§ 13. Майнові права та обов'язки чоловіка й жінки, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі

У передбачених сімейним законодавством випадках суб’єкта­ми сімейних правовідносин можуть бути особи, які спільно прожи­вають і перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Це стосу­ється випадків поширення режиму спільності на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, що передбачено ст.

Таким чином, фактичним шлюбним відносинам надано зна­чення юридичного факту, який служить підставою для поширення на них сімейно-правового регулювання, що ввійшло в супереч­ність із ч. 2 ст. 21 СК України, відповідно до якої проживання од­нією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя, оскільки сімейне законодавство України визнає лише зареєстрований шлюб як факт, що породжує сімейні права та обов’язки. Не змінює цього положення навіть і той факт, що вони здійснюють певний шлюб­ний обряд за звичаями тієї чи іншої народності або шлюбний релігійний обряд (вінчання), хоча у випадках, передбачених зако­ном, шлюбу, укладеному за релігійним обрядом, надається юри­дичне значення. Це стосується шлюбів, укладених за релігійними обрядами до створення або відновлення органів державної реєст­рації цивільного стану (ч. 3 ст. 21 СК України).

Майнові права та обов'язки подружжя та осіб, які прожива­ють однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є тотожними. Однак у правовому стату­сі вказаних категорій осіб існують і відмінності. Ці відмінності мають два вектори спрямування:

а) підстава виникнення прав та обов'язків;

б) обсяг прав та обов'язків сторін.

Зокрема, підставами виникнення прав та обов’язків ука­заних осіб є такі:

а) для подружжя - зареєстрований шлюб;

б) для жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, - факт проживання однією сім'єю без шлюбу.

Існують деякі відмінності в правовому статусі вказаних осіб і залежно від обсягу належних їм прав та обов’язків. Різниця, зокре­ма, полягає в тому, що особи, які проживають однією сім'єю без шлюбу, не набувають особистих взаємних прав та обов'язків, пе­редбачених ст. 49-56 СК України (права на материнство та бать­ківство, права на повагу до своєї індивідуальності, обов'язку тур­буватися про сім'ю тощо). Цей момент вбачається дуже спірним і суперечливим. Немає підстав вважати, що учасники такого союзу не набувають прав на материнство та батьківство (ст. 49, 50), пра­ва на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань (ст. 51) і права на фізичний та духовний розвиток.

Згідно зі ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або з іншою особою, майно, набуте ними під час спільного проживання, нале­жить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встано­влено письмовим договором між ними (ч. 1 ст. 74 СК України).

У ст. 74 СК України не закріплено ознаки фактичних шлюб­них відносин чоловіка і жінки, що ускладнює застосування за­значеної статті на практиці. Крім того, певні складності вирішення зазначеної категорії спорів у судовому порядку пов'язані з відсут­ністю визначення тривалості спільного проживання чоловіка та жінки, у зв'язку з чим визначити початковий момент спільного проживання чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі між собою (тобто розмежувати роздільне та спільне майно), суду важко. Уявляється, що для застосування зазначених норм до прав та обов’язків подружжя щодо майна, яке їм належить, і щодо алімен­тів фактичному подружжю необхідно довести наявність спільного проживання, ведення спільного господарства, прояву подружніх відносин перед третіми особами, в особистому листуванні та ін­ших документах, а також залежно від обставин - взаємної матері­альної підтримки, проживання з ними дітей тощо¹.

На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жі­нки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, положен­ня глави 8 СК поширюються за умови, що вони не перебувають у будь-якому іншому шлюбі.

У СК України з’явився зовсім новий інститут, який передбачає право на утримання чоловіка та дружини, які не перебувають у шлюбі між собою (ст. 91). Установлення обов’язку по взаємно­му утриманню для чоловіка чи жінки, які не перебували у зареєст­рованому шлюбі, але тривалий час проживали однією сім’єю, є за­кономірним прагненням до законодавчого втілення моральної норми.

Згідно зі ст. 91 СК України до регулювання відносин жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, застосовується низка норм глави 9 СК України, які закріплюють права на утри­мання подружжя та колишнього подружжя. Винятком є умови на­буття або припинення права на утримання, пов’язані з фактом ре­єстрації шлюбу.

У ст. 91 СК України відповідної вказівки не міститься. Однак цей недолік згаданої статті в жодному разі не слід трактувати на користь можливості її застосування до відносин жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, але перебувають у шлюбі з іншими особами^{[CXXXVI] [CXXXVII].}

Стаття 91 СК України встановлює, що якщо жінка й чоловік, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім’єю, то на їх відносини з утримання один одного (аліментні відносини) розповсюджуються правила ст. 76 СК України. Якщо один із них став непрацездатним під час спільно­го проживання, то стосовно нього застосовуються положення ст. 76 СК України, що встановлюють право колишнього подруж­жя на утримання після розірвання шлюбу.

Умовами набуття права на утримання є такі: а) прожи­вання однією сім'єю, тобто особи мають проживати спільно та бу­ти пов'язаними спільним побутом; б) проживання однією сім'єю протягом тривалого часу; в) настання непрацездатності позивача саме під час спільного проживання; г) потреба позивача у матеріа­льній допомозі; ґ) можливість відповідача за своїм матеріальним становищем надавати допомогу.

Законодавець не дає прямої відповіді на питання, що необ­хідно розуміти під поняттям «тривалий час».

У літературі існує точка зору, що в цьому випадку час тривало­го проживання фактичного подружжя повинен бути не меншим 10 років, оскільки в ст. 76 СК України закріплено, що колишнє по­дружжя, котре досягло пенсійного віку протягом 5 років після розі­рвання шлюбу, має право на аліменти один від одного, якщо вони проживали спільно не менше 10 років. Проте в цій самій статті йдеться і про право колишнього подружжя на аліменти у разі дося­гнення пенсійного віку. Тому це положення може бути застосовне тільки до фактичного подружжя, яке досягло пенсійного віку.

Проте такий висновок не можна визнати правильним. Указа­ну норму розраховано на конкретний випадок (право на утриман­ня того з подружжя, хто досяг пенсійного віку), вона не є загаль­ною. Тому в разі виникнення спору суд щоразу з урахуванням усіх обставин справи має вирішувати питання про існування факту тривалого проживання фактичного подружжя або його відсутнос­ті^[CXXXVIII]. У кожному окремому випадку суд може дати оцінку взаємовід­носинам сторін і строку їх спільного проживання в їх поєднанні і з урахуванням установленого мотивувати той чи інший висновок. У будь-якому разі річний строк або строк, що обчислюється кіль­кома місяцями, вважати тривалим неможливо.

Істотне значення для набуття права на утримання має і час виникнення непрацездатності. Для застосування вимог ст. 91 СК України така непрацездатність має бути виявлена під час спі­льного проживання.

Якщо особи мають спільних дітей, які залишаються прожи­вати з однією з них, остання має право на утримання відповідно до

ч. 2-4 ст. 84 та ст. 86 і 88 СК України. Умовами надання утримання у цьому випадку є такі: 1) проживання з жінкою (чоловіком) дити­ни, яка не досягла 3 років або 6 років, якщо дитина має вади фізи­чного або психічного розвитку; 2) походження дитини від жінки чи чоловіка, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах (кровне споріднення), або наявність між ними іншого юридично значущого зв'язку (усиновлення); 3) можливість другої сторони надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання виникає також у разі проживання особи з дитиною-інвалідом на підставі такого складу юридичних фактів: 1) проживання одного з фактичного подружжя з дитиною-інвалідом та опікування нею; 2) нездатність дитини обходитися без постійно­го стороннього догляду; 3) походження дитини від жінки чи чоло­віка, з якою (яким) особа перебуває у фактичних шлюбних відноси­нах; 4) можливість другої сторони надавати матеріальну допомогу.

Право фактичного подружжя на утримання припиняєть­ся на тих само підставах, на яких припиняється і право на утри­мання жінки й чоловіка, які перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Право жінки та чоловіка не припиняється з підстав, визначе­них п. 1, 3 ст. 83 СК України, тому що умовою застосування ст. 91 СК України є тривале проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, а обов'язок повідомити один одного про стан свого здо­ров'я законом на них не покладається.

Крім того, право жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, припиняється у випадках, передбаче­них п. 2, 4 ст. 83, ст. 85, 87, 89 СК України.

У переліку статей, до яких відсилає ст. 91 СК України, немає ст. 82 СК України, що містить загальні підстави припинення права одного з подружжя на утримання. Так, на відміну від реєстрації повторного шлюбу, перебування у фактичних шлюбних відноси­нах в ст. 82 СК України як підстава припинення права на утриман­ня не зазначається (ст. 91 СК України). Таким чином, право особи, яка перебуває у фактичних шлюбних відносинах, на отримання аліментів автоматично не припиняється. Проте її право на утри­мання від колишнього чоловіка чи дружини може бути припинене на підставі п. 1 ч. 3 ст. 82 СК України, якщо суд установить, що одер­жувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги у зв'язку з перебуванням у фактичних шлюбних відносинах^[CXXXIX].

Спеціальні підстави припинення права на утримання міс­тяться у ст. 85, 87 СК України.

Питання для самоконтролю

1. Види правових режимів майна подружжя.

2. Законний режим майна подружжя.

3. Договірний режим майна подружжя.

4. Поняття та правова природа шлюбного договору.

5. Порядок укладення шлюбного договору. Суб’єкти шлюб­ного договору.

6. Зміст шлюбного договору.

7. Припинення та зміна шлюбного договору. Визнання шлю­бного договору недійсним.

8. Загальні підстави виникнення права на утримання в од­ного з подружжя.

9. Спеціальні підстави виникнення права на утримання в одного з подружжя.

10. Право на утримання після розірвання шлюбу.

11. Форми та способи надання утримання одному з подружжя.

12. Припинення права одного з подружжя на утримання.

13. Майнові права та обов’язки чоловіка та жінки, які про­живають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою.