§ 11. Відповідальність батьків за неналежне виконання батьківських обов'язків

Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є правопорушенням. Вид і форма відповідальності, до якої мо­жуть бути притягнуті батьки у зв’язку з ухиленням їх від виконання своїх обов'язків, залежать від складу правопорушення та характеру обов'язку, від виконання якого батьки ухиляються.

Сімейний кодекс України передбачає такі санкції за неналеж­не виконання батьками своїх обов’язків щодо дитини:

- за ухилення від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини - позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України) або відібрання дитини в батьків без позбавлення їх батьківських прав (ст. 170 СК України);

- за неналежне виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини - покладення на них обов’язку від­шкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном (ст. 177 СК України);

- за прострочення сплати аліментів - стягнення неустойки (пені) (ст. 196 СК України).

Крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківсь­ких обов’язків, є позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в ін­ших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), наданих батькам до досягнення дитиною повноліття, що ґрунтуються на факті спорід­неності з нею. Питання про його застосування вирішується лише після повного, всебічного, об’єктивного з’ясування обставин спра­ви, зокрема ставлення батьків до дітей.

Такий захід може бути застосований тільки в судовому по­рядку. Інші органи не мають права розглядати це питання.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років.

Як підстави позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав закон передбачає різні форми їх винної протиправної поведі­нки, вичерпний перелік яких закріплено у ч. 1 ст. 164 СК України. До них закон відносить такі:

1) відмова батьків забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини й протя­гом 6 місяців невиявлення щодо неї батьківського піклування;

2) ухилення від виконання своїх обов’язків по вихованню ди­тини - воно має місце, коли батьки не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних ціннос­тей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не проявляють цікавості до її внутрішнього світу й не створюють умов для отримання нею освіти; зазначені фактори - як кожен окремо, так і в сукупності - можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідо­мого нехтування ними своїми обов’язками (п. 16 постанови Пле­нуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про всино­влення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»);

3) жорстоке поводження з дитиною - воно полягає у фізично­му або психічному насильстві (побої, биття дитини, загрози на її адресу, навіювання відчуття страху тощо, а також замах на їх стате­ву недоторканність), застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо (абз. 3 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практи­ку застосування судами законодавства при розгляді справ про вси­новлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»);

4) хронічний алкоголізм або наркоманія - у разі захворюван­ня батьків на хронічний алкоголізм чи наркоманію дитина опиня­ється у хворій сімейній обстановці, її кидають напризволяще, вона страждає морально й фізично, при цьому здійснення батьками протиправних дій щодо дитини не є обов’язковим, хоча вони, як правило, мають місце; у разі позбавлення батьківських прав бать­ків, хворих на хронічний алкоголізмом або наркоманію, їх вина очевидно не простежується, проте у зв’язку з тим, що алкоголізм і наркоманія виникають у результаті свідомого доведення батька­ми себе до такого стану, можна говорити про винну поведінку бать­ків, хоча на практиці під час розгляду цієї категорії справ питання про вину батьків не обговорюється; важливим є те, що хронічний алкоголізм і наркоманія батьків створюють реальну загрозу для дитини, її фізичного, психічного та морального розвитку; відпові­дно до абз.

5) будь-які види експлуатації дитини, примушення її до жебра­кування та бродяжництва; як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, зло­чинною діяльністю або примушування до жебракування;

6) засудження за вчинення умисного кримінального право­порушення щодо дитини - у цьому випадку йдеться про замах на вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, доведення до самогубства, побої, катування тощо.

Щодо останньої форми винної поведінки батьків необхідно враховувати певні обставини. По-перше, підстави для позбавлення батьківських прав вважаються відсутніми в разі здійснення зло­чину батьками з необережності (наприклад, випадкове заподіяння шкоди здоров'ю дитини під час гри, у домашніх роботах тощо), тому тут украй важливою є кваліфікація скоєного. По-друге, згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному пока­ранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й уста­новлено обвинувальним вироком суду. І, по-третє, винність бать­ків (одного з батьків) у здійсненні кримінального правопорушен­ня не стосовно дітей не може бути підставою для позбавлення їх (його) батьківських прав.

Батьки не можуть бути позбавлені батьківських прав на під­ставах, не передбачених ст. 164 СК України. Це стосується і випад­ків, коли формально вбачаються ознаки нібито неналежного ви­конання батьками своїх обов'язків з виховання дітей (наприклад, здійснення дитиною правопорушення, яке не перебуває в причин- но-наслідковому зв'язку з винною поведінкою батьків).

Для позбавлення батьківських прав достатньо однієї з указа­них підстав, хоча на практиці можливе поєднання кількох із них.

Позбавлення батьківських прав неповнолітніх батька чи ма­тері є можливим лише у випадках, визначених п. 1, 3 ч. 1 ст. 164 СК України, а саме якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважних причин і про­тягом 6 місяців не проявляли щодо неї батьківського піклування або якщо вони жорстоко поводяться з дитиною.

Мати чи батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо всіх своїх дітей або когось із них. Однак позбавлення батьків батьківських прав є можливим тільки стосовно конкретної дити­ни (дітей), не можна позбавити батьківських прав стосовно дітей, яких ще немає (тобто на майбутнє). Батьківських прав можуть бу­ти позбавлені лише самі батьки, а не інші особи, котрі їх заміняють (опікуни, піклувальники, патронатні вихователі, прийомні батьки, батьки-вихователі), але закон допускає позбавлення батьківських прав усиновлювачів (ст. 242 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особистості батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклуван­ня контроль за виконанням ним батьківських обов’язків. Ухвалю­ючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібран­ня дитини у відповідача й передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Право звернутися з позовом до суду про позбавлення бать­ківських прав мають один із батьків, опікун чи піклувальник, осо­ба, в сім’ї якої проживає дитина (фактичні вихователі - особи, які взяли у свою сім’ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьків­ського піклування відповідно до ст. 261 СК України), патронатні вихователі (ст. 252 СК України), прийомні батьки (ст.

У розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов’язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною й брати участь в її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з ви­сновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо об­ґрунтованим або суперечить інтересам дитини.

Під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав має бути вислухана дитина, яка може висловити свою думку. Суд має право ухвалити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У розгляді судом справ щодо позбавлення батьківських прав обов’язковою є участь прокурора (п. 5.3 наказу Генеральної про­куратури України від 06.12.2014 № 16гн «Про організацію діяль­ності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод дітей»).

Батьки, позбавлені батьківських прав, утрачають, по-перше, всі права, що ґрунтуються на факті спорідненості з дитиною, стосовно якої їх позбавили батьківських прав, причому йдеться не лише про ті права, які вони мали до досягнення дітьми повноліт­тя, але й про інші, що вони могли б одержати в майбутньому у разі своєї непрацездатності. До таких прав, зокрема, належать:

- права щодо виховання дитини (ст. 151 СК України);

- права із захисту дитини (ст. 154 СК України);

- право на витребування малолітньої дитини в інших осіб (ст. 163 СК України);

- право на отримання аліментів від повнолітніх дочки чи сина (ч. 2 ст. 202 СК України);

- право на спадкування за законом майна дітей у разі їх сме­рті (ч. 3 ст. 1224 ЦК України);

- право давати згоду на надання повної цивільної дієздат­ності (ст.

- право давати згоду на вчинення дітьми у віці від 14 до 18 років тих правочинів, які вони не мають права вчиняти самостійно (ч. 2 ст. 32 ЦК України);

- право клопотатися про обмеження або позбавлення непо­внолітньої особи права самостійно розпоряджатися своїм заробіт­ком, стипендією чи іншими доходами (п. 5 ст. 32 ЦК України);

- право на відшкодування шкоди у разі смерті дитини або повнолітньої дочки чи сина (ст. 1200 ЦК України);

- право давати згоду на всиновлення (удочеріння) дитини (ст. 219 СК України);

- право на пенсійне забезпечення після смерті дітей (ст. 37 закону України «Про пенсійне забезпечення» (1991 р.) та інші права.

По-друге, батьки, позбавлені батьківських прав, утрачають право на пільги та державні допомоги, встановлені для громадян, які мають дітей. Так, відповідно до п. 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751, виплата одноразової допомоги за народження дитини припиня­ється у разі позбавлення отримувача допомоги батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав зумовлює втрату батьками права на отримання призначених дітям пенсій і державних допо­мог (ст. 179 СК України).

Крім того, особи, позбавлені батьківських прав, утрачають право на отримання пільг, установлених трудовим законодавством для громадян, які мають дітей, зокрема право на додаткові пільги працівникам, котрі мають дітей, що дозволяють поєднувати працю з вихованням дітей. Слід мати на увазі, що втрата батьками зазначених пільг настає лише стосовно дітей, указаних у рішенні суду про позбавлення батьківських прав. Якщо інші діти у них є або з’являться потім, то батьки мають право на відповідні допомо­ги та пільги, встановлені для громадян, які мають дітей.

Батьки, позбавлені батьківських прав, утрачають також мож­ливість отримання деяких особистих прав у сфері сімейних відно­син. Вони не мають права бути всиновлювачами (ст. 212 СК Украї­ни), опікунами чи піклувальниками (ст. 244 СК України), прийом­ними батьками (ст. 256² СК України) та батьками-вихователями (ст. 256⁶ СК України).

Із позбавленням батьківських прав припиняються не лише права, але і обов’язки батьків щодо виховання дитини. Проте за ба­тьками зберігається обов’язок щодо утримання дитини. Тому суд, розглядаючи справу про позбавлення батьківських прав, вирішує питання про стягнення аліментів на дитину з батьків, позбавлених батьківських прав, на вимогу позивача або з власної ініціативи.

У разі позбавлення батьківських прав обох батьків або одного з них, коли передання дитини іншому з батьків неможлива, аліме­нти підлягають стягненню залежно від того, куди була влаштова­на дитина. Якщо дитина перебуває у закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому закладі, за рішенням суду аліменти мо­жуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (ч. 3 ст. 193 СК України).

Крім того, на особу, позбавлену батьківських прав, суд може покласти відповідальність за шкоду, заподіяну її дитиною протягом 3 років після позбавлення особи батьківських прав, якщо поведінка дитини, що призвела до заподіяння шкоди, є наслідком неналежно­го здійснення батьківських обов’язків (ст. 1183 ЦК України).

Таким чином, позбавлення батьків батьківських прав не тільки виконує каральну функцію стосовно батьків, але і служить меті захисту прав та інтересів дітей, усуненню небезпеки для їх життя та здоров’я й створенню передумов для належного вихо­вання дітей.

Якщо дитина проживала з тим із батьків, кого позбавили ба­тьківських прав, суд має вирішити питання про можливість їхньо­го подальшого проживання в одному житловому приміщенні.

Роздільне проживання батьків (одного з них), позбавлених батьківських прав, та дитини, стосовно якої вони були позбавлені батьківських прав, покликане слугувати захисту прав та законних інтересів дитини. Норми ст. 167 СК України передбачають такі способи «ізоляції батьків від дитини»¹: виселення того з батьків, хто був позбавлений батьківських прав, із житлового приміщення, в якому він проживав із дитиною, примусовий поділ житла чи примусовий обмін.

У разі задоволення позову про позбавлення батьківських прав у рішенні суду вказується, кому конкретно передається ди­тина. За бажанням другого з батьків дитина може бути передана йому. Якщо дитина не може бути передана другому з батьків, над дитиною має бути встановлена опіка чи піклування. Відповідно до ст. 60 ЦК України, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що дитина не має батьківського піклування, суд встановлює опіку над малолітньою особою або піклування над неповнолітньою осо­бою й призначає, відповідно, опікуна чи піклувальника за подан­ням органу опіки та піклування. Переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати й сестри, інші родичі дитини, мачуха та віт­чим. Якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам і сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, її передають на опікування органу опіки та піклування.

Позбавлення батьків (одного з них) батьківських прав при­зводить до припинення всіх особистих немайнових відносин між ними та дитиною. Проте дитина зберігає всі свої майнові права, які ґрунтуються на факті спорідненості з батьками, позбавленими батьківських прав, та іншими родичами.

За дитиною зберігається право власності на будь-які види майна, включно із житловим приміщенням. У разі передання ди­тини родичам, мачусі, вітчиму чи органу опіки та піклування вона також зберігає право власності або право користування житловим приміщенням, в якому проживала, й може будь-коли повернутися до нього.

Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або віді­брання дитини без позбавлення батьківських прав водночас на­кладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що по­відомляє нотаріуса за місцем перебування майна та житла (ст. 17 закону України «Про охорону дитинства»).

На відміну від батьків, позбавлених батьківських прав, ди­тина згідно із законом не втрачає права на отримання спадщини

¹ Ромовська З. В. Сімейний кодекс України : наук.-практ. комент. / З. В. Ромовська. - Київ : Ін Юре, 2003. - С. 338.

Тема 9. Особисті немайнові права та обов'язки батьків і дітей після смерті батьків або їхніх родичів (ч. 1 ст. 17 закону України «Про охорону дитинства»).

Порядок відібрання й передання дитини встановлюється за­коном України «Про виконавче провадження» (1999 р.). Відповід­но до ст. 77 цього Закону під час виконання рішення про відібран­ня дитини державний виконавець здійснює виконавчі дії з обов’язковою участю особи, якій дитина передається на вихован­ня, та із залученням представників органів опіки і піклування. У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу. Коли той із батьків, якого позбавлено батьківських прав, перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені законом. Під час виконання рішення про відібрання дитини не допускається застосування до дитини заходів фізично­го впливу.

Відповідно до ст. 168 СК України мати чи батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Надання матері чи батькові, позбавленим батьківських прав, такого права покликане сприяти, з одного боку, підтриманню дитиною зв’язку з власними батьками, а з іншого, - стимулювати батьків до виправлення й по­новлення батьківських прав.

Дозвіл на побачення з дитиною матері чи батькові, позбавле­ним батьківських прав, надається судом у порядку окремого про­вадження (ч. 3 ст. 234 ЦПК України).

Право на подання заяви до суду мають батько чи мати, по­збавлені батьківських прав.

У розгляді цієї категорії справ обов’язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо вирішення справи на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини та батьків, а також на під­ставі інших документів, які стосуються справи. Однак суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини.

Дитина, котра може висловити свою думку, має право на те, щоб бути вислуханою під час судового розгляду справи. Але і в такому випадку суд має право ухвалити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Умовою задоволення заяви батьків, позбавлених батьків­ських прав, є відповідність таких зустрічей інтересам дитини. Ці

зустрічі не повинні завдавати шкоди її життю, здоров'ю та мораль­ному вихованню.

Із метою запобігання шкідливому впливу матері чи батька, позбавлених батьківських прав, на моральний розвиток дитини, а також застосуванню насильства до дитини або самочинній зміні її місця проживання чи перебування, побачення батьків з дитиною обов'язково мають відбуватися у присутності іншої особи. Такою особою може бути той із батьків, кого не позбавлено батьківських прав, опікун чи піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, представник органу опіки та піклування, закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в якому перебу­ває дитина, тощо.

Суд може дозволити разове (шляхом установлення конкрет­ної дати та часу) побачення батьків з дитиною, стосовно якої вони були позбавлені батьківських прав, або встановити регулярні, сис­тематичні побачення батьків із дитиною (наприклад, кілька разів на тиждень тощо). Дні та часи побачень дитини з батьками мають установлюватися з урахуванням віку дитини та режиму дня. Три­валість та періодичність побачень матері, батька та дитини має встановлюватися судом у кожному конкретному випадку індиві­дуально залежно від обставин справи.

Позбавлення батьківських прав є безстроковим, тобто не мо­же обмежуватися часовими рамками. Відновлення батьківських прав можливе тільки в порядку й на підставах, установлених ст. 169 СК України.

Вирішення питання про поновлення в батьківських правах пе­ребуває у виключній компетенції суду. Ініціатива розгляду цього питання може походити лише від батьків, позбавлених батьківсь­ких прав, тобто інші фізичні та юридичні особи не мають права зве­ртатися із заявою про поновлення батьків у батьківських правах.

З урахуванням серйозної значущості вирішення питання про поновлення батьківських прав не лише для батьків, але і для ді­тей, справи цієї категорії повинні розглядатися судами з обов'яз­ковою участю органів опіки та піклування.

Поновлення батьківських прав є неможливим, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття або була всинов­лена, й усиновлення не було скасоване чи не визнане недійсним. Це пов'язано з тим, що згідно із законом на всиновлення не вима­гається згоди батьків, позбавлених батьківських прав, і такий спір міг би вкрай негативно вплинути на моральний стан дитини й усиновлювачів і негативно відобразитися на їхніх правах та інтересах з урахуванням правових наслідків усиновлення (ст. 232 СК України). Водночас у разі скасування судом усиновлення за на­явності встановлених ст. 238 СК України підстав не виключено подальше поновлення в батьківських правах кровних батьків ди­тини, але тільки за наявності необхідних умов і в разі дотримання порядку вирішення цього питання.

Поновлення батьківських права є можливим лише за умови, що батьки істотно змінили в кращий бік поведінку, спосіб життя та (або) ставлення до виховання дитини. Безсумнівно, зміни в спо­собі життя батьків та їх ставленні до дитини не можуть відбутися швидко, для цього потрібен, як правило, значний період часу, при­чому недостатньо одних намірів батьків змінити свою поведінку, необхідно, щоб їх спосіб життя дійсно змінився настільки, щоб ні­якої небезпеки й загрози життю та здоров'ю дитини більше не існувало, а батьки могли належним чином виховувати дитину й захищати її права та інтереси.

Поновлення батьківських прав і повернення дитини батькам допускається тільки в тому випадку, якщо це відповідає інтересам дитини. Якщо поновлення батьківських прав суперечить інтересам дитини, то суд має право, з урахуванням думки дитини, відмовити в задоволенні позову батьків про поновлення батьківських прав. Суд зобов'язаний з'ясувати думку дитини з приводу можливості поновлення батьківських прав і повернення її батькам, причому мотиви незгоди дитини на поновлення батьківських прав значен­ня не мають. Однак суд має право ухвалити рішення всупереч ду­мці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ст. 171 СК України).

У разі поновлення в батьківських правах правовідносини між дитиною та батьками відновлюються в повному обсязі.

У разі відмови в задоволенні позову про поновлення батьків­ських прав повторно звернутися до суду з таким позовом можна лише через 1 рік із часу набрання чинності відповідним рішенням суду. Указаний річний термін починає спливати з наступного дня після набрання чинності рішенням суду про відмову у поновленні батьківських прав.

Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не ви­конує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших причин, які від неї не за­лежать. У таких випадках, а також якщо під час розгляду справи буде встановлено, що вимога про позбавлення батьківських прав є необґрунтованою, але залишення дитини у батьків є небезпечним для неї, суд має право винести рішення про відібрання дитини й передання її для піклування органам опіки та піклування.

Ужиття цього заходу, як і позбавлення батьківських прав, здійснюється судом з урахуванням інтересів дитини. Якщо в разі позбавлення батьківських прав відібрання дітей є лише способом виконання судового рішення, то відповідно до ст. 170 СК України відібрання дітей становить сутність самого рішення. Якщо у під­ґрунті позбавлення батьківських прав обов’язково лежить винна поведінка батьків, то умовою відібрання дітей є небезпека для ди­тини незалежно від вини батьків.

Відібрання дітей є, по суті, превентивним заходом щодо бать­ків, оскільки надає їм можливість змінити своє ставлення до вихо­вання дітей, без застосування до них виняткового заходу - позба­влення батьківських прав.

Стаття 170 СК України містить відкритий перелік підстав для застосування відібрання дитини в батьків без позбавлення їх батьківських прав. Ці підстави можна поділити на дві групи за­лежно від вини батьків.

До першої групи належать ті підстави, які свідчать про про­типравну винну поведінку батьків (одного з них) щодо дитини. Це такі підстави, як ухилення від виконання своїх обов’язків по вихо­ванню дитини, жорстоке поводження з дитиною, хронічний алко­голізм або наркоманія батьків, застосування будь-яких видів екс­плуатації дитини й примушення її до жебракування та бродяжни­цтва, які є водночас і підставами позбавлення батьківських прав.

До другої групи підстав відібрання дитини належать ті об­ставини, які не залежать від вини батьків. Необхідною умовою, яка об’єднує ці підстави у спільну групу, є створення небезпечної для дітей обстановки, яка становить загрозу для їх життя, здоров’я та морального виховання. Серед таких підстав, зокрема, психічний розлад або інше хронічне захворювання, збіг тяжких обставин тощо.

Як підстава для відібрання дітей розглядається також шкід­ливий вплив, що здійснюється на дитину аморальною антигро­мадською поведінкою батьків. Для цього повинна існувати сукуп­ність або системність аморальних і антигромадських вчинків бать­ків. Серед них перетворення квартир на притони, вступ у статевий зв’язок у присутності дітей, систематичне вживання батьками спиртних напоїв та інші їх дії, що мають шкідливий вплив на дітей.

Відібрання дітей у батьків без позбавлення останніх батьків­ських прав може виступати як один із заходів захисту інтересів батьків, якщо вони у зв’язку з хворобою або іншими об’єктивними обставинами не можуть здійснювати функції щодо виховання ді­тей, піддають небезпеці їхнє життя і здоров'я. Створенню небезпеч­ної для дітей обстановки сприяють активні форми туберкульозу, психічні захворювання зі стійкою психопатичною симптоматикою та періодичними змінами особи (маніакально-депресивний психоз, епілепсія, шизофренія), органічні ураження центральної нервової системи зі стійкими тяжкими порушеннями функцій кінцівок (нас­лідки перенесених тяжких травм хребта та спинного мозку, розсія­ний склероз), тяжка форма бронхіальної астми з частими нападами, ускладнена недостатністю 2-3-го ступеня, тяжкі форми прогресую­чої нервово-м'язової дистрофії, а також венеричні захворювання.

Небезпечними слід вважати також ситуації, коли діти зали­шаються без нагляду батьків через специфічні умови праці остан­ніх (наприклад, батьки тижнями, а деколи місяцями перебувають у відрядженні й не займаються вихованням дітей), коли батьки не мають постійного місця проживання та роботи або коли не можуть із незалежних від них причин позбавити дітей небезпечного впливу (наприклад, поліпшити житлові умови). Якщо в таких ситуаціях ба­тьки відмовляються помістити дитину в дитячу установу (ясла, са­док, школу-інтернат), то вказана обставина може бути підставою для відібрання дітей без позбавлення батьків батьківських прав.

Кожна з проаналізованих підстав відібрання дітей без позба­влення батьківських прав створює небезпечну обстановку для життя, здоров'я та належного виховання дітей, а також можли­вість несприятливого впливу на їх етичний, фізичний і психічний розвиток.

Розгляд справи про відібрання дитини в батьків без позбав­лення батьківських прав здійснюється судом з обов'язковою учас­тю органу опіки і піклування. Водночас із вирішенням питання про відібрання дитини в батьків суд вирішує і питання про стяг­нення аліментів на дитину з батьків або одного з них.

У разі ухвалення судом рішення про відібрання дитини в ба­тьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав дити­на передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Необхідною умовою передання дитини другому з батьків, бабі, дідові або іншим родичам є їхня на це згода, яка надається у письмовій формі, і лише за відсу­тності в дитини будь-яких родичів або неможливості передання дитини жодній з указаних фізичних осіб дитину передають органу опіки та піклування, покликаному вживати заходів щодо захисту особистих і майнових прав неповнолітніх дітей, забезпечувати тимчасове влаштування дитини й вирішувати питання про вста­новлення опіки чи піклування.

У виняткових випадках - у разі безпосередньої загрози для життя або здоров'я дитини - орган опіки та піклування або проку­рор мають право ухвалити рішення про негайне відібрання дитини в батьків. Виняткові обставини при цьому можуть полягати у за­гостренні хвороби батьків, наявності в дитини тяжких тілесних ушкоджень, крайньому виснаженні дитини внаслідок недостатньо­го харчування чи виснажливої праці тощо. У вказаних випадках ди­тина потребує негайної медичної допомоги в умовах стаціонару.

У цьому разі таке рішення підлягає негайному виконанню. Вод­ночас з ухваленням рішення про відібрання дитини в батьків орган опіки та піклування зобов'язаний повідомити про це прокурора.

Серед осіб, які мають право звернутися до суду з позовом про відібрання дитини в батьків без позбавлення їх батьківських прав, закон називає орган опіки та піклування та прокурора. Строк для подання позову дорівнює 7 добам та обчислюється з моменту ви­несення органом опіки та піклування рішення про фактичне віді­брання дитини. Такий позов може бути поданий як про відібрання дитини, так і про позбавлення батьківських прав.

Із позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьків­ських прав або про відібрання дитини в матері чи батька без по­збавлення їх батьківських прав до суду має право звернутися про­курор. Строк, який має минути з моменту ухвалення прокурором рішення про відібрання дитини до подання ним указаного позову до суду, законом не встановлено.

Отже, позов про відібрання дитини може як передувати позо­ву про позбавлення батьківських прав, так і ні. Поданню позову про позбавлення батьківських прав може передувати фактичне відібрання дитини в батьків (одного з них).

На відміну від позбавлення батьківських прав, яке розгляда­ється як безстрокове, відібрання дитини є тимчасовою мірою. У тому випадку, якщо підстави, через які дитина була відібрана в батьків, відпали, суд за заявою батьків (одного з них) може вине­сти рішення про повернення дитини батькам (одному з них). Вод­ночас суд може і відмовити у поверненні дитини батькам (одному з них), якщо це суперечить інтересам дитини.

Повернення батькам дитини, яка була відібрана в них, має здійснюватись у порядку, встановленому для поновлення батьків­ських прав (ст. 169 СК України).

Відповідно до природи вказаного заходу батьки, в яких віді­брано дитину без позбавлення батьківських прав, утрачають пра­во на особисте виховання дитини, а також ті права, які мають здійснюватися шляхом вчинення батьками певних юридично зна­чущих дій, зокрема права по захисту дитини (ст. 154 СК України), права на витребування малолітньої дитини в інших осіб (ст. 163 СК України), права давати згоду на надання повної цивільної діє­здатності (ст. 35 ЦК України), права давати згоду на вчинення ді­тьми у віці від 14 до 18 років тих правочинів, які вони не мають права вчиняти самостійно (ч. 2 ст. 32 ЦК України), права клопота­ти про обмеження або позбавлення неповнолітньої особи права самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи ін­шими доходами (п. 5 ст. 32 ЦК України) тощо.

Чинне законодавство пов'язує втрату батьками інших особи­стих немайнових та майнових прав щодо дитини лише з позбав­ленням їх батьківських прав. Це стосується як сімейних, так і циві­льних і трудових прав, прав на соціальне забезпечення тощо.

Водночас відібрання дитини не звільняє батьків від обов'язку щодо утримання дитини. Із задоволенням позову про відібрання дитини в матері чи батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

Дитина, відібрана в батьків без позбавлення їх батьківських прав, зберігає право власності на житлове приміщення або право користування житловим приміщенням, а також майнові права, які ґрунтуються на факті спорідненості з батьками та іншими родича­ми, у тому числі право на отримання спадщини (ст. 166 СК України).

Відібрання дитини означає втрату права на особисте вихо­вання дитини, проте не право на спілкування з нею. У зв'язку з цим батькові чи матері, в яких було відібрано дитину без позбав­лення їх батьківських прав, судом може бути надано право на побачення з дитиною, якщо це не завдасть шкоди її життю, здо­ров'ю та моральному вихованню, відповідно до ст. 168 СК України.

Питання для самоконтролю

1. Характеристика правовідносин батьків та дітей.

2. Підстави виникнення батьківських правовідносин.

3. Визначення походження дитини від батьків, які перебу­вають у шлюбі між собою.

4. Визначення походження дитини в разі застосування ліку­вальних програм допоміжних репродуктивних технологій.

5. Визначення походження дитини від батьків, які не пере­бувають у шлюбі між собою.

6. Оспорювання батьківства (материнства).

7. Установлення факту батьківства (материнства).

8. Особисті права та обов'язки батьків.

9. Особисті права та обов'язки дітей.

10. Спори, пов'язані зі здійсненням батьківських прав.

11. Відповідальність батьків за неналежне виховання дітей.