Підходи, принципи, методи та категоріальний апарат дослідження

Завданням цього підрозділу є розробка когнітивних засад, що мають створити філософську основу для процесу формування загальної теорії управління технічними, біологічними і соціальними системами.

Продукти нашої пошукової праці мають живити другий і третій рівні методологічного знання. Другий рівень методології - рівень загальнонаукових принципів і форм дослідження. Сюди входять як змістовні загальнонаукові концепції, що виконують методологічні функції, так і формальні розробки і теорії, пов’язані з рішенням широкого кола методологічних завдань. Третій рівень методології утворюють методика і техніка дослідження, тобто набір процедур. що забезпечують отримання однакового і достовірного емпіричного матеріалу і його первинну обробку, після якої він тільки і може включатися в масив готівкового знання [565, с. 41­46].

Формуючи інструментально-методологічний комплекс для реалізації мети дослідження, концептуалізації, ми повинні виходити з того, що проблемним полем, яке слід охопити, є надсистема, що підкоряється законам саморегуляції, і у ній управління технічними, біологічними і соціальними системами виступають елементами. Разом вони утворюють ціле, що виникає і утримується за рахунок організаційної взаємодії. Зауважимо, що створення умов для ефективної організаційної взаємодії трьох підсистем, породжених людиною, є головною метою нашого дослідження. М. Туленков, який спеціально її аналізував, визначив її, організаційну взаємодію, у широкому і вузькому сенсі [488, с. 62-63].

Тож ми виходимо з того, що методологічний комплекс засобів нашого дослідження має обслуговувати теоретичну філософію, тобто формування філософії управління, до призначення якої ми відносимо з’ясування: а) генезису цього явища - детермінант філософського походження, що обумовлює формування загальної теорії управління; б) природи філософських засад; в) світогляду, що висвітлює предмет дослідження у найбільш рельєфному вигляді;

г) ідеології, що створить систему результативних семантичних фільтрів для аналізу предметного поля дослідження;

д) методологічних засобів аналізу елементів предметного поля дослідження, тобто філософських категорій, що пояснюють формування загальної теорії управління.

Головним засобом когнітивного аналізу дослідження філософських засад формування загальної теорії управління є креативне, сьогодні - це нелінійне філософське мислення, оскільки воно спирається на елементарну, наукову і філософську рефлексію. Інакше кажучи, основним аналітичним засобом для філософії є рефлексія. Її відрізняє від звичайної рефлексії те, що її суб’єкти розглядають себе і свої духовно-практичні стосунки з реальністю в контексті загальних категорій світоосмислення - таких як буття і небуття, час і вічність, дух і матерія, життя і смерть, добро і зло і т. ін.

Що ж до філософської рефлексії у сфері управління, то вона передбачає здатність суб’єктів - носіїв організаційної свідомості - виходити у своїх роздумах за межі суто управлінської реальності у сферу філософських універсалій, їх готовність до подолання своїх безпосередніх станів і вражень заради занурень у хитросплетіння складних, опосередкованих багатьма ланками залежностей. Чим більш розвинута організаційна свідомість, тим ефективніша її діяльність рефлексії, тим більше вона знаходить всіляких ланок, що опосередковують.

Елементарна рефлексія повертає суб’єкта до самоаналізу своїх вчинків і знань. Наукова рефлексія спрямована на аналіз прийомів і методів пізнання, які використовуються в тій чи іншій сфері дослідження.

Але філософська рефлексія, окрім критичного принципу, що дозволяє описати, пояснити і спрогнозувати наслідки закономірностей, формує евристичний принцип пізнання, тобто виконує роль джерела знання. А це можливо лише завдяки тому, що саме “філософська рефлексія сконцентрована на усвідомленні і осмисленні граничних підстав буття, мислення і людської культури в цілому” [509, с. 717]. Вона цілком правомірно претендує на узагальнений, понятійно-смисловий аналіз теоретико- методологічних проблем менеджменту, на з’ясування методологічних начал концепцій менеджменту і еволюції основних парадигм, а також на вироблення поведінково-етичного кодексу ефективного функціонування організації.

Тож предметне поле нашого дослідження роз’єдналося на три великі сегменти: управління технічними, біологічними і соціальними системами, і тому для його дослідження треба використати тільки системний підхід з застосуванням такого методологічного засобу інтеграції у цілісність, як диспозитив (М. Фуко).

Що ж ховається за терміном диспозитив у М. Фуко, і яку користь ми можемо мати у нашому дослідженні? “Що я намагаюся схопити під цим ім’ям (диспозитив - авт.), - пише М. Фуко, - так це, по-перше, певний ансамбль - радикально гетерогенний, що включає дискурси, інституції, архітектурні планування, які регламентують рішення, закони, адміністративні заходи, наукові висловлювання, філософські, але також моральні і філантропічні положення, - отже, сказане, як і не сказане, - ось елементи диспозитива. Власне диспозитив - це мережа, яка може бути встановлена між цими елементами.

По-друге, те, що я хотів би виділити в понятті диспозитива, це якраз природа зв’язку між цими гетерогенними елементами. Так, певний дискурс може з’являтися то в якості програми певної інституції (тобто публічного дискурсу - авт.), то, навпаки, в якості елементу, що дозволяє виправдати і прикрити практику, яка сама по собі залишається німою...

В. Розін, що використовував, наприклад, диспозитив для формування філософії управління, писав з цього приводу наступне: “Під диспозитивом певного явища ми (В. Розін і Л. Голубкова) розумітимемо схему (опис) цього явища як ідеального об’єкта, що містить окремі сторони (плани, складові) цього об’єкта, причому така схема тією або іншою мірою враховує аналіз дискурсів, розгорнутих з приводу цього явища, дозволяє пояснити проблеми, що відносяться до цього явища, створює можливість дії на нього. Диспозитив задає хоча і цілісне, але гетерогенне представлення об’єкта. У модальному відношенні цей об’єкт може бути пізнаний як “об’єкт можливий”, оскільки той, хто мислить, аналізуючи дискурси, проблематизує ситуацію як незадовільну і має намір впливати на явище, що цікавить його. Будова можливого об’єкта вияснюється, уточнюється і конкретизується (а також переглядається, якщо це необхідно) в ході подальших досліджень і створення дисципліни, що описує і пояснює цей об’єкт. При побудові цієї дисципліни диспозитив використовується як методологічна план-карта, а також в якості конфігуратора можливого об’єкта (тому таку дисципліну можна назвати “диспозитивною”)” [408, с. 184-185].

Для того, щоб сформувати власне відношення до поглядів основних комунікантів - технічної, біологічної і соціальної систем, необхідно аналізувати відповідні дискурси і концепції управління. Тож для нас дискурс якогось явища - це певний спосіб його вивчення і мовного вираження, що позиціонує себе в полі комунікації (з ким мислитель полемізує або погоджується) і в тій або іншій формі, що включає визначення характеру дії на це явище. На відміну від дискурсу, концепція припускає певне (філософське або теоретичне) пояснення феномена.

Методологічним засобом у такому випадку є дискурси, у яких відтворюється управління технічними, біологічними і соціальними системами. Звернемо увагу на глибину аналізу проблемного поля. У більшості випадків дослідникам для зведення явищ до єдиного знаменника достатньо було використати у якості інтегратора дискурс, а у нас потрібно вводити диспозитив, у фарватері якого досліджуються три дискурси управління. До вказаних треба ще додати четвертий - дискурс влади, без принципів якого неможливо освоїти явище управління у трьох сферах життєдіяльності людини. Управління - це реалізація влади, що має багато облич. “Під владою, - писав М. Фуко, - мені здається, слід розуміти, передусім, множинність стосунків сили, які іманентні сфері, де вони здійснюються, і які конститутивні для її організації; розуміти гру, яка шляхом безперервних битв і зіткнень їх трансформує, посилює і інвертує; розуміти опори, які ці стосунки сили знаходять один в одному таким чином, що утворюється ланцюг або система, або, навпаки, розуміти зміщення і протиріччя, які їх один від одного відокремлюють; зрештою, під владою слід розуміти стратегії, усередині яких ці стосунки сили досягають своєї дієвості, стратегії, загальний абрис або ж інституціональна кристалізація яких утілюються в державних апаратах, у формулюванні закону, у формах соціального панування” [520, с. 192].

Тож, виходячи з предметного поля цього дослідження, мова повинна йти про три дискурси, а саме: а) дискурс управління технічними системами; б) дискурс управління біологічними системами; в) дискурс управління соціальними системами.

Звісно, що у літературі ці складові віддзеркалені різною мірою інтенсивності і обсягом представленого матеріалу. Наприклад, його значно менше по першому і другому напрямах і зате широко представлено по третьому. До останнього дискурсу слід віднести класичний дискурс менеджменту (від Тейлора до Друкера). Цей дискурс можна віднести до ведення “приватної методології”, мета якої двояка: з одного боку, рефлексія і осмислення утруднень і суперечностей в конкретних дисциплінах (мається на увазі в менеджменті), з іншого, - обговорення шляхів подолання цих суперечностей, утруднень і проблем.

У дослідженні продуктивним методологічним підходом може бути системний підхід, а провідним принципом має бути діяльнісний принцип, оскільки він однозначно виконує роль системоутворюючого чинника. Дійсно, організаційна діяльність людини притаманна усім трьом названим вище видам управління, і тому вона є об’єднувальною основою для названих дискурсів управління.

М. Туленков вважає, що повномасштабним буде підхід до вивчення організаційної взаємодії в соціальному управлінні, якщо інструментально-методологічний комплекс буде включати: системний, тектологічний, управлінський, психологічний, поведінковий, структурно-функціональний, культурологічний, аксіологічний, діяльнісний, педагогічний, конкретно-історичний, комплексний підходи [491, с. 65]. На нашу думку, не зайвим буде додати до цього ще й синергетичний, мілогічний, герменевтичний і інші підходи, бо чим більше буде реалізовано поглядів на предмет дослідження, тим повніше він буде відтворений. Наш вибір, що полягає у визнанні системоутворюючого чинника інструментально- пізнавального комплексу системного підходу, детермінований тим, що у сфері філософського аналізу діють ті ж самі закони і закономірності, що й в інших галузях теоретичної роботи - біологічній і технічній. Тут ми маємо на увазі, передусім, закон економії робочого часу і тому вимушені обмежити себе певним чином. Редукція у такому випадку є, якщо вона не обмежує дослідника у досягненні запланованого результату, цілком виправданим кроком.

Почнемо з оцінки системного підходу, і його не варто плутати з системним методом. Е. Семенюк, з’ясовуючи відмітні риси пізнавального підходу від методу пізнання, пропонує й обґрунтовує теоретичне вирішення важливої методологічної проблеми, яка досі перебувала поза полем зору вітчизняних, та й зарубіжних дослідників, і формулює розгорнуту характеристику пізнавального підходу. За визначенням львівського дослідника, підхід до пізнання в науці - “це логіко-гносеологічне і методологічне утворення, яке гранично чітко виражає тільки спрямованість наукового дослідження, обмежуючи її, як правило, одним аспектом (принаймні кількома взаємопов’язаними напрямами), але на відміну від методу принципово позбавлене будь-якого обмеження і навіть чіткої фіксації тих засобів, якими здійснюється дослідження”. Пропоноване визначення видається достатньо продуктивним.

Для використання системного підходу у якості провідного алгоритму дослідження треба подати механізм його застосування, тобто вибудувати конкретну схему пояснення предмета дослідження. Під схемою пояснення “розуміється спосіб організації концептуального апарату, що задає загальну стратегію наукового дослідження [565, с. 122]”. Водночас усі інші зазначені вище підходи до вивчення зворотного зв’язку набувають статусу методів дослідження і використовуються у дискурсі системного підходу.

Системний підхід, як специфічний метод наукового пізнання, отримав поширення у працях багатьох дослідників. Значний внесок у методологію системних досліджень зробили В. Афанасьєв, І. Блауберг, М. Каган, В. Карташов, Д. Клілавд, В. Кузьмін, О. Леонтьєв, В. Садовський, Г. Щедровицький, Е. Юдін та інші.

Специфіку системного підходу глибоко вивчав Е. Юдін, який виділив наступні характерні його ознаки: 1) початковим пунктом всякого системного дослідження є уявлення про цілісність системи, що вивчається; 2) уявлення про цілісність системи конкретизується через поняття зв’язку; 3) сукупність зв’язків і їх типологічна характеристика призводять до понять структури і організації системи; 4) структура системи характеризується як по “горизонталі” (зв’язки між однотипними компонентами системи, наприклад, зв’язки типу “прямий зв’язок - зворотній зв’язок”), так і по “вертикалі” (наприклад, зв’язки управління і зв’язки саморегуляції, що призводить до поняття рівнів системи і ієрархії цих рівнів); 5) управління - різноманітні за формами і за “жорсткістю” способи зв’язків рівнів, що забезпечують нормальне функціонування і розвиток системи; 6) наявність проблеми мети і доцільного характеру її поведінки; 7) джерело перетворення системи або її функцій лежить, зазвичай, у самій системі, оскільки вона є самоорганізуючим утворенням; 8) існує проблема співвідношення функціонування і розвитку системи, пошуку відповідних “механізмів” і побудови єдиної картини об’єкта, в якій були б враховані як синхронний, так і діахронний його “зрізи” [565, с. 134-135].

Далі перейдемо до аналізу евристичної ваги провідного принципу нашого дослідження - принципу діяльності, оскільки він утворює субстанціональну основу - онтологічно однорідну систему, що складається з трьох видів управління і є системоутворюючим принципом проблемного поля дослідження. Універсальність поняття “діяльність” породжує таку унікальну властивість, як поліфункціональність, що і матеріалізується у сфері техніки, біоту живого і соціумі. У цей перелік потрапляє й матеріалізована/відчужена діяльність, або організаційний досвід, що обіймає увесь наш досвід, узятий з організаційної точки зору, тобто як світ процесів організуючих і дезорганизуючих” [65, с. 73].

Тож у нашому випадку, діяльність відіграє, як мінімум, сім функцій: 1) діяльність як пояснювальний принцип; 2) діяльність як предмет об’єктивного наукового аналізу, тобто як така, що членується, відтворюється у теоретичній картині певної наукової парадигми, а саме: організаційної зовнішньої і внутрішньої роботи особистості; 3) діяльність як субстанційна основа родового життя людини, яка обумовлює морфологію функціональних систем; 4) діяльність як предмет управління; 5) діяльність як предмет проектування; 6) діяльність соціальна як цінність; 7) діяльність соціальна як предмет теоретичного узагальнення та наслідування у формі пошуку та відтворення типових духовних продуктів різних епох [565, с. 134-135].

Отже, при створенні філософських засад формування загальної теорії управління для нас дуже важливо зрозуміти методологічну різноманітність поняття “діяльність”, оскільки саме використання її відтворює цілісність організаційної сфери нашого буття.

Іншим могутнім засобом, без якого не мислима повнота методологічного комплексу нашого дослідження, є принципи когнітивного аналізу. В силу генетичного зв’язку підходу і принципу ми тут повинні назвати принципи системності. На сучасному етапі активне використання принципу системності зумовило особливу увагу до традиційних для науки проблем класифікації. Теорію класифікації (систематизації), що все частіше формується, називають типологією, замість традиційних і таких, що беруть свій початок з біології “таксономія”, “систематика” [409].

Принцип синергетики робить можливим вивчення механізму становлення філософії управління як когнітивної структури формування загальної теорії управління, у його висвітлення значний вклад зробили, зокрема, засновники синергетичної парадигми: С. Капиця, О. Князєва, С. Курдюмов, М. Моісєєв, І. Пригожин, І. Стенгерс, Р. Тома, Г. Хакен, а також В. Арнольд, А. Аршинов, В. Бранський, Л. Бевзенко, В. Бех, В. Василькова,

A. Венгеров, Л. Горбунова, А. Давидов, І. Добронравова, О. Донченко, І. Єршова-Бабенко, С. Кримський, О. Куценко,

B. Лутай, М. Ожеван, С. Пожарський, М. Попович, І. Предборська, Ю. Романенко, Ю. Романовський, А. Руденко, Ю. Саєнко, Є. Сєдов, Я. Свірський, Т. Титаренко, І. Черненко, С. Шноль, П. Штомпка та ін.

Крім цього, в дослідженні для пояснення процесів формування, становлення, функціонування та розвитку філософії управління мають бути використані: принцип цілісності, принцип розвитку, принцип всезагального зв’язку, принцип всебічності, принцип об’єктивності, онтологічної (матеріальної й духовної) і функціональної єдності соціального світу, принцип єдності теорії й практики тощо, які будуть доповнені, услід за Л. Бевзенко [35, с. 52], принципами індетермінізму (нелінійного детермінізму), непередбачуваності, нетелеологічності, мультикаузальності, незворотності, варіативності та ін. У той же час допоможуть нам прояснити специфіку мислення в галузі еволюціонуючих систем- процесів сім принципів синергетики: два принципи буття (гомеостатичність та ієрархічність) та п’ять принципів становлення (нелінійність, нестійкість, незамкненість, динамічна ієрархічність, спостережливість) [22, 79].

Принцип цілісності можна охарактеризувати як свого роду узагальнення, трансформацію категорій “частина” та “ціле”, законів їх взаємодії. Частина і ціле тісно пов’язані між собою. Ціле має смисл тільки по відношенню до частин, з яких воно утворене, а частина немислима поза цілим. Як справедливо зазначає Т. Павлов, “якщо ціле не складається з різних частин, воно не є і не може бути цілим. Частини, зі свого боку, якщо не мають особливостей саме як частини, не можуть бути частинами свого цілого, і значить, ціле не було б їх цілим, а частини не були б його частинами” [353, с. 47].

У нашому випадку це створює можливість простежити взаємозв’язок індивідуальної та суспільної організаційної свідомості і культури, з одного боку, а з іншого, - уявити кожне із названих явищ як складне інтегративне утворення, в якому всі елементи взаємопов’язані та взаємообумовлені, так що неможливо зрозуміти ціле без будь-якого з них.

Особливий наголос при відборі засобів когнітивного аналізу варто зробити на методах побудови філософії управління. Метод ми розглядаємо як єдність підходу та принципів дослідження [70]. Саме метод, зв’язок якого з підходом опосередкований (як правило, ще й вченням, певною системою знань, створених на основі цього підходу), постає внутрішньою, органічною єдністю пізнавального підходу та певних дослідницьких прийомів. Оскільки дискурси управління технічними, біологічними і соціальними системами, як елементи когнітивного аналізу, дуже далеко стоять один від одного і мають власне семантичне поле, то для зведення їх у несуперечливу картину потрібно використати і буде використано усе багатство методів філософського аналізу. Серед них ми робимо наголос на системному, генетичному, діалектичному, синергетичному, герменевтичному, порівняльному, ідеалізації, моделювання та інших.

Далі необхідно визначитися з порядком застосування сформованого нами комплексу методологічних засобів. Їх, як відомо, є всього два: індукція і дедукція. Засіб дослідження знімає протилежності між теоретичним і практичним, історичним і логічним. Саме тому сходження від абстрактного до конкретного є способом дослідження цілісних об’єктів, що розвиваються, а застосування його стає можливим у філософії і науці, які досягли певної теоретичної зрілості. Безперечно, цей метод дозволяє ефективно досліджувати організаційну взаємодію технічних, біологічних і соціальних систем у всій їх красі і складності, бо взаємодія є, як відомо з класики наукового дослідження, кінцевою ланкою, яку загалом можна досліджувати:

- по-перше, як діалектичне протиріччя, що складається з протилежностей (принцип діалектики);

- по-друге, як єдність субстрату (структури) і атрибуту (функції), тобто як живу субстанцію (принцип субстанції);

- по-третє, в усіх основних їхніх зв’язках і опосередкуваннях (принцип загального зв’язку);

- по-четверте, в процесі їхнього розвитку від найпростіших форм організації до більш складних і вищих (принцип розвитку);

- по-п’яте, виходячи з внутрішньої суперечливості суб’єктивного і об’єктивного, що утримується в цьому понятті (принцип суперечливості);

- по-шосте, у вигляді вихідного протиріччя береться те, яке виділене внаслідок теоретичної і практичної діяльності людини (принцип єдності теорії і практики);

- по-сьоме, через це соціальний організм і постає в мисленні як “єдність в багатоманітності” (принцип цілісності);

- по-восьме, як органічна єдність матеріального і духовного (принцип дуалізму);

- по-дев’яте, як єдність і множинність (принцип синархії).

На наступному етапі відбору засобів когнітивного аналізу предмета дослідження ми маємо сформувати категоріальний апарат аналітичної роботи у технічній, біологічній і соціальній сферах, що водночас означає закласти семантичну основу для розробки загальної теорії управління. Він достатньо специфічний [340].

Це випливає з того, що аксіоматичними засобами будь-якого дослідження виступають поняття, а філософський аналіз категоріального апарату управління технічними, біологічними і соціальними системами тут не є винятком. Функціональна роль наукових понять, зокрема і поняття “філософія управління”, у теоретичному аналізі і практичних дослідженнях - багатогранна.

По-перше, поняття є основними елементами теорій, вони акумулюють і передають істотну частину нашого знання про реальний світ і роблять можливим його опис і пояснення. По-друге, поняття забезпечують наукову комунікацію. По-третє, поняття, як “логічні атоми нашої інтелектуальної діяльності”, виконують евристичну функцію, будучи робочими інструментами наукового дослідження [570, с. 23].

Водночас варто зробити два принципових методологічних зауваження. Перше з них стосується того, що у дослідженні поняття відіграють різну роль. Щоб розібратися в них, потрібно розкрити механізм евристичного спрацьовування понять. Він функціонує, як відомо, через зіставлення ноуменальних одиниць - смислів, що зафіксовані в поняттях. Оскільки механізм дії понять заснований на порівнянні смислів, що містяться в них, то зовні він виступає як мова. Завдяки мові, духовний світ самовиражається в об’єктивній реальності. Мова тут виступає, за свідченням О. Богданова, як організаційний процес, причому як такий, що має універсальний характер [66, с. 110].

У сфері управління технічним, біологічним і соціальним розвитком швидко формується проблема семантичного походження, вирішити яку може тільки філософія. Вона полягає у тому, що суспільству для передачі управлінської культури від покоління до покоління все ж краще передавати її на основі теорії, а не винятково на основі праксеологічних принципів взаємовідносин між поколіннями: іншими словами, теорія і принципи практичного досвіду повинні взаємно всіляко допомагати один одному в процесі навчання.

Але не завжди фахівці різних галузей можуть знайти або виробити спільну мову (сленг), і тоді вони не можуть виявити проблему, заради якої зібралися, не можуть перевести її до розряду завдань і вирішити її. Вони повторюють долю будівельників Вавилонської вежі, описану в Біблії (Буття, 11:1 - 9).

Провести селекцію категоріального апарату дослідження означає “заземлити”, надати практичної спрямованості і забезпечити інструментальну спроможність вирішити поставлені завдання і реалізувати мету дослідження.

Відповідно до викладеного вище необхідно підібрати категоріальний апарат дослідження. Поняття, що використовуються у якості засобів освоєння предмета дослідження, можуть бути поділені, як мінімум, на п’ять груп, яким мають відповідати системний або структурно-функціональний аналіз. Перша група - це поняття, що мають розкрити головні філософські характеристики явища управління технічними, біологічними і соціальними системами; друга група - відтворити морфологічний аналіз систем управління технічними, біологічними і соціальними системами; третя група- забезпечити якісний функціональний аналіз видових систем управління; четверта група - охарактеризувати кратологічний аналіз стану і потенціалу видових систем управління; п’ята група - оцінити пізнавальний потенціал родової або загальної теорії управління.

До першої групи понять, що мають розкрити головні філософські характеристики явища управління технічними, біологічними і соціальними системами, слід віднести: генезис управління, природу, сутність, зміст, форму і види управління, суб’єкт, об’єкт, тип мислення, організаційну свідомість, організаційний світогляд і культуру, ідеологію і методологію наукового пошуку, причинність та її види, простір, час та ін.

До другої групи понять, що має відтворити морфологічний аналіз систем управління технічними, біологічними і соціальними системами, ми відносимо: елементи, структуру, систему, ієрархічні рівні, принцип побудови структури, інституціональне оформлення, орган, зв’язок, відношення, організацію, взаємодію, сферу дії, топологію систем управління, стан систем управління: гомеостаз, гомеорез, гомеоклаз, канали управлінської комунікації, закони структури та ін.

До третьої групи понять, що має забезпечити якісний функціональний аналіз видових систем управління, ми відносимо: функцію, діяльність, організацію, самоорганізацію, саморегуляцію, технологію управління, режим функціонування, вид активності суб’єкта управління, реакцію об’єкта на управлінський вплив, режим функціонування, тип і вид управлінської інформації, закони функціонування та ін.

До четвертої групи понять, що має охарактеризувати кратологічний аналіз стану і потенціалу видових систем управління, слід віднести, на нашу думку, наступне: владу, форму використання влади, види впливу, регулювання, керівництво, командування/підкорення, критерій ефективності, показники результативності, цілеутворення, цілепокладання, форму поведінки, стиль управління, канал впливу, тип контролю за якістю управління, зворотний зв’язок, орган саморегуляції, тип регуляції, засіб регуляції, діапазон регуляції, закони регуляції та ін.

До п’ятої групи понять, завдяки яким ми маємо оцінити пізнавальний потенціал родової або загальної теорії управління, слід віднести: предмет дослідження, методи дослідження, суперечності розвитку і функціонування, закони і закономірності управління.

Отже, у якості висновків цього підрозділу слід зазначити, що методологія теоретичного дослідження філософії управління є надзвичайно витонченим явищем, у якому потрібно обрати засоби когнітивного аналізу для пізнавального процесу семантичних засад формування загальної теорії управління. Цю обставину варто підкреслити окремо, оскільки, вивчаючи філософські засади формування такого явища як загальна теорія управління, ми не маємо справу з управлінням, а виокремлюємо лише його філософську складову - когнітивну основу, що складається, за нашою робочою гіпотезою, з сукупності філософських детермінант або засад.

До того ж, тут треба розуміти, що система - це не звичайний об’єкт вивчення на кшталт тих, які вивчаються в конкретних науках, а особлива методологія і стратегія мислення. Це - по- перше, а по-друге, що філософське і наукове пізнання, які використовують системний підхід, завжди повинні зберігати двошаровість: в одному - дослідник рухається у площині свого предмета (філософського, природничо-наукового, гуманітарного, соціального), намагаючись не пропустити жодної з необхідних для вирішення пізнавальних завдань характеристик явища, що вивчається, в іншому - в площині системно-структурних уявлень. По-третє, він повинен уникати редукції і стежити, щоб характеристики образів-конструкцій не суперечили характеристикам явища, що вивчається.