникає питання про «м'яке» право, яке становлять резолюції міжнародних організацій і конференцій,

60 Теорія міжнародного права : навчально-методичний посібник / за ред. завідувача кафедри міжнародного та європейського права О.В. Бігняка. Херсон : Видавництво «Гельветика», 2020. 224 с.

61 Международное публичное право. Учебник. /Под. ред. К.А. Бекяшива. - М.: “ПРОСПЕКТ”, 1999. - 608с.

62 Статут Міжнародного Суду ООН: Статут, Міжнародний документ. ООН від 26.06.1945. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_010/conv#Text політичні домовленості, рішення міжнародних судових установ і деякі інші акти [63, с.

На даний час міжнародний договір займає одне із перших місць серед основних джерел міжнародного права. Він є чітко сформульованою угодою держав, зручним засобом формулювання норм, взаємних прав і обов’язків, що дозволяє йому мати певну перевагу над іншими джерелами міжнародного права. А отже, можна сказати, що міжнародний договір є універсальним джерелом міжнародного права.

Відповідно до статті 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969р. міжнародний договір «означає міжнародну угоду, яка укладена між державами у письмовій формі і регулюється міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, чи в двох або декількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви» [64]. Необхідно зазначити, що у даній Конвенції говориться про укладення договору у письмовій формі, але разом з тим міжнародна практика свідчить про укладання міжнародних договорів й в усній формі, що фактично не є заборонено вищезазначеною нормою. Усні договори - це рідкісне явище, але вони наділені такою ж юридичною силою які і письмові договори.

Міжнародні договори містять загальні правила поведінки, не мають персоніфікованого і разового характеру. В міжнародному праві договорами виступають тільки угоди укладені між суб’єктами міжнародного права. Міжнародні договори є обов’язковими для їх учасників. В залежності від кількості учасників розрізняють договори:

- односторонні - одностороннє волевиявлення суб’єкта міжнародного права, що викликає юридичні наслідки тільки для цього суб’єкта (наприклад, визнання, протест, відмова тощо);

- двосторонні - укладені тільки двома суб’єктами міжнародного права;

- багатосторонні - укладені двома і більше суб’єктами (напр., регіональні угоди);

- універсальні - договори у яких приймають чи можуть приймати участь усі суб’єкти міжнародного права (напр., Статут Організації Об’єднаних Націй) [65, с. 54].

У міжнародному договорі (в письмовій формі) визначається мета їх укладання, об’єкт договору, закріплюються права і обов’язки сторін, порядок і умови його вступу в силу, термін дії тощо.

63 Основи права: підручник / В.Д. Гапотій, О.А. Слишик.- 2-ге вид. із змінами та доп. - Мелітополь: Видавництво МДПУ ім. Б. Хмельницького, 2019. - 882 с.

64 Віденська конвенція про право міжнародних договорів: ООН. Конвенція, Міжнародний документ від 23.05.1969. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_118#Text

65 Міжнародне право: Підручник /Ліпкан В.А., Антоненко В.Ф., Акулов С.О. та ін./ За ред. В.А. Ліпкана. К.: КНТ. 2009. 752с. так і нематеріальні блага, дії чи утримання від дій. В міжнародному праві не існує будь-яких обмежень щодо вибору об’єкту міжнародних договорів.

Міжнародні звичаї — це форма існування норм міжнародного права, яка характеризується відсутністю чіткої письмової фіксації змісту цих норм. Звичай завжди складається стихійно, без попередньої свідомої діяльності людей направленої на його створення, він утворюється незалежно від намірів окремих осіб утворити нову норму права.

Звичаї не оформляються певним актом у письмовому вигляді, а отже, їх досить тяжко встановити. Для цього використовують допоміжні засоби - судові рішення та доктрини, які в певних випадках сприяють встановленню звичайної норми, з’ясуванню окремих міжнародно-правових положень, міжнародно- правових позицій держав.

Також, як свідчить міжнародна практика, допоміжними засобами для визначення існування звичаю можуть використовуватися й рішення міжнародних організацій і конференцій. Саме вони на сьогоднішній час відіграють одну з важливих ролей у формуванні нових та тлумаченні уже існуючих норм міжнародного права.

У разі укладення міжнародного договору міжнародно-правовий звичай, що регулює ті самі відносини, нерідко не втрачає свого значення. Перш за все він може залишатися чинним для тих суб’єктів, що, визнаючи звичай, не приєдналися до угоди з якихось причин.

Принципи міжнародного права - це керівні правила суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики, юридично закріплені засади міжнародного права. Вони являють собою найбільш загальне і повне вираження і відображення усталеної практики міжнародних зносин, це норма міжнародного права, що має обов’язковий характер для всіх суб’єктів.

Дотримання принципів міжнародного права є суворо обов’язковим. Скасувати принцип міжнародного права чи обмежити його дію можна тільки скасувавши міжнародну практику, що не під силу жодній окремій державі чи навіть групі держав [67, с. 37-38].

У Статуті ООН ці принципи було тільки названо Їх юридичний зміст детально було розкрито в прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН в 1970 року Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24 жовтня 1970 р. [68]. У Декларації розкривається їх зміст й підкреслюється, що принципи Статуту ООН є основними принципами міжнародного права. Зокрема, згідно

66 Основи права: підручник / В.Д. Гапотій, О.А. Слишик.- 2-ге вид. із змінами та доп. Мелітополь: Видавництво МДПУ ім. Б. Хмельницького, 2019. 882 с.

67 Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / За заг. ред. Теліпко В. Е. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 608 с.

68 Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй: ООН. Конвенція, Міжнародний документ від 24.10.1970. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_569#Text

Декларації, до таких принципів відносять: незастосування сили чи погроза силою; мирне вирішення спорів; невмішування в справи, що входять до внутрішньої компетенції держава; співробітництво держав; самовизначеність народів; суверенної рівності держав; добросовісного вирішення зобов’язань по міжнародному праву.

У Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 р. було сформульовано і закріплено ще три принципи: територіальної цілісності держави; непорушності державних кордонів; загального визнання і захисту прав людини [69].

Також, виходячи із положень пп. с п. 1 ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН під загальними принципами права розуміють ті принципи, які визнаються державами у їх правових системах і діють чи можуть діяти в міжнародному праві [70, с. 59]. Такі принципи не можуть носити правового характеру оскільки правових норм загальних для міжнародного та внутрішнього права не існує. Загальні принципи права можуть застосовуватися при тлумаченні і з’ясуванні змісту міжнародно-правових норм.

Рішення міжнародних судових органів дають визначення звичаєвим нормам, вони також можуть започаткувати виникнення нового міжнародно- правового звичаю. Характеру прецеденту(рішення у справі, обов'язкового при вирішенні інших спорів з аналогічними фактичними обставинами) вони, як правило, не мають, хоча, звичайно, можуть бути враховані міжнародним судовим чи арбітражним органом.

Доктрини (праці видатних вчених у галузі міжнародного права) в минулому розглядалися як одне з найважливіших джерел міжнародного права. Сьогодні доктрина міжнародного права допомагає тлумаченню змісту окремих міжнародно-правових норм, узгодженню правових позицій держав. Так,сторони міжнародно-правового спору в документах, які вони подають до міжнародних судових органів, іноді посилаються на думку спеціалістів з різних питань міжнародного права.

Акти органів міжнародних організацій є допоміжними джерелами міжнародного права і важливим чинником, що впливають на процес формування нових норм міжнародного публічного права.

Залежно від ступеня їх обов’язковості рішення міжнародних організацій поділяють на дві групи: акти, що мають обов’язкову юридичну силу, і такі, що мають рекомендаційний характер. Обов’язкові рішення приймають з внутрішніх питань діяльності організації. Значна частина їх має процедурний характер. Вплив таких рішень не поширюється за межі організації. Проте такі рішення є обов’язковими для всіх без винятку держав - членів організації.

Міжнародні організації створюються для налагодження ефективного співробітництва між державами-членами. Це основне їхнє завдання. Результат роботи матеріалізується в рішеннях, які адресовані членам організації. Такі

69 Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсинський заключний акт): ООН. Акт, Міжнародний документ від 01.08.1975 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/994_055#Text

70 Международное право: учебник /Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Междунар. отношения, 2005. - 816с. рішення приймають у формі рекомендацій. На відміну від обов’язкових рішень, які мають внутрішню дію, рішення-рекомендації, як правило, спрямовані державам-членам, тобто назовні організації [71, с. 62-63].