ТИХООКЕАНСЬКА ОКРАЇНА КИТАЮ СЬОГОДНІ

Коли китайські планувальники засновували СЕЗ, найбільші сподівання вони покладали на Шень­чжень. розташований біля процвітаючого залеж­ного від британців Гонконгу. Вони знали, шо деякі види пільг для іноземних інвесторів приваблять у СЕЗ багатьох власників підприємств, які сплачу­вали Гонконгу за перетин кордону з Шеньчженем.

Ці сподівання не розчарували. У кінці 1970-х років Шеньчжень був просто сплячим риболо­вецьким селом, де також вигодовували качок, а населення мав близько 20 000. До 2002 р. ця циф­ра перевищила 3,9 млн — не найвиші темпи при­росту в суспільній історії будь-якого урбаністичного центру на Землі. Тисячі підприємств, великих і малих, перемістилися сюди з Гонконгу. Сотні ти­сяч робітників прибули з провінції Гуандун, Гуансі-Чжуанського AP та інших місць у пошуках роботи. Банки у висотних будівлях, офіси корпо­рацій, готелі та інші сервісні служби зробили Шеньчжень новим Гонконгом.

Економічний вплив Шеньчженю був далеко­сяжним. Перетин кордонів галузями Гонконгу зумовив різку модифікацію власної економіки ос­таннього; залучення інвестицій китайської діаспо­ри. переважно з Південно-Східної Азії, відкрило фінансові джерела, тривалий час закриті для Китаю; а можливість брати участь у цьому бумі для тайванських інвесторів налагодила зв’язки з «непокірною провінцією», шо обіцяє економічні й політичні вигоди. Успіх Шеньчженю (у своїх найкращих 1990-х роках він виробляв 15 % усієї вартості китайського експорту) є взірцем для інших СЕЗ і відкритих міст.

Гонконг (Сянган)

і його роль

Надзвичайне зростання Шеньчженю стимулюва­лося особливим набором географічних обставин (рис. 10-18). Ще будучи британською залежною територією, Гонконг (Сянган) зробився тим, що 11 економіко-географи називають економічним «тиг­ром» на Тихоокеанській окраїні.

Гонконг (місцевою говіркою — «Чудова га­вань») протягом британського правління мав три компоненти (рис. IO-18). Перший — це острів Гонконг зі столицею і чудовим портом Вікторія. Другий компонент складали інші острови (серед яких Лантау, найбільший, був вибраний місцем нового міжнародного аеропорту) плюс півострів Дзюлун — прямо через гавань від Вікторії. Третій був відомий як Нові території, шо лежали на ма­терику. Китай уступив перші дві частини Британії у 1841 і I860 роках відповідно, а Британія оренду­вала Нові території на 99 років у 1898 р.

Коли договір оренди закінчився у 1997 р., бри­танці після важких переговорів погодилися усту­пити повноваження на усі три компоненти залеж­ної території. Китай пообіцяв не змінювати капіталістичну спрямованість економіки Гон­конгу, дотримуючись принципу «Одна країна — дві системи». Опівночі 30 червня 1997 р. Гонконг став Сянганським спеціальним адміністративним районом (CAP). Згідно з літерою протоколу (але не завжди з духом) цієї угоди назва «Гонконг» зберігалася для загального користування.

Однак Шеньчжень виграв від економічного успіху Гонконгу задовго до того як китайці переб­рали владу у Вікторії. До 1950-х років Гонконг був просто ще однією торговельною колонією — гамірним портом і нічим більше. Згодом Корейсь­ка війна та ембарго OOH на торгівлю з Китаєм розірвали зв'язки колонії з її запліччям, спонукаю­чи до економічної переорієнтації. Гонконг не має жодних мінеральних ресурсів, зате володіє прак­тично необмеженими і дешевими людськими ре­зервами. Все, шо було необхідно, — це постачання сировинних матеріалів, інвестиції в устаткування, виробництво ноу-гау та ефективна суспільна ор­ганізація. Поміж китайського населення Гонконгу було багато підприємців із Шанхаю, які втекли з комуністичного материка у 1949 р.

По мірі диверсифікації економіки Гонконгу місто стало одним із провідних фінансових центрів світу із власною валютою — доларом, прив’язаним до долара США. Протягом 1980-х років китайські банки й компанії почали вступати в економіку Гонконгу одночасно з переміщенням підприємств Гонконгу до Шеньчженю, щоб отримати там пере­вагу від низької вартості робочої сили. Зв’язки між Гонконгом і Шеньчженєм стали тіснішими, оскільки товари проектувалися у Гонконгу, скла-

РИСУНОК 10-18

далися у Шеньчжені та експортувалися знову з Гонконгу. У 1990-х роках близько 25 % зовнішньої торгівлі Китаю проходило через Гонконг.

По мірі зростання виробничої економіки Шеньчженю у Гонконзі вона занепадала; натомість фінансові та сервісні сектори Гонконгу розширю­валися. Наприклад, туризм отримував значні над­ходження.

Від того часу як китайці підпорядкували собі Гонконг, загострилися проблеми як Сянгану, так і Шеньчженю. Рівень зарплатні, все ще низький у Шеньчжені, зростав, і деякі компанії, які вибрали його місцем для своїх підприємств, тепер «перест­рибнули» СЕЗ у гонитві за нижчою вартістю робо­чої сили. Тим часом у Південно-Східній Азії нас­тала економічна криза, вартість місцевих валют упала.

Надмірно роздутий ринок нерухомості Гонконгу зазнав краху, а вартість долара і цінних паперів різко знизилася. Перші кілька років китайського контролю над Гонконгом були справді важкими, але не всі проблеми походили з Китаю.

20 грудня 1999 р. Китай отримав ше одну євро­пейську колонію — португальське Макао (тепер Аоминь). Лише з 21 кв. км (8 кв. милями) тери­торії та близько 500 000 жителів (97 % китайців, приблизно 15 % римо-католиків), Макао не мало такої економічної сфери, як Гонконг. Перед пере- данням Китаєві головними його сферами були туризм, пов’язаний з казино, та організована злочинність — вони ж залишаться головними тур­ботами нової адміністрації у наступні роки. Подібно до Гонконгу Макао також надали статус спеціального адміністративного району (CAP), що гарантує збереження його суспільної та економічної системи на 50 років. Як видно з ри­сунка 10-19, Аоминь межує зі СЕЗ Чжуге; він пи-

592 РОЗДІЛ 10 І СХІДНА АЗІЯ шається своїм міжнародним аеропортом на ост­рові Тайпа, який пов'язаний з материком дамбою з чотирирядним рухом.

Інші СЕЗ

Кожна економіка зазнає піднесень і спадів, і Тихо­океанська окраїна Китаю не є винятком. Але без­прецедентні інвестиції Китаю у регіональну інфра­структуру свідчать про економічний поступ, запо­чаткований Деном. Наприклад, після повернення Гонконгу Китаєві з допомогою китайських гро­шей завершилося будівництво нового міжнародно­го аеропорту, пов'язаного з материком найдовшим вантовим мостом світу. Тепер триває робота на ще одному мості світового класу і двох тунелях під гаванню Вікторія — їх називають найбільшим про­ектом громадських робіт на Землі.

Якшо не правда, то цей проект зазнаватиме конкуренції з боку гігантського будівельного комплексу в Пудоні (Шанхай). Тут уже зведено найвищу споруду у Східній Азії, а незабаром пос­тане та, шо перевищить світовий рекорд.

Жодна з інших СЕЗ навіть не наближається до того рівня, який можна спостерігати у Шеньчжені або Пудоні, але розвиток у Сямині, Шаньтоу, Чжуге та Хайнані також був значним. Завдання Сяминю полягало виключно в тому, шоб залучати тайванські інвестиції, і сотні тайванських підпри­ємств були тут збудовані. У Шаньтоу вкладено капітали китайської діаспори, здебільшого з Таїланду. Однак Шаньтоу найменше розвинений із сучасних СЕЗ унаслідок слабкої інфраструктури, а також тому, що місту бракує талантів і торговель­них традицій Сяминю. Чжуге, який є для Аоми­ню (Макао) тим. шо Шеньчжень для Гонконгу, відчуває, що Макао — це не Гонконг; але Чжуге розширився сам по собі та в середині 1990-х років мав вищі прибутки на одну особу, ніж будь-яке місто у провінції Гуандун, крім Шеньчженю. Це пояснюється піднесенням тут сфери послуг. У кінці 1990-х років компанії, «перестрибуючи» Шеньчжень. часто засновували підприємства у Чжуге, де рівень заробітної платні був нижчий. Тисячі підприємств, виробляючи товари від іграшок до текстилю, створили ландшафт, шо заб­руднює довкілля; умови праці на фабриках часто жахливі. Чжуге також має проблеми з експортом: графіки вантажних робіт прискорюються, а пере­давальні та портові потужності за ними не всти­гають.

Специфічною СЕЗ є острів Хайнань, де регу­лювання призвело до того, що китайці називали Диким Півднем. Губернатор Хайнаню проводить політику, яку він сам називає низькою та вільною: низькі зарплатня та податки — вільний рух людей і грошей.

Пекін не ліквідував СЕЗ Хайнань можливо то­му, шо відносне положення острова важливе для Китаю в цілому. З населенням 7,5 млн осіб (включно з двома найбіднішими меншинами лі та мяо з Південно-Східної Азії) Хайнань репрезен­тує найглибше проникнення Китаю у Південноки- тайське море. Історично острів є частиною еко­номічної сфери Південно-Східної Азії, і великі об­сяги контрабанди, в тому числі заборонених нар­котиків. надходять до Китаю через Хайнань. Крім того, Хайнань став базою піратів, які тепер ниш­порять по морях. Нещодавно владні органи Хай­наню намагалися використати тропічний клімат і вкрай вільне суспільне життя на острові, стимулю­ючи розвиток туризму. Aie вже ясно, що мильна бульбашка цієї СЕЗ луснула.

У глиб Китаю

Економічне зростання Тихоокеанської окраїни зумовило зростаючі регіональні відмінності в усьо­му Китаї. Коли Ден Сяопін проголосив нову економічну політику, він усвідомлював, що регіо­нальні нерівності у прибутках і рівні життя зроста­тимуть. але стверджував, шо місцевості, спро­можні стати багатими, мають створити полюси зростання, успіх яких позитивно вплине на решту

Діловий центр річки Перл

Коли економіко-географи визначають внесок провінцій Китаю у національну економіку, рік за роком виділяєть­ся одна провінція — Ґуондун з населенням 78 млн жи­телів і столицею Ґуанчжоу (3,9 млн). Більша частино про­дукції провінції надходить з одного обширного мегало­полісу, прилеглого до гирла річки Перл (рис. 10-19).

Трикутник, утворений Гонконгом, Ґуанчжоу І Ма­као, що охоплює також Шеньчжень і Чжуге, відповідав усім вимогам, коли була проголошено економічна політика Китаю: величезні резерви дешевої робочої си­ли, наявний капітал, досвідчений менеджмент, а також сучасна і перспективна інфраструктура у міжнародних центрах тодішніх британського і португальського міст. У 1980 р. більшу частину цієї території утворювали боло­та, невеличкі природні гавані, рисові поля і качині став­ки. Сьогодні її населення перевищує 23 млн, а культур­ний ландшафт складається з десятків кілометрів сірих будинків-коробок, багаторядних магістралей, мостів, паркувальних майданчиків і вантажних пірсів. Це бето- но-асфальтова пустеля під постійним покривалом смоґу. А розвиток триває: тепер територія має чотири головних міжнародних аеропорти, будуються контей­нерний порт і кілька мостів. Якщо теперішні темпи зрос­тання збережуться, центр річки Перл незабаром мати­ме три міста з 5 млн жителів, п'ять з одним мільйоном і шість із півмільйоном. За деякими оцінками, прибутки на одну особу тут у 10 разів вищі від середньо- національних (у Сянґані/Шеньчжені — у 25 разів).

Діловий центр річки Перл цілком відповідає мо­делі регіональної держави, створеної японським ученим Кенічі Омае. Ці «природні економічні зони» кидають виклик старим політичним кордонам і визна­чаються глобальною економікою, частиною якої вони є; їхні лідери просто роблять бізнес з іноземними партнерами і добиваються якнайкращих умов в урядів тих країн, де вони функціонують. Мегалополіс річки Перл настільки випередив співучасників Тихо­океанської окраїни, що став не тільки економічним, а й політичним рушієм Китаю.

Провінція Ґуондун завжди була відмінною від решти країни. Віддалена від «батьківської опіки» Пекіна, з міцними культурними традиціями, воно давно було під­приємливою і зовнішньо зорієнтованою. Сьогодні її ви­руючий мегалополіс крокує в авангарді нового Китаю.

12

594 РОЗДІЛ 10 І СХІДНА АЗІЯ країни. І от сьогодні його наступник Цзян Цземін керує Китаєм, де найвищі прибутки в урбанізо- ваній Тихоокеанській окраїні у 80 разів більші, ніж на сільському заході. Зростає занепокоєння, що такі контрасти можуть призвести до регіональних бунтів і загального порушення порядку.

На межі століть складалися плани перенесення полюсу економічного зростання з Тихоокеанської окраїни всередину країни. Якщо СЕЗ добилися успіху на сході, то, можливо, вони процвітатимуть і в континентальних районах. Тому пільги, подібні до тих. що мали СЕЗ. планувати надати території у провінції Юньнань на кордоні з В’єтнамом. Лао­сом і М'янмою. Ідея коридору, що пов'язує Тихо­океанську окраїну вздовж ріки Янцзи із Сичу- аньським басейном на користь внутрішніх про­вінцій, розглядалася також. Але на заваді цих про­ектів є дві перешкоди: небажання центральних органів позбутися тисяч застарілих та неефектив­них державних підприємств, а також загально- азійський економічний спад кінця 1990-х років, що сповільнив і китайське економічне зростання. Після періоду дев'ятивідсоткового щорічного при­росту досить стійка китайська економіка, втім, відчула наслідки проблем своїх сусідів. Тому ризи­ки поглиблення відмінностей, пов'язані з Тихо­океанською окраїною, можуть дедалі зростати.