Економічні аспекти природокористування

Основна ідея. Природоресурсний потенціал як сукуп­ність виявлених і придатних для використання природних ресурсів для досягнутого рівня розвитку виробництва у світі, країні, регіоні на локальному рівні є найважливішою части­ною національного багатства країни (регіону), забезпечує їх сировинну та енергетичну незалежність і безпеку.

Смислові зв'язки. Природні ресурси та умови — природо­ресурсний потенціал — його економічна оцінка — визначен­ня розміру збитків навколишньому середовищу — екологічні інвестиції — економічні механізми раціонального природо­користування.

Ключові терміни. Природні ресурси та умови, природоре­сурсний потенціал, економічна оцінка природних ресурсів, збитки навколишньому середовищу, екологічна шкода, еко­логічні інвестиції, раціональне природокористування.

Мета — охарактеризувати особливості економічного регулювання у сфері раціонального природокористуван­ня, яке включає коректну економічну оцінку природних ресурсів і умов, механізм розрахунку величини заподіяної екологічної шкоди та шляхів її компенсації, особливості екологічних інвестицій і принципи раціонального приро­докористування.

12.4.1. Оцінка природних ресурсів

Існують різні підходи до оцінки природних ресурсів і умов. Для оцінки власне природних ресурсів найбільш тео­ретично обґрунтований підхід, орієнтований на рентну оцін­ку природних ресурсів, оскільки він дозволяє врахувати всі вигоди та витрати від їх використання. Однак рентний підхід у чистому вигляді націлений на розрахунок оцінки природ­ного ресурсу тільки як елемента виробничої діяльності або як фактора виробництва й абсолютно не враховує інших власти­востей природних ресурсів, не використаних безпосередньо для виробничих цілей.

Ринкові методи грошової оцінки ресурсів і умов нав­колишнього середовища засновані на використанні даних ринків (ціни продажів, тарифи та платежі, аукціонні ціни тощо). У загальному вигляді вартість ресурсу оцінюється за величиною доходу (або ренти) від його експлуатації, нап­риклад, протягом року. Ринкова (рентна) оцінка відновлю­ваних ресурсів заснована на визначенні доходу (ренти) від їх експлуатації з використанням даних ринку. Вона може виконуватися як для постійних, так і для змінних показників експлуатації ресурсу.

Рентна оцінка ресурсів навколишнього середовища за замикаючими затратами заснована на визначенні економії витрат на видобуток ресурсів.

Ринкова оцінка невідновних ресурсів заснована на визна­ченні вартості існуючих запасів газу, вугілля, металів тощо з урахуванням їх виснаження.

Метод чистої ціни розроблений Інститутом світових ре­сурсів як добуток питомо ї ренти на зміну обсягу достовірних запасів.

Метод поточної вартості розроблений на основі принци­пів, що використовуються ООН для еколого-економічного обліку вартості природних ресурсів і ресурсів навколишньо­го середовища. Цей метод можна застосовувати для оцінки відновлюваних і невідновних ресурсів середовища. Він може також використовуватися для часткової оцінки екологічних проблем, близькі аналоги яких трапляються у ринкових умо­вах. Крім того, метод може бути незамінний в умовах, коли нелегальна експлуатація природного ресурсу — наслідок тра­диційних уявлень населення про ресурс як про безкоштовне загальнодоступне благо.

Неринкові прямі методи оцінки ресурсів та об’єктів нав­колишнього середовища дозволяють визначити їх цінність у ситуаціях, коли не існує ринків цих ресурсів або ці рин­ки погано розвинені, тобто в тих випадках, коли не можуть ефективно використовуватися ринкові методи. Суть цих ме­тодів зводиться до визначення вартості ресурсу або об’єкта навколишнього середовища шляхом виявлення його цінності для конкретних споживачів на основі даних про їх фактичне становище.

Метод суб’єктивної оцінки вартості оснований на визна­ченні сприйняття людиною оцінюваної зміни вартості ре­сурсу або об’єкта навколишнього середовища. Він полягає в опитуванні споживачів із метою виявлення їх реакції на певні зміни в оцінюваному ресурсі (об’єкті) навколишнього середовища: зміна якості, обсягів споживання тощо. Такі оцінки перебувають у прямій залежності від уподобань лю­дей, які будуть визначати, чи отримають вони вигоду від передбачуваної зміни, чи вона завдасть їм шкоди. У ході опитувань з’ясовується готовність платити за використання ресурсу або об’єкта навколишнього середовища. Встанов­люється ступінь бажання поліпшити існуючий стан навко­лишнього середовища, готовність відмовитися від певних аспектів його використання.

Метод транспортно-шляхових витрат заснований на прин­ципі, згідно з яким споживачі несуть прямі транспортні витрати або витрачають свій час, щоб відвідати природний об’єкт. Ці витрати розцінюються як замінник плати за еко­логічну послугу (наприклад, вхідної плати). На основі інфор­мації про витрати людей на відвідування природного об’єкта за мінусом коштів на догляд за ним визначається загальна вигода від використання цього об’єкта (наприклад, націо­нального парку).

Метод гедонічного ціноутворення заснований на тому, що вартість навколишнього середовища можна визначити за су­мами, які платить населення за товари, що містять екологічні характеристики. Наприклад, якщо в одному місці люди пла­тять за будинки та землю більше, ніж в інших місцях, і якщо для пояснення цієї різниці вилучити всі інші неекологічні причини, то залишок і визначатиме величину вартості якості середовища.

Метод превентивних витрат заснований на принципі ви­користання витрат на пом’якшення збитку від забруднення (превентивні витрати) як замінник оцінки попиту на оціню­ване екологічне благо, наприклад фільтри для води.

Методи неринкової непрямої оцінки засновані на вико­ристанні даних про витрати, пов’язані з усуненням наслідків погіршення навколишнього середовища. Наприклад, забруд­нення ґрунту (вартість екологічної зміни ресурсу) оцінюється через зменшення врожайності сільськогосподарських культур та очищення водойм від мулу.

12.4.2. Економічна оцінка екологічних збитків від забруднення

Поняття «шкода природному середовищу» включає в себе прямий і непрямий збиток. Збиток — вираження в грошовій формі результатів шкідливого впливу на навколишнє се­редовище. Нині існує розширене розуміння шкоди навко­лишньому природному середовищу та природним ресурсам, під яким розуміється грошова оцінка всіх негативних на­слідків заподіяного забруднення навколишнього середовища та псування природних ресурсів. Під шкодою розуміються несприятливі для суб’єкта цивільного права майнові чи не- майнові наслідки, що виникли в результаті пошкодження або знищення належного йому майна, а також у результаті заподіяння каліцтва або смерті громадянину (фізичній особі). Шкоди навколишньому природному середовищу з точки зору наслідків можна розділити на шкоду економічну та шко­ду екологічну. Економічна шкода заподіюється економічним інтересам природокористувача. Вона може виражатися втра­тою товарної продукції природи, упущеною вигодою, ви­мушеними витратами на відновлення майна та порушеного стану природного середовища. Екологічна шкода порушує екологічні інтереси суспільства у здоровому, сприятливому для життя навколишньому середовищі.

Матеріальним об’єктом заподіяння шкоди є якість нав­колишнього середовища, стан його екологічних систем, об­мінні процеси, які протікають у біосфері. Шкода природному середовищу заподіюється як у результаті правомірної (тобто дозволеної державою) діяльності, так і внаслідок порушен­ня природоохоронного законодавства (екологічного право­порушення).

Види об’єктів екологічної шкоди:

• антропогенний — шкода навколишньому середовищу;

• фізіологічний — шкода здоров’ю людини;

• генетичний — шкода майбутнім поколінням людства. Шкода, завдана навколишньому середовищу, оцінюється

на основі фактично встановленого, інструментально виміряно­го та документально підтвердженого негативного впливу на навколишнє середовище.

Величина компенсації збитку, що наноситься негативним впливом на навколишнє середовище, визначається як сума збитків, завданих різним природним ресурсам, але може бути визначена і за одним із них. Визначення розмірів збитків здійснюється на підставі діючої нормативно-методичної до­кументації, кадастрової оцінки природних ресурсів, а також такс для обчислення розміру відшкодування шкоди рослин­ному та тваринному світу. Відшкодування шкоди потерпілій стороні може здійснюватися в натуральній і вартісних фор­мах за рахунок власних коштів винуватця або коштів страхо­вих організацій, які здійснюють екологічне страхування. При відшкодуванні застосовують такі основні принципи:

принцип повного відшкодування — загальний обов’язок порушника відшкодувати заподіяний збиток;

принцип відповідальності юридичних осіб і громадян; принцип солідарної відповідальності за спільно заподіяні шкоди.

12.4.3. Еколого-економічна оцінка інвестицій

Інвестування — будь-яке вкладення коштів із метою отри­мання доходу та вигоди. Спільне для всіх варіантів інвесту­вання — порівняння витрат і результатів, тобто оцінка ефек­тивності інвестицій.

Матеріальна сфера інвестицій у природоохоронну діяль­ність — створення суб’єктами господарювання систем еко­логічного управління, впровадження більш чистого вироб­ництва, технологій ресурсо- та енергозбереження, екологічне підприємництво, зокрема виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг природоохоронного призначення. Фі­нансова сфера інвестицій передбачає, наприклад, страхуван­ня екологічних ризиків.

Рішення про інвестування коштів у проект має прийма­тися з урахуванням значень відомих економічних критеріїв (чистий дисконтний дохід, індекс дохідності, внутрішня нор­ма прибутковості, термін окупності) та інтересів усіх учас­ників інвестиційного проекту. Для інвестиційного приро­доохоронного проекту враховуються інші важливі соціальні фактори, частина з яких не піддається формальному обліку, а має особливий змістовний сенс.

Соціальні результати природоохоронних заходів вира­жаються у скороченні захворюваності людей, збільшенні тривалості їх життя, у сприятливих умовах життєдіяльності теперішнього та майбутніх поколінь, збереженні пам’яток природи та історичних цінностей.

Економічні результати — скорочення збитку, що нано­ситься природі, економія витрат природних ресурсів, змен­шення забруднення навколишнього середовища, збільшення продуктивності промислової фауни, підвищення працездат­ності людей.

Екологічні результати — зниження негативних впливів на природу, збереження біологічного різноманіття. Соціально- економічні ресурси оцінюються за комплексними показника­ми поліпшення рівня життя людей, ефективності суспільного виробництва, збільшення національного багатства країни.

Еколого-економічні результати — зниження витрати при­родних ресурсів, зменшення шкоди навколишньому середо­вищу забрудненнями.

Як ілюстрацію особливостей еколого-економічної оцінки інвестиційного природоохоронного проекту наведемо при­клад.

У процесі аналізу впливу автотранспорту на навколишнє середовище у плані підготовки до «Євро-2012» у великому промисловому місті визначені основні чинники, що під­лягають впливу: установка нейтралізаторів відпрацьованих газів та озеленення. Відзначено, що у випадку збільшення автопарку ситуація починає стрімко погіршуватися. Тому бажано прийняти програми, які б поліпшили обстановку. Розглядалися три варіанти інвестиційних проектів: на 15, 30 і 40 млн грн.

У першому проекті передбачалось оснастити автопарк нейтралізаторами одного типу (дешевими), у третьому — ін­шого типу (дорогими), а в другому — одночасно з упровад­женням нейтралізаторів першого типу проводити додаткове озеленення. Прогнозування наслідків прийняття першого проекту показує збільшення захворюваності, зменшення рос­линності та зниження рівня якості життя. Оскільки вико­ристання першого варіанта не приносить очікуваного ефекту, то його слід відкинути.

Прийняття другого або третього проекту покращує со­ціально-екологічну ситуацію. Причому для другого варіанта поліпшення екологічної ситуації відбувається на третій рік, за незначного погіршення за два перших роки, а впровад­ження третього варіанта забезпечує поліпшення соціально- екологічної ситуації відразу ж на першому році. Для вибору конкретного варіанта інвестиційного проекту слід врахову­вати ту обставину, що площа зелених насаджень у межах великого міста — величина дефіцитна. За індикаторами ста­лого розвитку міст на жителя міста має припадати 30 м² зелених насаджень. Міські насадження — це здоров’я дітей і поліпшення екологічної ситуації на перспективу. Кількість насаджень на людину обмежена, і другий варіант забезпечує лише короткочасне поліпшення ситуації. Тому в умовах об­меженості фінансових ресурсів можливе прийняття другого варіанта проекту з одночасним обмеженням росту автопарку. Проте найефективніший — третій варіант проекту, оскільки об’єктивно зростання кількості автотранспорту буде продов­жуватися.

12.4.4. Економічні механізми охорони навколишнього середовища

Збереження навколишнього природного середовища ви­магає значних витрат коштів. Оцінки у грошових одиницях природних ресурсів та економічного збитку, заподіяного впливом господарської діяльності, недостатні. Мета еконо­мічної діяльності — отримання прибутку, а екологічні витрати можуть знижувати конкурентоспроможність. Концепція ста­лого розвитку якраз і спрямована на пошук компромісу між економічним розвитком та екологічними обмеженнями, тобто пошук якогось оптимального стану, відповідного економічно допустимого рівня забруднення. Заходи з охорони навко­лишнього середовища повинні бути економічно ефективні, а значить привабливі для інвесторів. Особливість оцінки еко­номічної ефективності заходів з охорони середовища в тому, що відновлення природного середовища — процес тривалий. Дійсно, якщо зусилля міжнародного співтовариства щодо зниження викидів в атмосферу парникових газів увінчаються успіхом, то стабілізація глобального клімату відбудеться про­тягом тридцяти років. Забезпечення стабільного фінансуван­ня природоохоронної діяльності, вдосконалення економічних інструментів — основні передумови реалізації екологічної політики в Україні до 2020 року.

Основний принцип національної екологічної політики — дер­жавна підтримка та стимулювання вітчизняних суб'єктів господарювання, які здійснюють модернізацію виробництва, спрямовану на зменшення негативного впливу на навколишнє середовище. Особливо важливо стимулювати розвиток еко­логічного підприємництва, зокрема виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг природоохоронного при­значення. Унаслідок обмеженості бюджетних коштів важли­вим є пошук нових джерел фінансування природоохоронних за­ходів, спрямованих на ліквідацію забруднення, забезпечення екологічної безпеки, заходів, пов’язаних з відновленням та підтримкою природних ресурсів у належному стані. У зв’язку з цим необхідно забезпечити до 2020 року сприятливий по­датковий, кредитний та інвестиційний клімат для залучення коштів міжнародних донорів і приватного капіталу до при­родоохоронної діяльності.

Основними формами природоохоронної діяльності вважа­ються:

• розробка та впровадження природоохоронних заходів;

• науково-дослідні роботи, спрямовані на зниження впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище, екосистеми, біологічне різноманіття;

• поточна природоохоронна робота.

Заходи відносяться до природоохоронних за такими по­казниками:

• підвищення екологічності продукції, що випускається;

• скорочення споживання природних ресурсів і енергії на одиницю випущеної продукції;

• зменшення обсягів, рівнів та інтенсивності забруднення навколишнього середовища викидами, стоками, відходами, фізичними випромінюваннями;

• зниження концентрації шкідливих речовин у викидах, стоках, відходах.

Економічні механізми забезпечення раціонального природоко­ристування та охорони навколишнього середовища вважаються більш ефективними інструментами управління, ніж адміністра­тивні, правові та інші методи впливу на екологічну свідомість і поведінку людини. Найслабшою ланкою діючого механізму економічного управління природокористуванням вважаєть­ся недостатня зацікавленість підприємств-забруднювачів в ефективнішому та дбайливому використанні природних ресурсів, охороні навколишнього середовища. Одна з причин цього явища криється у все ще невизначеному обчисленні за­лежності глобального й економічного збитку від забруднення і нераціонального використання природних ресурсів та умов на кінцеві показники діяльності господарських організацій. В основі економічних методів управління лежить вартісна оцінка природних ресурсів і природоресурсних багатств в ці­лому. Не менш важливу роль відіграє оцінка природних умов навколишнього середовища у вартісній формі, на жаль, поки що недостатньо розроблена та недостатньо застосовувана у практиці управління. Важливу роль в економічному стиму­люванні природоохоронної діяльності відіграють платежі за забруднення та виснаження середовища і ресурсів, а також екологічне оподаткування природокористування. Різні еко­номічні методи покликані стимулювати не тільки зменшення негативного впливу на природні ресурси та середовище, а й впровадження різних інновацій (нових відносин, методів та технологій).

12.5.