§ 3. Конституційний лад та народовладдя в Україні

У поняття конституційного ладу вкладається різне значення, що певною мірою ускладнює його аналіз. Так, зокрема, конституційний лад визначається:

- по-перше, як фактична конституція, або цілісна система основних політико-правових, економічних і соціальних відносин, які встановлюються й захищаються конституцією та іншими конституційно-правовими (державно- правовими) нормами;

- по-друге, як певний спосіб (форма) організації держави, що його (її) закріплено в конституції;

- по-третє, як стан відносин (або порядок), що характеризує державу як конституційну, забезпечує підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню в суспільній практиці й правосвідомості справедливих, гуманних і правових взаємозв’язків між людиною, громадянським суспільством і державою або як установлені конституційним правом взаємовідносини між людиною, народом, суспільством і державою, що покликані забезпечити визнання та захист прав і свобод людини та громадянина, народовладдя, громадянського суспільства і демократичної держави.

Характеристика конституційного ладу передбачає встановлення його співвідношення з такими поняттями, як «державний лад», «громадянське суспільство».

Державний лад - це система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно- правовими) нормами.

Державний лад опосередковує організацію (будівництво) і діяльність держави.

Конституційним, офіційним та легітимним можна вважати той державний лад, який передбачається і закріплюється Конституцією та реально існує. Державний лад є складовою конституційного ладу. Державний лад охоплює структурні (організаційні) та функціональні основи держави, насамперед, політичну, економічну, соціальну, культурну та інші основи.

Особливостями сучасного державного ладу України є: перехідний, змішаний характер, зумовлений тим, що після проголошення незалежності України відбулися зрушення практично в усіх сферах державного життя, але в жодній з них остаточно не сформувалися нові суспільні відносини; державний лад спрямований на утвердження в Україні національної держави; у галузі державотворення Україна найбільше переймає досвід європейських країн; з моменту проголошення незалежності Україна стала важливим суб’єктом міжнародного життя, впливаючи на нього та зазнаючи відповідного впливу з боку інших його суб’єктів.

Конституція України передбачає такі основні принципи державного ладу: суверенності і незалежності держави; демократизму держави; соціальної держави; правової держави; унітарності держави; республіканської форми правління.

Громадянське суспільство - це поняття, яким позначають систему самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, що забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів та колективів, для життєдіяльності соціальної і духовної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління.

Громадянське суспільство забезпечує необхідний і раціональний спосіб соціального існування людей, заснований на розумі, свободі, праві та демократії. Сфера громадянського суспільства охоплює: соціально-економічні відносини й інститути (форми власності, підприємництво, праця); організацію і діяльність об’єднань громадян (громадських організацій, політичних партій, профспілок, творчих спілок, релігійних організацій тощо); сферу виховання, освіти, науки і культури; сім’ю - первинну основу співжиття людей; систему засобів масової інформації; етичні норми поведінки людей; інші сфери приватних інтересів і потреб людей.

Під громадянським суспільством у науці конституційного права іноді також розуміють певний суспільний устрій, за якого людині гарантується вільний вибір форм її економічного та політичного буття, забезпечуються загальні права людини та ідеологічний плюралізм.

Взаємозв’язок держави і громадянського суспільства виявляється у тому, що держава здійснює свій регулятивний вплив у сфері громадянського суспільства лише в певних межах, які встановлюються для захисту інститутів і механізмів громадянського суспільства. Отже, громадянське суспільство функціонує і як система, що частково (в певних межах) управляється державою, і як саморегульована система. У свою чергу, конституційна держава також перебуває у певній залежності від саморегульованого громадянського суспільства і його потреб; останнє, як зазначалося вище, виступає необхідною передумовою конституційної держави.

Розглянемо засади конституційного ладу України.

Засади конституційного ладу - це система вихідних принципів організації державної влади в конституційній державі, її взаємовідносини з людиною та інститутами громадянського суспільства. Ці принципи визначають і закріплюють основи правового статусу суб’єктів конституційно-правових відносин.

До засад конституційного ладу Конституція України відносить:

- народовладдя (народний суверенітет);

- державний суверенітет і незалежність України;

- республіканську форму правління, яка відповідає вимогам демократії та поділу влад;

- унітарний устрій України;

- визнання людини як найвищої соціальної цінності, утвердження і забезпечення її прав і свобод;

- соціальний захист людини;

- статус української мови як державної;

- поділ влади;

- гарантованість місцевого самоврядування;

- політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність;

- вищу юридична силу Конституції України і пряму дію її норм;

- рівність усіх суб’єктів права власності перед законом.

Терміном «засади конституційного ладу України» позначають також загальний конституційно-правовий інститут, що закріплює основні принципи організації Української держави, які характеризують її як конституційну державу, а також визначає засади і найважливіші принципи взаємовідносин держави з людиною та інститутами громадянського суспільства.

Гуманістичні засади конституційного ладу України - це основоположні принципи, які визначають і закріплюють провідну роль громадянина в державному будівництві та місцевому самоврядуванні. До них відносять: гуманізм; суверенітет народу України; республіканську форму правління; унітарний державний устрій.

Здійснимо характеристику України як конституційної держави.

До засад конституційного ладу належать закріплені Конституцією України риси Української держави, які характеризують її як конституційну державу. Так, ст. 1 Конституції України визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову.

Україна - суверенна і незалежна держава. Державний суверенітет характеризує повноту законодавчої, виконавчої та судової влади держави на її території, що виключає наявність будь-якої конкуруючої влади, а також непідпорядкованість держави владі іншої держави у сфері міжнародного спілкування. Ознаками суверенітету Української держави є: верховенство державної влади на всій території України; її єдність і неподільність; незалежність і самостійність державної влади.

Україна - демократична держава. Демократичною вважається держава, устрій і діяльність якої відповідає волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини та громадянина. Ознаками України як демократичної держави є:

- реальна представницька демократія, що забезпечується обранням Верховної Ради України, Президента України, представницьких органів місцевого самоврядування на основі демократичних принципів виборчого права;

- організація державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції України);

- конституційне закріплення та реалізація принципу ідеологічного і політичного плюралізму (ст. 15 Конституції України);

- визнання й гарантованість місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України).

Україна — соціальна держава. Соціальна держава — це держава, яка надає підтримку незахищеним верствам населення, намагається впливати на розподіл матеріальних благ відповідно до принципу соціальної справедливості з метою забезпечення кожній людині гідного існування.

Обов’язками соціальної держави згідно з Конституцією та чинним законодавством України є: забезпечення соціальної спрямованості економіки; охорона праці і встановлення гарантованого мінімуму оплати праці; охорона здоров’я людей; забезпечення підтримки сім’ї, дитинства, материнства та батьківства; розвиток системи соціальних служб, які забезпечують соціальний захист громадян; встановлення пенсій, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Україна - правова держава. Сучасна політико-правова доктрина під правовою (у формальному сенсі) розуміє демократичну державу, де забезпечується верховенство закону, послідовно проводиться принцип поділу влади та визнаються й гарантуються права і свободи кожної людини.

Україна захищає конституційний лад і забезпечує його стабільність. Гарантіями конституційного ладу є такі положення Конституції України:

- неможливість зміни Конституції, якщо ці зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157);

- неможливість зміни Конституції в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157);

- ускладнений порядок внесення змін до першого розділу Конституції, присвяченого засадам конституційного ладу України;

- конституційне визначення статусу Президента України як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина (ч. 2 ст. 102); встановлення відповідальності Президента України у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111);

- заборона утворювати політичні партії та громадські організації, програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу насильницьким шляхом (ч. 1 ст. 37);

- присягу народних депутатів України щодо додержання Конституції України та законів України (ч. 2 ст. 79);

- конституційний обов’язок Кабінету Міністрів України забезпечувати державний суверенітет України, виконання Конституції і законів України (п. 1 ст. 116);

- діяльність спеціального органу захисту конституційного ладу - Конституційного Суду України, який вирішує питання про конституційність чинного законодавства, актів Президента України та актів Кабінету Міністрів України (ст.

Екстраординарним засобом захисту конституційного ладу є правовий режим надзвичайного стану, що може бути введений в Україні або в окремих її місцевостях Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів від моменту звернення Президента України, з метою усунення загрози та якнайшвидшої ліквідації особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, нормалізації обстановки, відновлення правопорядку за спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.

Одним із найважливіших конституційно-правових інститутів є інститут народовладдя. Стаття 5 Конституції України визначає дві форми народовладдя - безпосередню (пряму) і представницьку демократію. Безпосередня демократія пов’язана з прямим волевиявленням народу України, територіальної громади чи іншої визначеної законом спільноти громадян України, яке здійснюється у визначених Конституцією та законами України формах. Форми безпосередньої демократії - це способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною (територіальною громадою, населенням адміністративно- територіальної одиниці), які унеможливлюють передання владних повноважень будь-яким органам чи особам. Згідно зі ст. 69 Конституції України основними формами народного волевиявлення є вибори та референдум.

Під виборами в широкому значенні розуміють такий спосіб формування керівних органів, що полягає в голосуванні визначених осіб.

Вибори як форма безпосередньої демократії в Україні є основною формою народного волевиявлення, способом безпосереднього здійснення влади Українським народом.

Вибори є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст. 1 Виборчого кодексу України). ^[17]

Вибори виконують такі соціальні функції: слугують вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування; легітимують владу; є способом реалізації народного і національного суверенітету, забезпечення стабільності, поступовості та наступності існування влади; слугують кращому відбору політичних керівників з огляду на їх попередню політичну діяльність; сприяють формуванню і вираженню суспільної думки.

Вибори класифікують за різними підставами, зокрема:

- залежно від того, які органи обираються, вибори поділяються на парламентські (вибори народних депутатів України), президентські (вибори Президента України) та місцеві (вибори депутатів та голів різних рівнів рад);

- залежно від підстав проведення вибори можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними, додатковими або першими;

- залежно від способу волевиявлення виборців вибори бувають прямі та непрямі.

Відповідно до Конституції України в Україні проводяться такі типи виборів:

Вибори Президента України. Відбуваються за мажоритарною системою абсолютної більшості. Вони можуть бути:

1) черговими, які проводяться у зв’язку із закінченням конституційного строку повноважень Президента України. Відбуваються в останню неділю березня п’ятого року повноважень Президента України;

2) позачерговими, які проводяться у зв’язку з прийняттям відповідної постанови Верховної Ради України. Відбуваються в останню неділю дев’яностоденного строку з дня їх призначення Верховною Радою України;

3) повторними, які проводяться у таких випадках:

- якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано;

- у разі якщо після закінчення строку реєстрації кандидатів на пост Президента України не зареєстровано жодного кандидата;

- якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури;

- у разі якщо вибори Президента України визнані такими, що не відбулися;

- якщо особа після її обрання не набула мандата у порядку та строк, встановлені законодавством (ст 76. Виборчого кодексу України).

Повторні вибори Президента України відбуваються в останню неділю дев’яностоденного строку з дня прийняття постанови Верховної Ради України про призначення повторних виборів.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років (ст. 75 Виборчого кодексу України).

Вибори народних депутатів України. Здійснюються на засадах пропорційної системи за єдиними списками кандидатів у депутати у загальнодержавному виборчому окрузі, з яких формуються регіональні виборчі списки кандидатів у депутати (далі - загальнодержавний виборчий список, регіональні виборчі списки) від партій.

Вибори депутатів можуть бути:

1) черговими, які проводяться у зв’язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради України (ч. 1 ст. 77 Конституції України та ч. 1 ст 136. Виборчого кодексу України).

2) позачерговими, які проводяться у зв’язку із достроковим припиненням повноважень Верховної Ради України. Призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України (ч. 2 ст. 77 Конституції України). Відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України (ч. 3 ст 136. Виборчого кодексу України).

Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом п’яти останніх перед днем виборів років (ст 134. Виборчого кодексу України).

Вибори Президента України та вибори народних депутатів України є загальнодержавними виборами.

Місцеві вибори:

а) вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Проводяться за системою пропорційного представництва за відкритими виборчими списками;

б) вибори депутатів сільської, селищної, міської ради. Проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в багатомандатних виборчих округах;

в) вибори сільського, селищного, міського (міста з кількістю виборців до 75 тисяч осіб) голови. Проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному окрузі.

Вибори сільського, селищного, міського (міста з кількістю виборців 75 тисяч і більше осіб) голови проводяться за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості в єдиному одномандатному міському виборчому окрузі;

г) вибори депутатів районної ради. Проводяться за системою

пропорційного представництва за відкритими виборчими списками;

ґ) вибори депутатів обласної ради. Проводяться за системою

пропорційного представництва за відкритими виборчими списками;

д) вибори депутатів районної у місті ради (у містах, де утворені районні у місті ради). Проводяться за системою пропорційного представництва за відкритими виборчими списками (ст 192. Виборчого кодексу України).

Місцеві вибори можуть бути:

1) черговими. Призначаються у зв’язку із закінченням строку повноважень місцевих рад, сільських, селищних міських голів, обраних на попередніх чергових місцевих виборах;

2) позачерговими. Призначаються Верховною Радою України у разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, сільської, селищної ради, сільського, селищного, міського голови, а також в інших випадках, передбачених законами України;

3) повторними. Місцеві вибори призначаються територіальною виборчою комісією у разі визнання відповідних місцевих виборів такими, що не відбулися;

4) проміжними. Вибори депутата сільської, селищної, міської ради (територіальної громади з кількістю виборців до 10 тисяч) призначаються у відповідному багатомандатному окрузі у зв’язку з достроковим припиненням повноважень депутата відповідної ради, обраного у цьому окрузі;

5) додатковими. Вибори депутатів сільських, селищних рад від територіальної громади, що приєдналася до іншої територіальної громади, призначаються Центральною виборчою комісією;

6) першими. Перші вибори депутатів сільських, селищних, міських рад, сільських селищних, міських голів призначаються Центральною виборчою комісією за відповідним зверненням уповноваженого органу.

Перші вибори депутатів обласних, районних рад призначаються Центральною виборчою комісією за відповідним зверненням уповноваженого органу на підставі рішення про утворення обласних, районних рад.

Перші вибори депутатів районних у місті рад (у разі їх створення) призначаються відповідною міською радою на підставі рішення про утворення районних у місті рад

Депутатом, сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який досяг на день їх проведення вісімнадцяти років (ст. 70 Конституції України).

Термін «виборче право» в юридичній літературі інтерпретується у двох значеннях - об’єктивному і суб’єктивному.

Об’єктивне виборче право - це один із головних конституційно-правових інститутів, який складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з формуванням представницьких та інших виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Цей інститут характеризується такими особливостями: він більшою мірою (порівняно з іншими конституційно- правовими інститутами) зазнає впливу норм міжнародного права; значна частина його норм є полівалентними, себто такими, що одночасно належать до двох та більше галузей права; переважна більшість норм цього інституту є процесуальними нормами. Норми інституту виборчого права встановлюють: принципи виборчого права; вимоги до виборців і кандидатів; порядок утворення та діяльності виборчих органів; процедуру висування і реєстрації кандидатів; статус виборців та інших суб’єктів виборчого процесу; процедуру ведення передвиборної агітації та голосування; порядок визначення результатів виборів тощо.

Суб’єктивне виборче право — це закріплене Конституцією України (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право. Громадяни, які за Конституцією України користуються активним виборчим правом, називаються виборцями, а сукупність виборців у межах України, територіальної громади, адміністративно- територіальної одиниці або виборчого округу складає виборчий корпус (електорат).

Принципи виборчого права - це умови його визнання і здійснення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади.

Основні принципи виборчого права:

1) Вибори в Україні є загальними. Право голосу мають громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років. Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним (ст. 7 Виборчого кодексу України).

2) Вибори проводяться на основі рівного виборчого права. Громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Кожен виборець має один голос на кожних виборах, у яких він має право брати участь (ст. 12 Виборчого кодексу України).

3) Вибори є прямими. Виборці обирають Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних, міських голів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів (виборчі списки кандидатів), зареєстрованих у порядку, встановленому цим Кодексом. Результати виборів визначаються безпосередньо підсумками голосування виборців (ст. 13 Виборчого кодексу України).

4) Вибори є вільними. Громадянам України забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні (ст. 14 Виборчого кодексу України).

5) Участь у виборах є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у голосуванні на виборах, а також у висуванні кандидатів, у передвиборній агітації, в інших виборчих заходах чи у здійсненні інших виборчих процедур, передбачених цим Кодексом (ст. 15 Виборчого кодексу України).

6) Голосування на виборах в Україні є таємним. Контроль за змістом волевиявлення виборців, встановлення або розголошення змісту волевиявлення конкретного виборця будь-яким чином забороняється (ст. 16 Виборчого кодексу України).

7) Кожен виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передання виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється (ст. 17 Виборчого кодексу України).

8) Виборчі права громадян України захищаються законом. Громадяни мають право на захист своїх виборчих прав та інших прав на участь у виборчому процесі шляхом оскарження порушень до відповідних виборчих комісій або у судовому порядку (ст. 19 Виборчого кодексу України).

Конституція України та виборче законодавство України встановлюють додаткові, порівняно з активним виборчим правом, обмеження щодо пасивного виборчого права громадян:

- підвищується віковий ценз (з 18 до 21 року на виборах народних депутатів України і до 35 років на виборах Президента України);

- встановлюється ценз осілості на виборах Президента України і народних депутатів України, який передбачає, що за громадянином України визнається право бути обраним Президентом України лише після десяти останніх перед днем виборів років проживання в Україні, а народним депутатом - після п’яти років;

- встановлюється мовний ценз на виборах Президента України: Президентом України може бути обраний громадянин України, який володіє державною мовою;

- передбачається обмеження пасивного виборчого права для осіб, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Виборчий процес - це здійснення суб’єктами виборчого процесу, виборчих процедур, пов’язаних із підготовкою і проведенням відповідних виборів, встановленням та офіційним оголошенням (офіційним оприлюдненням) їх результатів.

Основні засади виборчого процесу. Виборчий процес кожних виборів, здійснюється на засадах:

1) гарантії реалізації виборчих прав громадян, визначених Конституції України та цим Виборчим кодексом України;

2) дотримання основних принципів виборчого права, визначених, Конституції України та Виборчим кодексом України;

3) законності та заборони протиправного втручання будь-кого у виборчий процес;

4) політичного плюралізму та багатопартійності;

5) публічності і відкритості виборчого процесу, усіх його процедур з урахуванням обмежень, встановлених законом, належного інформування виборців та інших суб’єктів виборчого процесу;

6) свободи передвиборної агітації, рівного доступу всіх кандидатів і суб’єктів їх висування на відповідних виборах до засобів масової інформації незалежно від їх форми власності, крім засобів масової інформації, засновниками яких є партії (організації партій);

7) неупередженості органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до кандидатів, партій.

Суб’єктами виборчого процесу є:

1) виборець, який має право голосу на відповідних виборах;

2) виборча комісія, уповноважена здійснювати підготовку і проведення відповідних виборів;

3) партія (організація партії), яка висунула кандидатів на відповідних виборах;

4) кандидат, зареєстрований для участі у відповідних виборах у порядку, встановленому цим Кодексом;

5) офіційний спостерігач від кандидата чи партії (організації партії) - суб’єкта відповідного виборчого процесу або від громадської організації, зареєстрований у порядку, встановленому цим Кодексом.

Термін «виборча система» в науці конституційного права використовується у двох значеннях - широкому і вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голосування: система більшості - мажоритарна; система пропорційного представництва - пропорційна; змішана система - пропорційно-мажоритарна.

Мажоритарна виборча система (від фр. «majorite» - більшість) - найстарша серед виборчих систем. Вона базується на принципі більшості - обраним вважається кандидат, який здобув більшість голосів виборців.

Мажоритарна система має кілька різновидів: відносної (простої), абсолютної або кваліфікованої більшості. Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що переможцем на виборах стає кандидат, який набирає більше половини (50% плюс один голос) голосів.

Мажоритарна система відносної більшості визнає переможцем кандидата, який набирає більше голосів, ніж будь-який інший претендент.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для обрання кандидат має набрати значно більше половини голосів виборців.

За пропорційної виборчої системи розподіл мандатів між партіями, що виставили своїх кандидатів до представницького органу, здійснюється відповідно до кількості отриманих ними голосів. За впливом виборців на розташування кандидатів у бюлетенях для голосування розрізнять пропорційну систему жорстких списків, пропорційну систему преференцій, пропорційну систему напівжорстких списків. При застосуванні системи жорстких списків виборець голосує за список партії, яку він обирає, у цілому. При застосуванні системи преференцій виборець не просто голосує за список партії, а і ставить помітку навпроти номера того кандидата в списку, якому він віддає свій голос. Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати як за список у цілому, так і визначати преференції.

Змішана виборча система поєднує елементи мажоритарної та пропорційної систем, наприклад, частина депутатів обирається за однією системою, частина - за іншою, що дозволяє одночасно використати переваги кожної з цих двох систем.

В Україні застосовуються різні виборчі системи: на виборах Президента України - мажоритарна система абсолютної більшості; на виборах народних депутатів України - пропорційна системи; на місцевих виборах, в залежності від їх виду - система пропорційного представництва з відкритими виборчими списками, а також мажоритарна система відносної більшості або мажоритарна виборча система відносної та абсолютної більшості.

Референдум - форма безпосередньої демократії, що полягає в голосуванні виборців (певної, визначеної законом групи виборців), шляхом якого приймаються рішення з будь-яких питань державного або самоврядного характеру, за винятком тих, які не можуть бути винесені на референдум. Ці рішення - обов’язкові до виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких вони мають імперативний характер. Поряд із терміном «референдум» у міжнародно- правових документах, законодавчих актах інших країн та в юридичній літературі використовується також термін «плебісцит».

В Україні всеукраїнський референдум є формою безпосередньої демократії в Україні, способом здійснення влади безпосередньо Українським народом, що полягає у прийнятті (затвердженні) громадянами України рішень шляхом голосування у випадках і порядку, встановлених Конституцією України та Закон України «Про всеукраїнський референдум». ^[18]

Право голосу на референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Предметом всеукраїнського референдуму можуть бути питання:

1) затвердження закону про внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України;

2) загальнодержавного значення;

3) про зміну території України;

4) про втрату чинності законом України або окремими його положеннями.

Не можуть бути предметом всеукраїнського референдуму питання:

1) що суперечать положенням Конституції України, загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, закріпленим насамперед Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, протоколами до неї;

2) що скасовують чи обмежують конституційні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх реалізації;

3) спрямовані на ліквідацію незалежності України, порушення державного суверенітету, територіальної цілісності України, створення загрози національній безпеці України, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі;

4) щодо питань податків, бюджету, амністії;

5) віднесені Конституцією України і законами України до відання органів правопорядку, прокуратури чи суду.

На всеукраїнський референдум може виноситися одне питання (ст. 3 Закон України «Про всеукраїнський референдум»).

Всеукраїнський референдум проводиться на основі таких загальних принципів:

1) загального права голосу. Право голосу на всеукраїнському референдумі мають громадяни України, яким на день голосування виповнилося вісімнадцять років і які не визнані у встановленому законом порядку недієздатними. Громадяни України, які мають право голосу, є виборцями;

2) рівного права голосу. Кожний виборець на всеукраїнському референдумі має один голос. Виборець може використати свій голос тільки на одній дільниці з всеукраїнського референдуму, де він включений до списку виборців для проведення всеукраїнського референдуму;

3) прямого волевиявлення. Громадяни України безпосередньо беруть участь у всеукраїнському референдумі та у вирішенні питання, що виноситься на всеукраїнський референдум;

4) вільної участі у всеукраїнському референдумі. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється;

5) добровільної участі у всеукраїнському референдумі. Ніхто не може бути примушений до підтримки чи непідтримки ініціативи щодо проведення референдуму за народною ініціативою, участі чи неучасті в голосуванні на всеукраїнському референдумі, а також у проведенні агітації чи у здійсненні інших заходів або процедур, передбачених Закон України «Про всеукраїнський референдум».

6) таємного голосування. Контроль за волевиявленням виборців на всеукраїнському референдумі забороняється. Виборцям, членам комісій з всеукраїнського референдуму, офіційним спостерігачам, засобам масової інформації та їх працівникам, іншим особам забороняється вчиняти будь-які дії чи розголошувати відомості, що дають можливість встановити зміст волевиявлення конкретного виборця;

7) особистого голосування. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється. Допомога виборцю, який внаслідок інвалідності та/або стану здоров’я не може самостійно заповнити бюлетень для голосування чи опустити його у виборчу скриньку, у виконанні цих дій відповідно до його волевиявлення у випадках, встановлених цим Законом, не вважається порушенням вимоги особистого голосування;

8) однократного голосування. Кожний виборець на конкретному всеукраїнському референдумі може реалізувати право голосу лише один раз і лише на одній дільниці з всеукраїнського референдуму шляхом подання бюлетеня для голосування у паперовій формі або шляхом електронного голосування;

9) публічності та відкритості процесу всеукраїнського референдуму. Для забезпечення публічності і відкритості процесу всеукраїнського референдуму Центральна виборча комісія, комісії з всеукраїнського референдуму відповідно до своїх повноважень:

- оприлюднюють відомості про свій склад, місцезнаходження та режим роботи, про округи та дільниці з всеукраїнського референдуму;

- забезпечують можливість ознайомлення громадян із списками виборців;

- оприлюднюють підсумки голосування та результати всеукраїнського референдуму (ст. 3-14 Закону України «Про всеукраїнський референдум»).

Суб’єктами призначення (проголошення) всеукраїнського референдуму є:

1) Всеукраїнський референдум щодо затвердження змін до розділу I "Загальні положення", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" Конституції України призначається Президентом України відповідно до Конституції України.

2) Всеукраїнський референдум щодо зміни території України

призначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України.

3) Всеукраїнський референдум за народною ініціативою проголошується Президентом України відповідно до Конституції України..

Всеукраїнський референдум не може проводитися одночасно з черговими та позачерговими загальнодержавними виборами, черговими місцевими виборами.

У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях призначення (проголошення) та проведення всеукраїнського референдуму забороняється.

Всеукраїнський референдум не може бути проголошений (призначений), якщо відповідно до висновку Конституційного Суду України питання, яке пропонується для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою, або міжнародний договір про зміну території України, що вноситься до Верховної Ради України для надання згоди на його обов’язковість, не відповідає Конституції України (є неконституційним) (ст. 21 Закону України «Про всеукраїнський референдум»).

Процес всеукраїнського референдуму розпочинається наступного дня після дня опублікування відповідно указу Президента України чи постанови Верховної Ради України.

Процес всеукраїнського референдуму завершується через п’ятнадцять днів після дня офіційного оголошення Центральною виборчою комісією результатів всеукраїнського референдуму.

Процес всеукраїнського референдуму припиняється у разі визнання Конституційним Судом України постанови Верховної Ради України або указу Президента України про призначення (проголошення) всеукраїнського референдуму такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) (ст. 22 Закону України «Про всеукраїнський референдум»).

Суб’єктами процесу всеукраїнського референдуму є: виборець; Центральна виборча комісія; комісії з всеукраїнського референдуму; ініціативна група всеукраїнського референдуму; політична партія, зареєстрована в

Центральній виборчій комісії як прихильник або опонент питання

всеукраїнського референдуму; громадська організація, зареєстрована в Центральній виборчій комісії як прихильник або опонент питання

всеукраїнського референдуму; офіційний спостерігач від ініціативної групи всеукраїнського референдуму, політичної партії, громадської організації, зареєстрованої як прихильник або опонент питання всеукраїнського референдуму, а також від громадської організації, до статутної діяльності якої належать питання, пов’язані з процесом виборів та всеукраїнського референдуму або із забезпеченням виборчих прав громадян України (ст. 24 Закону України «Про всеукраїнський референдум»).

У юридичній науці виділяють такі види референдумів:

- за юридичною силою рішення, прийнятого референдумом, розрізняють: консультативний та імперативний референдуми;

- за територією проведення: загальнодержавний та місцевий;

- за способом проведення: обов 'язковий та факультативний;

- за предметом (формулою) референдуму: конституційний; законодавчий; міжнародно-правовий; адміністративний;

- за характером рішення: затверджуючий (ратифікаційний) і

скасовуючий.