§ 16. Правова свідомість, правова культура, правове виховання

Правова свідомість — це вид (форма) суспільної свідомості, що містить у собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та компетенций, а також уявлень і настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання [^[15]].

Характерними рисами правової свідомості є наступні:

- вона є однією з форм суспільної свідомості і разом із політичною, моральною, філософською та іншими формами свідомості відображає суспільне буття;

- містить у собі поняття, уявлення, судження, почуття, емоції, концепції, теорії, програми;

- зумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури;

- ідеологічні елементи правосвідомості виступають як головні елементи правової культури та правового виховання.

Структура правової свідомості охоплює правову психологію та правову ідеологію.

Правова психологія — це стихійний, «несистематизований» пласт правової свідомості, який виражений в окремих психологічних реакціях кожної людини тієї чи іншої соціальної групи на державу, право, законодавство, інші юридичні феномени.

Крім правової психології, у структурі правосвідомості є правова ідеологія, яка, на відміну від психологічного сприйняття оточуючого світу, відповідає рівню науково-теоретичного відображення і засвоєння дійсності.

Правова ідеологія — це сукупність юридичних ідей, теорій, поглядів, які в концептуальному, систематизованому вигляді відображають і оцінюють правову реальність.

Видами правової свідомості є: буденна, професійна та наукова.

Буденна - це сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів і емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства щодо чинного і бажаного права та правової системи.

Цей рівень притаманний основній масі членів суспільства і формується на базі повсякденного життя громадян у сфері правового регулювання.

Професійна - це сукупність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, які характерні для представників відповідної групи та формуються в результаті професійної діяльності і навчання.

Професійна правосвідомість складається в ході спеціальної підготовки (наприклад, під час навчання в юридичному закладі), у процесі здійснення юридичної діяльності. Суб’єкти цього рівня володіють спеціалізованими, деталізованими знаннями чинного законодавства, вміннями і навичками його застосування. Формуванню професійної правосвідомості в сучасних умовах повинна бути приділена особлива увага.

Наукова - сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців щодо існуючої та бажаної правової системи громадянського суспільства. Вона характерна для наукових працівників, які займаються питаннями правового регулювання суспільних відносин.

Крім того, за ступенем узагальнення, правосвідомість може бути масова, групова та індивідуальна. Масова правосвідомість характеризує основну масу населення певної країни. Групова - правова ідеологія і правова психологія, що характерні для певної групи населення країни. Індивідуальна - сукупність правових знань, емоцій та настанов конкретного суб’єкта щодо чинного чи бажаного права.

Наукові погляди на культуру дають можливість звести її до трьох груп: антропологічної; соціологічної; філософської.

При антропологічному аналізі культура розуміється як сукупність всіх благ, що створені людиною. Соціологічний підхід трактує її у вигляді сукупності духовних цінностей: тут культура виступає як компонент суспільного життя.

Позитиви антропологічного підходу полягають у широті аналізу, оскільки культура розглядається як прояв найрізноманітніших сфер суспільного життя. Проте такий підхід має серйозні недоліки. Зокрема, він орієнтований лише на сумарну, механічну фіксацію, об’єктивовану у відповідних продуктах результатів людської діяльності. Він не дозволяє сформулювати чіткі критерії для визначення цінностей. Обмежуючись такою точкою зору, неможливо виділити правові цінності, без яких неможливо зрозуміти правову культуру.

Відіграючи позитивну роль у процесі розвитку ціннісних уявлень про культуру, зазначений підхід повинен бути доповнений двома іншими способами аналізу цього явища. Один із них реалізується в усвідомленні культури як процесу творчої діяльності, інший - як специфічного способу людської праці. У першому випадку культура аналізується через процеси духовного виробництва, функціонування і удосконалення людини. Прихильники другої концепції пропонують загальну модель культури як універсального явища суспільного життя.

Різні цілі, досягнути яких прагнули представники кожної з цих позицій, обумовили як особливості наукових пошуків, так і своєрідність практичної орієнтації. Особистісний план аналізу культури закономірно визначив тяжіння до аксіологічного підходу - першочергова увага у сфері ідеології, людяності.

Прихильники третьої концепції культури, як універсального суспільного життя, зосередили свою увагу на аналізі функціонування і розвитку усього соціального організму. Цей підхід дозволяє глибше усвідомити сутність культурологічного феномена у творчій діяльності людини.

Зроблений висновок, на нашу думку, має методологічне значення для розуміння правової культури особи. Він орієнтований на виділення двох параметрів правової культури - творчого і особистісного, завдяки яким встановлюються критерії вичленування правової культури з-поміж усього комплексу соціального життя.

Правова культура - це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності. Це вияв державно-правового досвіду конкретних соціальних спільностей та індивідів у матеріальних та духовних продуктах життєдіяльності, у навичках та цінностях, що впливають на їхню юридично значущу поведінку.

Поняття «правова культура суспільства» характеризує ціннісний зріз правової реальності, рівень її поступового розвитку, охоплюючи досягнення цивілізації. Правова культура суспільства є умовою забезпечення свободи і безпеки особи, прав людини, є гарантом її правової захищеності і громадянської активності, зобов’язує владу надати правовому статусу громадян юридичної значимості - рівності перед законом і судом. Так, у ст. 24 Конституції України записано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Правова культура особи, як компонент правової культури суспільства і залежна від неї величина, відображає ступінь та характер її розвитку, забезпечуючи соціалізацію особи і правомірну діяльність індивіда.

Показниками правової культури є: відповідність права вимогам справедливості та свободи; рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, їх впевненість діяти відповідно до вимог правових приписів; рівень правотворчої та правореалізуючої культури; рівень якості роботи правоохоронних і правозастосовних органів та посадових осіб; якість системи законодавства, певний рівень законності та правопорядку; правові знання, що охоплюють знання конкретних норм права; дані про державний устрій, призначення держави, політичну систему суспільства; престиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвитку юридичної науки; участь громадян в управлінні державою, стан законності та правопорядку; форми і методи правового регулювання.

Структура правової культури охоплює:

- правову свідомість, що включає: правову психологію; правові почуття, емоції; оціночні поняття; елементи настрою стосовно конкретних правових явищ та правових ситуацій; правову ідеологію; правові ідеї, правові теорії; правові поняття та категорії; правові принципи.

- правомірну поведінку: правова активність громадян (готовність до правомірної дії); акти реалізації права.

Правова культура виконує кілька специфічних функцій.

Пізнавально-реформаторська функція пов'язана з теоретичною і організаторською діяльністю щодо формування правової держави та громадянського суспільства. Вона створює правові і моральні гарантії таких загальнолюдських цінностей, як чесність і порядність, доброта і милосердя, моральний самоконтроль і сумлінність, людська гідність і свобода вибору.

Праворегулятивна функція спрямована на забезпечення стійкого, злагодженого, динамічного і ефективного функціонування всіх елементів правової системи.

Регулятивна функція забезпечується через правові та інші соціальні норми.

Ціннісно-нормативна функція правової культури виражається за допомогою системи аксіологічних характеристик. Вона проявляється при вивченні оціночного ставлення особи до результату і цілей її дій, які спрямовані на зміну оточуючої правової дійсності, до еталонів і зразків поведінки, що передбачені нормами права. Оціночна діяльність у правовій культурі полягає у «вимірі» індивіда, спільноти людей, права, законності, правопорядку, правовідносин, механізму правового регулювання шляхом співставлення з відповідними правовими цінностями.

Правосоціальна функція може бути вивчена через призму формування правових якостей особи. Безперечно, на цей процес суттєвий вплив чинить правова дійсність. Разом із тим, необхідна цілеспрямована правовиховна робота, важливі заходи щодо організації юридичного всеобучу населення, надання йому юридичної допомоги, активізації процесів самовиховання особи.

Комунікативна функція, забезпечуючи спілкування громадян в юридичній сфері, існує через спілкування і впливає на нього.

Прогностична функція охоплює правотворчість і реалізацію права, забезпечує правомірну поведінку громадян, їх соціальну активність, містить аналіз тенденцій, що характерні для всієї правової системи. Нині елементи наукового прогнозування і плановості, наприклад, у законотворчій діяльності посилюються, хоча логіка, послідовність розробки і прийняття законодавчих актів має бути кращою.

Щодо правового виховання, його розглядають у широкому і вузькому розумінні.

У широкому розумінні правове виховання - це вплив усіх правових факторів суспільного життя, включаючи і правову систему, на формування в індивідів і колективів людей певних правових якостей, що відповідають досягнутому в суспільстві рівню правової свідомості і правової культури. У вузькому розумінні правове виховання - цілеспрямований, повсякденний, систематичний вплив юридичної теорії і практики на свідомість людей для виховання в них відповідного рівня правової свідомості, культури і зразкової правомірної поведінки.

Отже, правове виховання — це цілеспрямована діяльність держави, громадських організацій, окремих громадян щодо передачі юридичного досвіду; систематичний вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних позитивних уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, установок, що забезпечують додержання, виконання і використання юридичних норм.

Змістом правового виховання є залучення людей до знань про державу і право, законність, права і свободи особи, вироблення в громадян стійкої орієнтації щодо законослухняної поведінки.

Цілями правового виховання є:

— формування правосвідомості громадян і підвищення на цій основі їх правової культури;

— виховання поваги до права з тим, щоб його вимоги стали особистим переконанням кожної людини, а повсякденне додержання юридичних норм — звичкою;

— ознайомлення громадян із питаннями державно-правового будівництва, підвищення їхньої соціальної, політико-правової активності;

— допомога громадянам в оволодінні всією сукупністю юридичних знань з різних галузей і сфер функціонування права;

— сприяння ефективній роботі механізму правового регулювання.

Формами правового виховання є: правове навчання; правова агітація; правова пропаганда; юридична практика; ознайомлення з історією української і світової культури на правову тематику; правове самовиховання.

Правове навчання — це конкретний вид навчального процесу, в ході якого під керівництвом досвідчених юристів члени суспільства оволодівають правовими знаннями, навичками, вмінням застосовувати правові норми.

Правова агітація — це форма правового виховання, яка полягає в правовому впливі на правосвідомість і настрої членів суспільства шляхом колективних та індивідуальних співбесід, виступів на мітингах, зборах, за допомогою преси, телебачення та ін.

Правова пропаганда — це цілеспрямована діяльність щодо формування в членів суспільства високого рівня правосвідомості та правової культури, роз 'яснення правової політики і поширення правових знань, ідей, іншої правової інформації.

Юридична практика — це сукупність напрацьованого досвіду в результаті правотворчої, правоохоронної та правореалізаційної (включаючи

правозастосовну) діяльності суб'єктів права.

Історія української та світової культури на правову тематику — це система літературної, художньої, кінотелевізійної та іншої творчості про правову дійсність, що напрацьована українськими митцями і світовим співтовариством.

Правове самовиховання — це цілеспрямована, повсякденна, систематична та самостійна діяльність людей з оволодіння правовими знаннями для формування позитивних правових мотивів, установок і навичок правомірної поведінки [^[16]].