Релігія в історії Китаю

Війни китайських держав УІ-ІІІ ст. до н.е. завершилися утворенням централізованої імперії династії Цінь (221-207 р. до н.е.). Потім існувала династія Хань (206 р. до н.е. - 220 р.

Перехід Китаю від рабовласництва до феодальних поряд­ків різними авторами датується часом від V ст. до н.е. до V ст. н.е. Мабуть, найбільш вірогідним є віднесення цього процесу до часу падіння династії Хань. Після більше трьохсот років виснажливих воєн установлюється царювання династії Суй (581-618), потім Тан (618-907). Сун (960-1279). У XIII­XIV ст. панували монгольська династія Юань. Китайська ди­настія Мінь царювала з 1368 до 1644 р. З 1644 до 1912 р. царю­вала маньчжурська династія Цін. За ці часи Китай пройшов історію переходу від рабовласницької держави до феодальної і потрапив під іноземне панування як колоніальна держава. З 1912 р. розпочалися революційні перетворення, які охопи­ли майже все століття. Весь час до 1912 р. конфуціанство було офіційною ідеологією всіх імператорських династій, але не втрачали свого впливу даосизм та буддизм.

У цілому релігійний процес у Китаї був консервативним. Він поступово став на курс зростання тенденції до релігійного синкретизму. Але процес релігійної творчості не припинявся. Він і не міг припинитися, оскільки релігія - живий організм у суспільстві. Суспільний розвиток неминуче веде до релігієт- ворення. Причому висхідною базою завжди є релігійні досяг­нення народу. Так було і в Китаї. Це виявилося у виникненні другорядних релігійних сект.

Уже з ІІ ст. н.е. в середньовічному Китаї виникають сек­тантські рухи. Такі секти даосистського напряму, як створена Чжан-Цзюе організація Тайпіндао (“Шлях великої рівності”), що були детонатором повстання “Жовтих пов'язок” у 134 р., Чженідао (“Шлях істиного Єдиного”), Удоумідао (“Шлях п'я­ти доу риса”) та ін. Вони зберегли свій вплив до середини ХХ ст., а на Тайвані - й до нашого часу.

У 402 р. Гуей Юань створив релігійне Братство Ляньше (“Товариство Лотоса”), яке піддавало народному трактуван­ню буддійське вчення, демократизувало його. У кінці XV ст. відзначилася секта Лоцзяо (“Вчення Ло”) створена освіченим мирянином Ло Ціном (1443-1527), що вимагала від віруючих релігійного вдосконалення, виходячи з того, що рай, Небо та інше трансцендентне містяться в свідомості самої людини.

Пізніше, в XVI ст., впливовим був виступ філософа, дер­жавного діяча Ван Янміна (1472-1529), який теж акцентував на можливості досягнення мудрості окремою особою шляхом власних інтелектуальних зусиль, а також вважав, що свою долю людина повинна створювати сама, а не тільки Небо. На основі вчення Ван Янміна утворилось чимало різних шкіл релігійно- філософського плану.

Створення в Китаї централізованої імперії, яку очолюва­ли кілька імператорських династій, наклало відбиток на про­цес історичної еволюції в країні, еволюції, яка розтягнулася на період від ІІІ ст. до н.е. до ХХ ст. н.е. Повільна економічна і політична еволюція час від часу переривалася гострими соціа­льними кризами, народними революційними рухами, динас- тійними потрясіннями. У цей же час проходила еволюція ку­льтури і досягнення цивілізаційної зрілості.

За свою трьохтисячолітню історію Китай зробив вагомий внесок у науку і техніку, пізнання людини і суспільства. Деякі видатні винаходи та відкриття в Китаї зроблені на декілька століть раніше, ніж у Європі. Велике піднесення переживали в свій час література і мистецтво, філософія, логіка і психологія. Але релігійний розвиток у Китаї не пішов по традиційному для світової спільноти шляху, шляху створення монотеїстич­ної релігії. Він пішов по шляху релігійного синкретизму, три­валому мирному співжиттю трьох основних релігій: конфуці­анства, даосизму і буддизму з набранням етичних відтінків і досягнення віроповчальних та культових компромісів

Релігійний синкретизм неминуче прийшов і в китайське релігійне життя. Конфуціанство, даосизм і буддизм не могли не впливати один на одного.

Але все ж при всьому цьому провідне становище в китай­ському релігійному житі посідало конфуціанство.

Конфуціанський культ предків був доповнений буддій­ським і даосистським вченням про рай та пекло. Буддизм і да­осизм знайшли точки зіткнення у визнанні цінностей аскети­зму, пустельництва та монастирського життя.

З кожного культу китаєць брав собі те, що відповідало його ідеологічним запитам, його релігійним потребам.

Відбулось поступове взаємопроникнення пантеонів трьох релігій. Одні й тісамі божества були об'єктом їхнього поклоніння, або відбувався процес ідентифікації різноймен­них богів зі схожими функціями. Спільним для всіх трьох ре­лігій було поважання імператорського культу.

Так поступово утвердилась релігія, яка об'єднала три ре­лігійні вчення - сань-цзяо.

Імператорська влада, зі свого боку, надавала підтримку цим релігіям, накладала свій відбиток на релігійні культи.

Формалізовані відносини між владою і підданими вияв­лялися у відносинах віруючого і бога, до якого він звертався.

Приносячи жертву, віруючий подавав богові листа, в яко­му повідомляв, що він йому підносить (фактично і символіч­но, наприклад, клаптик паперу замість злитків срібла, про які він писав у листі), і що він просить чи просто вимагає від ньо­го. Цей лист спалювався разом із жертвою і, таким чином, до­ходив до божества. При похованні в труну покійника вклада­ли опис предметів, які мали супроводити його на тому світі. Культовий обряд набирав, таким чином, звичну для віруючо­го офіційну форму.

Взагалі в розвитку релігійних культів у країні явно відчу­валася тенденція до символізму, і держава цьому сприяла.

Втручалася державна влада в культові справи і безпосе­редньо. Так, опозиційні до офіційних релігій культи оголошу­валися непристойними - інь си, вони підлягали виправленню чи навіть забороні. Поступово було усунено криваві жертво­приношення, екстатичні з ухилом до підсиленої сексуальності обряди зносин віруючих з божествами.

В імператорському Китаї склалася практика впроваджен­ня офіційних культів з урахуванням вчень трьох основних релігій. Ці культи йшли шляхом раціонального підправлення традиційних культів з наголосом на обслуговуванні нагаль­них політичних потреб. Цінська, а за нею певний час і Ушан- ська династії встановила особливе поклоніння і жертвопри­ношення п'яти божествам ді, наповнюючи містичним змістом розуміння цих ді як п'яти царів стародавності, п'яти кольорів, чотирьох сторін світу та їх центру, п'яти фаз світового кругоо­бігу. Ханьський імператор-диктатор Уді встановив поклонін­ня божеству землі Хоуту, яке здійснювалося на п'яти вівтарях на острові серед озера, що символізувало центр всесвітньої (за китайським розумінням) Піднебесної імперії.

Особливої пишноти і складності набирали імператорські культи, які мали характер вшанування не тільки родинних предків, а й предків політичних. Офіційна ідеологія тут втру­чалася в релігію. Релігія відверто використовувалася для ви­правдання і обґрунтування певних політичних претензій. Збоку релігійних діячів та ідеологів не було ніякого запере­чення, а навпаки, сам зміст моральної позиції усіх трьох осно­вних релігій зумовлював активну підтримку духовенством цих вимог імперської влади до релігії.

Сучасний Китай є багатонаціональною країною, в ній про­живає 56 етнічних груп, з яких власне китайці становлять пе­реважну більшість (близько 93% населення). Звідси і надзви­чайна релігійна строкатість. Більшість ханьців сповідують да­осизм (сюди офіційна китайська ідеологія включає і конфуці­анство), народності хуей, уйгури, казахи, киргизи, татари уз­беки, таджики, дунсяни, салари і баоань - іслам; тибетці, мон­голи, тай і юнгури - ламаїзм і буддизм; мяо і яо - християнст­во, орочі, евенки і даури - шаманство.

Складні політичні обставини розвитку демократичного Китаю постійно змінюють умови релігійного життя. Під час “культурної революції” (1965-1969) посилилися релігійні го­ніння, особливо на буддизм. Тоді було ліквідовано всі буд­дійські організації, монастирі, сплюндровано зруйновані мо­настирі, знищувалися унікальні скульптури і дорогоцінні ма­нускрипти, старовинні і сучасні книги, ченці піддавалися “пе­ревихованню працею” буддійських діячів.

Запитання і завдання для закріплення знань

1. У чому полягають особливості релігійних систем Ста­родавнього Китаю?

2. Як здійснювалась регламентація поведінки в Стародав­ньому Китаї?

3. У чому полягав, за Конфуцієм, ідеал досконалої люди­ни і як він вплинув на формування китайського суспільства?

4. Як ви гадаєте, чим є дао в китайській культурі - образом чи поняттям? Відповідь обґрунтуйте.

5. Наведіть приклади, які свідчили б про вплив китайсь­ких релігійних систем на західно-європейську культуру ХУІІІ-ХХ ст.

6. Які віросповідальні, моральні принципи конфуціанст­ва забезпечили йому пріоритетність серед інших релігій, спо­відуваних населенням Китаю?

Теми для рефератів

1. Конфуціанство в системі стародавньокитайського сві­тогляду.

2. Дао і даосизм в Китаї (філософсько-релігійний аналіз).

3. Вплив релігійних систем Китаю на західноєвропейську культуру.

4. Роль конфуціанства в розвитку китайського народу.

5. Особливості філософського даосизму.

Література

Васильев Л.С. История Востока. В 2-х т. - М., 1998.

Васильев Л.С. История религий Востока. - М., 1988.

Великие мыслители Востока. Выдающиеся мыслители, философские и религиозные произведения Китая, Индии, Японии, Кореи, исламского мира / Под ред. Я.П. Мак-Грила. - М., 1998.

Дао и даосизм в Китае. - М., 1992.

Дао де цзын. Книга пути и добродетели. Учение Лао-Цзы. - К., 1992.

Иллюстрирования история религии: В 2-х т. - М., 1996.

Конфуцианство в Китае. Проблема теории и практики. - М., 1982.

Конфуций. Изречения. - М., 1994.

Конфуций. Я верю в древность. - М., 1995.

Лао-Цзы. Дао дэ цзин: Книга о пути к силе. - Красноярск, 1998.

Лобода Е.Б. Даосизм: история возникновения и развития. - М., 1993.

Религии Древнего Востока. - М., 1995.