8.1. КОНФУЦІЙ, МЕН-ЦЗИ, СЮНЬ-ЦЗИ, ДУН-ЧЖУНШУ

Найпоширенішою релігійно-філософською школою сучасно­го Китаю є конфуціанство або жу-цзя. Середина першого тися­чоліття до РХ було епохою великих перемін у соціально-політич­ному житті Китаю.

• КОНФУЦІЙ

Найвідомішим мислителем школи жу, яку згодом почали іменувати його іменем, був (Кун-цзи) або (Кун-Фу- цзи), що означає «Учитель Кун». У латинізованому варіанті це ім'я трансформувалося в Конфуцій. Саме Конфуцій заклав осно­ви вчення, яке об'єднало жу в єдину школу. Він народився у 551 році до РХ в царстві Лу. Родина Конфуція була бідною, але знат­ного походження: його предки були князями в Сун та родича­ми династії Шан. Кун-цзи, коли досяг 50-річного віку, отримав високу посаду в царстві Лу, яку втратив внаслідок політичних смут.

Завдання, яке ставив перед собою Конфуцій, полягало у збере­женні традицій і ритуалів китайського народу. Правління Чжоу було епохою стабільності і порядку, при яких могли розвивати­ся всі сфери життя суспільства, а народ відчував себе в безпеці. Падіння династії та поділ імперії на безліч удільних князівств привели до постійних міжусобних війн, зубожіння народу та со­ціального хаосу. Можливо, саме з цих причин Конфуцій дивився на життя китайців епохи Чжоу як на ідеал. У період розвине­ної імперії встановилися складні суспільні відносити, порядки та ритуали. Конфуцій вважав, що саме ці ритуали є реалізацією Дао і їх збереження спроможне забезпечити процвітання Підне­бесної. Однак Конфуція важко назвати лишень жу, знавцем тра­дицій; він намагався їх переосмислити і знайти їм раціональне обґрунтування. На думку Конфуція, суспільний хаос та біди на­роду спричинені тим, що люди займають не притаманні їм ста­новища. Хаос в державі з’являється тоді, коли правителем стає людина, яка не є правителем за своєю сутністю, коли воїном є той, хто не надається бути воїном, коли лікарем є той, хто не має покликання лікувати, коли вчителем є той, хто не покликаний вчити. Найбільшою проблемою суспільства є невідповідність тих, хто виконує в ньому якусь функцію, їхнім внутрішнім задат­кам. Іншими словами: все у світі повинно відповідати Дао. Якщо Дао призначає людину до якоїсь місії, то ця людина може прине­сти користь і стати щасливою тільки тоді, коли виконує місію, накладену на неї Дао.

Саме з цих міркувань випливає основна теза вчення Конфу- ція - виправлення імен. Учитель вважав, що навести лад у Підне­бесній можна лише шляхом виправлення імен, тобто приведен- ня у відповідність зовнішніх статусів до внутрішніх задатків.

Ім'я людини, тобто те, чим її іменують, те, чим вона є для ін­ших, повинно відповідати її внутрішній сутності - дао. Поняття «дао» є загальним для всіх шкіл китайської філософії. Найбіль­ше воно розвинулося в конфуціанстві та даосизмі. Однак у цих школах це поняття отримало відмінні трактування. Для даосів Дао - це загальний космічний закон, встановлений Небом; Дао є тільки одне, і становить найзагальніший принцип буття. Для конфуціанців, дао має два значення: Дао - всезагальний мо­ральний закон, і дао - це космічний закон, але не загальний, а конкретний; дао є стільки, скільки й субстанцій. Зрештою, Дао даосів і дао конфуціанців - це один і той самий закон, встанов­лений Небом, але даоси наголошували на його всезагальності, а конфуціанці - на його партикулярності. Тому в європейській науці прийнято писати слово «Дао» з великої літери, коли про нього ведеться мова в даоському розумінні; і писати «дао» з ма­лої літери, коли про нього йдеться в конфуціанському варіанті. Виправляти імена, за Конфуцієм, - це приводити статуси людей у відповідність до їхнього особистого дао.

На кожному місці, в кожному статусі й у кожен час людина по­винна виконувати низку обов'язків. Ці обов'язки породжуються іменем людини: син зобов'язаний любити і шанувати батьків; батьки повинні заопікуватися дітьми; громадяни повинні кори­тися правителю; правитель повинен дбати про добро своїх гро­мадян тощо.

Конфуцію не вдалося реалізувати свої моральні принципи в управлінні державою. Тому він чудово розумів, що ідеал не мо­же бути повністю прикладним. Утім він продовжував закликати прагнути ідеалу. Розуміючи всю утопічність своїх прагнень, він працював над їх втіленням, і закликав інших так робити. Цю по­зицію він називав «дією без цілі». Вчитель вважав, що завданням людини є прагнути ідеалу, а чи вдасться цьому ідеалу реалізува­тися, - це залежить від волі Неба, а не прагнення людини. Якою б не була доля людських старань, людина повинна працювати над удосконаленням світу.

Отож, початком конфуціанства стали масштабні соціальні пертурбації в Китаї, внаслідок яких від придворної служби ви­вільнилося багато інтелектуалів (жу). Втративши можливість реалізовувати свої таланти при шляхетських дворах, вони поча­ли активну навчальну діяльність, відкриваючи по всьому Китаю свої школи, в яких навчали талановиту молодь і готували якісні чиновницькі кадри. Систематизатором цінностей жу став Кон- фуцій, від імені якого походить назва цієї релігійно-філософської школи. До основних конфуціанських цінностей належить збе­реження традицій і ритуалів, оскільки вони здатні забезпечити стабільність і процвітання державі та народу. Важливим для Кон- фуція було, щоби кожен займав те становище, яке відповідає йо­го обдаруванням, тому що тільки так можна забезпечити якісне функціонування всіх суспільних інститутів. Його теорія виправ­лення імен закликає узгодити таланти зі статусами. Кожен по­винен у своїй діяльності керуватися принципом справедливості (І) та гуманності (Жень), не очікуючи результату своїх старань, оскільки результат залежить не від людини, а від волі Неба (Мін).

• МЕН-ЦЗИ

Ідеї, закладені в китайську культуру Конфуцієм, продовжували розвивати його учні, які засновували власні філософсько-полі­тичні школи та, займаючи державні посади, намагалися впрова­дити конфуціанські принципи в життя. Послідовники Конфуція не тільки продовжували його вчення, а й виявилися достатньо творчими особистостями, щоби внести власний вклад у китай­ську культуру.

Як ілюстрацію до своєї тези про те, що всі люди добрі, Мен-цзи наводив приклад. Якщо люди побачать, що якась дитина впаде у колодязь, то всі, не задумуючись, кинуться її спасати. Така реак­ція виникає на рівні інстинктів і випливає з доброї природи лю­дини. Якщо ж людина почне думати над тим, чи варто спасати дитину, вона може прийти до висновку, що це - дитина ворога, і відмовити їй у допомозі. Це означає, що зло з’являється на рівні пошуку вигоди і користі, але не на рівні спонтанної дії. Внутріш­нє добро природи людини перебуває наче в потенційному ста­ні. Цю благородну потенцію необхідно актуалізувати. Єдиним шляхом її актуалізації є виховання. Саме тому Мен-цзи робив великий наголос на вихованні. В китайській культурі відвічно культивувалося розрізнення між да жень (велика людина) і сяо жень (мала людина). Великою є вихована людина. Мала, тоб­то невихована, людина неспроможна принести благо у світ. На думку мудреця, політичну владу повинні тримати у своїх руках аристократи духу, тобто люди, які актуалізували своє внутрішнє добро. Мен-цзи вважав, що ідеальним правителем буде той, ко­трий оточить себе мудрецями. Вони зможуть давати йому добрі поради, прислуховуючись до яких правитель добре керуватиме державою. До пріоритетних завдань держави належить дбати про виховання своїх громадян і підтримувати школи, в яких во­ни зможуть вчитися творити добро.

Мен-цзи критикував моїстів, які закликали до всезагальної любові, тобто стверджували, що кожна людина повинна любити всіх однаково. На думку Мен-цзи, такі заклики приводять до за­гального хаосу. Неможливо любити всіх однаково. Для людини природно любити батьків більше, ніж інших людей, своїх дітей більше, ніж чужих, рідних більше, ніж чужинців. Конфуціанці, як і моїсти, закликали до всіх ставитися однаково гуманно, але, на відміну від моїстів, стверджували, що любов повинна мати свою градацію. Якщо хтось любитиме всіх однаково, тоді він не змо­же особливо вшанувати своїх батьків на фоні інших, приділити своїм дітям належну любов тощо. В політичному плані закли­ки моїстів, на думку конфуціанців, є особливо небезпечними, оскільки вони загрожують зовнішній і внутрішній безпеці краї­ни. Свою батьківщину потрібно любити більше, ніж інші країни, щоби могти при необхідності стати на її захист, а інші шанува­ти, щоби не починати війну. Тільки тоді держава буде міцною, і матиме гарантію, що її громадяни зможуть її захистити, коли з'явиться зовнішня небезпека. В середині держави імператора потрібно любити більше, ніж усіх інших громадян. Тільки тоді влада імператора буде міцною, а держава стабільною і багатою. Якщо ж усіх любити однаково, то тоді зникне фундамент імпе­раторської влади, а держава втягнеться у внутрішні чвари, що призведе до зубожіння народу.

Для того, щоби розвинути свої добрі задатки, людина повинна перебувати у суспільстві. Людина, на думку Мен-цзи, є суспіль­ною істотою, і поза суспільством не зможе розвинути свій по­тенціал. Кожен у суспільстві має свої функції. Основну функцію у державі виконує імператор, але навіть якщо вона й найважли­віша, то це лише одна із функцій. Імператор повинен відповіда­ти своєму дао. Якщо ж він йому не відповідає, то він автоматич­но припиняє бути імператором. І народ має право його скину­ти. Мен-цзи розрізняв два види правителя: ван - благородний і мудрий імператор, який царює на основі небесного мандату, та бо - злий правитель, який царює на основі сили. Основним прин­ципом царювання імператора повинна бути гуманність, але йо­го любов також повинна бути диференційованою: він повинен любити свій народ більше, ніж народ іншої країни.

Мен-цзи розумів Небо не як всезагальний космічний прин­цип, а як моральний світ. Філософ вважав, що ціллю людського життя є досягнення хао жань чжи ці (велика мораль). Удоско­налюючись у моральному і духовному житті, людина проникає в сутність Неба. Пізнавати Небо неможливо тільки теоретично. Його можна пізнати, передовсім, шляхом проникнення у власну моральну сутність. Великої моральності людина повинна дося­гати, вивчаючи закон Неба та збираючи справедливість. Збиран­ня справедливості є типово конфуціанською ідеєю, відповідно до якої потрібно працювати з усіх сил задля осягнення резуль­тату, але не пришвидшувати результат штучно. Мен-цзи для унаочнення цього принципу розповідав легенду про чоловіка, який засадив свій город і дуже хотів, щоби врожай ріс швидше. Для цього він кожну рослину підтягнув догори. Звичайно, що всі рослини повисихали. Якщо б він обмежився лишень тим, що мав зробити і не пришвидшував результат, то рослини дали б добрий врожай.

• СЮНЬ-ЦЗИ

У менш оптимістичному дусі тлумачив вчення Конфуція ін­ший його послідовник Сюнь-цзи, який, згідно даних його біо­графа, помер на межі ІУ-ІІІ століть до РХ. Сюнь-цзи вважав, що люди за своєю природою - злі. Якщо для Мен-цзи доброта є при­родним атрибутом людини, то для Сюнь-цзи вона набута. Лю­ди стають добрими не тому, що така їхня природа, а тому, що їх добрими робить суспільство. Філософ писав: «Людська природа зла; її доброта здобувається через навчання», а також: «Приро­да людини - це природний необроблений матеріал; те, що здо­бувається - це гідність і вишуканість культури. Без природи не було б нічого, до чого можна додати набуте. Без набутого приро­да сама не змогла би стати прекрасною» (Сюнь-цзи: 23). Людина народжується із задатками зла, які виражаються, передовсім, у прагненні вигоди і чуттєвих насолод. Однак це не перешкоджає людині стати доброю і мудрою. Якщо вона працюватиме над собою, і зуміє увібрати в себе надбання культури, вона зможе стати кращою. Люди об’єднуються в суспільство не з благород­них мотивів, а задля виживання. Вони не можуть забезпечити собі всього, що їм потрібно для якісного життя, оскільки жод­на людина не може одночасно добре опанувати декілька про­фесій. Об’єднавшись у суспільство, люди можуть обмінюватися продуктами своєї праці, і так забезпечувати собі необхідне. Дру­гим мотивом об’єднання є необхідність боротися за виживання. Людина слабка, і якщо вона залишатиметься самотньою, сили природи її знищать. Об’єднавшись, люди стали сильними і спро­можними перемагати природу. Щоби суспільство було міцним і стабільним, необхідні певні правила поведінки. Саме так Сюнь- цзи оправдовував конфуціанську ідеалізацію ритуалів. Для нього ритуали - це правила поведінки у суспільстві, які забез­печують його стабільність. З цього приводу він писав: «Людина, з’явившись на світі, має бажання. Коли ці бажання не задоволе­ні, вона не може не прагнути їхнього задоволення. Коли пошук їхнього задоволення нічим не обмежений, будуть розбрати. Ко­ли є розбрати, буде безлад. Коли є безлад, все прийде до свого занепаду. Древні правителі ненавиділи безлад, тому й встанови­ли лі (правила поведінки) та і (справедливість), щоби покінчити зі смутами» (Сюнь-цзи: 19). Всі люди люблять і ненавидять одні і ті ж речі. Наприклад, кожна людина хоче жити і бути здоровою; воднораз усі люди бояться смерті та ненавидять хвороби. Те са­ме стосується й матеріальних благ. Якщо би не було ритуалу, то люди би боролися за ті блага, яких вони прагнуть. Отож, ритуа­ли рятують людство від взаємного знищення.

Мудрець твердив, що не тільки люди, а й тварини здатні пізна­вати і орієнтуватися у світі; проте тварини не зуміли збудувати державу і підкорити людей. Деякі тварини фізично значно силь­ніші від людини, втім вони їй служать, а не навпаки. Опанування над природою стало можливим, оскільки лише людина вияви­лася спроможною збудувати суспільство. Людина зуміла ство­рити суспільство, тому що вміє розподілити права і обов’язки. А це вона може, бо володіє справедливістю. Людина не може жити без суспільства, а в суспільстві без справедливості запанувала б анархія. В суспільстві кожен повинен займати своє місце, тобто отримати статус, відповідний до його задатків. Ці ідеї Сюнь-цзи близькі до вчення Конфуція про виправлення імен. Щоби сус­пільство ґрунтувалося на справедливості, необхідно усіх його членів привчати до обрядів. Виключно в обрядах громадянин може навчитися віддавати належну пошану вищим від себе і з повагою ставитися до нижчих. Пара «і-лі» стала ключовим по­няттям учення Сянь-цзи. Якщо «і-лі» панує в суспільстві, то в ньому присутнє благо: кожен отримує все необхідне для свого існування, займає статус і посаду, відповідні своїм задаткам, та може реалізувати свої таланти. Все це породжує мир, спокій і злагоду в суспільстві. Однак, для того, щоби суспільне благо ста­ло можливим, людей необхідно навчити обрядів. У цьому і по­лягає основне завдання держави, оскільки обряди є основою її безпеки. Сюнь-цзи вважав, що строге дотримання обрядів здат­не убезпечити народ від війн, конфліктів та суперечок. Якщо ко­жен поставиться до іншого відповідно до обрядових приписів, тоді спілкування між людьми буде ввічливим, а постава шано­бливою, що неодмінно застереже від виплесків агресії або не­вдоволень, а також ніхто не претендуватиме на чужий статус чи майно. Не тільки народ, а й уряд повинен строго дотримуватися обрядів. Лише той буде добрим правителем, хто отримав добру освіту і виховав у собі адекватне ставлення до інших.

• ДУН-ЧЖУНШУ

Не менш оригінальним був іще один представник конфуціан- ської філософії - Дун-Чжуншу, який жив у ІІ столітті до РХ. До особливості його філософії належить синтез конфуціанської фі­лософії та доробку школи інь-янь. Космічні сили інь та янь були для Дун-Чжуншу характеристиками Неба. Якщо людина є змен­шеною копією Неба, то в ній також повинні діяти дві сили, схожі на інь та янь. Силами, які визначають людину, Дун-Чжуншу на­зивав сін (людська природа) та цін (емоції, почуття, пристрас­ті). Все духовне життя людини є боротьбою доброго зерна сін та злого зерна цін. На цій основі Дун-Чжуншу вник у дискусію між Мен-цзи, який вважав, що людська природа добра, і Сюнь-цзи, який стверджував, що людська природа зла. Дун-Чжуншу обрав посередню позицію: людська природа ані добра, ані зла, але во­на містить у собі як зерна добра, так і зерна зла. Яке з цих зерен розвинеться - залежить від обставин, у яких формуватиметься особистість. Якщо в теоретичному аспекті цього питання ідеї Дун-Чжуншу перебували посередині між Мен-цзи і Сюнь-цзи, то у практичному аспекті він був ближчим до Сюнь-цзи. Для того, щоби людина стала доброю потрібна культура і вихован­ня. В людині є добро, але це не означає, що людина добра. Щоби вона стала доброю, потрібно актуалізувати те добро, яке в ній. Так само, в яйці є зародок курки, але яйце - не курка. Щоби яйце стало куркою, його потрібно висиджувати, вигрівати і плекати. Без тепла квочки яйце не стане куркою, а без виховання в рам­ках культури, людина не стане доброю. Такі самі процеси, як і в людині, відбуваються й у соціумі. В суспільстві, оскільки воно складається з людей, також присутні зародки добра і зла. Щоби суспільство було добрим, його потрібно виховувати і привива- ти йому культуру міжлюдських відносин. Оскільки не всі люди самостійно усвідомлюють потребу самовиховання, то потрібна інституція, яка би займалась вихованням народу. Такою інсти­туцією є державна влада на чолі з імператором. Отже, державна влада необхідна для того, аби робити людей добрими.

Цей мудрець дещо відійшов від основних ідей Конфуція і Сюнь-цзи. Для останніх усі люди рівні, і всіх зобов’язують одна­кові правила моралі. Дун-Чжуншу, натомість, вважав, що люди різняться за статусами і це розрізнення відображається в їхній моралі. Чиновники, позаяк вони займають привілейоване ста­новище у суспільстві, повинні дотримуватися більш строгого морального кодексу, оскільки вони дають приклад іншим. Най­краще навчання - це власний приклад, і через те, що чиновники повинні виховувати народ, вони повинні це робити, передовсім, власним прикладом. Для більшості китайців голосом Неба є го­лос народу. Дун-Чжуншу дещо змінив це переконання: він твер­див, що голосом Неба є історія. Добрим можна вважати лише той вчинок, який основується на прецеденті з минулого. Мудрець намагався оцінити дії влади, порівнюючи їх із діями імператорів минулого. Дун-Чжуншу ввійшов в історію китайської думки як мудрець, який освятив минуле, зробив його взірцем для насліду­вання. До сьогодні китайці славляться своїм шанобливим став­ленням до минулого, що виразилося в їхньому мистецтві та літе­ратурі, суспільному і особистому житті тощо. Мен-цзи, Сюнь-цзи і Дун-Чжуншу підняли конфуціанство на новий рівень. Цьому сприяли жваві дискусії з іншими школами, які процвітали у той час, особливо з моїстами і легістами. З одного боку, у творах кон- фуціанських мудреців багато критики в адресу конкурентних шкіл, а з іншого - вони вправно послуговувалися тими здобут­ками опонентів, які видавалися їм цікавими та корисними.

У творах послідовників Конфуція зустрічаються певні ідейні розходження. Мен-цзи і Сюнь-цзи тлумачили і продовжували ідеї Конфуція, однак робили це по-різному. Відмінності в трак­туванні конфуціанської доктрини дали початок двом віянням у конфуціанстві: одне з них започатковане Мен-цзи і його назива­ють ідеалістичним, інше - започатковане Сюнь-цзи і його нази­вають реалістичним. Ду-Чжуншу, хоч і намагався знайти золоту середину між ними, на етапі практичного втілення своїх ідей був схильним до методів Сюнь-цзи.