$ 5. Співучасть у кримінальному правопорушенні: поняття та ознаки

Співучасть у кримінальному правопорушенні - умисна спільна участь декількох суб'єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.

Законодавче визначення поняття “співучасть” включає в себе такі ознаки: s наявність двох чи більше суб’єктів кримінального правопорушення, які беруть участь у вчиненні одного й того самого умисного кримінального правопорушення;

s спільність їх участі у кримінального правопорушення;

s умисний характер діяльності співучасників.

Перші дві ознаки характеризують об’єктивну, а остання - суб’єктивну сторону співучасті.

Співучасть має різні форми:

Проста (співвиконавство) - коли всі учасники виконують об’єктивну сторону кримінального правопорушення.

Складна (з розподілом ролей) - коли поряд з виконавцем кримінального правопорушення, що безпосередньо виконує об’єктивну сторону, існують організатор, підбурювач або пособник.

Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, знарядь і засобів учинення кримінального правопорушення, слідів кримінального правопорушення чи предметів, здобутих кримінально протиправним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили такі діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених ст. 198 та 396 КК.

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення кримінального правопорушення неповідомлення про достовірно відоме підготовлюване або вчинюване кримінальне правопорушення. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого кримінального правопорушення.

Види співучасників кримінального правопорушення за КК України. Виконавець (співвиконавець). Організатор. Підбурювач. Пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами кримінального правопорушення безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене цим Кодексом.

Організатором є особа, яка організувала вчинення кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування кримінально протиправної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення.

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення.

Форми співучасті у кримінальному правопорушенні, передбачені в Загальній частині КК.

Відповідно до ст. 28 КК розрізняють:

Кримінальне правопорушення визнається таким, що вчинене групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.

Кримінальне правопорушення визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) кримінальних правопорушень, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Кримінальне правопорушення визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (п’ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації кримінально протиправної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших кримінально протиправних груп.

Кримінальна відповідальність співучасників.

Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинене ним кримінальне правопорушення. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст. 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає кримінальне правопорушення, вчинене виконавцем. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника кримінального правопорушення, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки кримінального правопорушення, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини. У разі вчинення виконавцем незакінченого кримінального правопорушення інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому кримінальному правопорушенні. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації.

Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі кримінальні правопорушення, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.

Специфічні прояви співучасті.

Посереднє виконавство - виконавець особисто не виконує дій, що утворюють об’єктивну сторону кримінального правопорушення чи особисто виконує лише частину таких дій. Іншу частину дій вчиняє особа, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характер та значення дій, що нею вчинялися.

Співвиконавство у кримінальних правопорушеннях зі спеціальним суб'єктом можливе тільки як спільна протиправна діяльність декількох спеціальних суб’єктів. Якщо ж поряд з указаним у законі виконавцем об’єктивну сторону цього кримінального правопорушення виконує інша особа, що не відповідає ознакам спеціального суб’єкта, то вона вважається пособником.

Провокацією кримінального правопорушення визнається ситуація, коли особа підбурює (провокує) виконавця чи інших співучасників на вчинення кримінального правопорушення з метою його подальшого викриття.

Ексцес виконавця наявний, якщо інші співучасники не передбачали, не бажали та не припускали вчинення тих кримінально-протиправних дій, що їх вчинив виконавець. Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний.

Кількісний ексцес має місце там, де виконавець, почавши вчиняти кримінальне правопорушення, що було задумано співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. Тут задумане співучасниками кримінальне правопорушення ніби «переростає» у більш тяжке.

Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідне, зовсім інше, ніж був задумане співучасниками, кримінальне правопорушення на додаток до того, що було погоджено із співучасниками. При такому ексцесі виконавець відповідає за правилами реальної сукупності кримінальних правопорушень: за задумане і вчинене за угодою зі співучасниками кримінальне правопорушення і за те, що було наслідком його ексцесу.

Можливі випадки кількісно-якісного ексцесу. Так особа, вчиняючи крадіжку (про яку є домовленість з іншими співучасниками), виходить за межі домовленості між співучасниками і вбиває господаря, який намагається затримати правопорушника.

Добровільна відмова співучасників.

У разі добровільної відмови від вчинення кримінального правопорушення виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених ст. 17 КК. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того кримінального правопорушення або замах на те кримінальне правопорушення, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.

Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення кримінального правопорушення або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про кримінальне правопорушення, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення кримінального правопорушення або неусунення перешкод вчиненню кримінального правопорушення.

У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до кримінального правопорушення або за замах на кримінальне правопорушення, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

Причетність до кримінального правопорушення.

Причетність до кримінального правопорушення - це умисна дія або бездіяльність, яка посягає на суспільну безпеку, передбачена кримінальним законом і пов 'язана із закінченим кримінальним правопорушенням або діями, які утворюють незакінчене кримінальне правопорушення, не сприяють його підготовці й учиненню, а отже, не знаходяться в причинному зв'язку зі кримінально-протиправним результатом.

Поняття причетності охоплює три види протиправної діяльності:

1) приховування; 2) неповідомлення; 3) потурання.

Характеризуючи причетність до кримінального правопорушення, слід зазначити дві відмінні ознаки: 1) наявність певного зв’язку з уже наявним явищем, а саме вчиненим кримінальним правопорушенням, кримінальним правопорушенням, яке готується або вчиняється; 2) відсутність сприяння вчиненню самого кримінального правопорушення

Відмінність причетності до кримінального правопорушення від співучасті у кримінальному правопорушенні.

При причетності особа не сприяє виконавцю або іншим співучасникам кримінального правопорушення в досягненні суспільно-небезпечного результату. Її протиправна діяльність не знаходиться із кримінальним правопорушенням, до якого ця особа причетна, ні в причинному, ні у винному зв’язку. Отже, наявність причетності виключає співучасть і навпаки, наявність співучасті виключає причетність. Термін “причетність” у законодавстві не застосовується, він запропонований теорією кримінального права.

Різниця між співучастю і причетністю полягає у тому, що при співучасті у наявності сукупні дії співучасників, які умисно вчиняються для досягнення єдиного суспільно небезпечного результату, тоді як причетність до кримінального правопорушення не детермінує діяльність виконавця й інших співучасників і не перебуває в причинному зв’язку з кінцевим суспільно небезпечним наслідком.

Особливості регламентації відповідальності за причетність до кримінального правопорушення в кримінальному праві України.

Причетність характеризується тим, що в діях особи, яка залучається до співучасті у кримінальному правопорушенні після його вчинення, немає причинного зв’язку між умислом і діями основних співучасників і особи, яка залучається до співучасті у кримінальному правопорушенні після його вчинення, тобто така особа при виникненні умислу на вчинення групового кримінального правопорушення до складу співучасників не входила.

В сучасному кримінальному праві виділяється три види причетності: потурання, приховування і недонесення

Кримінальна відповідальність за потурання передбачається окремими статтями Особливої частини Кримінального кодексу як самостійне кримінальне правопорушення. Наприклад, ст. 364 КК - зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Можлива і відповідальність за ст. 256 КК (Заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності), а також за ст. 426 КК (Умисне неприпинення кримінального правопорушення, що вчиняється підлеглим, або ненаправлення військовою службовою особою до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення, а також інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду).

До кола діянь, що складають зміст інституту причетності, відносяться: приховування і його види - заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного кримінально протиправним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних кримінально протиправним шляхом, і легалізація (відмивання) доходів, одержаних кримінально протиправним шляхом; потурання вчиненню кримінального правопорушення (загальним і спеціальним суб’єктами) і залишення в небезпеці; неповідомлення про кримінальне правопорушення і осіб, які його вчинили, а також неповідомлення: про позбавлення і жорстоке поводження, яким піддається малолітня чи інша особи, не здатні себе захистити, і про невинність арештованої, затриманої чи засудженої особи (за умови криміналізації таких діянь).

Кримінальна відповідальність за приховування кримінальних правопорушень настає у випадках спеціально передбачених кримінальним законом.

Відповідальність заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного кримінально протиправним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) майна, одержаного кримінально протиправним шляхом настає за ст. 198 КК. Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину регламентовано ст. 396 КК.

Недонесенням визнається неповідомлення особою правоохоронним органам про достовірно відомі підготовлювані або вчинені кримінальні правопорушення.

Сьогодні Кримінальний кодекс України відповідальності за цей вид причетності до кримінального правопорушення не передбачає. На цій підставі самостійного кримінального значення недонесення не має. Лише у випадку, якщо в діях такої особи містяться ознаки іншого самостійного складу кримінального правопорушення, вона підлягає за нього кримінальній відповідальності. Так, наприклад, якщо така особа незаконно зберігала вогнепальну зброю, вона підлягає відповідальності за ст. 263 КК, за недонесення ж про кримінальне правопорушення, вчинене іншими особами, вона ні за яких умов не відповідає (ч. 7 ст. 27 КК).

Форми (види) причетності до кримінального правопорушення.

У теорії кримінального права виділяються такі види причетності до кримінального правопорушення:

1) заздалегідь не обіцяне приховування кримінального правопорушення;

2) заздалегідь не обіцяне придбання або збут майна, завідомо здобутого кримінально протиправним шляхом.

3) неповідомлення про кримінальне правопорушення: поняття, окремі прояви особливості юридичної оцінки в кримінальному прав;

4) потурання кримінальному правопорушенню: поняття, окремі прояви особливості юридичної оцінки в кримінальному праві.

Заздалегідь необіцяне приховування кримінального правопорушення: поняття, окремі прояви особливості юридичної оцінки в кримінальному праві.

Заздалегідь необіцяне переховування кримінального правопорушення - це активна діяльність особи з переховування правопорушника, знарядь і засобів учинення кримінального правопорушення, слідів кримінального правопорушення чи предметів, здобутих кримінально протиправним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених у ст. ст. 198 і 396 КК.

Кримінальна відповідальність за заздалегідь необіцяне приховування кримінального правопорушення можлива тільки при приховуванні тяжких та особливо тяжких злочинів (ч. 1 ст. 396 КК). Відповідно до ч. 2 ст. 396 КК, не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь необіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, коло яких визначається законом.

Заздалегідь необіцяне придбання або збут майна, завідомо здобутого кримінально протиправним шляхом.

Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, здобутого кримінально протиправним шляхом, означає, що особа надає допомогу правопорушнику в збуті такого майна чи купує його після закінчення суспільно-небезпечної дії, наперед не домовляючись про таку угоду.

Безпосереднім об’єктом кримінального правопорушення є встановлений порядок набуття права володіння, користування й розпорядження майном. Об’єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується наявністю хоча б одного діяння, заздалегідь не обіцяного виконавцю кримінального правопорушення, проте яке має причетність до вже вчиненого кримінального правопорушення, а саме:

- придбання майна, завідомо здобутого кримінально протиправним шляхом;

- збут майна, завідомо здобутого кримінально протиправним шляхом;

- зберігання майна, завідомо здобутого кримінально протиправним шляхом.

Усі ці дії винної особи виникають і вчиняються щодо вже вчиненого кримінального правопорушення (після вчинення крадіжки, контрабанди, бандитизму тощо). Такі дії не перебувають у причинному зв’язку з кримінальним правопорушенням, унаслідок якого було добуто майно.

Суб’єктом заздалегідь необіцяного придбання, одержання, зберігання або збуту майна, завідомо здобутого кримінально протиправним шляхом, є осудна фізична особа, яка досягла 16-річного віку.

Заздалегідь не обіцяне придбання, одержання, зберігання або збут майна, завідомо здобутого кримінально протиправним шляхом, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (за умови заподіяння значної шкоди або тяжких наслідків), вимагає кваліфікації за сукупністю суспільно-небезпечних діянь за ст. ст. 198 і 364 КК (зловживання владою або службовим становищем).

Суб’єктом цього кримінального правопорушення не можуть бути особи, що здобули майно кримінально протиправним шляхом і самі його збули; особи, що підбурювали до вчинення або сприяли вчиненню кримінального правопорушення, в результаті якого було здобуте майно, з метою наступного придбання або збуту цього майна.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що здобуває, одержує, зберігає та збуває майно, здобуте кримінально протиправним шляхом, і бажає вчинити такі дії. Усвідомлення того, що майно здобуто кримінально протиправним шляхом, є обов’язковою ознакою інтелектуального моменту умислу винної особи.

Чинний Кримінальний кодекс України в ст. 198 передбачає відповідальність заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного кримінально протиправним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) майна, одержаного кримінально протиправним шляхом.

Неповідомлення про кримінальне правопорушення: поняття, окремі прояви особливості юридичної оцінки в кримінальному праві.

Полягає у неповідомленні органів влади про достовірно відоме кримінальне правопорушення, незалежно від стадії, на якому воно перебуває, - підготовлюване, вчинюване або вже вчинене.

Слід звернути увагу на те, що зазвичай недонесення вчинюється щодо кримінального правопорушення, яке, принаймні, досягло стадії готування. Тоді воно становить одну з форм причетності, яка тягне відповідальність у випадках, спеціально передбачених у КК. Однак неповідомлення може виступати і як пособництво, - якщо воно було заздалегідь обіцяне учасникам предикатного кримінального правопорушення і сприйняте ними як усунення перешкод (іншими словами, якщо загроза викриття внаслідок повідомлення про кримінально протиправні дії становила перешкоду до вчинення кримінального правопорушення).

Чинним кримінальним законодавством регламентовано випадки, коли за неповідомлення про кримінальне правопорушення іншої особи настає кримінальна відповідальність:

s службова особа підлягає відповідальності за неповідомлення про кримінальне правопорушення, вчинене підлеглими чи підконтрольними їй особами. Такі діяння кваліфікуються за статтями про кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності;

s введення в оману суду або іншого уповноваженого органу (ст. 384 КК) може полягати у наданні показань, спрямованих на приховування відомостей про кримінальне правопорушення іншої особи;

s відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків (ст. 385 КК) охоплює діяння, які вчиняються з метою неповідомлення про кримінальне правопорушення, вчинене іншою особою.

s перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, спеціаліста, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку (ст. 386 КК) звичайно мають на меті домогтися того, щоб зазначені учасники процесу не надали інформацію про кримінальні правопорушення, вчинені іншими особами

s приховування злочину (ст. 396 КК)

Кримінальна відповідальність за заздалегідь необіцяне приховування кримінального правопорушення можлива тільки при приховуванні тяжких та особливо тяжких злочинів (ч. 1 ст. 396 КК).

Відповідно до ч. 2 ст. 396 КК, не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь необіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом.

Потурання кримінальному правопорушенню: поняття, окремі прояви особливості юридичної оцінки в кримінальному праві.

Потурання як форма причетності до кримінального правопорушення пов’язана з невиконанням особою покладених на неї юридичних обов’язків щодо запобігання кримінальному правопорушенню чи припинення кримінального правопорушення.

Потурання кримінальному правопорушенню можливе на стадії підготовки до кримінального правопорушення. Правова оцінка потурання залежить від того, чи було воно заздалегідь обіцяне. Коли потурання було заздалегідь обіцяне, то воно утворює співучасть у кримінальному правопорушенні.

Якщо потурання не було заздалегідь обіцяним, воно може бути визнано відповідним службовим зловживанням (ст. ст. 364, 423 КК).

Множинність кримінальних правопорушень поняття, форми.

Множинність кримінальних правопорушень - це вчинення особою двох чи більшої кількості суспільно небезпечних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу кримінального правопорушення.

Повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жодне з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються кримінальні правопорушення, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.

Одиничне кримінального правопорушення наявне, якщо його передбачено кримінальним законом як одиничний самостійний склад кримінального правопорушення.

Одиничні кримінальні правопорушення поділяються на прості й ускладнені одиничні кримінального правопорушення.

Під простим одиничним кримінальним правопорушенням в теорії кримінального права розуміється кримінальне правопорушення, яке характеризується відносною нескладністю законодавчого визначення його об’єктивних та суб’єктивних елементів.

Ускладнені одиничні кримінальні правопорушення характеризуються більш складною структурою складу, в них більш складні об’єктивні та суб’єктивні сторони вчиненого. Як правило, виділяються такі види ускладнених одиничних кримінальних правопорушень: триваючі, продовжувані, складені кримінальні правопорушення.

Триваюче кримінальне правопорушення можна визначити як одиничне кримінальне правопорушення, яке, розпочавшись дією чи бездіяльністю особи, далі вчиняється безперервно протягом більш-менш тривалого часу. У КК передбачена кримінальна відповідальність за багато триваючих кримінальних правопорушень. Це ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), недбале зберігання вогнепальної зброї чи бойових припасів (ст. 264) тощо.

Триваюче кримінальне правопорушення - це одиничне кримінальне правопорушення, і тому воно кваліфікується за однією статтею КК. Наприклад, незаконне зберігання вогнепальної зброї кваліфікується за ч. 1 ст. 263 КК. Тривалість перебування особи в стані неперервного вчинення кримінального правопорушення, тобто тривалість власне кримінального правопорушення, на його кваліфікацію не впливає, проте береться до уваги судом при призначенні покарання.

Продовжуване кримінальне правопорушення - кримінального правопорушення, яке складається з декількох тотожних кримінально- протиправних діянь, спрямованих на єдину мету, що складають єдине кримінальне правопорушення. У ч. 2 ст. 32 КК продовжуване кримінальне правопорушення визначається як діяння, що складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним кримінально-протиправним наміром.

Складене кримінальне правопорушення (складне) - це кримінальне правопорушення, яке складається з двох або більшої кількості кримінально- протиправних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх відокремлено (ізольовано), є єдиним самостійним кримінальним правопорушенням, але внаслідок їх органічної єдності утворюють одне одиничне кримінальне правопорушення, яке охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) КК.

У КК такі кримінальні правопорушення передбачено в багатьох статтях. Наприклад, розбій - ст. 187 КК, який складається з насильства над особою (погроза вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень) і заволодіння майном.

Сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жодне з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються кримінальні правопорушення, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

При сукупності кримінальних правопорушень кожне з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Види сукупності кримінальних правопорушень:

Ідеальна сукупність наявна, якщо одним діянням особи вчинено два чи більшу кількість кримінальних правопорушень.

Реальна сукупність наявна, якщо винний різними самостійними діями вчиняє два чи більшу кількість кримінальних правопорушень. Отже, за реальної сукупності є дві чи більше дії, кожна з яких є самостійним кримінальним правопорушенням.

Сукупність можуть утворювати також кримінальні правопорушення, передбачені однією і тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК, якщо: 1) вони вчинені неодночасно і за наступне кримінальне правопорушення новою редакцією відповідної статті чи частини статті Особливої частини КК передбачено новий за своїм змістом склад кримінального правопорушення; 2) вони вчинені неодночасно і за наступне кримінальне правопорушення новою редакцією відповідної статті чи частини статті Особливої частини КК посилено кримінальну відповідальність; 3) вчинені кримінальні правопорушення мають різні стадії; 4) було вчинено закінчений замах на кримінальне правопорушення і незакінчений замах на кримінальне правопорушення; 5) один чи декілька кримінальних правопорушень особа вчинила самостійно (одноособово) чи була його (їх) виконавцем (співвиконавцем), а інше (інші) вчинила як організатор, підбурювач чи пособник; 6) одне кримінальне правопорушення особа вчинила як організатор, підбурювач чи пособник, а при вчиненні іншого була іншим співучасником.

При цьому не може бути елементом сукупності кримінальне правопорушення, за яке особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

За змістом ч. 2 ст. 33 КК кримінальні правопорушення, які утворюють сукупність, підлягають окремій кваліфікації. З урахуванням положень ч. 1 ст. 33 КК це правило застосовується, зокрема, і тоді, коли особа вчинила декілька тотожних кримінальних правопорушень, які утворюють повторність, але перший із них не має кваліфікуючих ознак. У таких випадках перше кримінальне правопорушення кваліфікується за ч. 1 відповідної статті Особливої частини КК, а одне чи декілька наступних за ч. 2 цієї статті за ознакою вчинення його (їх) повторно.

Якщо у складі кримінального правопорушення передбачене діяння, окремі прояви якого у поєднанні з відповідними обставинами утворюють склад іншого кримінального правопорушення, то такі прояви, як правило, повинні отримувати окрему кваліфікацію. Так, за сукупністю кримінальних правопорушень необхідно кваліфікувати використання завідомо підробленого документа чи самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи при шахрайстві, умисне знищення, пошкодження чи приховування офіційних документів при приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину тощо.

Водночас окремі з таких діянь враховано законодавцем у диспозиції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК. У таких випадках ці діяння окремої кваліфікації не потребують (наприклад, погроза вбивством при вчиненні розбою охоплюється ст. 187 КК).

Якщо у складі кримінального правопорушення передбачене діяння, яке у поєднанні з іншими обставинами завжди утворює склад іншого кримінального правопорушення (наприклад, зміст діяння полягає у застосуванні фізичного насильства при вчиненні певного кримінального правопорушення), то питання про його кримінально-правову оцінку необхідно вирішувати з урахуванням того, наскільки охоплюється складом цього кримінального правопорушення таке діяння, а також з урахуванням змісту санкцій відповідних статей (частин статей) Особливої частини КК.

У випадках, коли складом певного кримінального правопорушення охоплюється вчинене одночасно з цим кримінальним правопорушенням відповідне діяння і санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК встановлене за це кримінальне правопорушення більш суворе максимальне основне покарання, ніж за відповідне діяння, таке діяння не утворює сукупності кримінальних правопорушень і окремої кваліфікації не потребує (наприклад, заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження при вчиненні розбою або вимагання охоплюється відповідною частиною ст. 187 чи ч. 3 ст. 189 КК і окремо за відповідною частиною ст. 122 КК не кваліфікується).

Водночас, коли таке діяння виходить за межі складу певного кримінального правопорушення, воно має кваліфікуватись окремо і утворює сукупність кримінальних правопорушень (наприклад, заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, при вчиненні розбою або вимагання кваліфікується за ч. 4 ст. 187 або ч. 4 ст. 189 і ч. 2 ст. 121 КК). У цих випадках зміст санкцій відповідних статей (частин статей) Особливої частини КК до уваги не береться.

У разі, коли стаття чи частина статті Особливої частини КК передбачає у складі кримінального правопорушення вчинення іншого кримінального правопорушення, не вказуючи на видові ознаки останнього (п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 255, ст. 257 КК тощо), вчинення особою таких кримінальних правопорушень належить розглядати як їх сукупність з окремою кваліфікацією кожного із кримінальних правопорушень.

За таких умов сукупності не утворюють лише кримінальні правопорушення, які відповідають одному і тому самому складу кримінального правопорушення (наприклад, вчинення особою двох умисних вбивств за обставин, що обтяжують відповідальність, одне з яких вчинене з метою приховати інше).

Якщо за певне діяння передбачено відповідальність загальною і спеціальною (за об’єктом посягання, суб’єктом кримінального правопорушення тощо) нормами Особливої частини КК, таке діяння кваліфікується, як правило, за спеціальною нормою Особливої частини КК і додаткової кваліфікації за загальною нормою не потребує.

У випадках, коли стаття чи частина статті Особливої частини КК передбачає спричинення відповідним діянням загибелі людини чи інших тяжких наслідків, заподіяння таких наслідків через необережність охоплюється цією статтею чи частиною статті і окремої (додаткової) кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК не потребує.

У разі, коли стаття чи частина статті Особливої частини КК не передбачає спричинення відповідним діянням загибелі людини чи інших тяжких наслідків, заподіяння таких наслідків через необережність за певних умов утворює сукупність кримінальних правопорушень і має кваліфікуватись окремо.

Якщо стаття чи частина статті Особливої частини КК прямо передбачає спричинення відповідним діянням загибелі однієї або кількох осіб чи така загибель є проявом передбачених нею тяжких наслідків, умисне спричинення при вчинені такого кримінального правопорушення смерті одному або кільком потерпілим цією статтею чи частиною статті не охоплюється. Таке спричинення потребує окремої (додаткової) кваліфікації за відповідною частиною ст. 115, а за наявності необхідних умов - за ст. 112, 348, 379, 400 КК тощо.

Повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного кримінального правопорушення, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним кримінально протиправним наміром.

Вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.

Повторність відсутня, якщо за раніше вчинене кримінальне правопорушення особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, установлених законом, або якщо судимість за це кримінальне правопорушення було погашено або знято, а також після відбуття покарання за вчинення кримінального проступку.

При цьому для повторності не має значення, чи було особу засуджено за раніше вчинене кримінальне правопорушення.

Не утворює повторності раніше вчинене кримінальне правопорушення, за яке особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, засуджено без призначення покарання або зі звільненням від покарання, а також кримінальне правопорушення, судимість за яке було погашено чи знято.

Стадії вчинених кримінальних правопорушень, а також вчинення кримінальних правопорушень одноособово чи у співучасті на визнання їх вчиненими повторно не впливають.

У межах повторності кримінальних правопорушень їх неодночасне вчинення означає, що не збігаються за часовими показниками початкові моменти вчинення кожного з кримінальних правопорушень. У зв’язку з цим повторність можуть утворювати кримінальні правопорушення, одне з яких було вчинено у період, коли інше кримінальне правопорушення вже розпочалося, але ще не закінчилося. У такому разі вчиненим повторно вважається кримінальне правопорушення, розпочате пізніше.

Якщо в одній статті (частині статті) Особливої частини КК передбачені різні за своїм змістом діяння (ст. 263, 307, 309 КК тощо), їх вчинення в різний час не утворює повторності кримінальних правопорушень у випадках, коли такі діяння охоплювались єдиним умислом особи. У цих випадках вчинені особою діяння стають елементами одного кримінального правопорушення (наприклад, незаконне придбання вогнепальної зброї та бойових припасів і наступне їх зберігання та носіння).

Від повторності кримінальних правопорушень необхідно відрізняти продовжуване кримінальне правопорушення, яке відповідно до ч. 2 ст. 32 КК складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним кримінально протиправним наміром. Об’єднання тотожних діянь єдиним кримінально протиправним наміром означає, що до вчинення першого з низки тотожних діянь особа усвідомлює, що для реалізації її кримінального протиправного наміру необхідно вчинити декілька таких діянь, кожне з яких спрямовано на реалізацію цього наміру. Такі діяння не утворюють повторності, оскільки кожне з них стає елементом одиничного (єдиного) кримінального правопорушення і окремим (самостійним) кримінальним правопорушенням щодо будь-якого іншого з цих діянь бути не може, а при повторності тотожних кримінальних правопорушень кожне з них має свою суб’єктивну сторону, зокрема самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого кримінального правопорушення.

Якщо склад кримінального правопорушення, визнаного продовжуваним, передбачає певні кількісні показники, які впливають на його кваліфікацію (розмір викраденого майна, розмір заподіяної шкоди тощо), то при його кваліфікації враховується загальна сума таких показників, пов’язаних з кожним із вчинених особою діянь, що утворюють продовжуване кримінальне правопорушення, і при визначенні їх розміру необхідно виходити з кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вирахуваних за кожен період вчинення продовжуваного кримінального правопорушення окремо.

При повторності кримінальних правопорушень відповідні кількісні показники обчислюються за кожне кримінальне правопорушення окремо; розмір цих показників визначається в порядку, встановленому на час вчинення кожного кримінального правопорушення, і загальна їх сума на кваліфікацію кримінальних правопорушення не впливає.

Передбачене у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК вчинення кримінального правопорушення повторно або особою, яка раніше вчинила відповідне кримінальне правопорушення, є кваліфікуючою ознакою певного кримінального правопорушення. Тому, якщо за вчинення попереднього кримінального правопорушення (кількох попередніх кримінальних правопорушень) особу не було засуджено, кожне із кримінальних правопорушень, які утворюють повторність, має бути предметом самостійної кримінально- правової оцінки.

При цьому, якщо вчинені кримінальні правопорушення, крім повторності, утворюють ще й сукупність, вони відповідно до ч. 2 ст. 33 КК повинні отримувати окрему кваліфікацію. Якщо ж кримінальні правопорушення, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу кримінального правопорушення, їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК. У таких випадках повторність кримінальних правопорушень повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних кримінальних правопорушень.

Рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.

Види рецидиву:

Загальний рецидив — це рецидив, до якого входять різнорідні кримінальні правопорушення, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктами.

Спеціальним називається рецидив, до якого належать тотожні чи однорідні кримінальні правопорушення, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні чи подібні безпосередні об'єкти у випадках спеціально передбачених Особливою частиною КК.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний.

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості.

Складний рецидив - це рецидив кримінальних правопорушень, за якого особа має три та більше судимості.

За ступенем суспільної небезпечності вирізняють пенітенціарний рецидив, рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості, то вчинення саме в цей період нового умисного кримінального правопорушення утворює з попереднім умисним кримінальним правопорушенням їх рецидив.

Якщо після вчинення особою нового кримінального правопорушення виникли обставини, які усувають передбачені ст. 34 КК підстави для визнання вчинених нею діянь рецидивом кримінальних правопорушень (наприклад, обвинувальний вирок за попереднє кримінальне правопорушення було скасовано як неправосудний і особу було реабілітовано; обвинувальний вирок за попереднє або наступне кримінальне правопорушення було змінено і особа у зв’язку з цим вважається такою, що має судимість за необережне кримінальне правопорушення; новим законом було скасовано кримінальну протиправність діяння тощо), то судам належить виходити з того, що рецидив кримінальних правопорушень у поведінці такої особи був відсутній. У зв’язку з цим втрачають своє правове значення всі несприятливі для особи наслідки, які виникли внаслідок визнання вчинених нею діянь рецидивом кримінальних правопорушень.

В окремих статтях Особливої частини КК рецидив кримінальних правопорушень передбачено як різновид повторності кримінальних правопорушень і, крім таких кваліфікуючих ознак, як вчинення кримінального правопорушення повторно або його вчинення особою, яка раніше вчинила відповідне кримінальне правопорушення, може бути виражений і такою кваліфікуючою ознакою, як вчинення кримінального правопорушення особою, раніше судимою за відповідне кримінальне правопорушення.

Обставини, що виключають кримінальну протиправність діяння - передбачені законом обставини, наявність яких перетворює зовні подібні до кримінальних правопорушень діяння у правомірні, соціально корисні або соціально нейтральні.

Необхідна оборона (ст. 36 КК).

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Уявна оборона (ст. 37 КК).

Уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення (ст. 38 КК).

Не визнаються кримінально протиправними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила кримінальне правопорушення, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

Крайня необхідність (ст. 39 КК).

Не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Фізичний або психічний примус (ст. 40 КК).

Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.

Виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК).

Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження.

Особа, що виконала явно кримінально протиправний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати кримінально протиправного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала кримінально протиправний наказ чи розпорядження.

Діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42 КК).

Не є кримінальним правопорушенням діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття кримінально протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК).

Не є кримінальним правопорушенням вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх кримінально протиправної діяльності.

Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

Виконання обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст.43-1 КК).

Не є кримінальним правопорушенням діяння (дія або бездіяльність), вчинене в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту та спрямоване на відсіч та стримування збройної агресії Російської Федерації або агресії іншої країни, якщо це заподіяло шкоду життю або здоров’ю особи, яка здійснює таку агресію, або заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, за відсутності ознак катування чи застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Кожна особа має право на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України незалежно від можливості уникнення зіткнення, заподіяння шкоди або звернення за допомогою до інших осіб чи органів державної влади, Збройних Сил України.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності за застосування зброї (озброєння), бойових припасів або вибухових речовин проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України, та за пошкодження чи знищення у зв’язку з цим майна.

Не вважається виконанням обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України діяння (дія або бездіяльність), спрямоване на відсіч та стримування збройної агресії Російської Федерації або агресії іншої країни, яке явно не відповідає небезпечності агресії або обстановці відсічі та стримування, не було необхідним для досягнення значної суспільно корисної мети у конкретній ситуації та створило загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи настання інших надзвичайних подій більшого масштабу.