Етичний аспект буддизму

Обґрунтування моральності Будда вважав своїм голов­ним завданням, вся його теоретична філософія була лише під­готовкою, обґрунтуванням філософії моральної, лише вона вела до спасіння людини.

3 аналізу віровчення буддизму чітко видно, що головним у ньому є людина. Про людину йде мова у проповідях Будди “Про чотири благородні істини” і у “Восьмискладовому шля­ху спасіння”. Чітко визначилась мета людського існування: шляхом самовдосконалення домогтися припинення перевті­лень, вирватися з обійм сансари і досягти нірвани. При цьому підкреслюється непотрібність жертвоприношення і складно­го культу, цілковита непотрібність жрецтва.

Звернення до людини - це релігійне новаторство буддиз­му. І це звернення має єдиний аспект - моральний.

До Будди моральність визначалась належністю до касти, соціальним станом людини. Будда оголосив усіх рівними в духовній сфері. Матеріальну сферу як вияв сансари він ігно­рував. Ось тому Будда проголосив заперечення права приват­ної власності, заперечення національної обмеженості, загаль­не братерство всіх людей, позбавлених права приватної влас­ності. Він був упевнений, що людство рухатиметься вперед і тільки вперед до самовдосконалення - незалежно від віри в Бога, наявності душі і свободи волі.

Етична система Будди містить у собі основні прості нор­ми загальнолюдської моралі. Це теж велика заслуга буддизму. Але вчення Будди йде далі чисто релігійним шляхом. Смирен­ність, лагідність, любов до всього живого, терплячість, співчут­тя, готовність до взаємодопомоги та інші моральні якості - це все кроки до спасіння.

На підставі основних віроповчальних положень буддизм побудував цілу систему моралі, яка не містить прагматичних норм поведінки, не канонізує її зовнішніх норм (звідси йде нехтування, особливо раннім буддизмом, культових проблем), а визнає історичну і просторову різноманітність моральних норм, які часом парадоксально примирюють взаємовиключні моральні підходи.

Але в цілому буддизм послідовно розвиває гуманістичну концепцію особи, відстоює її цілісність, вимагаючи поваги до неї. Моральна концепція буддизму ґрунтується на людино­любстві, терпимості до людини. Буддизм домагається утвер­дження духовної рівноваги людини, внутрішньої віддаленості її від усього на світі, бо світ, сансара, - це найбільше зло. Буд­дизм, безумовно, бачить необхідність жити і діяти. Будда добре розумів, що людина не може жити в суспільстві, не будучи зале­жною від нього. Але при цьому він наполягав на акцентуванні уваги людини на своєму внутрішньому бутті, психологічному стані, на самозаглибленні і на відповідному моралізуванні.

Поглиблюючи моральні настанови “Восьмискладового шляху спасіння”, Будда формулює “Десять величних чеснот”: щедрість у пожертвах; дотримання етичних норм, терпимість, щирість, лагідність, смирення, самообмеження, негнівливість, незаподіяння зла живим істотам, милосердя.

Найбільші п'ять гріхів: убивство, крадіжка, перелюбство, брехня, пияцтво. Крім цього, слід уникати також обжерливості, надмірної захопленості музикою, співами, танцями і театром, бо це розбещує слух; надмірної любові до намащувань, пахо­щів, квітів, коштовностей, бо це розбещує зір і нюх; пристрасті до м'якого ложа, бо це розбещує доторк; користолюбства.

Буддійську мораль сучасний буддійський богослов Далай- лама XIV трактує так:

1) є три фізичних гріхи: вбивство (від комахи до людини), крадіжка, розпуста;

2) чотири гріхи мови: брехня, лихослів'я, грубість, пустос­лів'я;

3) три гріхи розуму: заздрість, зловмисність, хибні погляди.

Водночас буддизм зовсім не проповідує аскетизму, хоч і не заперечує його. Він наполягає на стриманості стосовно ма­теріальних благ, рекомендує стосовно аскетизму дотримува­тися серединного шляху: заперечувати чуттєві насолоди і уме­ртвіння плоті.

В етичних положеннях буддизму привабливим виглядає проповідь любові і милосердя до всього живого без різниці між добрим і лихим, корисним і шкідливим. Буддист п'є воду, обо­в'язково користуючись ситечком, щоб, бува, яка комаха випад­ково не постраждала. А йдучи по дорозі, гілкою розмітає шлях перед собою, щоб часом не наступити на щось живе. Певна річ, така любов переноситься і на людей: нікому не заважати, нікого не образити, нікому не заподіяти якоїсь шкоди! Але це все не дійова, активна, цілеспрямована любов, а доброзичливе став­лення, непротивлення злу насильством, поступливість. До всіх людей має бути однакове ставлення. Надання переваги в по­чуттях будь-кому, виявлення особливого ставлення до когось вважається порушенням інтересів іншої людини, якій цих по­чуттів нібито недодано. Відповідаючи насильством на зло, ми його лише примножуємо. Парадоксально, але буддизм вважає зайвим захищати людину від насильства, карати людину за вчи­нене зло, навіть за вбивство. Буддисти рішуче виступають про­ти кари на горло. І, врешті, така позиція: треба дивитися на світ спокійно, не виявляти пристрасті до зла, треба тільки ухиляти­ся від нього. І коли всі так робитимуть, зло зникне.

Вирішення моральних проблем, у тому числі й утверджен­ня загальнолюдських моральних норм, у буддизмі набирає практичного характеру. Саме в розгляді моральних проблем виявляється практичність, засадничість буддизму. Буддизм не стільки претендує на новизну у формуванні моральних вимог, які були відомі й до цього, скільки на новизну практичних по­рад у її досягненні, причому особливо підкреслюється як мета не моральне вдосконалення, а вирішення основної проблеми метапсихозу -досягнення нірвани.

Ще одна особливість моральної концепції буддизму: він надає особливого значення не стільки зовнішнім силам удо­сконалення людини, скільки силам її особи. Людину врятує не жертва, не молитва, не чиєсь покровительство, не заступницт­во, а тільки вона сама шляхом самовдосконалення. Тут корис­ний приклад, корисна порада, незамінне знання вчення, але найголовніше - самовдосконалення.

Самовдосконалення в буддизмі пов'язане з уявленнями про істинне знання, яке спрямоване не на зовнішній світ, а на споглядання свого власного, внутрішнього світу. Воно дося­гається шляхом медитацій, практикою буддійської йоги - дх'я- ни. Шляхом медитативного трансу людина має досягнути чо­тири щаблі сходження, чотири вищих стани: доброзичливості, піднесеної радості, співчуття до близьких, цілковитої неупе­редженості. Щоб досягти праведності, людина повинна так удосконалити себе, щоб мати здатність постійно перебувати в одному з цих станів. Це забезпечує її незалежне становище щодо сансари, це вже крок уперед, бо це є набуття чотирьох найвищих доброчинностей.

Допоможуть людині в цій справі вісім досконалостей - це певні стадії зосередженого міркування і відповідні здатності: 1) відключення від зовнішніх подразників; 2) відключення внутрішніх подразників; 3) цілковите припинення розумово- емоційної діяльності; 4) екстатичний стан цілковитого відчу­ження; 5) подолання відчуття простору і часу; 6) усвідомлен­ня хибності “я” і вихід за його межі; 7) усвідомлення “пустоти” всього сущого; 8) подолання антиномії “свідоме - несвідоме”. Інакше кажучи - досягнення цілковитої прострації.

Ці досконалості приводять до осягнення чотирьох вищих мудростей, які є ступенями дедалі глибшого споглядального самозосередження: радість, що виникає від відвернення від зовнішнього світу і концентрації мислення на якійсь важли­вій ідеї; спокій, який припиняє розумову діяльність; захоплен­ня, що виникає від вимкнення почуттів; транс, який забезпе­чує цілковиту відірваність від будь-яких подразнень, повну ізоляцію душі від усього.

Медитативний перехід у транс наближує віруючого до над­природного, але не є переходом до потойбічного світу, що є про­тилежністю і запереченням світу реального. Бхікку (монах, який медитує) ще не покидає цей світ. Не настає і перевтілення, транс доводить, що бхікку вже мав певні заслуги і наблизився до при­пинення перевтілень, він ось-ось вийде з кола сансари, він впе­внений, що нинішнє його народження - останнє, він впадає в стан нірвани, стає архатом (“достойним”).

Звернемо увагу на те, що досягнення нірвани вже тут, у земному житті, є запереченням потойбічності визволення, спасіння. Нірвана - це певний психічний стан особистості, яка припиняє свою життєдіяльність, дхарми душі людини при­пиняють своє хвилювання, із стану духовного активного бут­тя переходять у стан неактивного, невиявленого, яке є істин­ним буттям. Людина виключається з життя - і в цьому величе­зний соціальний смисл буддійського вчення, це і є його прак­тичне спрямування.

Буддистські богослови намагаються всю суть буддизму викласти у трискладовій формулі, яка дістала назву тріратни: “Будда - дхарма - сангха.” У цьому є певний сенс: віруючий для спасіння має покладатися на Будду, старанно виконувати його вчення, додержувати правил вчення, поведінки в колек­тиві, общині. Буддист має якнайчастіше повторювати формулу “ом маніподмехум”, що буквально означає “хвала коштовному каменю в лотосі”, алегорія до “хвала незрівнянному Будді”.