§ 1. Поняття шлюбу та його ознаки

І, нарешті, існує ще одна досить поширена теорія природи шлюбу, яка урівноважує перші дві. Це теорія, прибічники якої роз­глядають шлюб як інститут особливого роду. Вона почала роз­виватись десь наприкінці ХІХ ст. Теорія ґрунтується на тому, що шлюб є інститутом, який поєднує в собі різні групи відносин: ду­ховні, фізичні та майнові. Духовні та фізичні елементи шлюбу не можуть регулюватися правом. Закон регулює головним чином майнові аспекти відносин, що виникають між подружжям, визна­чаючи правовий режим майна подружжя, а також передбачаючи низку інших наслідків цивільно-правового характеру, які виника­ють із факту перебування у шлюбі, наприклад можливість спадку­вання одним із подружжя майна іншого після його смерті. Проте, оскільки зміст шлюбних правовідносин не вичерпується лише майновими відносинами, підлягають правовому регулюванню і деякі немайнові відносини, що виникають між подружжям. До та­ких відносин, зокрема, належать відносини щодо зміни прізвища особами, які укладають шлюб між собою, відносини щодо здійс­нення репродуктивної функції сім'ї тощо.

Окремі положення теорії шлюбу як інституту особливого роду знайшли своє відображення у чинному СК України. Так, ст. 7 однією з основних засад сімейного законодавства проголошує правове регулю­вання сімейних відносин лише у тій частині, в якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільс­тва. Проте надалі в Кодексі робиться спроба врегулювати такі осо­бисті немайнові відносини подружжя, які зазвичай не піддаються правовому регулюванню. Саме це і заважає зробити однозначний висновок про те, яку саме теорію правової природи шлюбу покла­дено в підґрунтя чинного СК України.

Водночас сучасна вітчизняна доктрина сімейного права базу­ється на визначенні шлюбу як союзу жінки та чоловіка.

Етимологія слова «союз» згідно із тлумачним словником ро­зуміється як «тісна єдність, зв'язок окремих осіб» або «угода для якої-небудь спільної мети»¹. Таким чином, поняття «союз» є неод­нозначним і може використовуватись як для вказівки на такий зв'язок між певними особами, що не має договірного характеру, так і для вказівки на те, що між особами існують договірні відно­сини. На цю обставину вже вказувалося в юридичній літературі^{[66] [67]. Однак радянська та сучасна українська правові доктрини завжди спиралися на розуміння шлюбу як зв'язку між особами, який не має договірного характеру.}

Донедавна, а саме до ухвалення СК України, законодавство не містило легального визначення шлюбу, що дозволяло науковцям оперувати різними оціночними критеріями для тлумачення по­няття шлюбу.

Згідно зі ст. 21 СК України «шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану». Хоча закріплене Сімейним кодексом поняття шлюбу не розкриває повною мірою його змісту, проте дає його у тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сі­мейно-правовими нормами.

Таким чином, з аналізу легального визначення поняття «шлюб» можна зробити висновок, що головними ознаками шлюбу слід вважати такі:

1) шлюб - це союз, який укладається з метою створення сім'ї;

2) шлюб - це союз жінки та чоловіка;

3) шлюб - це союз однієї жінки та одного чоловіка;

4) союз означає добровільне утворення;

5) шлюб - це союз, зареєстрований в органі державної реєст­рації актів цивільного стану.

Першою ознакою можна вважати, що це сімейний союз чо­ловіка та жінки. Слово «сімейний» означає, що шлюб створює сім'ю, а не «спрямований на її створення», тобто наслідком укла­дення шлюбу є спільне проживання і спільний побут жінки та чо­ловіка, а також виникнення у жінки й чоловіка взаємних прав та обов'язків.

Другою ознакою є те, що у шлюбі можуть перебувати лише жінка та чоловік, тобто особи різної статі, таким чином відкида­ється можливість узаконення «одностатевого» шлюбу, як це було зроблено у деяких країнах (у Бельгії, Голландії, Іспанії, Канаді, Швеції, деяких штатах США).

Третьою ознакою шлюбу є його моногамність. Це означає, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати тільки в одно­му шлюбі й мають право на повторний шлюб лише після припи­нення попереднього шлюбу.

Слово «союз» підкреслює добровільний характер шлюбу, оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка та являє собою юридичне закріплення їх погодженого взаємного во­левиявлення.

Конститутивною ознакою шлюбу можна вважати реєстрацію шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану. Без такої реєстрації шлюбу, з правової точки зору, немає. Ця озна­ка має велике правове значення, оскільки у «фактичному шлюбі» є тільки одна ознака - це сімейний союз чоловіка та жінки, тобто цей союз не є актом цивільного стану, а чоловік та жінка у ньому не мають статусу подружжя, а мають статус сім'ї^[68].

Віддаючи данину скоріше моді, ніж своїм релігійним переко­нанням, досить багато подружніх пар закріплюють свій шлюбний союз процедурою вінчання. Однак релігійний обряд, як правило, відбувається вже після реєстрації шлюбу в державних органах ре­єстрації актів цивільного стану й досить рідко до реєстрації. Зага­лом, не маючи жодних заперечень проти вінчання, релігійного обряду одруження, який, мабуть, певною мірою додає будь-якої особливої атмосфери духовності під час весілля або навіть і після нього, слід зазначити, що відповідно до сімейного законодавства релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки й чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релі­гійний обряд відбувався до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Отже, таким, що має правові наслідки, породжує виникнення між подружжям взаємних прав та обов’язків, передбачених сімей­ним законодавством, є шлюб, зареєстрований в органах державної реєстрації актів цивільного стану із дотриманням установлених законом вимог та порядку реєстрації.