Економічні проблеми енергетики
Велику роль у розвитку енергетики відіграють економічні відносини. Найбільш усталений характер економіка в цій сфері має в розвинених країнах з ринковою економікою. Прикладом такої країни може бути Німеччина.
Згідно з даними Д. Зайфріда (1994), у формуванні фондів, пов'язаних з енергетикою, велику роль у Німеччині відіграють концесійні збори. їх виплачують общинам і землям підприємства, які постачають у район електроенергію, газ або теплу воду, за прокладання комунікаційних мереж. Виробники енергоносіїв сплачують також податок з прибутку і виробничий податок. Для місцевих бюджетів надходження податкових засобів виявляється дуже важливим. Це створює чіткий взаємозв'язок: чим більше енергії продається, тим більше коштів надходить у касу общини або землі. Як наслідок, такий взаємозв'язок стимулює споживання електроенергії, що, в свою чергу, стимулює її виробництво й, отже, більше забруднення природного середовища.Для Німеччини характерне об'єднання підприємств енергопостачання з транспортними підприємствами, так що в підсумку чистий прибуток від продажу енергоносія повинен покривати дефіцит від місцевого громадського транспорту.
Велику роль у фінансовій діяльності енерговиробляючих підприємств відіграє диференційований підхід до споживачів енергії. Вони поділяються на тарифних клієнтів і клієнтів, які обслуговуються за спеціальними угодами. Частка перших у концесійних зборах становить 10 - 20%, а частка других - лише 1,5%. Таким чином, концесійний збір забезпечують в основному тарифні клієнти - для них ціна на всі енергоносії практично в 10 разів більша, ніж для договірних клієнтів. Тарифні клієнти пересічно споживають близько 50% енергії, але сплачують концесійний збір на 95%.
Для Німеччини, як і для інших розвинених країн, в останні десятиліття характерні монополізація й укрупнення підприємств, що виробляють енергію. В Німеччині на початку 90-х років існувало близько 1000 різних підприємств, що виробляли і продавали енергоносії, але всього 9 з них виробляли і реалізовували 90% усієї енергії у формі електрики, газу або теплоносіїв.
Механізм монополізації пов'язаний з можливостями великих підприємств постачати споживачам дешевшу енергію, що пригноблює дрібних конкурентів. Такий економічний механізм, у свою чергу, пригнічує ініціативу тих промислових підприємств, які могли б самі виробляти електроенергію і теплоносії попутно з основним виробництвом. Це навіть закріплено законодавством Німеччини: підприємства з власним виробництвом електроенергії сплачують дуже високу ціну за резервну енергію, яку вони можуть отримати від централізованих підприємств, що її виробляють, у разі виходу з ладу власних електростанцій. Врешті-решт така концентрація у виробництві енергоносіїв призводить до прискореного погіршення екологічної обстановки в країні.Висока прибутковість виробництва енергії в сучасному світі призводить до стимулювання спорудження атомних електростанцій, які дають змогу виробляти її у великих кількостях. На цьому фоні підприємства, що виробляють енергію із відновлюваних енергоносіїв, виявляються у програшу. В Німеччині з 1979 по 1984р. на дослідження і реалізацію проектів щодо спорудження і введення в експлуатацію атомних електростанцій було виділено 17,8 млрд. марок, а на програму розробки нових альтернативних джерел енергії (сонячної і вітрової) лише 1,6 млрд. марок.
Розвиток кризових явищ у природному середовищі, пов'язаних із виробництвом енергоносіїв, призводить до необхідності реформи економіки усього енергокомплексу, включаючи технологічні рішення і фінансові механізми. У цьому процесі на першому місці повинно стояти: а) стимулювання раціонального використання усіх видів енергії; б) впровадження екологічно ощадливих технологій виробництва енергії та пристроїв її кінцевого споживання; в) покладання на підприємства, що виробляють енергію, усіх витрат, які необхідні для запобігання деградації природного середовища. Механізм оплати за забруднення природного середовища необхідно переглянути таким чином, щоб оплачувались не лише нормативні і понаднормативні викиди забруднювальних речовин як таких, а й збитки, заподіяні природному середовищу, за виникнення шкідливих наслідків від взаємодії викидів підприємств, що виробляють енергію, з викидами інших промислових підприємств. Екологічний імператив вимагає введення у цій сфері принципу спільної відповідальності.
Аналізуючи деякі негативні елементи енергокомплексів розвинених країн, слід враховувати, що ці країни до кінця XX ст. почали виділяти значні кошти на цільові програми щодо оптимізації природного середовища. Так, у тій же Німеччині передбачено на період до 2015 р. створити 40 тис. постійних робочих місць на енергопідприємствах для впровадження нових технологій щодо зниження відходності виробництва та на теплоізоляційні проекти.
2.4.