ВИЗНАЧЕННЯ ГЕОГРАФІЧНОГО СВІТУ

Австралійський світ географічно унікальний. Це єдиний географічний світ, який цілком лежить у Південній півкулі. Він також єдиний, що не має сухопутного виходу до будь-якого із сусідніх світів, адже його зусібіч оточують моря й океани.

У складі ABCTpa_jTiHCbKoro світу дві країни: Австралія, шо відіграє головну роль у будь-якому

Головні

географічні особливості Австралійського світу

1. Австралія і Нова Зеландія утворюють гео­графічний світ завдяки їхнім розмірам, від­носному розташуванню, домінуючому куль­турному ландшафтові.

2. Незважаючи на те, що Австралія та Нова Зеландія належать до одного географічного світу, вони відрізняються фізіогеографічно. Внутрішні райони Австралії — це обширні сухі рівнини; рельєф Нової Зеландії — гористий.

5. Як про Австралію, так і про Нову Зеландію кажуть, що вони розвиваються периферійно: Австралія через посушливість, а Нова Зе­ландія через особливості топографії.

4. Населення Австралії та Нової Зеландії не тіль­ки проживає у периферійних районах, а й значною мірою скупчене у міських центрах.

5. Географія людини в Австралійському світі постійно змінюється. В Австралії це пов'яза­не з активністю аборигенів та азійською імміграцією, о в Новій Зеландії — відповідно з активністю маорі й тихоокеанськими іммігрантами.

6. В економічній географії Австралії то Нової Зеландії чільне місце займає експорт про­дукції тваринництва (в Австралії також пше­ниці та продукції видобувної промисловості).

7. Австралія та Нова Зеландія інтегровані в економічну систему країн Тихоокеанського басейну головно в ролі постачальників си­ровини.

плані, і Нова Зеландія, яка порівняно зі своєю сусідкою фізіогеографічно розмаїтіша. Між ними лежить Тасманове море. На захід простягається Індійський океан, на схід — Тихий, а на південь — холодний Південний (див. вставку «Чи існує Південний океан?»).

Тут. в Австралійському світі, перетинається чимало морських шляхів. Розташоване неподалік густонаселеної Азії, його англо-європейське ко­ріння зазнає інших культурних впливів. Поліне­зійські маорі Нової Зеландії, як і общини абори­генів Австралії, вимагають покращання умов жит­тя. Ринки Тихоокеанської окраїни поглинають ве­личезні обсяги сировини. Туристи з Японії та інших країн Азії заповнюють готелі та курорти. Тропічний Золотий Берег Квінсленда нагадує Го­нолулу. Ше якихось IOO років тому неможливо бу­ло навіть уявити багатокультурне життя, яке нині панує на вулицях Сіднею та Мельбурна. Всі ці зміни стали приводом для політичних дебатів. Чільне місце займають питання від імміграційних квот до прав аборигенів на землі. У цьому прояв­ляються основні соціальні проблеми: місто і пери­ферія Австралії, північ і південь Нової Зеландії. Корінне населення тут — аборигени та маорі, європейці прийшли лише згодом. А сьогодні у двері Австралії настійливо стукає Азія.

ТЕРИТОРІЯ ТА ДОВКІЛЛЯ

Фізіографічні контрасти між обширною цілісною територією Австралії та видовженою розділеною на частини Новою Зеландією пояснюються їхнім розташуванням на тектонічних плитах Землі (див. рис. 1-4). В Австралії залягають геологічно най­старші породи нашої планети. Вона розташована у центрі однойменної Австралійської плити. Молод­ша та менш стабільна Нова Зеландія знаходиться у місці зіткнення Австралійської та Тихоокеанської плит. В Австралії рідко трапляються землетруси, а вивержень вулканів немає взагалі. У Новій Зе­ландії добре знають і те. і те. Відмінності у розта­шуванні простежуються і у відмінностях рельєфу (рис. 12-1). Найвище місце Австралії — це Вели­кий Вододільний хребет — гори, що простягають­ся вздовж східного узбережжя від півострова Кейп-Йорк до південної частини штату Вікторія з продовженням на острові Тасманія.

На захід від Великого Вододільного хребта Австралія загалом характеризується рівнинним рельєфом, окрім деяких місцин, як-от хребет Мак­доннелл поблизу центру; переважають височини та низовини (рис. 12-2). Головний фізіографічний регіон — Великий Артезіанський Басейн — є єди­ним джерелом підземних водних ресурсів; без ньо­го вся територія перетворилася б на пустелю. На півдні рельєф перетятий головною водною систе­мою континенту — річками Муррей і Дарлінг. На рисунку 12-2 зображена територія, позначена як Щит. Тут залягають найстарші породи Австралії та значна частина корисних копалин.

Із рисунка 1-8 видно, як на клімат Австралії впливають широтне розташування і внутрішня відокремленість. У цьому плані Австралія набагато розмаїтіша від Нової Зеландії, її клімат змінюється від тропічного на крайній півночі, де розкинулися тропічні ліси, до середземноморського подекуди на півдні. У внутрішніх частинах континенту пере­важають пустелі та степи. Саме степи стали пасо­виськами для десятків мільйонів голів домашньої худоби. Вологий помірний клімат на території Австралії спостерігається лише на сході, де розта­шоване економічне ядро країни. Нова ж Зеландія цілком перебуває під впливом Південного й Тихо­го океанів, тож клімат тут вологіший, помірний на півночі і холодніший на півдні.

Чи існує Південний океан?

Проведемо цікавий географічний експеримент: спробуємо знайти Південний океан на будь-якій широковживаній карті світу — широковживаній тут у нас, у Північній півкулі. Навряд чи нам це вдасть­ся, навіть якщо візьмемо карти чи глобуси, видані провідними картографічними організаціями.

Тепер заглянемо в атласи й карти, видані у країнах Південної півкулі, наприклад у Новій Зе­ландії чи Австралії.

Як сталося, що головне питання, яке стосується Південного океану, полягає в існуванні самого 2 океану? Найочевиднішою відповіддю є те, що він, на відміну від інших океанів планети, чітко не відок­ремлений континентальним узбережжям. Він, зви­чайно, межує з Антарктидою на півдні, але на рельєфній карті не видно його північних країв. Тож картографи просто розширюють межі Атлантично­го, Тихого та Індійського океанів аж до берегів Ан­тарктиди, не зважаючи но існування океану, який за розмірами дорівнює Індійському.

Для географів це слушна нагода час від часу кардинально переглянути земну кулю. Зрештою, ус­талені орієнтири досить довільні. Сучасна карто­графія народилася у Північній півкулі, і картографи поставили «свою» півкулю зверху, а «не свою» — знизу. Тепер це стало нормою, хоча у книгарнях Південної півкулі можна побачити жартівливі карти, на яких Австралія та Аргентина розташовані звер­ху, а Європа з Канадою — внизу. Але й у цьому є рація. Обернене бачення земної кулі розкриває безмежжя океану, який омиває Антарктиду. Півден­ний океан, може, й далеко, але він існує реально.

Де ж пролягають північні межі Південного океа­ну? Цей океан відокремлений не суходолом, а морським переходом, який називається суб- З тропічною конвергенцією Тут холодні дуже щільні води Південного океану зустрічаються з теп­лими водами Атлантичного, Тихого та Індійського океанів. Ця лінія досить чітко простежується за змінами температур води, її хімічного складу, рівня солоності, видів морської фауни. З висоти пташино­го польоту можна спостерігати, як змінюється колір води: з боку Антарктиди він темно-сірий, а з півночі — зеленувато-блакитний.

Лінія субтропічної конвергенції хоч і змінюється сезонно, але не відходить від 40° південної широти. Приблизно того ж рівня доходять північні межі ан­тарктичних айсбергів. Отож Південний океан — це обширна маса води, яка рухається за годиннико­вою стрілкою (з заходу на схід) навколо Антаркти­ди. Саме тому його ще називають Течією Захід- 4 них Вітрів

Біогеографія

Однією з характерних ознак Австралійського світу є його жива природа. Австралія — країна кенгуру і коала, вомбатів, опоссу.мів і качконосів. Ці та чис­ленні інші сумчасті (тварини, які народжують по­томство на ранньому етапі утробного розвитку і тоді виношують його у черевній сумці) вижили ли­ше завдяки тому, що Австралія відокремилася від Гондвани на початковому етапі розпаду (див. рис. 8-3). У решті частин світу розвиненіші ссавці витіснили сумчастих, а ця земля відійшла від Ан­тарктиди та Індії ше перед тим, і сьогодні тут найбільше представників сумчастих.

Рослинному світові Австралії теж притаманне розмаїття, зокрема цей регіон є батьківщиною сотень видів евкаліптів. Велика кількість них рос­лин є символом австралійської флори. Деякі з них у процесі адаптації до високих температур і низь­кої вологості виробили незвичайні властивості.

Вивчення фауни і флори у територіальному вимірі поєднує дослідницькі сфери біології та гео- 5 графі) і витворює науку біогеографію. Для біогео- графів Австралія є чудовою лабораторією. У Вступі ми зауважували, шо декотрі кліматичні зони світу отримали свої назви за характерною для них рос­линністю: тропічна савана, степ, тундра. Клімат, грунти, рослинний і тваринний світ із часом при­стосовуються один до одного і досягають певного рівня стабільності, створюючи таким чином еко­систему, найпомітнішим елементом якої, проте, є саме рослинність.

Біогеографів особливо цікавлять поширення різних видів рослин і тварин, взаємовідносини між ними і природним довкіллям (географічна наука про життя рослин називається фітогеографією, про життя тварин — зоогеографією). У 1876 р.

Доцільність лінії Воллеса незабаром поставили під сумнів інші дослідники, знайшовши види, які Воллес не описав, і побувавши на островах, на яких Воллес не буй. Незаперечним виглядав той факт, шо австралійський зоогеографічний світ закінчувався десь у межах Індонезійського архіпе­лагу'. але залишалося питання — де саме? Західна Індонезія була природним середовищем несумчас- тих тварин (тигрів, носорогів, слонів, а також при­матів), тоді як Нова Гвінея безсумнівно була ареа­лом поширення сумчастих. Скільки ж островів підкорили розвиненіші ссавці, поширюючись на схід до Нової Гвінеї? Дані, зібрані зоогеографом Максом Вебером, дали йому змогу' провести свою межу —.іінію Вебера — значно ближче до Нової Гвінеї (рис. 12-3).

Зоогеографів і фітогеографів хвилюють не тіль­ки такі масштабні питання. Значна увага при­діляється взаємозв'язкам між окремими видами і довкіллям, яке вони зазвичай займають і яке є їхньою невіддільною частиною. Такі середовища змінюються. Деякі зміни можуть стати фатальними

7 для тварин чи рослин. Поява в Австралії абориген­ного населення (близько 60—50 тис. років тому) майже не вплинула на її тодішню фауну. Проте вона зазнала руйнівної дії пізніше — внаслідок європейської колонізації та завезення домашньої худоби, шо призвело до вимирання багатьох місцевих видів. Зберегти решту природної флори і фауни — чи то у Східній Африці, чи то в Західній Австралії — можна з допомогою знань, які дає біогеографія.