§ 19. Правопорушення: поняття, ознаки, склад

Правопорушення — це суспільно небезпечне, протиправне, винне, каранне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке чинний закон передбачає юридичну відповідальність.

Ознаками правопорушення є:

- має протиправний, неправомірний характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб’єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов’язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

- має суспільно шкідливий (наприклад, прогул,) або суспільно небезпечний (посягання на життя людини) характер. Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (кримінальне правопорушення) - основна об’єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб’єктивних юридичних прав і обов’язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний - у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;

- виражається в поведінці - протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об’єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

- має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі та свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі та свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свідомості та волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно й мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні та душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

- є винним.

- є караним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Склад правопорушення — це сукупність, закріплених у законі, ознак об’єктивного і суб’єктивного характеру, за наявності яких суспільно небезпечне діяння визнається конкретним правопорушенням.

Склад правопорушення включає такі елементи:

- об’єкт правопорушення;

- об’єктивну сторону правопорушення;

- суб’єкт правопорушення;

- суб’єктивну сторону правопорушення.

Об'єкт правопорушення — це суспільні відносини, що охороняються нормами права і на які посягає дане правопорушення. Треба розрізняти поняття об’єкта правових відносин і об’єкта правопорушення. Якщо об’єктом правовідносин можуть бути різні предмети матеріального і духовного світу, то об’єктом правопорушення - лише суспільні відносини, які охороняються нормами права. Предмети (речі) та духовні блага виступають предметом правопорушення.

Об’єкт правопорушення поділяють на загальний, родовий і безпосередній.

Загальний об’єкт правопорушення - це всі суспільні відносини, які охороняються правом і яким правопорушення завдає шкоди. Коло таких суспільних відносин буде в кожному випадку різне і залежно від них утворюється певний вид правопорушення. Наприклад, у загальний об’єкт кримінального правопорушення входить одне коло суспільних відносин, а в об’єкт адміністративного проступку - інше.

Родовий об’єкт - більш-менш широке коло однорідних і взаємопов’язаних відносин, на які посягає цілий ряд правопорушень.

Безпосередній об’єкт - це конкретні суспільні відносини, проти яких безпосередньо спрямовано одне або кілька правопорушень. Наприклад, безпосереднім об’єктом тілесних ушкоджень є здоров’я людини.

Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній акт суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об’єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди.

Ознаки об’єктивної сторони правопорушення - дія чи бездіяльність людини, суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між ними, а також місце, час, спосіб, засоби, знаряддя, обстановка вчинення правопорушення.

Залежно від виду правопорушення суб'єктом правопорушення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. У кримінальних, адміністративних та дисциплінарних правопорушеннях суб’єктами складу правопорушень є фізичні особи, які досягли певного (відповідного) віку і є осудними. Це громадяни України, особи без громадянства та іноземні громадяни.

Суб'єктивна сторона правопорушення — це внутрішня психічна діяльність особи, яка характеризується виною, метою та мотивом вчинення правопорушення.

Під виною розуміють психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння і суспільно небезпечних наслідків як у формі умислу, так і необережності.

Умисел як форма вини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї діяльності, передбачає суспільно небезпечні наслідки і або бажає, або свідомо допускає їх настання. Залежно від вольового критерію умисел поділяють на прямий і непрямий.

Необережність при вчиненні правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала їх запобігати або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Залежно від вольового критерію розрізняють такі види необережності, як злочинна самовпевненість і злочинна недбалість.

Розрізняють і змішану форму вини, тобто таку, коли особа щодо суспільно небезпечного діяння має умисел, а відносно суспільно небезпечних наслідків - необережність.

Мотив як ознака суб’єктивної сторони правопорушення, - це те, що відображається у свідомості особи і спонукає її до вчинення правопорушення. Мотив впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст вини.

Мета - це уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне. Це ті бажані зміни, які повинні, на думку правопорушника, настати.