§ 3. Розірвання шлюбу

За життя подружжя шлюб припиняється шляхом його розі­рвання в судовому порядку або в органах державної реєстрації актів цивільного стану. Розірвання шлюбу має місце в тих випад­ках, коли подружжя або хтось один із нього не вважають за мож­ливе подальше збереження шлюбу і бажають його розірвати.

У житті можливі випадки, коли один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. У цьому випадку вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті (ч. 3 ст. 104 СК України). Якщо один із подружжя помер у день на­брання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважаєть­ся, що шлюб припинився внаслідок його розірвання (ч. 4 ст. 104 СК України).

Виходячи з аналізу положень ст. 105 СК України, можна виді­лити:

а) адміністративний порядок, коли розірвання шлюбу здійс­нюється органами державної реєстрації актів цивільного стану;

б) судовий порядок, коли шлюб розривається за рішенням суду.

Як зазначається в юридичній літературі, вирішення питання про те, в якому саме порядку може бути розірвано шлюб, залежить від кількох обставин. Головними з них є такі: а) наявність у по­дружжя дітей віком до 18 років; б) наявність спільної згоди дру­жини та чоловіка на розірвання шлюбу^[CXLI]. Урахування тієї чи іншої обставини передбачає вибір відповідного порядку розірвання шлюбу. За відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу й виникнення між сторонами спору справа передається до суду. За взаємної згоди чоловіка та дружини на розірвання шлюбу справа вирішується в органах державної реєстрації актів цивіль­ного стану. Наявність у подружжя дітей віком до 18 років зумов­лює необхідність судового розгляду справи.

Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів циві­льного стану є адміністративним порядком розірвання шлюбу й передбачає більш просту порівняно із судовою процедуру розірван­ня шлюбу.

У ст. 106 СК України зазначається така підстава розірвання шлюбу, як взаємна узгоджена воля дружини та чоловіка. Відпові­дно до ст. 106 СК України в органах державної реєстрації актів ци­вільного стану за спільною заявою подружжя, яке не має дітей, шлюби розривають незалежно від наявності між ними майнового спору. Слід зазначити, що за ст. 41 КпШС умовою розірвання шлю­бу в органах РАЦС була відсутність спору між дружиною та чолові­ком про майно. Тому, якщо між дружиною та чоловіком, які не ма­ли дітей, був спір про майно, справа про розірвання шлюбу мала розглядатися судом.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу 1 місяця від подан­ня заяви, якщо вона не була відкликана (ч. 2 ст. 106 СК України). Стаття 105 СК України дає підстави для висновку, що сплив місяч­ного строку, за умови, що ні дружина, ні чоловік не відкликали заяву про розірвання шлюбу, створює обов'язок відповідної служ­бової (посадової) особи ухвалити постанову про розірвання шлю­бу без обов'язкової присутності жінки та чоловіка чи підтвер­дження ними свого бажання розірвати шлюб¹.

Органи державної реєстрації актів цивільного стану не мають права приймати заяви про розірвання шлюбу від подружжя, якщо на момент подання заяви у них є спільні діти, які не досягли 18 років, - як рідні, так і всиновлені ними спільно. При цьому не має значення, чи записане подружжя як усиновителі чи як батьки цих дітей. У такому разі розірвання шлюбу проводиться у судово­му порядку.

Розірвання шлюбу подружжя, яке проживає окремо, здійсню­ється в органах державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання одного з подружжя на підставі спільної заяви подружжя, в якій обидва мають підтвердити свою взаємну згоду на розірвання шлюбу й відсутність у них дітей до 18-річного віку.

Якщо один із подружжя, незважаючи на відсутність у нього заперечень проти розлучення, ухиляється від розірвання шлюбу

¹ Ромовська З. В. Сімейний кодекс України : наук.-практ. комент. / З. В. Ромовська. - Київ : Ін Юре, 2003. - С. 21. в органах державної реєстрації актів цивільного стану, або коли місце проживання другого з подружжя невідоме, питання про ро­зірвання шлюбу розглядається судом¹.

У ст. 107 СК України вже йдеться про таку підставу припи­нення шлюбу, як наявність заяви тільки одного з подружжя. Так, шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільно­го стану за заявою одного з подружжя, якщо другий із подружжя:

1) був визнаний безвісно відсутнім;

2) був визнаний недієздатним.

Розірвання шлюбу в зазначених вище випадках здійснюється незалежно від наявності між подружжям майнового спору й дітей віком до 18 років.

Згідно зі ст. 108 СК України за заявою зацікавленої особи ро­зірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень ст. 106 СК України, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встанов­лено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю й не мали наміру припинити шлюбні відносини.

Як зазначається в юридичній літературі, фіктивне розі­рвання шлюбу можна вважати прийомом, який застосовується подружжям для створення видимості відсутності шлюбних відно­син за їх реального існування, коли сторони з певних причин не хочуть формально вважатися подружжям і не визнають свій по­дружній статус, хоча фактично при цьому зберігають свої шлюбні відносини^{[CXLII] [CXLIII]. Тобто подання спільної заяви про розірвання шлюбу чи подання позову до суду про розірвання шлюбу не завжди обу­мовлюються реальним бажанням припинити шлюб. За допомогою фіктивного розірвання шлюбу сторони іноді мають намір отрима­ти певні матеріальні блага, наприклад, чоловік та дружина домо­вились одержати окремі квартири у разі наближення черги на одержання квартири. Не виключається ситуація, коли за допомо­гою фіктивного розірвання шлюбу планується зменшити розмір аліментів на дитину від першого шлюбу.}

На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлю­бу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються органом дер­жавної реєстрації актів цивільного стану.

У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним від­повідної постанови.

Визнати фіктивним розірвання шлюбу, здійсненого судом, за ст. 108 СК України неможливо, у цьому випадку зацікавленій особі можна запропонувати звернутися до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами¹. Такими зацікавленими особами можуть бути один із подружжя або інша особа, права якої так чи інакше порушуються фіктивним розірванням шлюбу (діти, спадкоємці та ін.).

Крім адміністративного, СК України закріплено також судо­вий порядок розірвання шлюбу. У такому випадку шлюб розри­вається, відповідно, за рішенням суду.

Частиною 2 ст. 109 СК України передбачено, що подружжя, яке має дітей, може подати до суду заяву про розлучення разом із письмовим договором про те, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснен­ня ним права на особисте виховання дітей. Договір між подруж­жям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвід­чено. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягу­ватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Слід зазначити, що цим положенням, яке вперше було закріп­лено в СК України, передбачено, що якщо між подружжям існує згода, то шлюб може бути розірвано в суді за спільною заявою по­дружжя.

У такому випадку справа про розірвання шлюбу розглядаєть­ся судом не в позовному, а в окремому провадженні. Відповідно до

ч. 1 ст. 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозов- ного провадження. У такому порядку розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неос- порюваних прав.

На відміну від позовного провадження (ст. 112 СК України), у разі розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя суд повинен з’ясовувати причини, через які сторони бажають розірвати шлюб.

¹ Ромовська З. В. Сімейний кодекс України : наук.-практ. комент. / З. В. Ромовська. - Київ : Ін Юре, 2003. - С. 225.

Вирішення цього питання не належить до компетенції суду. За власним бажанням дружина та чоловік можуть у своїй заяві пояс­нити суду причини розпаду сімейних відносин, однак якщо вони не зробили цього, суд не може за власною ініціативою з’ясовувати причини розпаду сім’ї¹.

Суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде вста­новлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає справжній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу після спливу 1 місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружи­на й чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Статтею 110 СК України закріплено положення, згідно з яким шлюб припиняється на підставі рішення суду внаслідок його розі­рвання за позовом одного з подружжя. Відповідно до п. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути подано і одним із подружжя, тобто тоді, коли другий із подружжя не зго­ден на розірвання шлюбу. До речі, згідно з п. 2 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу не може подаватись протягом вагіт­ності дружини та протягом 1 року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини.

Однак чоловік і дружина мають право подати позов про розі­рвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнано за іншою особою. Таке визнання, як за­значається в юридичній літературі, має бути письмовим і нотаріа­льно засвідченим^{[CXLIV] [CXLV].}

Один із подружжя має право подати позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною 1 року, якщо батьківство щодо неї визнано за іншою особою або якщо за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини вилучено з актового запису про наро­дження дитини.

Опікун або прокурор мають право подати позов про розі­рвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто був визнаний недієздатним.

Під час розгляду справ про розірвання шлюбу суд зобов’я­заний усебічно з’ясувати відносини сторін, справжні мотиви розі­рвання шлюбу, вжити заходів до примирення подружжя як під час підготовки справи до судового розгляду, так і в судовому засіданні.

Суди зобов’язані розглядати справи про розірвання шлюбу, як правило, за участю обох сторін. Тільки їх особиста участь у процесі дозволяє суду всебічно зрозуміти сімейні відносини, мо­тиви розірвання шлюбу та справжні причини розлучення. Розгляд справ за відсутності однієї зі сторін іноді призводить до того, що в рішенні наводяться відомості, які ганьблять відсутнього чоловіка (дружину), чи вказується на його (її) непристойну поведінку, тоді як ці обставини матеріалами справи не підтверджуються, а відомі зі слів іншої сторони^[CXLVI].

Розгляд справи за відсутності одного з подружжя, який не з’явився, є можливим лише у виключних випадках. У разі неявки в судове засідання без поважних причин подружжя суд відкладає розгляд справи, а в разі неявки за повторним викликом суд зали­шає позов без розгляду, якщо не вважає можливим вирішити справу лише за наявними матеріалами.

Суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, справжні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Він ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спі­льне життя подружжя й збереження шлюбу суперечать істотним інтересам одного з подружжя або їхніх дітей.

Водночас з розірванням шлюбу суд може розглядати спори про те, з ким із батьків повинні проживати діти, а також суперечки про стягнення аліментів на дітей або чоловіка (дружину) та про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Указа­ні спори розглядаються разом із позовом про розірвання шлюбу, якщо про це заявлено одним або обома із подружжя і якщо суд ви­знає це за необхідне в інтересах захисту дітей чи непрацездатного чоловіка (дружини).

Суд у разі відмови в позові про розірвання шлюбу не розгля­дає в тому ж самому провадженні інші, заявлені спільно з цим по­зовом, вимоги подружжя. У такому випадку сторони мають право знову висунути ці вимоги уже в іншому процесі.

У рішенні суду має вказуватися, в якому розмірі та з кого стя­гується судовий збір - з одного чи з обох із подружжя. Під час ви­значення розміру судового збору, що підлягає стягненню з по­дружжя у разі розірвання шлюбу, суд бере до уваги матеріальне становище кожного з подружжя, а також інші конкретні обстави­ни, зокрема з ким із батьків залишаються проживати діти.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу слід розглядати як юридичний факт, який тягне певні юридичні наслідки.

Згідно зі ст. 115 СК України, рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної чинності надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного ре­єстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної чинності.