§ 6. Поняття та види недійсних шлюбів

Держава забезпечує правовий захист і непорушність шлюбу, укладеного у встановленому порядку. По-перше, законодавством закріплено низку правових норм, які встановлюють певні умови та порядок укладення шлюбу; по-друге, орган державної реєстра­ції актів цивільного стану, який діє від імені держави, під час ре­єстрації шлюбу перевіряє дотримання вимог закону у кожному конкретному випадку; по-третє, якщо шлюб був укладений із по­рушенням закону, то він є недійсним або визнається таким за рі­шенням суду з настанням невигідних наслідків для осіб, які пере­бувають у такому шлюбі.

Недійсність шлюбу є правовою санкцією за недотримання вимог законодавства щодо укладення шлюбу. Як різновид право­вої санкції недійсність шлюбу полягає у позбавленні незаконно укладеного шлюбу правового захисту. Суспільні відносини, позба­влені правового захисту, перестають бути правовими, а сторони, які беруть у них участь, намагаються або заповнити правову прогалину в їх відносинах (якщо це об’єктивно можливо), або розлучитися один з одним, якщо їх шлюб суперечить моральним засадам сус­пільства.

Утрата правового захисту шлюбом, який визнано недійсним, не означає, що закон взагалі відмовляє у регулюванні відносин, що виникають. Такий союз не регулюється законом як шлюб, на нього не поширюються сімейно-правові норми. Тому майнові відносини сторін у недійсному шлюбі регулюються цивільно-правовими но­рмами. Крім того, оскільки законодавство допускає можливість збереження сімейно-шлюбних прав та обов’язків, що виникають із недійсного шлюбу, цей інститут слугує засобом захисту поруше­них прав і законних інтересів фізичних осіб та організацій.

Таким чином, недійсність шлюбу - це юридична санкція, встановлена на випадок укладення шлюбу з неправосуб'єктною особою або за відсутності необхідного юридичного складу шлюб­них правовідносин. Зміст цієї санкції полягає у припиненні шлюб­них правовідносин зі збереженням для добросовісної сторони де­яких прав та обов'язків, які випливають зі шлюбу.

Дійсність шлюбу залежить від наявності тих юридичних фак­тів, що є умовами укладення шлюбу, та відсутності тих юридичних фактів, які перешкоджають жінці та чоловікові укласти шлюб між собою. Інакше кажучи, на момент укладення шлюбу юридичний склад, який є підставою виникнення шлюбних правовідносин, має містити всі необхідні елементи: досягнення особами, які укладають шлюб, шлюбного віку; вільну їх згоду на укладення шлюбу; шлюб має бути зареєстрований в органах державної реєстрації актів циві­льного стану й не повинен містити зайвих елементів: близьких сту­пенів споріднення чи відносин усиновлення, нерозірваного шлюбу, рішення суду про визнання одного з наречених недієздатним, від­сутності наміру створити сім'ю, необізнаності одного з наречених про стан здоров'я іншого, наслідком чого може стати (стало) пору­шення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого чи їхніх нащадків. Недотримання передбачених у законі умов укла­дення шлюбу або укладення шлюбу за наявності перешкод до йо­го укладення є поведінкою, яка має всі ознаки правопорушення.

Залежно від підстав недійсності закон передбачає три кате­горії недійсних шлюбів: 1) шлюби, які є недійсними; 2) шлюби, які визнаються недійсними за рішенням суду; 3) шлюби, які можуть бути визнані недійсними за рішенням суду. Такий поділ обумов­люється закріпленням у ст. 39-41 СК України теорії поділу право­вих актів, укладених (вчинених) з порушенням вимог закону, на абсолютно недійсні (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), відображеної у ст. 215 ЦК України стосовно правочинів¹.

Абсолютно недійсними (нікчемними) є шлюби, які порушують три засади шлюбу: одношлюбність, відсутність близького кровно­го споріднення, дієздатність особи.

¹ Ромовська З. В. Сімейний кодекс України : наук.-практ. комент. / З. В. Ромовська. - Київ : Ін Юре, 2003. - С. 99. зацікавленої особи орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про такий шлюб.

Відносно недійсними (оспорюваними) є шлюби, зареєстровані без вільної згоди жінки або чоловіка, укладені жінкою та чолові­ком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя, зареєстровані між усиновлювачем й усинов­леною ним дитиною, між двоюрідними братом та сестрою, між тіткою, дядьком та племінником чи племінницею, з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для дру­гого з подружжя та (або) їхніх нащадків, а також з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб. Для визнання таких шлюбів недійсними потрібне винесення судом відповідного рішення.

Отже, визнання шлюбу недійсним - це позбавлення шлюб­ного статусу осіб, які уклали шлюб між собою, шляхом винесення судового рішення або невизнання наявності в них шлюбного ста­тусу внаслідок прямої вказівки закону.

В одних випадках це санкція за неправомірну поведінку, яка не є засобом відповідальності, оскільки із застосуванням цієї сан­кції особи, які уклали між собою недійсний шлюб, позбавляються прав та обов'язків подружжя, тобто повертаються у те правове становище, яке існувало до укладення ними шлюбу. При цьому в них не виникає жодних додаткових обов'язків, і вони не зазнають позбавлення майнових чи особистих немайнових прав.

В інших випадках, коли метою укладення недійсного шлюбу було отримання якихось матеріальних (житлової площі, держав­ної допомоги тощо) або нематеріальних (відомого прізвища, права на реєстрацію тощо) благ, внаслідок визнання шлюбу недійсним особа, яка мала такий намір, втрачає зазначені блага, а отже, для неї визнання шлюбу недійсним стає заходом відповідальності.

Крім того, слід завжди брати до уваги, стосовно якої особи шлюб визнається недійсним. Якщо правопорушення було скоєно однією особою (наприклад, вступ у новий шлюб без розірвання по­переднього), а в поведінці іншого з подружжя не було вини (особа не знала про наявність нерозірваного шлюбу), то щодо першої сто­рони недійсний шлюб - це санкція за правопорушення, а щодо дру­гої - це засіб захисту її особистих немайнових та майнових прав.

Таким чином, правова природа визнання шлюбу недійсним повинна визначатися з урахуванням як об'єктивних, так і суб'єк­тивних моментів. З об'єктивної точки зору має значення підстава, за якою шлюб визнається недійсним, а із суб'єктивної - вина осіб, які укладали шлюб між собою, та обізнаність кожної з них про на­явність перешкод до укладення шлюбу між ними.