§ 6. Господарсько-правова відповідальність

Відповідно до ст. 216 ГК, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних підставах. Такими підставами є: нормативні, тобто сукупність норм права про відповідальність учасників господарських відносин; господарська правосуб’єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора) та юридико-фактичні підстави, які встановлені ч. 1 ст. 218 ГК.

Ст. 218 ГК закріплює, що підставою господарсько-правової відповідальності, є вчинене учасником цих відносин правопорушення у сфері господарювання.

Юридико-фактична підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності: факт господарського порушення; збитки, завдані порушенням господарського зобов’язання або установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності; причинний зв’язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками; вина правопорушника -учасника господарських відносин.

Згідно з зазначеними підставами, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У ст. 219 ГК встановлені межі господарсько-правової відповідальності, а також зазначені випадки, у яких розмір відповідальності учасника господарських відносин може бути зменшено або такий суб’єкт може бути звільнений від відповідальності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 219 ГК, за невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено ГК та іншими нормативно-правовими актами.

Засновники суб’єкта господарювання не відповідають за зобов’язаннями цього суб’єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб’єкта.

Згідно з ч. 3 ст. 219 ГК суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов’язання.

Крім того, відповідно до ст. 617 ЦК особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку. Проте, згідно з ЦК, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Ст.ст. 220 і 221 ГК також передбачають окремі випадки відповідальності боржника і кредитора за неналежне виконання зобов’язань (у вигляді відшкодування збитків), що полягає в порушенні строку виконання, та інші правові наслідки такого прострочення (відмова кредитора від прийняття виконання, що втратило для нього інтерес; відстрочення виконання на строк прострочення кредитора).

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду. Тобто, законодавець дає можливість урегулювати спір у досудовому порядку.

Метою досудового порядку реалізації господарсько-правової відповідальності є безпосереднє врегулювання спору з порушником, яке передує зверненню потерпілої сторони до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 222 ГК, у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа — учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Претензія, що пред’являється до порушника в письмовій формі, має містити: повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред’являється; дату пред’явлення і номер претензії; обставини, на підставі яких пред’явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; вимоги заявника з посиланням на нормативні акти; суму претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії; перелік документів, що додаються до претензії.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії.

Претензія підписується повноважною особою заявника претензії або його представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку.

Претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено ГК або іншими законодавчими актами.

Обгрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов’язаний задовольнити.

При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту господарської діяльності. При цьому, під збитками законодавець розуміє витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов’язаної сторони від подальшого виконання зобов’язання.

Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов’язання, не звільняє зобов’язану сторону від виконання зобов’язання в натурі, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 193 ГК.

Видами господарських санкцій, які передбачає ГК за порушення учасником господарських відносин та правил здійснення господарської діяльності, є: штрафні, оперативно-господарські та адміністративно-господарські санкції.

Під штрафними санкціями ГК передбачає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Підставою застосування штрафних санкцій є: порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності або невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання.

За загальним правилом розмір штрафних санкцій передбачається законом чи договором (у тих випадках, коли розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 4 ст. 231 ГК)).

Як встановлено ч. 1 ст. 235 ГК, за порушення господарських зобов’язань до суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку.

Як зазначає законодавець, зокрема в ч. 1 ст. 236 ГК, сторони можуть передбачати у господарських договорах використання таких видів оперативно-

господарських санкцій: одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов’язання другою стороною; відмова управненої сторони зобов’язання від прийняття подальшого виконання зобов’язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов’язанням; встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання; відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання.

Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

У свою чергу, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються ГК та іншими законодавчими актами. При цьому адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Відповідно до ст. 239 ГК, адміністративно-господарськими санкціями є: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов’язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання; ліквідація суб’єкта господарювання та інші адміністративно-господарські санкції, встановлені ГК та іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше, як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Окрім вищезазначеного, досить цікавим видом відповідальності, який передбачений господарськими нормами, є відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

Згідно зі ст. 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У свою чергу, ГК передбачає відповідальність у вигляді: накладання штрафів Антимонопольным комітетом України на суб'єктів — юридичних осіб, громадян-підприємців та посадових осіб за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України та вчинення недобросовісної конкуренції (ст.ст. 251,252 ГК); вилучення незаконно одержаного прибутку (доходу) (ст. 253 ГК); вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання (ст. 254 ГК); відшкодування збитків (ст. 255 ГК); спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей (ст. 256 ГК).

Справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у порядку, встановленому законом.