<<
>>

10.5. ІСЛАМ СЬОГОДНІ. ПАНІСЛАМІЗМ

Сьогодні іслам є другою, після християнства, релігією світу за кількістю віруючих. Її сповідують близько 1,5 млрд. людей. Іслам є державною релігією у 28 країнах світу. Більшість мусульман (85%) є сунітами, а решту становлять шиїти й ібадити.

Серед усіх релігій світу іслам відзначається найбільшим приростом кількості віруючих. Основним чинником, який сприяє такому швидкому розростанню ісламу, є демографічна ситуація в іслам­ському світі. Мусульмани зуміли зберегти традиційні сімейні цінності, і саме вони стали визначальними для розвитку мусуль­манської цивілізації. Не піддавшись збоченням секулярного сві­ту та різним типам соціальної шизофренії, на кшталт фемінізму, легалізації абортів, одностатевих партнерств тощо, мусульмани зуміли забезпечити майбутнє своїй релігії та цивілізації. Кіль­кість розлучень у мусульманському світі мінімальна, вбивства ненароджених дітей заборонені, сімейне щастя сприймається як вища цінність, аніж кар'єрний зріст чи громадська активність. В результаті, в мусульманських країнах спостерігається приріст населення. А строгі релігійні традиції, які передаються від бать­ків дітям шляхом виховання, забезпечують стабільний розви­ток ісламу на майбутнє. Традиції роблять мусульман культурно сильнішими за представників західного світу. Страшенна демо­графічна криза, спричинена спотвореними уявленнями про сво­боду, призводить до вимирання Заходу і вивільнення територій для ісламу, що розвивається.

Сучасний іслам інтенсивно розвивається. Упродовж Нового часу деякі мусульманські країни стали колоніями європейських метрополій. У ХХ столітті вони отримали незалежність, яка су­проводжувалась спробами самоідентифікації. Перед мусульма­нами постала колосальна проблема: яким повинен бути іслам­ський світ, і яким має бути ставлення мусульман до цінностей західної цивілізації? Мусульмани розуміли, що, з одного боку, во­ни отримують від Заходу колосальні технічні ресурси.

Зрештою, економіка найбагатших мусульманських країн ґрунтується на експорті нафти, яка має цінність тільки як пальне для автомо­білів, придуманих західною культурою. Мусульмани використо­вують чи не всі здобутки Заходу, і обійтись без них більше не можуть. З іншого боку, західні цінності вихолощують мусуль­манську культуру, вибивають основи її усталених інститутів. Все це вимагало від мусульман дати оцінку своїй ситуації та ви­робити ставлення до Заходу. Результатом осмислення культур­них трансформацій стало формування двох діаметрально про­тилежних позицій: модернізму і фундаменталізму. Модерністи вважали, що західні цінності корисні для мусульманського світу, і повинні отримати в ньому гідне місце. Модерністські переко­нання частини мусульманського світу уможливили християн­сько-мусульманський діалог та дозволили західній культурі по­ділитися з мусульманами своїми кращими здобутками.

• ІСЛАМСЬКИЙ ФУНДАМЕНТАЛІЗМ

Іншим поглядом на західну культуру серед мусульман став фундаменталізм. Прихильники цього напряму вважали за необ­хідне, щоби мусульмани закрилися у своєму світі та не допус­тили до нього західні цінності. Основними рисами ісламського фундаменталізму стали заклик до повернення до основ ісламу, відродження строгого дотримання обрядів і звичаїв, підпоряд­кування всіх сфер життя шаріату, встановлення теократії тощо. Допоки дискусія між модернізмом та фундаменталізмом триває на рівні громадського обговорення, фундаменталізм є допусти­мим, і навіть корисним для формування ідеологічної рівноваги. Однак, ісламський фундаменталізм часто переходить до методів жорсткого терору. Сьогодні у світі існує низка організацій, які засобами терору намагаються завдати шкоди Заходу, модерніст­ським рухам в самому ісламі, та зберегти мусульманську іден­тичність недопустимими методами з точки зору міжнародного права і загальнолюдських цінностей.

> До таких організацій належить сунітське терористичне угру- пування «Абу Саяф», створене на Філіппінах у 1991 році, яке несе відповідальність за низку терактів, убивств та викра­день.

> В Єгипті з кінця 1970-х років до 2001 року діяла терористична організація «Аль Джигад» або «Єгипетський ісламський джи- гад», керівником якого був Могаммед Аблоссалям Фарадж, а духовним натхненником - шейх Омар Абдель Рахман. Органі­зація розділилась на «Новий джигад» на чолі з Аббудом аль- Зумаром і «Авангард реконкісти» за чолі з Айманом аз-Завахірі. У 2001 році «Авангард реконкісти» об’єднався з «Аль-Каїдою».

> Терористичною організацією №1 у світі вважається «Аль- Каїда», створена у 1988 році, лідером якої був Усама бен Ла­ден (1957-2011). На совісті представників цієї організації чис­ленні теракти, серед яких вибухи у США 11 вересня 2001 року. Після вбивства бен Ладена лідером організації став Айман аз- Завахірі, який мав досвід керування «Аль Джигадом».

> «Озброєна ісламська група» прагне встановити теократію в Алжирі та знищити світську владу. На її совісті серія терактів у Франції 1995 року.

> В 1987 році була створена терористична організація «Палес­тинський ісламський джигат», яка ставить перед собою зав­дання, шляхом масового терору, добитися виходу Палестини зі складу Держави Ізраїль.

> В цьому ж, 1987, році була створена організація «ХАМАС» або «Ісламський рух спротиву», яка урядами багатьох країн ви­знана терористичним угрупуванням, і яка також веде бороть­бу проти Держави Ізраїль.

> В Лівані в 1982 році була створена організація «Хезболла» на чолі з Гасаном Насраллою, яка поставила перед собою ціль створення ісламської теократії, основаної на принципах ліде­ра ісламської революції в Ірані аятолли Рухолли Хомейні.

> У 2006 році була створена терористична організація «Іслам­ська держава Іраку і Леванту» (ІДІЛ), яка проголосила завдан­ня відновлення Халіфату. Угрупування веде активні військові дії в Сирії та Іраку, а також має свої представництва в Лівані, Афганістані, Алжирі, Пакистані, Лівії, Єгипті, Ємені, Нігерії та інших країнах. У 2014 році організація проголосила створен­ня незалежної Ісламської держави, на чолі якої стоїть халіф Абу Бакр аль-Багдаді.

Халіфат не визнаний жодною країною світу. Проте представники організації ведуть активну бороть­бу за утвердження держави.

> У 1994 році виникла організація «Талібан», яку ООН оголосила терористичним угрупуванням. «Талібан» веде терористичну діяльність із ціллю знищення всього, що, на думку представ­ників організації, може зашкодити консервативним мусуль­манських цінностям.

Окрім перелічених, існує й низка інших ісламістських теро­ристичних організацій. Незважаючи на негативність явища іс­ламізму, його необхідно сприймати як крайню і неприродну форму політичного ісламу. Будь-які спроби ототожнити іслам з ісламістським фундаменталізмом є неправомірними.

• ПАНІСЛАМІЗМ

Ще одним із віянь в ісламі, яке має надзвичайно важливе гео- політичне значення, є панісламізм. Відколи Праведний Халіфат припинив своє існування, відтоді мусульмани мріють про від­родження єдиної теократичної держави, під політичною вла­дою якої могли би об’єднатися всі мусульмани. У ХХ-ХХІ століт­тях ці прагнення отримали нове звучання. Рух за відновлення Халіфату та об’єднання мусульман усього світу отримав назву «панісламізм» та мав найрізноманітніші прояви в новітній му­сульманській історії. Пропагандисти панісламізму апелюють до прикладу Пророка Мугаммеда та Праведних Халіфів, яким вда­лося об'єднати весь мусульманський світ під єдиною владою. В той час, коли мусульмани були єдиними та керувалися духов­ною владою, вони були сильними, проповідь Корану проника­ла щоразу у нові країни, а кордони Халіфату невпинно розши­рювалися. Як тільки мусульмани поділилися на різні конфесії і мазгаби, а Халіфат розділився, розвиток мусульманського світу припинився, а мусульманські країни в Новому часі перетвори­лися на колонії європейських володарів. У ході боротьби за свою незалежність, мусульмани почали усвідомлювати важливість об'єднавчого чинника. Прагнення звільнитися та відновити сво­єю могутність породило заклик до єдності.

Вперше ідеї панісламізму прозвучали з вуст Саїда Джамаля аль-Діна аль-Афґгані (1838/1839-1897), який виступив в ролі ідеолога політичного ісламу.

Аль-Афґгані виступав із закли­ками до політичного об'єднання мусульман під владою єдино­го халіфа. Народившись в Індії, він упродовж свого життя не­одноразово міняв місце проживання, оскільки в різних країнах потрапляв під політичні переслідування колоніальної влади. Після діяльності Аль-Афґгані, ідеї панісламізму поширилися по всьому ісламському світі. В період між двома Світовими війна­ми ідея панісламізму зазвучала з новою силою. Її озвучив імам Єрусалиму Мугаммед Амін аль-Гусейні (бл.1895-1974), який ак­тивно підтримував Адольфа Гітлера, намагаючись із його допо­могою звільнити Близький Схід від британського панування. Поразка Гітлера поклала край надіям імама аль-Гусейні. Пере­ломним моментом в історії панісламізму була Шестиденна вій­на 5-10 червня 1967 року. Ця війна розгорілася між Ізраїлем з одного боку та Єгиптом, Сирією, Йорданією, Іраком і Алжиром з другого боку. За шість днів невеликий Ізраїль розгромив со­юз великих мусульманських країн. Мусульмани не могли пояс­нити, як таке могло статися. Ісламські богослови пояснювали це тим, що цією поразкою Аллаг покарав мусульман за втрату побожності. В цьому контексті секуляризація та вестернізація у мусульманському суспільстві почали осуджуватись як відхід від ісламу. В різних мусульманських країнах відбулися спроби ски­нути секуляризовану владу та встановити теократію. Яскравим прикладом успішного перевороту стала Ісламська революція в Ірані 1979 року, внаслідок якої в цій країні була повалена монар­хія та встановлена теократична республіка.

• ПАНАРАБІЗМ

Паралельно з панісламізмом, розвивався й рух панарабізму - прагнення арабів об’єднатися в єдину країну. Прикладом таких спроб був Єгипет. У 1922 році Британія дарувала незалежність Єгипту. Це призвело до утворення Королівства Єгипет, яке включало в себе сучасні Єгипет і Судан. У 1953 році Королівство Єгипет втратило монархію, а від Єгипту відділився Судан. Рес­публіка Єгипет проіснувала з 1953 року до 1958 року. У 1958 ро­ці Єгипет об’єднався зі Сирією, утворивши Об’єднану Арабську Республіку.

А через два тижні після утворення ОАР вона ввійшла до державного утворення Об’єднані Арабські Держави - союз ОАР та Єменського Мутаваккілійського Королівства. ОАД про­існували до 1961 року. У 1961 році Сирія вийшла з ОАР, але ця назва збереглася за Єгиптом до 1971 року. Спроби об’єднати Єгипет, Сирію та Ірак були невдалими. У 1972 році була утворе­на Федерація Арабських Республік, яка об’єднала Єгипет, Сирію і Лівію. ФАР проіснувала у 1972-1977 роках. Окрім ОАР, плодом об’єднавчих прагнень стало утворення Об’єднаних Арабських Еміратів, до складу яких увійшли сім невеликих держав: Абу- Дабі, Аджман, Дубай, Рас-ель-Гайма (приєднався у 1972 році), Умм-ель-Кайвайн, Фуджейра і Шарджа. До вступу у склад ОАЕ го­тувались також Катар і Бахрейн, які однак утворили незалежні держави. Кожен емірат ОАЕ є монархією і очолюється окремим еміром. На чолі ОАЕ стоїть Президент, яким завжди є емір най­більшого з еміратів - Абу-Дабі. Місто Абу-Дабі, яке є столицею емірату Абу-Дабі, є також столицею ОАЕ, хоч найбільшим містом ОАЕ є Дубай.

Отже, іслам є другою за кількістю віруючих релігією світу, уступаючи першість тільки християнству. Значний демогра­фічний приріст у мусульманських країнах забезпечує ісламу стабільний розвиток, а збереження релігійних і культурних традицій дає мусульманам певність у стабільному майбутньо­му. Отримання більшістю мусульманських країн незалежності від європейських колонізаторів змусило мусульман визначити своє ставлення до культури Заходу. В ході дискусії сформува­лися два ключові напрями: модерністи, які позитивно сприй­мають проникнення елементів західної культури в ісламський світ, та фундаменталісти, які намагаються відмежувати умму від усіх зовнішніх впливів. Крайнім виразом фундаменталізму є іс­ламський тероризм. Ностальгія за часами Пророка Мугаммеда і Праведних Халіфів обумовила прагнення відродити Ісламський Халіфат, який би об'єднав усіх мусульман під єдиною теократі­єю. Це явище отримало назву панісламізм. Паралельно до паніс­ламізму виник рух панарабізму, тобто намагання об'єднати всі арабські країни в межах єдиного політичного утворення.

<< | >>
Источник: Шепетяк Олег Михайлович. Історія релігій. Том другий. - Жовква: Місіонер,2019. - 608 с.. 2019

Еще по теме 10.5. ІСЛАМ СЬОГОДНІ. ПАНІСЛАМІЗМ:

  1. ТИХООКЕАНСЬКА ОКРАЇНА КИТАЮ СЬОГОДНІ
  2. Виникнення і поширення ісламу
  3. Віровчення ісламу
  4. 10.4. ІСЛАМ В УКРАЇНІ ТА НА СУСІДНІХ ТЕРИТОРІЯХ
  5. Есхатологія ісламу
  6. 4.2. ІНДУЇЗМ ТА ІСЛАМ. ДИНАСТІЯ МОГОЛІВ
  7. Іслам про неминучість
  8. Соціально-історичні передумови поширення ісламу в Україні
  9. Соціальна етика ісламу
  10. Сучасний релігійний стан ісламу в незалежній Україні
  11. Розділ ХІХ. ІСЛАМ