§ 7. Покарання та його види

Відповідно до положень статті 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Ознаки кримінального покарання: 1) покарання є заходом примусу; 2) застосовується від імені держави лише за вироком суду; 3) застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення;

4) полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмежені прав і свобод засудженого.

Зі сказаного випливає висновок про те, що кримінальне покарання слід розглядати як такий наслідок кримінального правопорушення, в якому повинна реалізовуватись кримінальна відповідальність. У призначеному покаранні міститься негативна оцінка поведінки винного з боку держави, приписи якої порушено, і воно тягне за собою виникнення у відповідної особи особливого стану - стану судимості.

Мета (цілі) покарання за КК.

Мета покарання викладена у ст. 50 чинного КК: покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50). Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. 3 ст. 50).

Складовими мети покарання є: 1) кара - певна відплата винному за вчинене ним кримінальне правопорушення; 2) виправлення засуджених - це такі зміни його особистості, які роблять його безпечним для суспільства, характеризують його схильність до правомірної поведінки, поваги до правил і традицій людського співжиття; 3) запобігання вчиненню засудженими нових кримінальних правопорушень, яка поділяється на два різновиди - загальне та спеціальне попередження (запобігання вчиненню) кримінальних правопорушень.

Положення КК, відповідно до якого покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч.

Система видів покарань.

Система покарань - це встановлений у КК вичерпний, загальнообов’язковий перелік визначених за змістом видів покарань, що характеризуються внутрішньою єдністю та узгодженістю. Система конкретно визначених за змістом покарань дає суду можливість при застосуванні покарання здійснити його індивідуалізацію, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання.

Ознаками системи покарань є те, що вона: 1) складається із переліку конкретних видів покарань; 2) цей перелік визначений КК; 3) види покарань розташовані у цьому переліку в порядку; 4) зазначений перелік є вичерпним.

Основні характеристики системи видів покарань за КК.

Критерієм, який покладено в основу побудови системи покарань, є їх порівняльна тяжкість: усі види покарань розташовані в законі від менш тяжкого до більш тяжкого. Розташування покарань від менш до більш тяжкого дозволяє суду більш чітко визначати порівняльну тяжкість покарань, що має значення при заміні покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням (ст.ст. 69, 82, 86 КК). Значення системи покарань як вичерпного переліку видів покарань полягає у тому, що суд не може призначити засудженому покарання, яке не входить до цієї системи.

Крім загальних ознак, про які зазначено вище, всі покарання, передбачені ст. 51 КК, мають специфічні риси, які дозволяють класифікувати їх за певними критеріями.

5) можливість/неможливість призначення певного покарання у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК.

За своєю юридичною значущістю покарання діляться на: 1) покарання, які можуть застосовуватися лише як основні; 2) покарання, які можуть застосовуватися лише як додаткові; 3) покарання, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові.

За зв'язком з ізоляцією від суспільства покарання можна поділити: 1) покарання, пов’язані з ізоляцією від суспільства (арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі); 2) покарання, не пов’язані з ізоляцією від суспільства (усі інші, крім зазначених, види покарань).

За критерієм наявності чи відсутності обмежень майнового характеру виділяються: 1) покарання, пов’язані з обмеженнями майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна); 2) покарання, не пов’язані з такими обмеженнями (усі інші, крім зазначених, види покарань).

Суб’єкт, до якого застосовується покарання, виступає критерієм поділу покарань на: 1) загальні, серед яких виділяються покарання, які: а) можуть бути застосовані до будь-яких осіб, визнаних винними у вчиненні кримінальних правопорушень (штраф і позбавлення волі на певний строк); б) не можуть застосовуватися до певних категорій осіб (громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі, довічне позбавлення волі); 2) спеціальні покарання - ті, які застосовуються лише до певного кола суб’єктів (позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; службові обмеження для військовослужбовців; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців).

За критерієм можливості чи неможливості призначення певного виду покарання у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК можна виділити покарання, які: 1) не можуть бути призначені, якщо вони не передбачені як основні чи додаткові санкцією статті Особливої частини КК (крім випадків призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом - ст. 69); 2) можуть бути призначені й у випадках, коли вони не передбачені санкцією статті Особливої частини КК (штраф - як основне покарання; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - як додаткове покарання; службові обмеження для військовослужбовців; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк); 3) взагалі не передбачені санкцією статті Особливої частини КК. До третьої із цих груп належить позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Види покарань, передбачені КК.

До осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі види покарань: 1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) громадські роботи; 5) виправні роботи; 6) службові обмеження для військовослужбовців; 7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеження волі; 10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі.

Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині КК, з урахуванням положень ч. 2 ст. 53 КК. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу.

лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК.

З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року. У разі несплати штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років. У разі несплати штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у таких межах: 1) від одного до п’яти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення нетяжкого злочину; 2) від п’яти до десяти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину;

3) від десяти до дванадцяти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу: засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Позбавлення права обіймати певні посади як додаткове покарання у справах, передбачених Законом України "Про очищення влади", призначається на строк п’ять років.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання за вчинення кримінального правопорушення проти виборчих прав і свобод громадянина, передбачених статтями 157-160 КК, призначається на строк п’ять років.

Позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове покарання призначається на строк до десяти років.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне або додаткове покарання за вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, передбачених статтями 111-1, 111-2 КК, призначається на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 КК - з моменту набрання законної сили вироком.

Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним особами з інвалідністю першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, приватних виконавців, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.

Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально- виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п’яти років. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.

Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби, військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, особам офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовцям, призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (крім військовослужбовців-жінок), на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною КК.

Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку, а також у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 68 КК.

Види та особливості покарань, які можуть призначатись

неповнолітнім.

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу, в тому числі за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До неповнолітнього, що не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт згідно з положеннями статей 100, 103 КК.

Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п’яти до десяти відсотків.

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.

Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 102 КК. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому: 1) за нетяжкий злочин - на строк не більше чотирьох років; 2) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років; 3) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років; 4) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п’ятнадцяти років.

Основні та додаткові покарання. Основні покарання.

Основне покарання - це покарання, яке не може додаватися до інших покарань і застосовується лише як самостійне покарання за те чи інше кримінальне правопорушення. Основні покарання є найбільш суворими позбавленнями і обмеженнями прав і свобод, що застосовуються тільки самостійно і не можуть приєднуватися одне до одного або поєднуватися. Відповідно до ч. 4 ст. 52 КК за одне кримінальне правопорушення може бути призначене лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК. Покараннями, які можуть застосовуватися лише як основні, є:

1) громадські роботи; 2) виправні роботи; 3) службові обмеження для військовослужбовців; 4) арешт; 5) обмеження волі; 6) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 7) позбавлення волі на певний строк; 8) довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання.

Додаткове покарання - це покарання, яке у випадках та порядку, передбачених КК, додається до основного покарання за те чи інше кримінальне правопорушення і самостійно застосовуватися не може. Відповідно до ч. 4 ст. 52 КК до основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань. Функція додаткових покарань полягає в обтяженні основного покарання з урахуванням характеру суспільної небезпеки кримінального правопорушення, а також особи, яка його вчинила. До покарань, які можуть застосовуватися лише як додаткові, належать: 1) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 2) конфіскація майна.

Покарання, які можуть призначатись і як основні, і як додаткові.

Покарання, яке може застосовуватися як основне і як додаткове - це покарання, яке, залежно від обставин справи, може бути застосоване або як самостійне покарання за те чи інше кримінальне правопорушення, або у випадках та порядку, передбачених КК, додається до іншого, основного покарання як додаткове. Відповідно до ч. 3 ст. 52 КК покараннями, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові, є: 1) штраф; 2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Закон допускає застосування вказаних двох видів покарань одночасно: при цьому одне з них застосовується як основне, а друге - як додаткове.

Особливості призначення основних та додаткових покарань.

Відповідно до ч. 4 ст. 52 КК за одне кримінальне правопорушення може бути призначене лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК. Призначення іншого, не вказаного в санкції основного покарання, може мати місце тільки у разі: 1) коли це покарання належить до тих видів покарань, що можуть бути призначені й у випадках, коли вони не передбачені санкцією статті Особливої частини КК; 2) переходу до більш м’якого виду покарання (ст. 69 КК); 3) заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням, у т. ч. в порядку амністії та помилування (ст. 82, 85-87 КК).

Закон допускає застосування вказаних двох видів покарань одночасно: при цьому одне з них застосовується як основне, а друге - як додаткове. Проте до особи, визнаної винною у вчиненні одного й того самого кримінального правопорушення, не може бути застосовано штраф (або позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю) як основне покарання і водночас як додаткове.

Призначення покарання.

Чинне кримінальне законодавство в ст. 65 КК визначає загальні засади призначення покарання. Зі змісту даної норми випливає, що закон про кримінальну відповідальність встановлює критерії, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання у конкретних обставинах вчинення кримінального правопорушення. Призначаючи покарання, у кожному випадку суди зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Суд призначає покарання з урахуванням усієї сукупності обставин у справі, реалізуючи у такий спосіб принципи законності та справедливості у прийнятті свого рішення. Обов’язковою вимогою є дотримання законодавчого припису - призначення покарання в межах відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК, за якою кваліфіковане вчинене винною особою діяння.

Перша вимога, зазначена в ст. 65 КК, зобов’язує суд на підставі досліджених в суді доказів визнати вину підсудного в інкримінованому йому діянні, тобто визначити, за якою статтею, частиною статті, пунктом кваліфікується вчинене кримінальне правопорушення. Встановивши норму, за якою повинен відповідати винний, суд керується санкцією цієї норми.

За конструкцією санкції кримінально-правових норм в Особливій частині КК є альтернативними (такими, що містять кілька основних видів покарань) або безальтернативними (передбачають лише один вид покарання, як правило, - це позбавлення волі) з відносно визначеними межами включених до санкції покарань (визначеною верхньою або і верхньою і нижньою межами покарання).

Загальні засади призначення покарання, передбачені КК. При призначенні покарання суд оцінює ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що визначається характером та ступенем суспільної небезпеки кримінального правопорушення, виявлення яких є обов’язковою засадою призначення покарання у кожному провадженні.

Характер суспільної небезпеки (якісна характеристика кримінально протиправного діяння) вчиненого кримінального правопорушення визначається, насамперед, об’єктом посягання, його значимістю та цінністю охоронюваних законом суспільних відносин, яким заподіюється шкода протиправним посяганням, віднесення законом про кримінальну відповідальність суспільно небезпечного діяння до відповідної категорії кримінальних правопорушень (ст. 12 КК).

Ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення визначається обставинами вчиненого діяння (кількісна характеристика протиправних діянь) і залежить від ступеня реалізації кримінально протиправних намірів, способу вчинення кримінального правопорушення, розміру заподіяної шкоди та характеру і тяжкості протиправних наслідків; від форми вини, мети та мотивів діяння тощо. Однакові за характером суспільної небезпеки кримінальні правопорушення можуть мати різний ступінь їх суспільної небезпечності. Так, в одному виді кримінального правопорушення ступінь суспільної небезпеки буде залежати від розмірів заподіяної шкоди. Наприклад, грабіж із завданням значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186 КК). В іншому - від способу: вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК); від форми вини: умисне або необережне тяжке тілесне ушкодження (статті 121 та 128 КК). Загалом, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з’ясувати його вік, стан здоров’я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім’ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо (п. 3 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7).

Наступним критерієм визначення засад призначення покарання є особа винного, дані про особистість якого суд зобов’язаний враховувати при обранні конкретної міри та розміру покарання. Особистість винного характеризується сукупністю соціально-демографічних (сімейний стан, професійна зайнятість, відсутність постійного місця роботи та проживання), кримінально-правових (попередня судимість, систематичне вчинення злочинів), соціально- психологічних (наявність психічних розладів, алкогольна та наркотична залежність), фізичних (вагітність, інвалідність, тяжке захворювання) ознак. Так, необгрунтованим є призначення найбільш м’якого покарання особам, раніше судимим, які зловживають алкоголем, порушують громадський порядок, ведуть асоціальний спосіб життя.

У випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди. У кримінальному провадженні можуть бути укладені угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим та угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості (ст. 468 КПК). Угода про примирення може укладатися за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості щодо угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді).

Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може укладатися у провадженні щодо злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. В угоді про примирення зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) КК, а також, поряд з іншими, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання (ст. 471 КПК).

Переконавшись, що угода може бути затверджена, суд ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджені сторонами вид та міру покарання.

Обставини, які пом’якшують покарання. Перелік пом’якшуючих та обтяжуючих обставин вказаний у статтях 66 та 67 КК. Якщо якась із обставин, наведених у ч. 1 ст. 66 чи ч. 1 ст. 67 КК, передбачена в статті Особливої частини Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд при призначенні покарання не може ще раз ураховувати її як пом’якшуючу або обтяжуючу покарання обставину. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), і пом’якшуюча обставина - вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК).

Наявність пом’якшуючих обставин свідчить про меншу ступінь небезпечності особи винного, дає підстави суду призначити йому менш суворе покарання із альтернативних у санкції статті або ближче до мінімуму строку (розміру) основного покарання. У виняткових випадках ці обставини є підставами для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК), для звільнення від відбування покарання з випробуванням (75 КК).

Перелік обставин, які пом’якшують покарання, подано в ч. 1 ст. 66 КК. З’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 66 КК, свідчать про усвідомлення винним протиправності вчиненого ним діяння. Кожна з названих обставин, як окремо так і в їх сукупності, значно зменшує небезпеку особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і свідчить про можливість її виправлення.

Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди може мати місце після вчинення кримінального правопорушення і полягає в тому, що винний за власним бажанням, усвідомлюючи шкідливість вчиненого ним діяння та наслідків такого діяння, відшкодовує потерпілому від кримінального правопорушення заподіяну ним матеріальну шкоду. Як добровільне відшкодування можуть оцінюватись повернення викраденого чужого майна або компенсація його вартості; оплата лікування, придбання ліків та необхідного медичного обладнання у випадку заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого від кримінального правопорушення; відшкодування юридичній особі матеріальної шкоди, яка є результатом зловживання службовим становищем, службової недбалості тощо.

Поряд з відшкодуванням заподіяної матеріальної винний може компенсувати і моральну шкоду, обумовлену вчиненим ним кримінальним правопорушенням. Відшкодування, поряд з компенсацією у грошовому виразі, може полягати у вибаченні за неправомірні дії, спростуванні завідомо неправдивої інформації тощо.

Надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення полягає в тому, що винний викликає службу швидкої медичної допомоги або лікаря, сам доставляє потерпілого до медичного закладу (лікарні, фельдшерського пункту) для надання потерпілому допомоги, надає медичну допомогу власноручно (накладає пов’язку, дає необхідні ліки, надає невідкладну медичну допомогу та ін.). Окремі дії повинні бути здійсненні одразу, безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення (наїзду на потерпілого внаслідок порушення правил дорожнього руху винним, заподіяння тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, під час сварки тощо).

Вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім є пом’якшуючою покарання обставиною через неповнолітній вік винного. Неповнолітніми визнаються особи, яким на момент вчинення кримінального правопорушення виповнилося чотирнадцять років, і до досягнення ними вісімнадцятирічного віку. Неповнолітній вік винного визнається обставиною, яка пом’якшує покарання, навіть якщо до моменту розгляду справи судом винний досяг повноліття.

Перелік пом’якшуючих обставин, передбачених ч. 1 ст. 66 КК, не є вичерпним. Суд при розгляді кримінального провадження може визнати як обставини, пом’якшуючі покарання, й інші, не зазначені в законі про кримінальну відповідальність. Наприклад, стан здоров’я винного, інвалідність, перебування на його утриманні хворих та похилого віку членів сім’ї, вагітність жінки та народження нею дітей на момент розгляду справи в суді, суспільно корисна діяльність, нагороди та відзнаки.

Однак, наявність пом’якшуючих покарання обставин не створює для суду обов’язку пом’якшити покарання, оскільки суд при обранні виду та строку покарання враховує не тільки пом’якшуючі, а й обтяжуючі обставини, а також характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та особу винного. Вплив пом’якшуючих обставин полягає у призначенні судом за інших рівних умов більш м’якої міри покарання за кримінальне правопорушення при наявності пом’якшуючих обставин, порівняно з аналогічним кримінальним правопорушенням при відсутності таких.

Якщо будь-яка із пом’якшуючих покарання обставин передбачена в статті Особливої частини КК як привілейована ознака складу кримінального правопорушення, вона не може повторно враховуватися судом при призначенні покарання. Так, не може розглядатись як обставина, що пом’якшує покарання, вчинення винним умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого, якщо вчинене ним діяння кваліфіковане за ст. 116 КК.

Обставини, які обтяжують покарання. При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, у статті 67 КК визнаються:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28 КК);

3) вчинення кримінального правопорушення на ґрунті расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої приналежності;

4) вчинення кримінального правопорушення у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, особи з інвалідністю або особи, яка перебуває в безпорадному стані, або особи, яка страждає на психічний розлад, зокрема на недоумство, має вади розумового розвитку, а також вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини або у присутності дитини;

6^-1) вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах;

7) вчинення кримінального правопорушення щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення кримінального правопорушення щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення кримінального правопорушення з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини Кримінального Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Обтяжуючі обставини, зазначені в ст. 67 КК, свідчать про підвищену небезпеку вчиненого злочину та особи винного, що дає суду підстави для посилення призначеного покарання. При наявності обтяжуючих обставин суд призначає більш суворе покарання із кількох альтернативних у санкції покарань, максимальний строк (розмір) покарання в межах санкції статті, за якою кваліфікується вчинений злочин.

Вчинення кримінального правопорушення на ґрунті расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої приналежності охоплює декілька мотивів злочинної поведінки, кожен з яких має самостійне значення при призначенні винному покарання.

У деяких складах злочинів дана обставина вказується як кваліфікуюча ознака злочину (п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122 КК та ін.). Як обтяжуюча обставина наявність мотиву расової, національної чи релігійної ворожнечі чи вчинення кримінального правопорушення на ґрунті розбрату або статевої приналежності має враховуватися при призначенні покарання за ті кримінальні правопорушення, у складі яких відсутня відповідна кваліфікуюча ознака. Сюди можуть бути віднесені різні прояви неприязні до представників інших національностей, раси, релігії та вчинення на цьому ґрунті кримінальних правопорушень, зокрема, заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК), знищення або пошкодження чужого майна (ст. 194 КК), хуліганство (ст. 296 КК). Вчинення будь-якого із кримінальних правопорушень з мотиву нетерпимості або ненависті до потерпілих через їх статеву приналежність (природну приналежність індивіда до певної статі) є підставою для врахування даної обставини як обтяжуючої.

Вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, особи з інвалідністю або особи, яка перебуває в безпорадному стані, або особи, яка страждає на психічний розлад, зокрема на недоумство, має вади розумового розвитку, а також вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини або у присутності дитини значною мірою полегшує здійснення протиправного наміру винного, оскільки вказані особи не можуть протистояти йому і чинити достатній опір.

Похилий вік особи пов’язаний з досягненням нею 65-річного віку. Інвалідність особи - це її соціальна недієздатність, яка настає внаслідок обмеження життєдіяльності людини, викликана порушенням здоров’я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги, та встановлюється медико-соціальною експертизою. Такими, що перебувають у безпорадному стані, визнаються тяжкохворі особи, а також особи, які перебувають під дією наркотичних, сильнодіючих, отруйних речовин та лікарських засобів або у стані тяжкого алкогольного сп’яніння. Наявність у особи психічного розладу, вад розумового розвитку свідчить про її нездатність повною мірою усвідомлювати характер вчинюваних щодо неї діянь та керувати своєю поведінкою. Малолітніми визнаються особи, які на момент вчинення винним злочинного діяння не досягли 14-річного віку.

Зазначені вище характеристики потерпілих можуть бути враховані як обставини, що обтяжують покарання, лише у випадках, коли визнана винною особа усвідомлювала їх наявність.

Кримінальне правопорушення вважається вчиненим щодо подружжя чи колишнього подружжя, якщо потерпілими від нього є чоловік або дружина, які перебувають у зареєстрованому в органі державної реєстрації актів цивільного стану шлюбі, чи особи, шлюб між якими розірваний у встановленому законом порядку.

До кола осіб, які перебувають чи перебували у сімейних або близьких відносинах, належать особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні особисті немайнові права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також (незалежно від зазначених умов) чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник та інші особи, відносини яких не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства.

Вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій визнається обтяжуючою покарання обставиною при реальному встановленні такого стану.

Воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Надзвичайний стан визначено як особливий правовий режим, що може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, які призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Іншими надзвичайними подіями може бути визнано інфекційні захворювання та загибель тварин (епізоотії), інфекційні захворювання рослин (епіфітотії) на великих територіях, неврожай сільськогосподарських культур на значній кількості угідь, що може привести до голоду тощо.

Призначення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення та за кримінальне правопорушення, вчинене у співучасті. При призначенні покарання за незакінчене кримінальне правопорушення суд, керуючись положеннями статей 65-67 КК, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру та причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця.

За вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК. За вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.

Довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-2 КК, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437­439, частині першій статті 442 та статті 443 КК.

При призначенні покарання співучасникам кримінального правопорушення суд, керуючись положеннями статей 65-67 КК, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні кримінального правопорушення.

Незакінчене кримінальне правопорушення має дві стадії: готування та замах на кримінальне правопорушення, які відрізняються як характером вчиненого протиправного діяння, так і особливостями шкідливого результату. У зв’язку з відсутністю суспільно небезпечних наслідків діяння на стадії готування та замаху визнаються менш небезпечними, ніж закінчене кримінальне правопорушення. У зв’язку з цим ст. 68 КК містить норми, які диференціюють терміни та розміри покарання за незакінчене кримінальне правопорушення, встановлюючи формалізовані межі покарання за готування та замах. При призначенні покарання співучасникам кримінального правопорушення межі покарань не передбачені.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. За наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального Кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК.

На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК як обов’язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Застосування положень ст. 69 КК щодо покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень чи за сукупністю вироків, є неприпустимим. Особі, визнаній винною у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, суд може призначити більш м’яке покарання, ніж передбачене законом, окремо за кожне кримінальне правопорушення або тільки за один із них і остаточно визначити покарання за правилами ст. 70 КК.

Суд не вправі перейти до більш м’якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. У таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 288 КПК повинен закрити кримінальне провадження і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.

Призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання (стаття 69-1 КК). За наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК. Правила ст. 69-1 КК не поширюються на осіб, що вчинили злочин, за який санкцією статті (частиною статті) передбачено найбільш суворий вид покарання - довічне позбавлення волі, крім тих, що вчинили злочин у віці до 18 років, а також до осіб у віці понад 65 років, жінок, які були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень. При сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із вчинених кримінальних правопорушень призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

До основного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких особу було визнано винною. За правилами, передбаченими в частинах першій - третій статті 70 КК, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 КК.

Передбачені правила призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті закону про кримінальну відповідальність, якими передбачено відповідальність за окремі склади кримінальних правопорушень і які мають самостійні санкції. За цими ж правилами призначається покарання і в разі вчинення особою діянь, частина яких кваліфікується як закінчене кримінальне правопорушення, а решта - як готування до кримінального правопорушення чи замах на нього.

Остаточне покарання не може перевищувати максимального строку або розміру покарання, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за найбільш тяжкий із злочинів, які утворюють сукупність.

Суд може призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК, якщо хоча б одне з кримінальних правопорушень є умисним тяжким або особливо тяжким злочином. При цьому остаточне покарання у виді позбавлення волі не може бути більшим 15 років позбавлення волі. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначене довічне позбавлення волі, остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Призначення покарання за сукупністю вироків. Стаття 71 КК. Як передбачено частиною 1 статті 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є особливо тяжким злочином, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п’ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п’яти років. При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше кримінальних правопорушень, суд призначає покарання за ці нові кримінальні правопорушення за правилами, передбаченими у статті 70 КК, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій статті 71 КК.

У випадку вчинення особою не одного, а кількох злочинів після постановлення попереднього вироку остаточне покарання призначається за правилами статей 70 та 71 КК. Визначивши термін покарання за сукупністю злочинів, суд до цього остаточного покарання повністю або частково приєднує невідбуту частину (повний термін невідбутого покарання) за попереднім вироком у межах, передбачених ч. 2 ст. 71 КК.

Коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен у вчиненні ще кількох кримінальних правопорушень, одні з яких вчинено до, а інші - після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: спочатку - за правилами ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч. 4 ст. 70 КК; потім - за сукупністю кримінальних правопорушень, вчинених після постановления першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків.

Маючи на увазі, що при визначенні покарання за правилами ст. 71 КК до покарання за новим вироком повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком, суди повинні точно встановлювати невідбуту частину основного й додаткового покарань і зазначати їх вид та розмір у новому вироку.

Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати:

покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням (статті 75, 79, 104 КК), за винятком часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медичному закладі тощо;

частину покарання, від відбування якого особу звільнено умовно- достроково (статті 81, 107 КК);

невідбуту частину більш м’якого покарання, призначеного судом особі в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82, ч. 3 ст. 86 КК);

J частину покарання, від відбування якого звільнено вагітну жінку або жінку, яка має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83 КК);

невідбуту частину певного строку позбавлення волі, яким замінено довічне позбавлення волі (ст. 87 КК);

невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання;

J додаткове покарання (або його невідбуту частину) за попереднім вироком;

покарання, від відбування якого звільнено неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).

При призначенні покарання за вчинення нового кримінального правопорушення особі, якій внаслідок акту амністії чи помилування невідбуту частину покарання було замінено більш м’яким покаранням, невідбута частина останнього приєднується повністю або частково до покарання за нове кримінальне правопорушення.

При вчиненні нового кримінального правопорушення особою, яка відбувала покарання у виді позбавлення волі, його невідбутою частиною треба вважати строк, який залишився на момент обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою за нове кримінальне правопорушення, а якщо такий захід не обирався, - то строк, який залишився після постановлення останнього за часом вироку.

Час перебування військовослужбовця під арештом на гауптвахті у зв’язку із вчиненням кримінального правопорушення зараховується до строку покарання, призначеного при постановленні вироку.

Якщо суд повністю приєднує покарання, призначене особі за першим вироком, який постановлено із застосуванням ст. 75 КК, до покарання, призначеного останнім за часом вироком, то до остаточного строку покарання за сукупністю вироків зараховується час перебування особи під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання.

У разі, коли особа була засуджена до арешту або позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 104 КК), або була звільнена від відбування покарання умовно-достроково (статті 81, 107 КК) і в період іспитового строку або строку умовно-дострокового звільнення вчинила нове кримінальне правопорушення, суд зобов’язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м’які види покарання.

Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення. За статтею 72 КК при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: 1) одному дню позбавлення волі відповідають: а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту; б) два дні обмеження волі; в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт; г) вісім годин громадських робіт; 2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають: а) два дні обмеження волі; б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт; 3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт; 4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

При призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень або вироків у виді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно. Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. Попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув’язнення, може пом’якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування. Встановлені в частині першій цієї статті правила співвідношення видів покарань можуть застосовуватись і в інших випадках, передбачених Загальною частиною КК.

Згідно зі статтею 73 КК строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув’язнення допускається обчислення строків покарання у днях.

Особливості призначення покарання неповнолітнім. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 КК, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю кримінальних правопорушень або сукупністю вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п’ятнадцяти років.

Звільнення від покарання та його відбування.

Звільнення від покарання та його відбування - це передбачені законом про кримінальну відповідальність обставини незастосування судом до особи, що вчинила злочин, покарання чи припинення його подальшого відбування. За наявності визначених у КК підстав винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене. Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покарання (загалом або його частини) чи коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним (важка хвороба засудженого) або недоцільним (давність виконання обвинувального вироку).

Відмінність звільнення від покарання та його відбування від звільнення від кримінальної відповідальності.

Якщо звільнення від кримінальної відповідальності відбувається до набрання законної сили обвинувальним вироком суду, то від призначення покарання та його відбування звільняється засуджений, тобто особа, стосовно якої постановлено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, і яку в такий спосіб уже піддано кримінальній відповідальності.

Різновиди звільнення від покарання та його відбування, передбачені КК.

Кримінальний кодекс передбачає різні види звільнення від покарання, їх найчастіше об’єднують у дві групи: звільнення безумовне та звільнення умовне. При безумовному звільненні перед особою не ставляться якісь вимоги у зв’язку з її звільненням. Умовне ж звільнення пов’язане з пред’явленням особі визначених законом вимог, які вона має виконати протягом певного іспитового строку, їх порушення тягне за собою скасування застосованого судом звільнення від покарання. Особливим видом звільнення від покарання є звільнення від покарання в разі прийняття нового закону, що виключає чи пом’якшує призначене особі покарання.

Звільнення від покарання у зв'язку зі втратою особою суспільної небезпечності.

Це відмова держави від призначення покарання особі, яка вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, і яку з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Звільнення від покарання внаслідок втрати суспільної небезпечності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, допускається тільки за сукупності таких умов: вчинення особою кримінального проступку або нетяжкого злочину; її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці, які дають суду підстави вважати, що особа не вчинить нового кримінального правопорушення і, відповідно, її суспільну небезпечність можна вважати втраченою. Поведінка особи є бездоганною, якщо особа не лише утримується від вчинення кримінальних правопорушень, а й цілком дотримується загальноприйнятих норм поведінки та моралі, іншими словами, поводить себе ідеально. Особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною. Особу можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового кримінального проступку або злочину.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком досеми років.

У разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також за кримінальні правопорушення, кримінальні правопорушення, пов’язані з корупцією, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд покладає на засуджену обов’язки відповідно до КК. Нагляд за засудженими здійснюється уповноваженим органом з питань пробації. Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком. У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов’язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку нове кримінальне правопорушення,, суд призначає їй покарання за правилами КК.

Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувальноговироку.

Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; п’ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин; десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; п’ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин. Зі спливом указаних строків виконання обвинувального вироку не здійснюється, а засуджений підлягає звільненню від відбування покарання. Якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, перебіг давності зупиняється. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. Якщо до закінчення строків давності засуджений вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин, перебіг давності переривається. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину. Питання застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі замінюється позбавленням волі. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

У мовно-дострокове звільнення від відбування покарання означає, що особа достроково припиняє відбувати покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Застосовується воно тоді, коли засуджений: 1) сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення і 2) фактично відбув: не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умиснийтяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умиснийособливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-дострокового і знову вчинила умисний злочин протягом не відбутої частини покарання.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким.

Заміна не відбутої частини покарання більш м’яким передбачає застосування судом до засудженого за певних умов більш м’якого покарання, ніж те, яке він відбуває. Заміна не відбутої частини покарання більш м’яким можлива тоді, коли: особа відбуває покарання у виді обмеження або позбавлення волі; особа фактично відбула: 1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі; 3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом не відбутої частини покарання. Більш м’яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинно перевищувати не відбутого строку покарання, призначеного вироком. Коли не відбута частина основного покарання замінюється більш м’яким, засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю. Особи, яким покарання замінене більш м’яким, можуть бути умовно-достроково звільнені.

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, може застосовуватися: щодо жінок, засуджених до обмеження або позбавлення волі, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини; щодо жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання; в межах строку, на який згідно із законом, жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку; коли така жінка має сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або має можливість забезпечити належні умови для виховання дитини. Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд, залежно від поведінки засудженої, може звільнити її від покарання чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного вироком. У цьому разі суд може повністю о бо частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання. Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного вироком.

Звільнення від покарання за хворобою.

Звільнення від покарання без його призначення у зв’язку із хворобою особи може бути застосоване, якщо: вона вчинила злочин і після його вчинення захворіла на тяжку хворобу. Це може бути будь-яка тяжка хвороба, за винятком психічної (наприклад, туберкульоз, інфекційні хвороби, хвороби серця, опорно- рухового апарату); така хвороба особи створює перешкоди виконанню покарання - позбавляє цю особу можливості відбувати покарання, створює загрозу для інших осіб; суд із урахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру захворювання особи, інших обставин дійде висновку про необхідність такого звільнення. Звільнення від покарання за хворобою не є безумовним. Наявність в особи тяжкої хвороби - це лише підстава для розгляду питання про звільнення особи від покарання. Необхідно також зважити на Тяжкість вчиненого злочину, можливість подальшої злочинної поведінки особи, врахувати інші обставини. У разі одужання особи, вона повинна бути направлена для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання (наприклад, амністія). Закон передбачає деякі особливості звільнення від покарання за хворобою військовослужбовців. Умовами такого звільнення є: 1) вчинення військовослужбовцем злочину, за який він засуджується до: а) службового обмеження, б) арешту, в) тримання в дисциплінарному батальйоні; 2) наявність у цього військовослужбовця хвороби, на підставі якої він визнається непридатним для військової служби за станом здоров’я.

Звільнення від відбування покарання на підставі закону про амністію.

Амністія — це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності й покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Амністія оголошується законом. Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу протягом календарного року. Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію. Не допускається застосування амністії: а) до осіб, яким довічне позбавлення волі в порядку помилування замінене позбавленням волі на певний строк; б) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; в) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави (чит.: злочини проти основ національної безпеки України), бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; г) до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у п. "в", і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання. Є три види амністії:1) повна амністія - це повне звільнення зазначених у законі про амністію осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання. 2) часткова амністія - це часткове звільнення зазначених у законі про амністію осіб від відбування призначеного судом покарання (фактично така амністія є різновидом пом’якшення покарання); 3) умовна амністія. У виняткових випадках, із метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію. Амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком або рішенням суду.

Звільнення від відбування покарання на підставі указу про помилування.

Помилування — звільнення від відбування кримінального покарання індивідуальним рішенням, як правило, глави держави. В Україні помилування здійснюється лише щодо засуджених осіб. Помилування засуджених здійснюється у виді: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років; повного або часткового звільнення від основного і додаткового покарань. Клопотання про помилування особою, засудженою судом України, яка відбуває покарання в Україні, або засудженою судом іноземної держави і переданою для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, подається через адміністрацію установи виконання покарань або іншого органу, що здійснює виконання кримінальних покарань.

Особливості звільнення від покарання та його відбування, передбачені КК щодо неповнолітніх.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх, при застосуванні до нього покарання у вигляді арешту або позбавлення волі. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення, то до нього може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Звільнення від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Існує п'ять видів звільнення від кримінальної відповідальності:

1) Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК). Особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення кримінального правопорушення щиро покаялася, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Перелік корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією передбачено в примітці до ст. 45 КК, а саме ст.ст 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410,210, 354, 364, 364'¹, 365'², 368-369' ²,366'², 366'³ КК.

2) Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК). Особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

3) Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК). Особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

4) Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК). Особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

5) Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку зі спливом строків давності (ст. 49 КК). Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;

п’ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини;

десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

п’ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Судимість - це особливе правове становище особи, яке виникає внаслідок засудження її за вчинене кримінальне правопорушення з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду та триває визначений законом термін, і тягне певні несприятливі для засудженого кримінально-правові та загально-правові наслідки.

Слід зазначити, що судимість - це передбачені законом правові наслідки засудження, які тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи, яка має судимість.

Визначають такі ознаки судимості:

1) є наслідком засудження за вчинення кримінального правопорушення, який триває і після відбуття покарання;

2) має чітко визначені часові рамки, встановлені КК;

3) має індивідуальний характер, оскільки пов'язана лише з конкретним суб’єктом кримінального правопорушення;

4) полягає в обмеженнях, які застосовуються до особи, що має судимість, інших несприятливих для неї правових наслідках;

5) умови перебігу судимості та її кримінально-правові наслідки визначені КК. Загально-правові наслідки судимості регламентуються іншими нормативно- правовими актами.

6) погашається або знімається через визначений у КК строк та в установленому законом порядку.

Загально-правові та кримінально-правові наслідки судимості в правовій системі України.

Кримінально-правові наслідки судимості:

1) вона може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового кримінального правопорушення. (наприклад, ч. 3 ст. 296 КК);

2) враховується при визнанні рецидиву кримінальних правопорушень (ст. 34 КК);

3) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК), передачею особи на поруки (ст. 47 КК), зміною обстановки (ст. 48 КК);

4) враховується при визначенні того, чи має місце переривання перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 49 КК);

5) враховується при виборі окремих видів покарання (ч. 2 ст. 62 КК), а протягом строку відбування певних покарань створює підстави для застосування спеціальних обмежень щодо засуджених (ч. 2 ст. 58 КК);

6) як одна із ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до загальних засад призначення покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК), а також при звільненні від покарання через хворобу (ч. 2 ст. 84 КК);

7) виступає як обставина, яка обтяжує покарання при призначенні покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК);

8) враховується при визначенні обов’язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута - при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (п. 4 ч. 3 ст. 81 КК), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким (п. 3 ч. 4 ст. 82 КК).

Загально-правові наслідки судимості полягають в різноманітних обмеженнях, що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або незняту судимість, а саме:

1) заборона обіймати певні посади (особа, яка має судимість за будь-яке кримінальне правопорушення, не може бути: суддею, прокурором, слідчим, адвокатом, судовим експертом, нотаріусом, членом Вищої ради юстиції, працівником органів внутрішніх справ. Відсутність судимості за умисне кримінальне правопорушення є умовою зайняття посад: Голови та члена Центральної виборчої комісії, працівника Управління державної служби охорони, народного депутата України. Певні посади можуть обіймати особи, в яких відсутня судимість за певні кримінальні правопорушення: посади в державному апараті не можуть обіймати особи, які мають судимість, несумісну із зайняттям посади, працівником державної податкової служби не може бути особа, яка має судимість за вчинення корисливих кримінальних правопорушень);

2) обмеження у здійсненні підприємницької діяльності (особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду; особи, які мають судимість за корисливе кримінальне правопорушення, не можуть бути зареєстровані як підприємці, виступати співзасновниками підприємницької організації, обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю);

3) обмеження у допуску до державної таємниці (за наявності судимості за тяжкий злочин);

4) обмеження у виїзді за кордон громадянина України і обмеження у прийнятті до громадянства України (щодо особи, засудженої в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину);

5) збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу;

6) обмеження, пов'язані із застосуванням адміністративного нагляду;

7) позбавлення права на отримання певних пільг (у випадку засудження за вчинення кримінального правопорушення припиняються виплати державному службовцю, передбачені чинним законодавством);

8) обмеження у застосуванні амністії (амністія не застосовується зокрема до осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів);

9) заборона призову на строкову військову службу в мирний час (щодо осіб, які були засуджені до позбавлення волі).

Особи, які відповідно до КК визнаються такими, що не мають судимості.

Згідно з ч. ч. 3 і 4 ст. 88 визнаються такими, що не мають судимості, особи, які:

1) звільнені судом від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК); примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК); у зв’язку з передачею на поруки (ст. 47 КК); у зв’язку зі зміною обстановки (ст. 48 КК); у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК), а також особи звільнені судом від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію (ч. 2 ст. 86 КК);

2) звільнені від покарання, яким покарання судом призначається, але у вироку постановляється про його остаточне і безумовне невиконання (ст.ст. 80, 86 КК);

3) відбули покарання за діяння, кримінальна протиправність і караність яких усунута законом;

4) реабілітовані.

У ст. 88 наведено винятковий перелік підстав, відповідно до яких визнаються такими, що не мають судимості, особи, яким призначене покарання вироком, що набрав законної сили.

Погашення судимості за КК.

Погашення судимості - це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов.

Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення. При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких своїх додаткових зусиль, без прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне погашення судимості випливає безпосередньо із КК.

Для того щоб судимість виявилася погашеною, необхідним є дотримання встановлених в КК умов, які диференційовані з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, виду призначеного покарання, застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Однак неодмінно вимагається, щоб з моменту набуття чинності обвинувальним вироком, яким засудженому призначене покарання, пройшов певний строк

Умовами для погашення судимості є:

1) відбуття особою основного та додаткового покарання;

2) закінчення встановленого законом строку;

3) невчинення особою нового кримінального правопорушення до закінчення строків погашення судимості.

Зняття судимості за КК.

Зняття судимості судом регламентує ст.91 КК. У ній вказується, що якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу Кримінальний Кодекс України від 1 вересня 2001 р.

З наведеного положення закону випливає, що дострокове зняття судимості можливе лише для осіб, які засуджувались до покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі і повністю чи частково відбували його. У зв’язку з цим ст.91 КК не поширюється на осіб:

які засуджувались до покарання, не пов’язаного з обмеженням чи позбавленням волі;

яким позбавлення волі на строк до двох років було замінено на тримання в дисциплінарному батальйоні на цей же строк;

яким невідбута частина покарання у виді позбавлення чи обмеження волі замінена відповідно до ст. 82 КК або ж на підставі акта амністії чи помилування на більш м’яке покарання.

Дострокове зняття судимості можливе після спливу не менше половини строку погашення судимості, встановленого законом. При визначенні початкових і кінцевих моментів цього строку слід керуватися положеннями, викладеними в ст. 90 КК. Судимість може бути знята тільки після фактичного відбуття засудженим покарання - основного і, якщо воно призначалося, додаткового, за винятком випадків, коли додатковим покаранням є позбавлення батьківських прав, яке має безстроковий характер і тому при вирішенні питання про дострокове зняття судимості не враховується.

Зняття судимості, на відміну від її погашення, відбувається не автоматично. Особа вважається такою, що не має судимості, яка з неї знята, з моменту набрання чинності відповідною постановою суду.

Особливості погашення та зняття судимості, передбачені КК щодо неповнолітніх.

Правові наслідки судимості, які настають для дорослих осіб, повністю поширюються і на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення до досягнення вісімнадцятирічного віку (ст.88 КК).

Судимість у осіб, які вчинили кримінальне правопорушення до досягнення вісімнадцятирічного віку, погашається відповідно до положень, визначених у ст.108 КК. Для таких осіб встановлені значно коротші строки погашення судимості, ніж для дорослих.

Дострокове зняття судимості щодо осіб, які до досягнення вісімнадцятирічного віку вчинили кримінальний проступок або нетяжкий злочин, законом не передбачене, оскільки її тривалість і так невелика.

Дострокове зняття судимості у особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин у віці до вісімнадцяти років і відбула за нього покарання у виді позбавлення волі, допускається за наявності двох підстав (умов):

1) особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення;

2) спливло не менше половини строку погашення судимості, зазначеного в пунктах 3 та 4 ч.2 ст.108 КК.

Порядок зняття судимості та наслідки зняття судимості у осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у віці до досягнення вісімнадцяти років, такі ж, як і в осіб, що вчинили кримінальне правопорушення у повнолітньому віці.

Положення ч.5 ст.90 КК про перерив строків погашення судимості у випадку вчинення нового кримінального правопорушення повністю поширюються і на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення до досягнення вісімнадцятирічного віку.

Спеціальна конфіскація.

Спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених КК, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого ч.1 ст. 150, ст. 154, ч. 2 і 3 ст. 159-1, ч. 1 ст. 190, ст. 192, ч. 1 ст. 204, 209-1, 210, ч. 1 і 2 ст. 212, 212-1, ч. 1 ст. 222, 229, 239-1, 239-2, ч. 2 ст. 244, ч. 1 ст. 248, 249, ч. 1 і 2 ст. 300, ч. 1 ст. 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, ст. 363, ч. 1 ст. 363-1, 364-1, 365-2 КК.

Відповідно до ч. 2 ст. 52, ч. 1, ч. 2 ст. 59 КК конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого та додатковим видом покарання, що встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості й може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК. Метою покарання у вигляді конфіскації майна є не лише кара, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК).

Відмінність спеціальної конфіскації від конфіскації майна як виду покарання полягає у наступних ознаках:

1) спеціальна конфіскація і конфіскація майна відрізняються між собою за метою: згідно із ч. 2 ст. 50 КК метою покарання є кара, виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Спеціальна конфіскації переслідує виключно компенсаторну та (або) превентивну мету;

2) конфіскація майна є додатковим покаранням. Спеціальна конфіскація може застосовуватися самостійно або разом із покаранням чи іншими заходами кримінально-правового характеру щодо фізичної особи;

3) конфіскація майна як покарання призначається за вчинення тяжких й особливо тяжких корисливих злочинів, а також злочинів незалежно від ступеня тяжкості проти основ національної безпеки України і громадського порядку у випадках, передбачених у санкціях статей Особливої частини КК. Спеціальна конфіскація застосовується лише за вчинення умисних кримінальних правопорушень або суспільно небезпечних діянь, що підпадають під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК, за які визначене основне покарання у вигляді позбавлення волі або штрафу (понад три тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян), а також за вчинення окремих протиправних посягань, перелік яких визначено ч. 1 ст. 96-1 КК;

4) конфіскація майна як покарання застосовується до всього або частини майна, що належить засудженому на праві власності. Спеціальній конфіскації підлягає лише майно або здобуте кримінально протиправним шляхом, або хоча й набуте на законних підставах, але яке призначалося чи використовувалося для вчинення кримінального правопорушення чи суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК;

5) конфіскація майна як покарання призначається виключно на підставі обвинувального вироку суду й не може бути призначена неповнолітньому, неосудному або особі, яка звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання, в тому числі й у зв’язку із закінченням строків давності (за винятком випадків, коли давність не застосовується). Спеціальна конфіскація застосовується не лише на підставі обвинувального вироку суду, але також і на підставі ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності (крім звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності), ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру, ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характер (ч. 2 ст. 96-1 КК);

6) конфіскація майна реалізується виключно щодо засудженої особи. Адресатом спеціальної конфіскації може бути не лише засуджена особа, але й особа, яка: а) не є суб’єктом кримінального правопорушення; б) є суб’єктом кримінального правопорушення, але була звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання; в) є «третьою особою».

Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Спеціальна конфіскація застосовується на підставі: 1) обвинувального вироку суду; 2) ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру; 4) ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.

У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі: 1) ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) ухвали суду, постановленої в порядку ч. 9 ст. 100 КПК, за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.

Спеціальна конфіскація застосовується також у разі, коли особа не підлягає кримінальній відповідальності у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або неосудністю, або звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання з підстав, передбачених КК, крім звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

У разі, якщо вищезазначені гроші, цінності та інше майно були повністю або частково перетворені в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно. Якщо конфіскація грошей, цінностей та іншого майна на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію неможлива внаслідок їх використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна.

Гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із вищевказаних ознак.

Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача, не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у цій статті, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.