СУСПІЛЬНА ГЕОГРАФІЯ КИТАЮ

Після більш як півстолітнього правління ко­муністів Китай зазнав істотної трансформації. Як уже було сказано. 1949 рік фактично ознаменував початок нової автократичної системи, не дуже відмінної від старих династій.

Звичайно, деякі традиції Китаю збереглись і в комуністичну еру. але у багатьох аспектах китай­ське суспільство кардинально змінилося. Динас­тичне керівництво старого Китаю очолювало країну, в якій, незважаючи на її велич, силу і куль­турне багатство, доля безземельного населення і кріпаків часто була вкрай нещасливою; у якій по­вені, голод і хвороби могли стерти з лиця землі на­селення цілих регіонів без будь-якої допомоги від держави; у якій місцеві поміщики могли безкарно репресувати людей; у якій дітей продавали, а наре­чених купували. Під час європейського вторгнен­ня робилися навіть гірші речі, прирікаючи міль­йони тих, хто переїхав у міські нетрі, на голод і приниження.

Комуністичний режим хоча й теж був дикта­торським, але боровся зі слабинами Китаю на ба­гатьох фронтах, мобілізуючи кожного працездат­ного громадянина до участі у цьому процесі. Зем­лю та ферми було колективізовано; греблі та наси­пи будувалися майже голими руками тисяч людей; небезпека голоду для мільйонів зникла; поліпши­лася охорона здоров'я; скоротилося використання дитячої праці. Тривале правління Mao (1949— 1976 рр.) може нагадати нам абсолютизм динас­тичних правителів, але новий Китай, який він залишив по собі, дуже відрізнявся від старого.

Проте у кількох сферах надзвичайна відданість Mao марксистській догмі мала проблематичні наслідки для Китаю. Один із цих наслідків знайо­мий кожному, хто вивчав коли-небудь комуністич­ну планову економіку; це державний контроль над усіма виробничими потужностями — сільськогос­подарськими та промисловими.

Ще одним одіозним епізодом режиму була так звана Велика пролетарська культурна революція, за­початкована Mao Цзедуном в останнє десятиліття його влади. Боячись, що радянський «ухил» спот-

РИСУНОК 10-8

ворить маоїстський комунізм і його власну роль в історії, Mao провів кампанію проти тих. кого він вважав новою елітою в суспільстві. Він мобілізував молодих людей у містах і містечках у загони, відомі як Червона гвардія, і наказав їм атакувати «буржуазні» елементи по всьому Китаю, ви­корінюючи «опонентів» системи. Mao позакривав усі школи у Китаї, переслідуючи «ненадійних» інтелектуалів і заохочуючи Червону гвардію брати участь у цьому «революційному експерименті». Ре­зультати були руйнівними: фракції Червоної гвардії почали боротися між собою, запанували анархія, терор і економічний параліч. Тисячі відо­мих інтелектуалів Китаю загинули, серед помірко­ваних лідерів була проведена «чистка», а вчителів, старих революціонерів та інших під тортурами змусили визнати свої «злочини», яких вони ніколи не вчиняли. Внаслідок виходу культурної рево­люції з-під контролю дуже постраждала еко­номіка. скоротилися обсяги виробництва продо­вольства і промислової продукції. Насильства і голод призвели до загибелі близько ЗО млн люду. Один із тих, хто вижив, був лідером комуністичної партії, якого теж переслідували, але потім помилу­вати, — це Ден Сяопін. Йому й судилося керувати країною у постмаоїстський період економічної трансформації.

Політичний і адміністративний поділ

Перед тим як почнемо вивчати еволюцію суспіль­ної географії сучасного Китаю, ми маємо ознайо­митися з політичною та адміністративною структу­рою країни (рис.

4 муніципалітети під контролем центратьної влади («ші»);

5 автономних районів;

22 провінції;

2 спеціальні адміністративні райони.

До чотирьох муніципалітетів, шо контролю­ються центральною владою, належать столиця Пекін (Бейцзін), сусіднє портове місто Тяньцзінь, найбільший метрополіє Китаю Шанхай і порт на річні Янцзи Чунцін. Ці «ші» формують осередки найбільш густозаселен их і важливих регіонів Ки­таю. а прямий контроль над ними з боку столиці зміцнює владу центральних владних органів.

Треба зауважити, шо адміністративна карта Китаю продовжує змінюватися і створювати проб­леми для географів. Наприклад, місто Чунцін було перетворене на «ші» у 1996 р., і його муніципальна територія була збільшена за рахунок величезного запліччя, шо займає усю східну частину провінції Сичуань. У результаті «міське» населення Чунціна офіційно становить ЗО млн, шо є найбільшим світовим метрополісом. але насправді центральна міська територія має не більше ніж 6 млн жителів. Оскільки населення Чунціна офіційно не входить до провінції Сичуань (рис. 10-8), людність остан­ньої зменшилася на ЗО млн. коли «Чунцін ші» було створено. Та незважаючи на це. населення Сичуа- ню усе ж залишається найбільшим серед усіх адміністративних одиниць Китаю (див. табл. 10-2).

П’ять автономних районів було створено для визнання неханьських меншин, які там прожива­ли. Річ у тім. шо деякі закони, шо стосувалися ки­тайців хань, не призначалися для певних меншин. Проте, як ми бачимо у випадку колишнього Ра­дянського Союзу, демографічні зміни і рух насе­лення з часом роблять своє. Політика 1940-х років не спрацьовує у XXl ст., й іммігранти хань за чи­сельністю сьогодні перевищують декілька меншин у своїх власних регіонах. Отож п'ятьма автономни­ми районами (АР) є: 1) Внутрішня Монголія; 2) Нінся-Хуейський AP (прилеглий до Внутріш­ньої Монголії); 3) Сіньцзян-Уйгурський AP (пів­нічно-західний кут Китаю); 4) Гуансі-Чжуанський AP (крайній південь на кордоні з В'єтнамом); 5) Тібетський АР.

22 провінції Китаю, як і штати США, менші на сході та більші на заході. Територіально най­меншими є три найсхідніші провінції на прибе­режному виступі Китаю: Чжецзян, Цзянсу і Фуцзянь. Найбільшими є дві: Цінхай на Тібеті та Сичуань на середньому заході Китаю.

Як і у більшості великих країн, деякі провінції важливіші, ніж інші. Провінція Хебей майже оточує Пекін і займає велику частину країни. Провінція Шеньсі має центр у великому старовин­ному місті Сіань. На південному сході вагомий економічний розвиток відбувається у провінції Гуандун, центром якої є Гуанчжоу. Коли ми на наступних сторінках звертатимемося до якоїсь провінції або району, рисунок 10-8 стане нам у пригоді.

Таблиця 1 0-2

КИТАЙ: НАСЕЛЕННЯ НАЙБІЛЬШИХ АДМІНІСТРАТИВНИХ ОДИНИЦЬ, млн осіб

У 1997 р. залежність Сянгану (Гонконгу) від Великої Британії була скасована і його взяв під опіку Китай: він став першим спеціальним адміні- 5 стративним районом (CAP).

Проблеми населення

Таблиця 10-2 вказує на величезну кількість насе­лення Китаю: багато китайських провінцій мають більше жителів, ніж бізьшість країн світу. Зі своїми 1,3 млрд жителів (2002 р.) Китай є найбільшою

нацією на Землі. Ми маємо розглядати ці вели­чезні цифри у контексті приросту населення Ки­таю. Його високі темпи затьмарюють показники багатьох периферійних країн, але випадок із Ки­таєм особливий. Навіть помірні темпи приросту, такі як 1 % щорічно, додають до загальної кіль­кості по 13 млн.

Як ми уже зазначали. Mao Цзедун відмовився впроваджувати політику зниження темпів зростан­ня населення, оскільки був упевнений, що це гра­тиме на користь капіталістичних ворогів: мовляв, швидко зростаюча людність становить єдиний ак­тив багатьох бідних комуністичних країн, і якщо капіталістичний світ намагається знизити темпи її приросту, це ніщо інше, як антикомуністична змова.

Але інші китайські лідери, усвідомлюючи, що швидке зростання населення може стримати прог­рес країни, намагалися зупинити цю хвилю з до­помогою пропаганди та просвіти. Деякі з цих лідерів втратили свої посади як «ревізіоністи», але їхні погляди не пропали даремно. Після смерті Mao Китай прийняв широку програму контролю за приростом населення. На початку 1970-х років його щорічні темпи становили близько 3 %; до се­редини 1980-х років їх знизили до 1,2 %. Родинам наказано було мати лише одну дитину, а ті, хто порушував наказ, каралися позбавленням подат­кових пільг, можливостей освіти і навіть прав на житло. Сьогодні Китай офіційно звітує про темп приросту 0,9 %.

Хоча «політика однієї дитини» загалом була сприйнята, тим паче що вона строго контролюва­лася по всьому Китаю членами комуністичної партії, вона мала серйозні негативні наслідки. Різко збільшилася кількість абортів, часом у тре­тьому триместрі, а часом і під примусом партійців.

їхньою єдиною дитиною був хлопчик. Багато сімей намагалися переховувати свою другу або третю ди­тину. відсилаючи їх кудись до рідняків. але у разі викриття «злочину» оселі батьків часто спалювали. Коли відомості про такі жахливі наслідки цієї кампанії проникли у зовнішній світ. її призупини­ли у 1980-х роках. Певним хліборобським та рибо­ловецьким родинам дозволили мати другу дитину, шоб задовольнити майбутні потреби в робочих руках, а сільські родини могли отримати дозвіл мати другу дитину, якщо перша була дівчинкою. Найбільше винятків робили малим етнічним групам.

Частково внаслідок непокори, частково через послаблення «політики однієї дитини» темпи при­росту населення Китаю дещо знову зростають по­над 0,9 % офіційно заявлених. Метою демо­графічних проектантів Китаю було досягнути 1,2 млрд не пізніше 2000 р.. але ця контрольна цифра відхилилася аж на 70 млн осіб. Це означає, що потрібно надати житло, освіту, медичні послу­ги і роботу додатковим 70 млн людей — це насе­лення найбільшої країни у Європі — Німеччини. Зважаючи на все це. Китаєві зовсім нелегко досяг­ти швидкого економічного зростання.

Меншини

Више ми стверджували, що Китай був і зали­шається імперією: його владні органи контролю­ють території та людей, які по суті колонізовані. Етнолінгвістична карта (рис. 10-9) наочно підтвер­джує це. Однак вона не показує більшість населен­ня на певній локальній території, натомість вияв­ляючи. де сконцентровані меншини. Наприклад, геопросторове зосередження монгольського насе­лення у Китаї показане вздовж південно-східного кордону з Монголією в автономному районі Внутрішня Монголія. Але насправді у цьому AP китайці хань, а не монголи, тепер становлять більшість.

Разом із тим карта дає чітке визначення терміна «Власне Китай» як домівки народності хань — етнічних (мандариномовних) китайців. Від північного сходу до кордону з В’єтнамом і від Ти­хоокеанського узбережжя до Сіньцзяну переважає ця більшість. Якшо порівняти цю карту з наступ­ною картою розподілу населення, стане зрозуміло, шо меншини становлять лише невеликий відсоток сукупного населення країни, а китайці хань фор­мують найбільшу за територією і густотою групу людності.

У будь-якому випадку Власне Китай контро­лює неханьські території — рідкозаселені, але ве­ликі за площею. Тібетська група налічує до 3 млн. але вона простягається по всьому заселеному Тібеті. Тюркські народності заселяють велику територію Сіньцзяну. Тайська. корейська і в’єт­намська меншини також займають землі на межі китайців хань. Як ми побачимо пізніше, півден- носхідноазійські меншини у Китаї роблять знач­ний внесок у розвиток Тихоокеанської окраїни. Сотні тисяч їхніх представників мігрували сюди зі своїх автономних районів у пошуках більших економічних можливостей.

Чисельно китайці домінують у своїй країні на­багато більшою мірою, ніж росіяни у колишній ра­дянській імперії. Але меншини Китаю займають пропорційно більші території. Правителі Мін і Маньчжу заповідали імперію народності хань.