Методологічні аспекти сучасного дослідження суб’єктів адміністративного права

За сучасних умов, коли докорінно переосмислюються основи правознавства, розробка філософсько-правового рівня методологічних проблем правової науки набуває особливого значення. Завдяки таким дослідженням відбувається реалізація методологічної функції філософії права стосовно правознавства в цілому [359, c.

Історично проблеми методології розроблялися у межах філософії: діалектичний метод Сократа і Платона, індуктивний метод Ф. Бекона, раціоналістичний метод Р Декарта, антитетичний метод

Фіхте, діалектичний метод Г Гегеля і К. Маркса, феноменологічний метод Е. Гуссерля та інші.

Віддаючи належне напрацюванням учених, необхідно зазначити, що методологічні проблеми сучасного дослідження суб'єктів адміністративного права є не достатньо дослідженими.

Результати досліджень у царині соціальної філософії свідчать, що суб'єкт права є учасником усієї сукупності суспільних відносин: як правових, так і неправових; феномен суб'єкта у праві детермінує фіксовану сукупність правовідносин, у яких виявляється наявний рівень його внутрішньої досконалості і через удосконалення зовнішніх відносин. Суб'єкт права використовує, виконує і дотримується правових норм із урахуванням діючих у суспільстві соціальних норм, правил, традицій [284, c. 10-11].

Наскільки повнота світу розкривається цінностями і потребами, настільки норми права у системі соціальних норм гарантують суб'єктам права відповідну міру свободи, яку вони мають можливість регулювати у процесі правотворчості, правозастосування і правореалізації.

Розкриття сутності та основних положень методологічного базису дослідження суб'єкта адміністративного права необхідно здійснити через багаторівневу систему загальнонаукового методологічного знання, з'ясування постулатів теорії права щодо загальних і спеціальних методологічних підходів пізнання соціально- правових явищ.

Термін «методологія» походить від грецьких слів methodos и logos.

На думку К. Д. Пєтряєва, методологія - це система сутнісних аспектів світогляду і теорії (або ряду теорій), що визначають дослідницькі принципи науки [340, c. 8]. За визначенням Б. О. Кістяківського, «методологія» - це наука про шляхи та засоби дослідження [184, c. 430]. Вводячи поняття «методологія», - пише Е. Г. Юдін, ми фактично розрізняємо два типи знання - знання про світ і знання про пізнання. Перше вказує на те, що пізнається, друге - яким чином здобуваються знання про світ [591, c. 31].

Методологія як загальна теорія методу формувалася у зв'язку із необхідністю узагальнення і розробки тих методів, засобів і прийомів, які були відкриті у філософії, науці та інших формах людської свідомості, діяльності [223, c. 170-171].

У філософській літературі метод пізнання звичайно визначається як шлях, спосіб, знаряддя, засіб пізнання, форма практичного і теоретичного освоєння дійсності, що виходить із закономірностей руху досліджуваного об'єкта; система регулятивних принципів пізнавальної, теоретичної або практичної діяльності [541, c. 409]. Метод характеризується визначеними властивостями, серед яких можна виділити: ясність, або загальнозрозумілість; детермінованість, або відсутність сваволі (послідовність) у застосуванні відповідних регулятивних принципів, що, зокрема, забезпечує здатність до навчання даними методами; спрямованість, або підпорядкованість визначеній меті (задачі); результативність, або здатність забезпечувати досягнення визначеної мети (результату); плідність, або здатність давати, крім намічених результатів, ще й інші, побічні, але іноді не менш важливі; надійність, або здатність з великою ймовірністю (у граничному випадку завжди) забезпечувати отримання шуканого результату; економність, або здатність давати результат з найменшими витратами коштів і часу [541, c.

Загальнонаукова система методів наукового пізнання включає багатоманітний спектр методів, що можуть бути класифіковані за різними критеріями. Так, за ступенем узагальненості та сфери застосування методи наукового пізнання можуть складати декілька основних груп, зокрема: 1) філософські методи; 2) загальнонаукові підходи і методи дослідження; 3) конкретно-наукові методи; 4) дисциплінарні методи; 5) методи міждисциплінарного дослідження [223, c. 182-186]. У науковій літературі виділяють також методологічний рівень методики і техніки дослідження. Кожен із зазначених рівнів методологічного знання виконує особливі функції у науковому пізнанні. На думку Е. Г Юдіна, у зв'язку із такою спеціалізацією зазначені рівні формують складну систему, у межах якої між ними здійснюється визначене підпорядкування [591, c. 44].

Філософський рівень методології функціонує як система пере­думов і орієнтирів у науковому пізнанні. До основних філософських методів у літературі відносять такі з них, як діалектичний, метафізичний, аналітичний, інтуїтивний, феноменологічний,

герменевтичний та ін. [223, c. 184]. Філософські методи функціонують лише як загальні регулятиви дослідження і не замінюють спеціально-галузевих, конкретно-наукових методів, що застосовуються у певних сферах наукового пізнання.

Другий рівень методології складає загальнонаукові підходи і методи дослідження або рівень загальнонаукових принципів і форм дослідження [591, c. 42]. На основі загальнонаукових понять і концепцій формулюються відповідні методи і принципи пізнання, які забезпечують зв’язок і оптимальну взаємодію філософії зі спеціально- науковим знанням та його методами. До переліку загальнонаукових принципів і підходів у літературі відносять такі, як системний і структурно-функціональний, кібернетичний, моделювання,

формалізація та ін. [223, с. 185].

На рівні взаємодії філософії зі спеціально-науковим знанням та його методами, узагальненні існуючих багаторівневих характеристик методології виділяють декілька основних підходів:

1) інструментальний підхід, де метод розглядається як філософсько виправданий та науково обґрунтований засіб пізнавальної діяльності (що втілюється в певного роду правилах і процедурах), який забезпечує наукове пізнання дійсності і науковий характер продукованого знання;

2) системний підхід, у якому метод науки розкривається як склад­но організована, рівнева система, представлена відповідними елементами і структурою [512, c.

3) підхід, що передбачає зв’язок предмета і методу юридичної науки [304, c. 65]. Зазначений підхід проявляється як в особливому категоріальному складі науки, так і в наявності специфічних, тільки даній науці притаманних методів дослідження [30, c. 30-32]

Висновки досліджень у царині філософії права свідчать, що методологія сучасної юриспруденції є єдністю трьох взаємозалежних частин - доктринально-ідеологічної, стратегічної та інструментальної [539, c. 642]. На філософсько-правовому рівні методологічних досліджень формується певне знання, що опосередковує філософію і теорію права. У сучасних наукових джерелах з юридичних наук під методологією права розуміється керівна ідея, система світоглядних принципів, що виявляють себе на всьому шляху дослідження права та його обґрунтування. Основним її завданням є забезпечення гносеологіч­ного аналізу різних типів правопізнання і праворозуміння [359, c. 40].

Так за сучасних умов розвитку суспільних відносин в Україні доктринально-ідеологічною основою розвитку науки

адміністративного права є перехід від «державоцентриської» до «людиноцентриської» ідеології. Зазначена основа реалізується насамперед через осмислення нового призначення, предмета, методу і принципів адміністративного права, а також розробки теорії публічної адміністрації, управлінських послуг та ін.

Одним із стратегічних аспектів сучасної методології дослідження суб'єктів є принципи адміністративного права. Принципи нового адміністративного права України є принципами побудови відносин між суб'єктами адміністративного права з метою убезпечення громадян від адміністративної сваволі та встановлення розумного балансу між інтересами держави та особи. Зазначені принципи повинні бути засновані на пріоритеті правових засад у регулюванні відносин суб'єктів адміністративного права [360, c. 268­269]. На цьому постулаті ґрунтується принцип верховенства права, що передбачає право кожного - фізичної або юридичної особи - бути суб'єктами адміністративного права; кожному повинно бути гарантовано інформацію і доступ до реалізації своїх прав і свобод; дотримання законів забезпечується належними судами, рішення яких виконуються органами і посадовими особами виконавчої влади [89, c.

До рівня конкретно-наукових, дисциплінарних та міждисциплінарних методів дослідження суб'єктів адміністративного права можливо віднести такі найбільш важливі методи науки адміністративного права як, наприклад, формально-догматичний, метод конкретно-соціологічного дослідження, метод порівняльно- правового дослідження, порівняльно-історичний метод та ін. [12, c. 89-93].

Формально-догматичний (або спеціально-юридичний) метод використовується при дослідженні догми адміністративного права, досліджується первинний юридичний матеріал, аналізуються матеріальні та процесуальні адміністративно-правові норми, що визначають правовий статус суб'єктів, стан формалізації, класифікації і систематизації юридичних обов'язків, прав громадян, юридичних осіб, громадських організацій, компетенції органів публічної адміністрації, нормативно-правового забезпечення реалізації прав у публічно-правових відносинах. Зазначений метод включає такі

прийоми пізнання, як: опис, аналіз, пояснення, тлумачення, класифікація і систематизація.

Метод конкретно-соціологічного дослідження надає можливість пізнавати феномен суб'єктів адміністративного права,

адміністративно-правові норми, поняття у зв'язку із даними практики правозастосування, правореалізації громадян, виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічної адміністрації. У межах зазначеного методу використовують такі основні прийоми, як спостереження, анкетування, статистичну обробку даних та ін.

Основне призначення методу порівняльно-правового дослід­ження є вивчення змісту, обсягу та характеру сфери адміністративно- правового регулювання в зарубіжних країнах з метою їх удосконалення в Україні [5, c. 56]. При застосуванні зазначеного методу важливе значення набувають порівняльно-правові дослідження реалізації адміністративно-правових принципів, норм, відносин, що складають механізм правового регулювання відносин органів публічної адміністрації з громадянами, юридичними особами, громадськими організаціями, правозастосовна практика, визначення адміністративно-правового статусу суб'єктів соціально-політичної, економічної і культурної сфер їх діяльності.

Порівняльно-історичний метод використовується для здійснення історичного опису досягнень науки адміністративного права у минулому з метою використання їх найбільш ефективних підходів, концепцій, моделей у сучасному науковому процесі та вироблення на майбутнє знань, що будуть сприяти удосконаленню, покращанню людського буття.

Беручи до уваги сучасний стан методологічного забезпечення досліджень правової реальності, можемо зробити такі висновки.

Питання методології дослідження суб'єктів адміністративного права повинно ставитися у широкому соціокультурному аспекті, ураховувати її зв'язок із виробничими відносинами на сучасному етапі соціального розвитку, взаємодії науки адміністративного права з різними формами суспільної правосвідомості, праворозуміння, співвідношення методологічного і ціннісного аспектів у праві, особистістні та організаційно-правові характеристики суб'єктів соціальної діяльності, права та інших факторів.

Характеристика методів дослідження, що використовує наука адміністративного права, їх співвідношення, урахування особливостей 64

кожного методу пізнання адміністративно-правових явищ свідчить, що методи між собою методологічно пов’язані залежно від конкретного предмета (питання, проблеми) дослідження. Кожний із методів, способів, прийомів наукового пізнання застосовується у сукупності з іншими методами. При цьому зазначена сукупність методів, способів і прийомів може включатися у різні методологічні рівні.

Методологія дослідження суб’єктів адміністративного права ґрунтується на загальній філософії і методології науки, основних доктрин правопізнання (доктринально-ідеологічної, стратегічної та інструментальної її частин) і інтегративного праворозуміння. Методологічною основою розвитку науки адміністративного права на доктринально-ідеологічному рівні є перехід від

«державоцентристської» до «людиноцентристської» ідеології.

Зазначена основа реалізується насамперед через осмислення нового призначення, предмета, методу і принципів адміністративного права, а також розробки теорії публічної адміністрації, адміністративних послуг та ін.

Одним із стратегічних аспектів сучасної методології дослідження суб’єктів є принципи нового адміністративного права, що спрямовують адміністративно-правове регулювання відносин між суб’єктами адміністративного права з метою убезпечення громадян від адміністративної сваволі та встановлення розумного балансу між інтересами держави та особи. Зазначені принципи повинні бути засновані на пріоритеті конституційно-правових засад у регулюванні відносин суб’єктів адміністративного права із органами публічної адміністрації.

До основних методів дослідження суб’єктів адміністративного права можливо віднести такі, як, наприклад, формально-догматичний, метод конкретно-соціологічного дослідження, метод порівняльно- правового дослідження, порівняльно-історичний метод та ін., які застосовуються в сукупності у межах методологічних підходів і визначаються конкретним предметом дослідження.