Еколого-економічні системи

У другій половині XX ст. різко загострилися глобальні проблеми розвитку людської цивілізації, насамперед пов'язані з глобальним розширенням антропогенного впливу на компоненти життєзабезпечення біосфери.

Господарське освоєння природних територій призводить до формування нового середовища шляхом проникнення виробничих елементів в природне оточення, що викликає його перебудову. Змінені форми руху речовини і енергії призводять до появи територіальних утворень з новими якостями, так само з ознаками цілісності та ієрархічності. Залежно від природних умов, характеру виробничих об'єктів, їх скупчення, інтенсивності обміну речовин і інших чинників формуються вторинні стосовно вихідної природної оболонки природно-господарські комплекси. Очевидно, що завжди існують регіони, в яких інтенсивність зв'язків між елементами природи і виробництва значно перевищує інтенсивність зв'язків, що спрямовуються зовні. Взаємопов'язаність елементів

господарювання, населення і природи дає змогу говорити про органічно цілісне утворення, що функціонує в певних просторово- часових параметрах. Саме в межах цієї єдиної складної системи можна сформулювати єдину концепцію взаємодії соціальних, економічних і екологічних факторів в сучасному світі, що визначає ключові проблеми подальшого розвитку людської цивілізації.

Багатогранні проблеми взаємодії суспільства і природи вимагають розгляду природи землі і суспільства як єдиної системи, що функціонує відповідно своїх, притаманних лише їй законами. Ці закони, за принципами еволюції матерії, мають особливості, притаманні лише живій матерії і, зокрема, найвищій формі організації живої матерії - людському суспільству.

EEC можна трактувати як всю сукупність процесів виробництва і споживання матеріальних і нематеріальних благ разом з просторово-географічним середовищем.

Загалом еколого-економічні системи розглядаються як територіальні комплекси різного рангу (глобальні, регіональні, локальні), де взаємодіють природні (біологічні, фізико-географічні) і антропогенні фактори. їх особливістю є соціально-економічні (у сфері суспільного виробництва), еколого-економічні (взаємодія природи і господарської діяльності) і соціально-екологічні зв'язки (взаємодія природного середовища і населення, насамперед природні умови життя людей).

Доцільно розрізняти локальну, регіональну і глобальну EEC. Локальна EEC - певна, досить обмежена територія, на якій виробнича діяльність певного підприємства розглядається у взаємозв'язку з природним середовищем загалом чи окремими об'єктами - повітряним чи водним басейном, ґрунтами і ландшафтом, надрами цієї території. Використання моделі локальної EEC виправдовується лише у разі функціонування потужних підприємств, вплив яких значно переважає вплив інших суб'єктів господарської діяльності на обмеженій території.

Регіональна EEC відрізняється ширшою, порівняно з локальною EEC, просторовою сферою природного середовища, вищим рівнем і більшою різноманітністю виробничих об'єктів. Для окремого регіону чи потужного промислового комплексу EEC - це обмежена певною територією частина техносфери, у якій природні, соціальні і виробничі структури і процеси пов'язані взаємопідтримуючими потоками речовини, матерії та інформації.

Глобальна EEC - це система, в якій навколишнє середовище розглядається в планетарному або в національному масштабах, а економіка вважається єдиним господарським комплексом.

EEC як природно-виробничий комплекс (чи природно- промисловий) - це порівняно самостійна виробнича промислова система, в структуру якої входять промислові, природні, комунально-побутові і аграрні об'єкти, доволі стійкі і самостійні, які функціонують як єдине ціле на основі певного типу обміну речовин, енергії і інформації. Природно-промисловим комплексом, що раціонально функціонує, називають такий комплекс, який має мінімальні матеріальні, енергетичні, трудові й інші витрати за умови випуску запланованого обсягу продукції, забезпечення необхідної якості довкілля і досягнення оптимальної ефективності використання природних ресурсів. Межами природно- промислового комплексу є межі зони впливу виробничих підприємств, що входять до складу комплексу, на навколишнє природне середовище.

Основним компонентом, що визначає напрям і характер функціонування комплексу загалом, є виробнича ланка. У схемі виробничої ланки виділяють об'єкти основного виробництва, підприємства допоміжного виробництва, об'єкти енергетики тощо. Продукцією виробничої ланки вважається вся продукція, що відправляється за межі комплексу, а також та, що призначена для власних потреб, в тому числі для підтримки відповідної якості екологічної системи, яка входить в зону комплексу. До продуктів виробничої ланки належать і відходи виробництва, які класифікуються як безповоротні витрати, що забруднюють довкілля.

Загальною функцією EEC є використання і перетворення відповідних ресурсів для забезпечення функціонування людини як біологічного виду і як компонента соціальної підсистеми. З цього погляду призначення EEC полягає в задоволенні економічних і екологічних потреб соціуму.

Основними компонентами EEC є соціальна, екологічна і виробнича підсистеми.

Соціальна (соціум) - сукупність певної групи людей, об'єднаних певними відносинами, зумовленими історично мінливими способами виробництва матеріальних і духовних благ.

Екологічна (екологія) - природна складова навколишнього середовища, система абіотичних і біотичних факторів, що здійснюють безпосередній вплив на людину, її господарську діяльність в межах певної території.

Виробнича (виробництво) - комплекс засобів оброблення речовини, енергії та інформації для виробництва заданої продукції.

Важливим при розгляді конкретної EEC є визначення її меж, які зумовлюються певним розташуванням відносно інших систем. Територія EEC - це частина земної поверхні з притаманними їй природними, антропогенними і просторовими властивостями і ресурсами, на якій відбувається взаємодія природних, матеріально- технічних і соціальних ресурсів, одночасно вона є середовищем існування живих організмів, зокрема і людини.

Основні елементи EEC такі:

- екологічні компоненти, сукупність яких утворює природне середовище, яке оточує людину - повітря, ґрунт, воду, рослинний покрив, тваринний світ, мінеральні (енергетичні і сировинні) ресурси;

- соціальні компоненти - елементи демографічного, соціального і етнічного характеру і різноманітні зв'язки між ними на конкретній території;

- виробничі компоненти - виробничі фонди, транспорт, житлово-комунальне господарство, споруди техногенної сфери, предмети споживання.

Основні системотвірні функції в EEC пов'язані з природокористуванням, спрямованим на забезпечення

життєдіяльності соціуму. Природні ресурси з природними умовами формують природну основу функціонування як соціальної, так і виробничої підсистем EEC. Очевидним є вплив природних факторів на виробничу підсистему. Наприклад, не можна розвивати гірничодобувну промисловість там, де відсутні поклади відповідних корисних копалин. Неможливо вести лісове господарство на територіях, де відсутній ліс, займатись риболовством в пустелі.

Природні фактори зумовлюють економіко-виробничу спеціалізацію територій. Для належного розуміння терміну „природний ресурс” є сенс визначитись з більш загальним терміном „ресурс”. Зокрема можна його трактувати так: „Ресурс - енергія, речовина, інформація, що виробляються поза цією системою і слугують для неї вихідним матеріалом функціонування, розвитку, існування”.

Характер використання природних ресурсів залежить від біосоціальної суті людини. З одного боку, це відносини живого організму з оточенням його існування (екологічні відносини), з іншого - відносини суспільства з зовнішнім середовищем, в якому формуються ресурси його розвитку. Просторові неоднорідності біосфери і соціуму визначають відповідні відмінності в регіональних формах їхньої взаємодії в процесі використання природних ресурсів. Під час цієї взаємодії природа є сировинним і енергетичним джерелом розвитку суспільного виробництва, будучи одночасно важливим чинником розширеного відтворення продуктивних сил.

Складовими процесів, які відбуваються в EEC, є і природні, і антропогенні елементи. Всю сукупність взаємодій між підсистемами EEC можна поділити на два класи залежно від

спрямованості дії. В один клас потрапляють впливи на підсистеми, що здійснюються іншими підсистемами (впливи зовнішнього середовища), - це так звані входи підсистеми. У другий - впливи, які здійснюються в межах EEC (вплив однієї підсистеми на інші підсистеми).

Функціонування будь-якої системи є процесом перетворення певного ресурсу в конкретний продукт. Загалом ресурси називають входами, а продукти - виходами системи. Залежно від функціонального призначення системи ресурси і продукти мають матеріально-речовий, інформаційний чи змішаний характер. Серед найбільш важливих ресурсів EEC можні виділити матеріальні, енергетичні, фінансові, інформаційні, трудові, територіальні. Саме врахування взаємодії всіх наявних ресурсів дозволяє фундаментально досліджувати основні напрями функціонування EEC.

Під час дослідження EEC, переважно, в центрі уваги опиняються матеріальні процеси перетворення речовини і енергії, і поняття „ресурс” і „продукт” є неоднозначними. Досить часто вихід (продукт) певної підсистеми є входом (ресурсом) іншої підсистеми, яка функціонує як єдина система, чи кінцевий продукт зовсім іншої системи є вхідним ресурсом досліджуваної системи.

Ресурси R вилучаються з природного середовища і спрямовуються у виробничу сферу - штучно організоване техніко- технологічне середовище, в якому ресурси перетворюються в необхідні продукти Q, а промислові відходи W, що виникають при цьому, повертаються в природне середовище. Продукти Q спрямовуються в соціальну сферу S, де вони перерозподіляються між членами співтовариства і споживаються відповідно до визначених в соціумі економічних законів і правил. Використані чи спожиті продукти також повертаються в природно-техногенне середовище у вигляді побутових (комунальних) відходів W_c.

Отже, перетворені соціотехносферою матеріальні ресурсні потоки замикаються на природному середовищі. Наслідком такого функціонування виробничої і соціальної підсистем є зміна природного середовища, яке набуває природно-техногенного характеру.

Нестабільний характер розвитку сучасної індустріальної цивілізації, що виникла на початку минулого сторіччя, безумовно, пов'язаний з тим, що темпи перетворення R -> W [W = W_b + W) 244

значно випереджають асиміляційні можливості біосфери. І сама людина, як і будь-який біологічний вид, залишаючись нерозривною частиною біосфери, будучи сформованою її еволюцією, не встигає за стрімким темпом змін навколишнього середовища, що мають техногенний характер. Розрив між еволюційними змінами біосфери і вибухоподібним темпом розвитку техносфери чітко підкреслює двоїсту суть буття сучасної людини, здатної зруйнувати не тільки свої власні основи життя, але і потягнути за собою всі біологічні форми життя.

Однією з основних цілей дослідження EEC є визначення екологічних наслідків реалізації соціально-економічної політики, що пов'язано з використанням навколишнього природного середовища. Можна навести такі варіанти узагальненого формулювання проблеми оцінки екологічних наслідків реалізації проблемно-орієнтованих варіантів соціально-економічної політики:

- оцінити вплив підвищення відносного рівня цін сировинних і енергетичних ресурсів на рівень матеріалоємності й енергоємності виробництва;

- визначити зміни в рівні матеріалоємності (енерго- і природоємність) виробництва, що стануть результатом реалізації системи заходів політики післякризового економічного росту за рахунок використання незавантажених в умовах кризи виробничих потужностей.

Узагальнене формулювання мети досліджень EEC складають кількісні і якісні:

- характеристики того чи іншого варіанта соціально-економічної політики;

- параметри режимів природокористування, стану природного середовища, зміни яких сприймаються як індикатори екологічних наслідків реалізації соціально-економічної політики („індикатори наслідків”).

Основними параметрами режиму природокористування є: матеріалоємність, енергоємність чи загалом природоємність виробництва (на макроекономічному рівні, на рівні окремих чи галузей регіонів); показники забруднення природного середовища; ступінь використання (втрат) корисних компонентів природної сировини в процесах його перетворення в кінцевий продукт; параметри режиму відтворення лісових ресурсів, ґрунтової родючості; якість (ступінь забруднення) питної води й основних продуктів харчування; стан здоров'я населення тощо.

Рис. 3.2. Фактори, які впливають на озоновий шар (за П. Ревель, Ч. Ревель, 1995)

Рис. 3.9. Форми участі громадськості в природоохоронній діяльності