§ 13. Фактичне виховання

Стаття 261 СК України здійснює правове регулювання відно­син, які виникають у зв’язку з узяттям дитини на виховання. У нау­ковій літературі такі відносини звуться фактичним вихованням.

Інститут фактичного виховання відомий сімейному права ще здавна. Ще до 1917 р. в законодавстві Росії регулювалося правове становище приймаків. Своє закріплення він отримав і в нормах Кодексу законів про акти громадянського стану, шлюбне, сімейне та опікунське право від 16 вересня 1918 р. Указаний інститут мав місце і в Кодексі про шлюб та сім'ю України 1969 р., однак тоді йо­го складали лише норми, які передбачали аліментні обов'язки фа­ктичних вихователів. Немайнові відносини й інші майнові відноси­ни фактичних вихованців і фактичних вихователів не були врегу­льовані до набрання чинності Сімейним кодексом України.

Суб'єктами відносин щодо фактичного виховання є особи, які взяли у свою сім'ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьків­ського піклування, без усиновлення чи оформлення опіки чи пік­лування. Такими особами можуть бути як її родичі (баба, дід, пра­баба, прадід, сестра, брат, дядько, тітка та інші родичі), так і зовсім сторонні люди (мачуха, вітчим та інші особи). Указаний перелік не є вичерпним і може доповнюватися, але вказані ситуації фактич­ного виховання є найбільш типовими. Такими особами можуть бути родичі чи другий із подружжя тих осіб, яким дитину переда­ли на виховання за рішенням суду (усиновлення, опіка, піклуван­ня) або за договором (патронат, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу), які проживають спільно з ними. Ними також мо­жуть бути особи (родичі дитини або ні), які виховують дитину не на підставі судового рішення чи договору.

Іншою стороною відносин фактичного виховання є фактичні вихованці - діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклу­вання.

За умови втрати дитиною батьківського піклування відпові­дна служба у справах дітей зобов'язана протягом 2 місяців підго­тувати комплект документів, який підтверджує набуття дитиною статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського пік­лування (ст.

Підставою виникнення правовідносин між фактичним вихо­вателем та дитиною-сиротою чи дитиною, позбавленою батьків­ського піклування, є факт спільного проживання протягом певно­го часу. Строк, протягом якого ці особи мають спільно проживати для виникнення в них прав та обов'язків фактичних вихователів

Тема 12. Традиційні форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування та вихованців, законом не встановлено. Він має визначатися зале­жно від причин, з яких дитина залишилася без батьківського пік­лування.

Стаття 261 СК України надає фактичним вихователям ком­плекс особистих немайнових прав та обов’язків щодо виховання та захисту дитини, яку вони взяли у свою сім’ю, аналогічних тим, які мають опікуни та піклувальники. Вони зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, психічний і духов­ний розвиток, а також забезпечувати одержання дитиною повної загальної середньої освіти.

Фактичні вихователі мають право:

- самостійно визначати способи виховання дитини з ураху­ванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування;

- вимагати повернення дитини в будь-якої особи, яка три­має її у себе не на підставі закону або рішення суду;

- на самозахист дитини-сироти чи дитини, позбавленої ба­тьківського піклування, а також повнолітньої непрацездатної осо­би з дітей-сиріт чи дітей, позбавлених батьківського піклування, яку взяли у свою сім’ю до досягнення нею повноліття;

- звертатися за захистом таких осіб до органу опіки та пік­лування або до суду без спеціальних на це повноважень.

Фактичний вихователь не має права перешкоджати спілку­ванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком ви­падків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини.

Фактичні вихователі також наділені комплексом майнових прав та обов’язків щодо дитини, яку вони взяли у сім’ю. Вони зо­бов’язані надавати дитині, яка виховується у їхній сім’ї, матеріа­льну допомогу, якщо в неї немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер, за умови, що ці особи можуть надавати матеріа­льну допомогу. Вони також зобов’язані відшкодувати шкоду, за­вдану малолітньою особою, якщо не доведуть, що шкода не є нас­лідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснен­ня виховання та нагляду за малолітньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК України).

Невирішеним ні сімейним, ні цивільним законодавством за­лишилося питання участі фактичних вихователів в управлінні майном дитини, яка проживає в їхній сім’ї. Якщо дитина має опі­куна чи піклувальника, патронатного вихователя, прийомних ба­тьків або батьків-вихователів, то управління майном дитини- сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, здійс­нюють вказані особи. В іншому випадку слід керуватися нормою

ст. 65 ЦК України. Опіку або піклування щодо дитини, над якою не встановлено опіку чи піклування, здійснює відповідний орган опі­ки та піклування. Отже, майном дитини має управляти орган опіки та піклування.

Істотна особливість обов’язків фактичних вихователів поля­гає в тому, що відмова від їх виконання не викликає будь-яких за­ходів примусу щодо суб’єктів цих відносин.

Фактичні вихователі несуть обов’язок по утриманню дитини, яку вони взяли в сім’ю на виховання. Підставами виникнення та­кого обов’язку є не споріднення чи свояцтво (хоча фактичним ви­хователем може бути будь-яка особа, в тому числі кровні родичі вихованця), а факт узяття дитини на виховання й утримання.

Обов’язок фактичного вихователя по утриманню дитини ви­никає за наявності певних підстав: 1) дитина виховується у його сім’ї без певного юридичного оформлення відповідних відносин;

2) у дитини немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер;

3) фактичний вихователь може надавати матеріальну допомогу.

Сімейний кодекс України зобов’язує фактичних вихователів сплачувати аліменти тільки дітям до досягнення ними повноліт­тя. Особи, у сім’ї яких виховувалася дитина, не зобов’язані надава­ти утримання повнолітнім особам, які продовжують навчатися, а також повнолітнім непрацездатним особам. Ці особи мають утри­муватися за рахунок державного бюджету.

Фактичне виховання не призводить до встановлення між фа­ктичними вихователями та дитиною правовідносин, які існують між батьками та дітьми, і, відповідно, не припиняють прав та обов’язків батьків дитини та інших її родичів. Проте якщо особа до досягнення повноліття проживала з родичами або іншими особа­ми однією сім’єю, в неї виникає обов’язок піклуватися про своїх фактичних вихователів.

Підставами виникнення цього обов’язку є: 1) проживання дитини у сім’ї фактичних вихователів до досягнення нею повно­ліття не менш як 5 років; 2) непрацездатність фактичних вихова­телів; 3) потреба фактичних вихователів у матеріальній допомозі;

4) відсутність у фактичних вихователів дружини, чоловіка, повно­літніх дочки чи сина, братів та сестер або неспроможність цих осіб з поважних причин надавати їм належне утримання.

Питання для самоконтролю

1. Поняття, види та значення форм улаштування дітей, по­збавлених батьківського піклування.

2. Поняття та значення всиновлення.

3. Умови та порядок усиновлення

4. Правові наслідки всиновлення.

5. Забезпечення таємниці всиновлення.

6. Визнання всиновлення недійсним.

7. Скасування всиновлення.

8. Позбавлення всиновлювачів батьківських прав.

9. Установлення опіки та піклування.

10. Суб'єкти опіки (піклування).

11. Права та обов'язки суб'єктів опіки та піклування.

12. Припинення опіки (піклування).

13. Фактичне виховання.