ЛЮДИ І МІСЦЕВОСТІ ВЛАСНЕ КИТАЮ

Карта розподілу населення Китаю (рис. 10-10) ви­являє безпосередній зв'язок між розвитком природи і суспітьним розвитком. У технологічно передових країнах люди вже ліквідували свою залежність від того, шо може надати земля; вони зосереджуються у містах та інших місцях значних економічних можливостей.

Карта населення також свідчить, шо у певних сферах довкільні умови успішно подолані. Інду­стріалізація на північному сході, іригація у Внутрішній Монголії та видобуток нафти у Сінь- цзяні надали мііьйонам китайців можливість мігрувати із Власне Китаю до цих порубіжних зон, де вони тепер уже переважили місцеві меншини.

Утім фізична географія і демографія Китаю за­лишаються дуже тісно пов’язаними. Аби ше раз пересвідчитись у цьому, порівняймо рисунки 10-2 і 10-10. На карті населення що темніший колір, то густота населення більша: таким чином вимальо­вуються течії головних рік. Подивіться, наприк­лад, на північний схід Китаю, де смуга населення пов'язана з річками Ляохе і Сунгарі. Зверніть також увагу на величезне, майже округле зосеред­ження населення на західному краї червоної зони: це басейн Сичуань у верхів’ї Я низи. Чотири головні річкові басейни містять понад три чверті населення Китаю: ■

РИСУНОК 10-10

1. Басейн Ляохе — Сунгарі, або Північно-Східна Китайська рівнина.

2. Басейн Нижньої Хуанхе, відомий як Північно- китайська рівнина.

3. Верхній і Нижній басейни Чаннзян / Янизи.

4. Басейн річок Сіцзян і Перл.

Звичайно, не всі люди, які живуть у цих до­линах, є аграріями. Великі міста Китаю також виросли на цих густозаселених територіях — від промислових центрів північного сходу до «виско­чок» півдня Тихоокеанської окраїни. Як Пекін, так і Шанхай лежать у важливих річкових басей­нах. Але, як показує карта, горбисті місцевості між річковими басейнами не обов’язково є густозаселеними. Скажімо, горбистий південь країни (навпроти Тайваню) характеризується гус­тотою 50—100 осіб на кв. км (130—260 на кв. ми­лю). За китайськими мірками це не варте особли­вої уваги.

Північно-Східна Китайська рівнина

Ця територія є серцевиною північного сходу Ки­таю, вітчизною засновників династії Маньчжу, ареною битви між японськими і російськими завойовниками, колишньою японською колонією, а згодом — ядром комуністичного індустріального розвитку, яке тепер поступається місцем перспек­тивній Тихоокеанській окраїні. Її прийнято було називати Маньчжурією. Як показує адміністратив­на карта (рис. 10-8), тут є три провінції: Ляонін на півдні з виходом до Жовтого моря; Гірін у центрі та Хейлунцзян, найбільша, на півночі.

Якщо Ви знайомі з широченними угіддями Північнокитайської рівнини, то найпівденніша частина Північно-Східної Китайської рівнини здається ніби її продовженням. Біля узбережжя ферми виглядають так, як поблизу гирла великої Хуанхе; на сході Ляодунський півострів подібний до Шаньдунського півострова через море. Однак це враження швидко зникає. Поїдьте на північ — і Північно-Східна Китайська низовина виявить оз­наки холодного клімату і бідних грунтів. Сільсько­господарські угіддя неоднорідні; майже повсюдно височать димарі. Це промислова, а не аграрна зона. Але ландшафт виглядає як «Іржавий пояс» в Англії чи США: устаткування часто зношене й застаріле, транспортні системи неадекватні, будівлі невідремонтовані. Забруднення води, землі та повітря страхітливе. Багато в чому це нагадує індустріальні зони у посткомуністичній Східній Європі.

Північний схід зазнавав як злетів, так і падінь. Попри те. шо японський колоніалізм був жорсто­ким і експлуататорським, Японія побудувала залізниці, шосейні дороги, мости, фабрики та інші компоненти регіональної інфраструктури (певний час половина протяжності всіх залізниць Китаю припадала на північний схід). Після відходу японців CPCP захопив усю техніку, устаткування та інше добро, і до кінця 1940-х років ця територія перетворилася на пустку. Коли владу взяли комуністи, вони зробили індустріальний розвиток

РИСУНОК 10-11

574 РОЗДІЛ 10 І СХІДНА АЗІЯ північного сходу пріоритетом. Від 1950-х до 1970-х років регіон був промисловим лідером країни. Його населення, шо становило лише кіль­ка мільйонів у 1940-х роках, виросло майже до 100 млн. Міста й містечка блискавично зростали.

Усе це зростання базувалося на багатстві ко­рисних копалин північного сходу (рис. 10-11). Поклади залізної руди і вугілля сконцентровані у басейні Ляохе; алюмінієва руда, феросплави, сви­нець, цинк та інші породи також представлені у достатній кількості. Регіон добре забезпечений нафтою; найбільші її родовища розташовані між Харбіном і Ціцікаром. Комуністичні планувальни­ки зробили Чанчунь, столицю провінції Гірін, автомобілебудівним центром північного сходу; Шеньян, столиця провінції Ляонін, стала провід­ним сталеплавильним комплексом. Нові можли­вості приваблювали ханьських китайців мігрувати на північний схід для працевлаштування. Для них держава будувала житло, школи, лікарні, навіть будинки для людей похилого віку — аби всіляко прискорити промисловий розвиток регіону.

На деякий час це спрацювало. Протягом 1970-х років на північний схід припадала чверть усього промислового розвитку країни. Це стимулювалося задоволенням потреб зростаючих міст і містечок, розширенням сільського господарства і дивер­сифікацією його культур. Басейн ріки Сунгарі у запліччі Харбіна, столиці провінції Хейлунцзян, став продуктивною аграрною зоною, незважаючи на суворе довкілля.

6 Тоді настала економічна реструктуризація пост- маоїстської епохи. Державні підприємства, які бу­ли на чолі промислового відродження Китаю, не змогли адаптуватися до нового, ринково-зорієнто- ваного економічного порядку. Якось раптом вони стали застарілими й неефективними. Офіційна політика заохочувала реструктуризацію і привати­зацію, але величезні державні підприємства, а також більшість їхньої робочої сили не захотіли поступитися. Сьогодні внесок північного сходу в обсязі промислового виробництва Китаю стано­вить лише 10 %, тоді як продукція підприємств південного сходу, від Шанхаю до Гуаньчжоу, шорічно зростає.

Однак економіко-географи не списують з ра­хунку перспективи північно-східного кута Китаю: адже ця територія зазнавала спадів і раніше. Північний схід залишається скарбницею ресурсів: окрім уже зазначених, слід назвати лісові ресурси дуба та інших твердих порід. Переваги розміщення головних центрів не зникли. Наприклад, Харбін лежить на перетині п’яти залізниць, а також на се­редині судноплавної ріки Сунгарі. шо забезпечує зв'язок із північчю регіону, а за рікою Амур — із російським Хабаровськом. Понад це, якщо об’єнається Корея, ставши другою Японією Тихо­океанської окраїни, і якщо ввійде в силу російсь­кий Далекий Схід (Владивосток і Находка є при­родними портами північного сходу), земля мань­чжурів може вийти із застою і вступити у ше одну нову епоху.

Північнокитайська рівнина

Поїдьте автомобілем новою супермагістраллю від порту Тяньцзінь до столиці або поїздом від Пе­кіна на південь до Ханьданю, і ви побачите при­родний ландшафт, майже повністю позбавлений пересіченого рельєфу, і культурний ландшафт, шо нескінченно повторюється. Села, на яких позна­чилися наслідки ранньої комуністичної колек­тивізації. дублюють одне одного з такими однако­вими інтервалами, ніби якась геометрія контролює їх. Акуратно викопані канали простягаються в усіх напрямах.

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Ми летіли над Північнокитайською рівниною десь із годину, о пейзаж в ілюмінаторі аж ніяк не мінявся; здавалося, що ми зависли над цією рівною, як стіл, поверхнею. Багато з цих сіл були комунами у 1950-х роках. Видовжені будівлі спроектовані переважно для кількох великих сімей. Після відходу Мао ба його кліки колективізація зупинилася і уваго зосередилася на міцних малих родинах. У цьому та інших селах житла майже завжди зорієнтовані у напрямі схід— захід, забезпечуючи найбільшу кількість сонячного світла та літню повітряну вентиляцію. Віддаленіший краєвид невираз­ний, бо Північнокитайська рівнина навесні оповита лесовим пилом, який розноситься вітром із північного заходу. Жовто- сірий саван огортає атмосферу, аж доки скороминущий по- годний фронт на певний чос очистить повітря».

буває вологого літа, коли посіви пшениці вкрива­ють землю, як килим), або забруднене пилом, шо, втім, може спостерігатися майже у будь-яку пору року. Тутешні грунти є родючою сумішшю алювіальних відкладень та нанесеного вітром лесу, і найменший вітерець розпушує та піднімає їх уго­ру. Ранньою весною пилюка висить над землею, як смог, укриваючи товстим шаром геть усе. До­дамо до цього ше урбаністичне забруднення. оскільки великі китайські міста стають такими же згубними для здоров'я, як і всюди на Землі.

Для усього, шо ми бачили, є географічне пояс­нення. Однотипна модель поселень визначається одноманітним характером плоскої земної поверхні та відстанню, яку селяни можуть пройти до сусід­нього села і назад за світловий день. Канали фор­мують частину широкої системи іригаційних кори­дорів, споруджених для контролю вод Хуанхе. Ряди дерев слугують вітроломами. І хоча пшениця переважає серед усіх культур на Північноки- тайській рівнині, ви також можете побачити про­со. сорго, сою. бавовник для текстильної промис­ловості.

Північнокитайська рівнина є однією з най­більш густозаселених аграрних територій світу. На рисунку 10-10 видно, що для її переважної части­ни густота населення становить 400 осіб на кв. км (понад 1000 осіб на кв. милю), а в деяких місцях густота удвоє виша. Тут влада Пекіна менше сподівається на перерозподіл землі, а більше на підвищення урожайності з допомогою удоскона­лення добрив, розширення іригаційних потужнос­тей та інтенсивнішого використання робочої сили. Низка гребель на ріні Хуанхе у провінції Хенань знижує ризик повеней, але поза зрошуваними те-

По великих містах Східної Азії

Пекін

Пекін (Бейцзін), столиця Китаю, лежить у північній вершині трикутника Північнокитайської рівнини, лише за 160 км (100 миль) від свого порту Тяньцзінь на затоці Бохай. Місто роз­кинулося аж до горбів і гір на півночі, які укріплені Великою Китайською стіною. Ви мо­жете дістатися Великої стіни із центру Пекіна по шосе приблизно за годину.

Хоча поселення на місці Пекіна налічує тисячі років, зростання міста до загальнонаціонального значення розпочалося у часи монгольської династії Юань понад сім століть тому. Ці імператори бажали, щоби столиця була подібною до їхньої історич­ної вітчизни, і вони забудували її стінами і палацами. Після монголів пізніші правителі на певний час перемістили свою столицю на південь, але уряд завжди залишався у Пекіні. Від третього покоління династії Мін Пекін став справжнім серцем Китаю; його розміщен­ня стало до вподоби й маньчжурам, які захопили владу в 1644 р. Протягом XX ст. націоналісти Китаю знову обрали південнішу столицю, але коли у 1949 р. перемогли ко­муністи, вони перетворили Пекін на свою (і Китаю) штаб-квартиру.

Немилосердне нищення історичних пам'яток від часів монголів до комуністів (і тепер під час китайської модернізації) зменшило, але не зруйнувало історичну спадщину Пекіна. Від Забороненого Міста маньчжурських імператорів до Храму Неба столиця є музеєм під відкритим небом і культурним центром Китаю. Ба більше, імператори та аристократи передали місту численні парки і додаткові рекреаційні землі, яких бракує іншим містам. Сьогодні Пекін трансформується в результаті нової економічної політики Китаю. Ліс висотних будівель височіє над зміненим традиційним ландшафтом, проспекти розширюються, будується кільцева дорога. Для давнього історичного міста розпочи­нається нова ера.

риторіями існує постійна проблема посухи. На Північнокитайській рівнині не вироблялося знач­ної кількості продовольства навіть за сприятливих обставин; тому коли погода починає шкодити лю­дині. ситуація одразу стає небезпечною. Загроза голоду ліквідована, але у цій частині Власне Китаю ше не існує продовольчої безпеки.

Північнокитайська рівнина є чудовим прикла- 7 дом концепта національного серцевинного ареалу. Вона є не лише густозаселеною високопродуктив­ною сільськогосподарською зоною, а й місцем розташування столиці та інших важливих міст, значного промислового комплексу і кількох портів, серед яких Тяньцзінь належить до найбіль­ших у Китаї (рис. 10-12). Тяньцзінь на затоці Бо- хай з'єднаний залізницею і новою автомагістраллю з Пекіном (поїздка до столиці займає менше двох годин). Річковий сектор порту Тяньцзінь здатний обслуговувати не лише північний кут Північноки- тайської рівнини та столицю, а й території поза басейном Верхньої Хуанхе — Внутрішню Мон­голію (рис. 10-1). Тяньцзінь розпочинався як зовнішньоторговельний порт, але такий напрямок його розвитку затримав комуністичний режим. Перед тим Тяньцзінь був центром легкої промис­ловості та гаванню для захисту від повеней, але після 1949 р. комуністи збудували новий штучний порт і повеневі канали. Вони також вибрали Тяньцзінь місцем активного промислового розвит­ку і зробили великі інвестиції у хімічну промис­ловість (у якій Тяньцзінь є провідним у Китаї), залізоробне й сталеплавильне виробництво, важке машинобудування і текстильну галузь. Сьогодні, з населенням 9.3 млн осіб, Тяньцзінь є четвертим за розмірами метрополісом Китаю і центром одного з провідних промислових комплексів.

На північний схід від Тяньцзіня лежить менше місто Таншань. У 1976 р. внаслідок землетрусу з епіцентром між Таншанєм і Тяньцзінем — най­більшого природного лиха XX ст. — загинуло близько 750 000 людей. Зусилля державних ряту­вальних служб були такими невмілими, що загаль­не обурення, яке вони викликали, ледь не поспри­яло передчасному завершенню маоїстського періоду в історії Китаю.

На відміну від Тяньцзіня Пекін є політичним, культурним і освітнім центром країни. Рівень його промислового розвитку не перевершує рівень Тяньцзіня. Однак комуністична адміністрація ду­же розширила муніципальну територію столиці, яка не контролюється провінцією Хебей, але пря­мо підпорядковується центральним органам влади. Пекін весь час розширювався в одному напрямі — до Великої стіни (50 км / 30 миль на північ), тому «міська» територія охоплює сотні тисяч селян. Та­кого величезного сукупного населення достатньо, шоб віднести Пекін із його 10,9 млн жителів до найбільших мегаміст світу.

Внутрішня Монголія

На північний захід від серцевинного ареалу, вздовж кордону з державою Монголія лежить Внутрішня Монголія, адміністративно відома як автономний район (див. рис. 10-8). Спочатку зас­нована для захисту прав приблизно 5 млн мон­голів, які проживають поза своєю державою. Внутрішня Монголія стала ареною масової імміграції ханьських китайців. Сьогодні вони пе­ревершують тут монголів у пропорції близько чо­тирьох до одного. Біля державного кордону монго­ли наповнюють степи своїми юртами і стадами, але в інших місцях іригація і промисловість ство­рюють майже китайський ландшафт. Столиця АР. Xyx-Xoro. затьмарюється містом Баотоу на річці Хуанхе, яка підтримує смугу' сільських поселень, перетинаючи посушливу землю на межі пустель Гобі та Ордос. Маючи 29 млн жителів. Внутрішня Монголія, звісно, не може зрівнятися з величезни­ми кількостями населення, яке замешкує Північ- нокитайську рівнину, але недавно розвідані родо­вища корисних копалин сприяли зростанню про­мисловості у Баотоу і розширенню випасання худоби. Внутрішня Монголія зберігає свій окре­мий адміністративний статус, але насправді ж функціонує як частина ханьського Китаю.

Басейн Янцзи (Чанцзян)

На противагу одноманітній та плоскій аграрно- індустріально-міській Північнокитайській рівнині, визначеній наносами ріки Хуанхе, басейни і доли­ни Янцзи (Чанцзян) демонструють різномаїття у висоті та рельєфі. Ріка Чанцзян, у своїй нижній течії відома як Янцзи, є артерією, не схожою на жодну іншу в Китаї. Біля її гирла лежить найбіль­ше місто країни — Шанхай. Частина її середньої течії тепер трансформується гігантським інженер­ним проектом. Далі за течією Чанцзян перетинає густозаселен и й та продуктивний Сичуаньський басейн. На відміну від Хуанхе Янцзи є судноплав­ною для океанічних кораблів на понад 1000 км (600 миль) від гирла аж до Уханя (рис. 10-12). Менші кораблі можуть досягти Чунціна, навіть незважаючи на греблі. Кілька приток Янцзи також судноплавні, отже 30 000 км (18 500 миль) водних 578 РОЗДІЛ 10 І СХІДНА АЗІЯ транспортних шляхів становлять її дренажний ба­сейн. Янцзи / Чанцзян слугує одним із провідних транзитних коридорів Китаю. Зі своїми притоками вона сприяє торгівлі на величезній території, включно з майже цілим Середнім Китаєм і знач­ною частиною півночі та півдня. Північнокитай- ська рівнина може бути серцевинним ареалом Китаю, але у багатьох аспектах басейн Янцзи є його самісіньким серцем.

У далекому минулому, коли у басейні Янцзи розпочалося вирощування рису і пшениці, було збудовано так званий Великий канал, аби з'єднати цю житниию з північним осередком старого Китаю. Це був найдовший штучний водний шлях у світі (понад 1600 км / 1000 миль), але протягом XIX ст. він відпрацювався. Відбудову каналу поча­ли націоналісти, коли вони контролювали Схід­ний Китай. Після 1949 р. комуністичний режим продовжив цю справу, і тепер значна частина каналу знову відкрита для барж, доповнюючи величезний флот, який обслуговує внутрішню міжрегіональну торгівлю вздовж східного узбереж­жя (рис. 10-12).

Із рисунка 10-13 видно, що басейн Янцзи є територією вирощування як рису, так і пшениці, доводячи свою вирішальну роль порівняно з півднем і північчю Власне Китаю. Розташований на невеликій притоці ріки Янцзи — Хуанпу. Шан­хай слугує побережною брамою цього продуктив­ного регіону. Місто має величезне запліччя пло­щею 50 000 кв. км (20 000 кв. миль) із понад 50 млн жителів. Близько двох третин цієї люд­ності — це селяни, які постачають продовольство, шовкову пряжу і бавовну для промисловості міста.

Якщо ви помандруєте вверх за течією Янн- зи/Чанцзян, то зустрінете безкінечний потік вели­ких і малих суден, у тому числі так званих «баржо- вих трамваїв», коли шість або більше барж тягне один буксир заради економії палива (час тут не є головним пріоритетом). Рух між Шанхаєм і Уха­нем (Ухань є скороченою назвою конурбації трьох міст — Учана, Ханьяна і Ханькоу) робить Янцзи одним із найінтенсивніших водних шляхів світу. Корабельний дим нещадно забруднює тут довкіл­ля, додаючись до смогу заводів Нанкіна та інших підприємств, що прилягають до берега. Тут про­мислова революція Китаю демонструє всі свої згубні наслідки.

Вище Уханя рух на ріці послаблюється, бо гли­бина зменшує розмір суден, які можуть досягти Ічана. Ці судна переправляють вугілля, рис, буді­вельні матеріали, паливо та багато іншого. Але се­редня течія Чанцзян стає чимось більшим, ніж торговельним шляхом. У північному згині великої ріки між !чаном і Чунціном здійснюється один із найбільших інженерних проектів світу. Він має декілька назв: «Проект Санься», «Проект трансфе­ру вод Чанцзян», «Гребля Трьох Ущелин» і «Нова китайська гребля». Найчастіше його називають Греблею Трьох Ущелин, тому що тут велика ріка протікає через 240-кілометрову (150-мильну) низ­ку уривистих долин шириною приблизно ПО M (360 футів). Біля нижнього кінця цієї природної западини гребля підніметься на висоту більш ніж 180 м (600 футів) над поверхнею долини, а в ширину простягнеться на 2,1 км (1,3 милі), ство­рюючи резервуар, що заповнить Три Ущелини і продовжиться на понад 600 км (380 миль) уверх за течією. Китайські інженери вважають, що гребля усуне несамовитий цикл розливів ріки, сприятиме судноплавству, стимулюватиме розвиток уздовж периметру нового озера і забезпечить щонаймен­ше десяту або навіть восьму частину електроенергії усього Китаю. Ось чому китайці люблять порівню­вати цей гігантський проект із Великою стіною чи Великим каналом.

Китайський уряд затвердив цей проект у 1992 р., роботи розпочалися у 1993 р., а течія Чанцзян була відведена у кінці 1997 р. — на рік раніше графіка. У 1998 р. інженери прогнозували завершення будівництва в середині 2009 р. Ре­алізація проекту потребує значних іноземних інвестицій, але Світовий банк висловив сумніви щодо мегапроектів такого типу і скоротив виділен­ня коштів на Греблю Трьох Ущелин. Інші креди­тори зовсім припинили фінансування, проте Китай, незважаючи на економічну кризу, віднахо­дить ресурси для підтримки проекту. Крім ЦЬОГО, по мірі просування будівництва китайці зможуть запропонувати іноземним компаніям привабливі контракти на багато суміжних проектів (вироб­ництво і передавання енергії, дороги, мости, висо- котехнологічні потужності), які випливатимуть із нього.

Яскравим показником постмаоїстських змін у китайському суспільстві стало те. що даний проект можна критикувати не лише в іноземних колах, а й у самому Китаї. Здається, більшість китайських громадян підтримують ініціативу, але чимало й висловлюються проти неї. До останніх належать, по-перше, поети, шо нарікають на зникнення ба­гатьох чудових краєвидів; по-друге, археологи, котрі шкодують за втратою пам'яток давнини; по- третє, біологи, які прогнозують значну шкоду довкіллю; по-четверте, соціальні працівники, шо побоюються, що 1,5 млн зірваних з місця людей будуть адекватно захищені. Деякі інженери хви­люються, шо замулена наносами Чанцзян швидко забруднить як резервуар, так і обхідний канал біля нього, блокуючи порт Чунцін, вигоди для якого передбачає проект. Є також ті, хто пам'ятає долю тисяч людей, які мали нешастя жити нижче

РИСУНОК 10-13

гребель, зведених будівничими епохи Мао. Вони зазначають невисокий рівень контролю над проек­том і припускають можливість безпрецедентної катастрофи.

Одному місту Гребля Трьох Ущелин завдасть (і вже завдала) значної шкоди — це Чунцін, який лежить вище за течією від резервуара. Судна до 1000 тонн могли дістатися цього річкового порту, поки не розпочалося будівництво греблі, але ка­нал, відведений навколо неї, відновить функції Чунціну як порту. Звісно, він дещо втратить свій зв’язок з узбережжям, але йому буде доцільно переорієнтуватися на захід, у швидкозростаючий басейн Сичуань. Будучи недавно перетвореним на «ші» пекінською владою, Чунцін збільшив свою муніципальну територію на ЗО млн осіб. Опинив­шись біля верхів’їв найбільшого резервуару Ки­таю, остання націоналістична столиця може стати полюсом зростання номер один у внутрішній час­тині країни.

Сичуань, басейн якого перетинає Чанцзян після того як витікає з гір на заході, часто був проблемною провінцією як для династичних пра­вителів, так і для комуністичного режиму. Його процвітаюча столиця, Ченду, виявила себе одним із найактивніших дисидентських центрів проде- мократичного руху Китаю у 1989 р. З теперішніми 120 млн жителів (включно з Чунціном) провінція Сичуань стане одним із десяти найбільших штатів світу, але вона не містить навіть 10 % населення Китаю. На родючих, добре зрошених грунтах Сичуаню вирощуються різноманітні культури: зер­нові (рис, пшениця, кукурудза), соя, чай, цукрова тростина і багато фруктів та овочів.

Багато в чому Сичуань є «країною в собі», ізольованою і віддаленою від пекінської влади. Людність тут належить до ханьських китайців, але культурні ландшафти виявляють подібність до Південно-Східної Азії. Уздовж великої прирічко­вої осі Чанцзян / Я низи Китай знов і знову змінює характер часу.

Басейни річок Сіцзян і Перл

Як видно з рисунка 10-12, річка Сіцзян та її басейн не можуть перевершити навіть Ляохе.

По великих містах Східної Азії

Шанхай

Якщо ви пропливаєте повз гирло великої ріки Янцзи, ви побачите небогато з того, що могло б приготува­ти вас для знайомства з найбільшим містом Китаю. Для цього вам потрібно повернути у вузьку річку Хуонпу, і наступні кілька годин ви будете приголом­шені. З правого борту вас зустріне цілий флот війсь­кових кораблів. З боку порту видно нафтоочисні за­води й фабрики. Далі можна побачити поржавілі тан­кери і вантажні судна, вишикувані з обох боків бере­гової лінії. Висотні багатоквартирні будинки височіють за метушливим і захаращеним районом порту, де крани, депо, майстерні та склади, купи залізяччя, на­сипи вугілля і штабелі вантажів змагаються за простір. Ho річці ваше судно суперничатиме з поро­мами, баржовими «трамваями», вантажними кораб­лями. Великі судна, поставлені на якір посередині ріки, розвантажуються десятками ліхтерів, пришвар­тованими до них рядами. Повітря їдке від бруду. Гамір, дзвони, рупори, свист здатні просто оглушити.

Але коли ви перетнете перший з двох величезних вонтових мостів, раптом усе зміниться. Ліворуч — так звана Перлина Сходу — телевізійна вежа, схожо на ракету на старті. Вона височіє над низкою сучасних, зі скла і хрому, хмародерів, які роблять Хуанпу подібною до гавані Вікторія у Гонконгу. Праворуч — вікторіонські будинки — пам'ятки про британських ко­лоністів, які перетворили Шанхай но торговельний порт і започаткували шлях міста до величі. Всюди над міським пейзажем підіймаються будівельні крани. Шанхай виглядає як єдиний гігантський будівельний майданчик, що доповнюється 1510-футовою офісною вежею (її називають Світовим фінансовим центром), яко після відкриття стане найвищою будівлею світу.

Шанхай є відкритим прибережним містом, куди Китай залучає інвестиції, пропонуючи пільги інозем­ним компаніям. Уряд витрачає багато коштів, щоб пе­ретворити Шанхай на «тигра» Тихоокеанської ок­раїни, але такого краєвиду, як на східному березі Ху­анпу, у Східній Азії ніде немає. Там у 1990 р. постов величезний діловий та індустріальний комплекс —

спеціальна економічна зоно під назвою Пудон. Як за­певняють місцеві, у майбутньому вона затьмарить сам Гонконг.

Тим часом минуле Шанхаю знищене. Цілі кварта­ли у центральній частині міста знесено бульдозера­ми, а їхніх жителів переселено до тих висотних бага­топоверхівок, які ми бачили вздовж ріки. Отож меш­канців центру витіснили, але шукачі роботи з пери­ферії все одно загачують вулиці. Майже 3 млн люду зійшлося в Шанхаї, коли поширилися чутки про про­ект Пудону. Близько мільйона знайшли роботу. Сьо­годні, з 13 млн жителів, Шанхай є найбільшим містом Китаю: у кінці попереднього століття він належав до шести найбільших міст світу. Але Шанхай може про­дати свою душу за фондову біржу.

Ця найпівденніша річка ще й має неправильну назву: Ci означає Західна! Вона сягає узбережжя по складній території і формує свою дельту поблизу гирла річки Перл (Ліндін'ян). У цій субтропічній частині Китаю рельєф підвищений, тому сільськогосподарських угідь менше. Забезпе­чення водою, особливо на внутрішніх територіях, є проблемою. З іншого боку, теплий клімат дає змогу збирати два врожаї рису. Однак обсяг регіонального виробництва продовольства ніко­ли не наближався до показників Північноки- тайської рівнини чи басейну Янцзи. 1, як пока­зує рисунок 10-10, населення у цій південній частині Китаю менше, ніж у північніших серце­винах.

Знову ж. на відміну від Хуанхе та Янцзи, які витікають з укритих снігом внутрішніх гір. Сіцзян коротша і бере початок на плато Юньнань (див. рис. 10-2). Трохи вище від її дельти лежить одна з найважливіших місцевостей Китаю. До гирла річки Перл прилягають декілька найсучасніших економічних комплексів Китаю включно з Гуан­чжоу — столицею провінції Гуандун. Гонконгом — колишньою залежною від Британії територією, і суміжним Шеньчженєм — одним із найшвидше зростаючих міст світу.

Все це дуже важливо, тому що Південний Китай не особливо щедро наділений географіч­ними перевагами, вигідним розміщенням або чимось іншим. Ріка Перл судноплавна для вели­ких кораблів лише до Гуанчжоу, а Сіцзян — для менших суден не далі Учжоу. Провінція Гуан­дун, найважливіша у Південному Китаї, лежить далеко від серцевини країни. Південь також не багатий на ресурси, які прискорили промисловий розвиток північного сходу та інших частин Китаю. До речі, однією з головних цілей проекту Греблі Трьох Ущелин є забезпечення Південного Китаю достатньою електроенергією. Як показує рисунок 10-14, Північний і Західний Китай, а не Півден­ний, мають більшу частину запасів вугілля, нафти й природного газу.

Власне Китай, з його густонаселеними та по­тужними субрегіонами, у багатьох аспектах є домінуючим регіоном у Східноазійському гео­графічному світі. Але Власне Китай — це лише частина Китаю. На заході лежать два величезні регіони з відносно рідким населенням: Тібет і Сіньцзян. Тут, на цій віддаленій периферії, при­леглій до Туркестану, Китай зустрічається з мусульманською Центральною Азією (рис. 10-15).

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ «Це, можливо, не так багато, але ця саморобна молотарка замінює кількох людей но рисовому полі біля Гуйліня у Ґуансі-Чжуанському автономному районі на півдні Китаю. Трос людей в'яжуть снопи, заправляють молотарку і пакують змолочене у мішки! Ця сцена навело мене на роздуми: що буде, коли сільське господарство Китаю механізують? Де знайдуть роботу мільйони вивільнених селян?»

ТІБЕТ

Як демонструють кліматична і фізична карти, у цій колонії Китаю домінує суворе природне довкілля. Це безмежний рідкозаселений район, визначений як автономний, але фактично Тібет (Сізан) є окупованою територією. У його сус­пільній географії ми звернемо увагу на два суб- райони.

Перший є серцевинним ареалом тібетської культури — між Гімалаями на півдні та Трансгіма- лаями трохи на північ. На цій території деякі долини лежать на висоті 2130 м (7000 футів); клімат порівняно м'який, і можлива певна культи­вація. Тут міститься головне геопросторове зосе­редження населення Тібету. в тому числі столиця Лхаса на перехресті шляхів. Китайська влада вкла­ла інвестиції у розвиток цих долин, які мають прекрасні місця для будівництва гідроелектро­станцій (деякі з них були використані для кількох галузей легкої промисловості) і багатообіцяючі поклади корисних копалин. Другим субрайоном, що викликає інтерес, є басейн Цайдам на півночі (рис. 10-15). Він лежить на тисячі футів нижче оточуючих гір Куньлунь і Алтинтаг та завжди був пристановищем кочових пастухів. Однак нещодав­но тут розвідано нафтові й вугільні родовища, і вони тепер розробляються.

Як нагадує нам рисунок 10-3, Тібет підпав під китайське правління за часів маньчжурської династії Цін у 1720 р., але здобув окремий статус у кінці XIX ст. Комуністичний режим Китаю оку­пував Тібет у 1950 р., а у 1959 р. придушив повс­тання тібетських селян проти китайської присут­ності. Віддавна тібетське суспільство згуртоване навколо подібних до фортець монастирів буддист- ських монахів, які платять безмежною відданістю своєму верховному лідерові Далай-ламі. Китайці намагаються модернізувати цю феодальну систе­му, але тібетці вірні своїм традиціям.

У 1959 р. вони, зрозуміло, не змогли перемогти китайські збройні сили, Далай-лама був вигнаний, а монастирі спустошені. Китайці зруйнували біль­шу частину культурної спадщини Тібету, грабуючи її духовні скарби й мистецькі твори. їхній суворий режим був дешо послаблений після смерті Mao у 1976 р. (релігійні скарби повернулися в Тібет, було дозволено реконструкцію монастирів, буддистське релігійне життя відновилося). Але виступи тібетців за незалежність, особливо після 1987 р., тривали; врешті-решт китайці знову зробили свій контроль жорсткішим. Від часу формальної анексії у 1965 р. Тібет управлявся як автономний район. Хоча за територією він великий, його населення становить лише трохи більше 2 млн.

РИСУНОК 10-14

Відвідини Тібету, окупованого китайцями, справляють гнітюче враження. Власне тібетська архітектура красива й експресивна, але поряд су­часні китайці збудували свої потворні сірі споруди. Це безпосереднє сусідство комуністично-китайсь­кої банальності й тібетської вишуканості ніби підкреслює духовну прірву, яка існує у цьому ніби­то постколоніальному світі. За правління Mao Цзедуна Китай розглядав Тібет як плацдарм проти Індії — тодішнього союзника Москви. Розпад ра­дянської імперії поки що не пом’якшив позицію Пекіна.

СІНЬЦЗЯН

Північно-західний кут Китаю заповнює гігантсь­кий Сіньцзян-Уйгурський автономний район, який становить понад одну шосту сухопутної території країни (рис. 10-15). Пов’язаний із Власне Китаєм життєво важливим Хесійським коридором у про­вінції Ганьсу на сході, Сіньцзян є найбільшою адміністративною територією Китаю.

Але навіть сьогодні, після понад півстоліття рішучої китаєзації, китайці залишилися тут мен­шиною. Понад 40 % населення з 18 млн осіб є ки­тайцями (у 1949 р. — 5 %), і вони контролюють практично всі аспекти життя. Більшість жителів належить до мусульманських уйгурів (приблизно половина сукупного населення), а казахи, киргизи та інші мають культурні корені через кордон в усіх п’яти республіках колишньої радянської Цент­ральної Азії.

У фізичній географії Сіньцзяну переважають високі гірські пасма і широкі басейни (рис. 10-2). Південна межа позначається горами Куньлунь, за якими простягається Тібет. На півночі, поблизу Урумчі — столиці AP — височить гірська стіна Тянь-Шаню. Між Куньлунем і Тянь-Шанем ле­жить широкий посушливий Тарімський басейн із пустелею Такла-Макан, а на північ від Тянь-Ша­ню є ще одна улоговина — Джунгарський басейн. Ріки, що беруть початок на гірських схилах, зни­кають під наносами басейнів, створюючи систему оаз, де їхні води близько підходять до поверхні (рис. 10-16).

Це не виглядає найсприятливішою географією, але Сіньцзян має інші активи. Ше армії династії Цін, які розбили тут кочових мусульманських пол­ководців у 1870-х роках, побачили сільськогоспо­дарські можливості району і висадили тут перші культури. Але комуністичне керівництво після 1949 р. вважало за краще висилати сюди своїх політичних опонентів разом із кримінальними елементами. Незабаром у Сіньцзяні знайшли чи­малі поклади нафти й природного газу (рис. 10-15 та 10-16). Китай також проводив у цій віддаленій місцевості випробування космічної технології, ра­кетної та атомної зброї. І останнє: найзахідніші межі Китаю лежать відносно близько до великих енергетичних родовищ басейну Каспійського

РИСУНОК 10-15

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«З нойвищого поверху офісної будівлі мені було добре видно Урумчі — столицю Сіньцзян-Уйґурсь- кого AP Китою — і частину Джунґарського басей­ну, де вона знаходиться. У новітні часи Урумчі пе­режив свій перший період зростання за участі ра­дянських комуністів, коли були збудовані деякі з офісних та житлових споруд, які тут можна бачити. Тепер місто переживає нову фазу розширення, оскільки Пекін намагається зміцнити присутність китайців хань у цій віддаленій окраїні; готель «Holidoy Inn» — спільне американсько-китайське підприємство з обертовим рестораном на даху, свідчить про це».

моря, і лише один сусід трапляється на дорозі. Отож сьогодні триває будівництво трубопроводу через Казахстан до Урумчі.

Еволюція суспільної географії Сіньцзяну по­казана на рисунку 10-16. Більшість китайців хань зосереджена у групі міст і містечок між Урумчі та нафтовим центром Карамай. Особливого інте­ресу тут варте місто Шіхецзи, засноване китай­ською армією: воно вважається моделлю Китаю для регіону. Понад 90 % його півмільйонного на­селення є етнічними китайцями; але поряд із цим відносна модерність і впорядкованість центру міста становлять різкий контраст із переважно злиденними поселеннями поза ним. Найбільша аграрна зона Сіньцзяну також лежить на території Урумчі—Карамай, де бавовник і фрукти забезпечу­ють експортні надходження. Як видно з карти, коло оаз і зрошувального землеробства оточує Тарімський і Джунгарський басейни.

Пекін докладає величезних зусиль для інте­грації Сіньцзяну в китайську державу. Залізниця і шосейна дорога пов’язують Урумчі та Ланьчжоу через Хесійський коридор. На захід від Урумчі залізниця перетинає кордон із Казахстаном і вли­вається в лінію Оскемен—Алмати; ще одна заліз­ниця, відкрита у 2000 р., з’єднує столицю з Каші (Кашгаром) на віддаленому південному заході (рис. 10-16). Але великі простори у Сіньцзяні все ше залишаються недоступними, хоча нещодавно вдосконалене шосе робить велику петлю навколо Тарімського басейну.

Отож західне пограниччя Китаю є місцем як викликів, так і можливостей. Тут режим, який час від часу демонструє свою нетолерантність до «іно­земних» вірувань, змушений задовольняти біль­шість мусульманського населення, лідери якого часто закликають до розколу. Тут відмінність між відносно забезпеченими китайцями і біднішими меншинами велика та особливо чітка. Тут Китай також має невирішені проблеми кордонів із сусідами, в тому числі Таджикистаном та Індією. З іншого боку, енергетичні ресурси Сіньцзяну, його аграрний та промисловий потенціал і відносне по­ложення роблять цей район обіцяючою окраїною, символом для решти Центральної Азії, який китайська адміністрація тільки може витворити.