§ 4. Відповідальність батьків за неналежне виконання своїх обов'язків щодо управління майном дитини

Відповідальність батьків за шкоду, заподіяну майну дитини у процесі управління ним, має своєрідну природу.

Відповідно до ч. 9 ст. 177 СК України неналежне виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини є під­ставою для покладення на них обов’язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

Залежно від наявності волі та волевиявлення та правомірної або неправомірної поведінки учасників цивільних правовідносин зобов’язання з відшкодування шкоди поділяються на договірні та недоговірні (деліктні) зобов’язання Для деліктних правовідносин характерним є те, що до правопорушення сторони не пов’язані між собою правами та обов’язками. Існує думка, що зобов’язання бать­ків відшкодувати шкоду дитині внаслідок неналежного виконання ними своїх обов’язків щодо управління майном дитини не може бути віднесено як до договірних, так і до недоговірних зо- бов’язань^[188], з огляду на те, що договір про управління майном між дитиною та її батьками відсутній. Таким чином, до таких право­відносин пропонується застосовувати специфічну юридичну конс­трукцію, запозичену з римського права, - квазіконтракт. Квазі- контракт - це підстава виникнення зобов’язання нібито з конт­ракту, тобто таке зобов’язання є схожим на договірне, хоча й не виникає безпосередньо з договору.

Проте найголовнішою відмінністю договірної відповідально­сті від недоговірної, що і визначає юридичне значення цього поді­лу, є те, що форми та розмір недоговірної відповідальності встано­влюються виключно законом, а форми та розмір договірної відпо­відальності визначаються як законом, так і умовами укладеного договору. У такому випадку форма та розмір відповідальності батьків за неналежне управління майном дитини не встановлю­ються безпосередньо у ч. 9 ст. 177 СК України, а договору управ­ління майном дитини, сторонами якого є батьки та дитина, зако­нодавством не передбачено.

Узвичаєно розрізняти підстави та умови відповідальності. Підставою будь-якого виду цивільно-правової відповідальності є правопорушення, а умовами цивільно-правової відповідальності є склад відповідного цивільного правопорушення.

Підставою відповідальності батьків є протиправне пору­шення суб’єктивних прав дитини, спричинене невиконанням чи неналежним виконанням батьками обов’язку з управління май­ном дитини. Якщо батьки не проявили під час управління майном дитини належної турботи про її інтереси, вони несуть відповіда­льність у формі відшкодування матеріальної шкоди. Розмір і спо­сіб відшкодування майнової шкоди визначаються відповідно до ст. 22 та 1192 ЦК України.

Дитина має право на відшкодування втрат, яких вона зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням батьками майна, що їй належить, а також витрат, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Крім того, батьки му­сять відшкодувати дитині доходи, які вона могла б реально одер­жати за звичайних обставин, якщо б управління її майном здійс­нювалось належним чином.

Батьки несуть відповідальність за неналежне виконання своїх обов’язків щодо управління майном дитини лише за наявності вини (умислу або необережності). Батьків буде визнано невинуватими, якщо вони доведуть, що вжили всіх залежних від них заходів для належного виконання обов’язку щодо управління майном дитини. Крім того, відповідальність батьків матиме місце лише тоді, коли майнова шкода, завдана дитині, буде визнана наслідком дій (безді­яльності) батьків. Якщо ж батьки у суді доведуть, що шкода виник­ла внаслідок непереборної сили або внаслідок дій самої дитини, то їх буде звільнено від обов’язку відшкодовувати завдану шкоду.

Відповідальність за завдання шкоди майновим правам дитини може бути правовим наслідком недійсності правочину, укладеного батьками. Так, наприклад, якщо батьки укладуть договір купівлі- продажу квартири, власником або співвласником якого є малоліт­ня дитина, без дозволу органів опіки та піклування, і цей правочин суперечитиме інтересам дитини, то у такому випадку будуть засто­совані норми ст. 216 ЦК України. У разі недійсності правочину кож­на зі сторін зобов’язана повернути іншій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість отриманого за цінами, які існують на момент відшкодування. При цьому, якщо у зв'язку з учиненням недійсного правочину контрагенту або третій особі завдано збитків або моральної шкоди, вони підлягають відшкоду­ванню винною стороною. У випадках, коли батьки у процесі управління майном дитини відчужують це майно, то дитина ви­ступає третьою особою, тобто вигодонабувачем, адже вона не є стороною договору.

Справа про відшкодування батьками майнової шкоди, завданої дитині внаслідок неналежного здійснення управління її майном, може порушуватись самою дитиною з досягненням нею повноліття. Захист інтересів неповнолітніх осіб у суді здійснюється органами та особами, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, зокрема органами опіки та піклування.

Отже, батьки зобов'язані дбати про збереження та викорис­тання майна дитини в її інтересах, оскільки неналежне виконання своїх обов'язків щодо управління майном дитини вони повинні відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном. Водночас, як уже згадувалося, законодавством визначено, що дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї.