ВИЗНАЧЕННЯ ГЕОГРАФІЧНОГО СВІТ

Поміж Америкою на сході та західною Тихо­океанською окраїною на заході лежить Тихий океан — більший від усієї поверхні суходолу ра­зом узятої.

Тихоокеанський географічний світ (суша і во­да) займає майже всю півкулю, яку зазвичай нази­вають Морською (рис. 13-1). Ця півкуля межує з Російським та Північноамериканським світами на крайній півночі та з Південним океаном на півдні. Незважаючи на переважання води, цей дифе­ренційований, культурно складний світ має свої регіональні особливості. Одні лиш назви — Гавай- ські острови, Таїті, Тонга, Самоа — звучать як казкові.

У термінах сучасної культурної та політичної географії Індонезія та Філіппіни не є частиною Тихоокеанського світу, хоча політична система Індонезії досягає його; те саме з Австралією та Новою Зеландією. Перед європейською коло­нізацією Австралія могла належати до нього через своїх аборигенів, а Нова Зеландія — внаслідок полінезійської спорідненості свого населення маорі. Але європеїзація цих країн поглинула тем­ношкірих австралійців та маорі новозеландців, і регіональна географія Австралії та Нової Зеландії сьогодні, без сумніву, не тихоокеанська. З іншого боку, у Новій Гвінеї чисельно та культурно пере­важають тихоокеанські народності.

Політико-географічно Тихоокеанський світ поділений на прямокутні одиниці, шо позначені морськими кордонами груп островів (рис. 13-1). Тихоокеанські острови колонізували французи, британці та американці; тубільне полінезійське королівство на Гаванських островах було анексо­ване США і тепер є п’ятдесятим штатом.

Головні географічні особливості Тихоокеанського світу

1. Загальна площа Тихоокеанського світу найбільша з усіх географічних світів. Однак площа її суші, як і кількість населення, найменші.

2. Острів Нова Гвінея (7,2 млн населення) містить понад 80 % людності Тихоокеанського світу.

J. На Тихоокеанський світ впливає морське законодавство OOH щодо прав держав на економічні активи у своїх прилеглих водах.

4. Дуже подрібнений Тихоокеанський світ складається з трьох регіонів: Меланезії (включно з Новою Гвінеєю), Мікронезії та Полінезії.

5. Меланезія формує зв'язок між папуаською та меланезійською культурами у Тихому океані.

6. Культури Тихоокеанського світу можно поділити но культури островів вулканічного походження та культури островів рифового походження.

7. У Мікронезії вплив США був особливо сильним і нині продовжує впливати на місцеві спільноти.

8. У Полінезії локальна культура майже повсюдно спотворена зовнішніми впливами. На Гаваях, як і в Новій Зе­ландії, місцева культура майже повністю зникає внаслідок вестернізації.

9. Тубільно полінезійська культура продовжує демонструвати значну однорідність по всьому регіону, а також величезний розмах, незважаючи на розосередженість.

Інші групи островів стали незалежними держа­вами. Найбільші з них Фіджі, колишня британська колонія, Соломонові Острови (також колишні британські) і Вануату (до 1980 р.

ТИХООКЕАНСЬКИЙ СВІТ І ЙОГО МОРСЬКА ГЕОГРАФІЯ

Певні площі суші можна не відносити до Тихооке­анського світу (ми згадували Філіппіни та Нову Зеландію), але Тихий океан простягається від бе­регів Північної та Південної Америки до матери­кових Східної та Південно-Східної Азії, а також від Берінгового моря до Південного океану. Ue означає, що кілька морів, включно з Японським, Східнокитайським і Південнокитайським, є части­нами Тихого океану. Як ми побачимо далі, цей зв’язок дуже важливий. Тихоокеанські прибережні країни — великі та малі, материкові та острівні — конкурують за юрисдикцію над водами, які їх пов’язують.

Тому Тихоокеанський світ і його океан є іде­альною цариною для досліджень морської гео- 1 графії. Ця сфера об’єднує різні підходи до вивчен­ня океанів і морів: деякі морські географи спеціалізуються на біогеографії коралових рифів, інші на геоморфології берегів, а ще інші — на русі течій та дрейфів. Особливо цікава ділянка морсь­кої географії має справу з визначенням та делімітацією політичних кордонів на морі. Тут гео­графія пов’язується з політичними науками та морським законодавством.

Приморські (прибережні) держави не закінчу­ються там, де показано на карті. Вони століттями пред’являли різні форми юрисдикції на прибе­режні води, перекриваючи затоки і морські рукави чи наказуючи іноземному риболовецькому флотові триматися подалі від їхніх рибних полів.

Колоніальним меркантилістським державам було вигідно утримувати територіальні води вузь­кими, а відкриті води широкими. У XVIl- XVIll ст. територіальні води мали ширину 3—4 або максимум 6 морських миль, і колоніальні держави вимагали такої самої ширини для територіальних

вод своїх колоній (1 морська миля = 1,15 звичай­ної милі [1,85 км]). У XX ст. ці обмеження ослаб­ли. Держави, то володіли близькими рибними полями і традиційно експлуатували їх з допомогою власного флоту’, прагнули утримувати якомога далі іноземні траулери. Держави з мілководними 4 континентальними шельфами (морським продов­женням прибережних низовин) бажали контролю­вати ресурси морської поверхні та її дна, які става­ли доступнішими завдяки вдосконаленню техно­логії. Проте між державами не було згоди щодо методів, якими мають визначатися морські кордо­ни незалежно від їхньої ширини. Перші спроби Ліги Націй у 1920-х роках розв’язати ці питання мали лише частковий успіх, переважно у технічній сфері делімітації кордонів.

У 1945 р. США допомогли прискорити те, що стало відоме як «боротьба за океани». Президент Гаррі Трумен оприлюднив Декларацію з пре­тензіями США на юрисдикцію і контроль над усіма ресурсами «у і на» континентальному шельфі на 100 сажнів (600 футів) углиб. У деяких місцях мілководний континентальний шельф США прос­тягається на понад 200 морських миль, і Ва­шингтон не бажав, щоб інші країни робили свої нафтові свердловини за трьома милями його тери­торіальних вод.

Деякі оглядачі передбачили вплив Декларації Трумена не лише на води США, а й на будь-які інші, в тому числі Тихого океану. І справді, у 1952 р. група південноамериканських країн вида­ли так звану Декларацію Сантьяго з вимогою виключних прав на рибальство на відстані 200 морських миль від їхніх берегів. Разом із тим у часи «холодної війни» Радянський Союз змушував своїх союзників вимагати 12-мильних територіаль­них вод.

Тоді втрутилася ООН, і розпочалася низка зустрічей ЮНКДОС (Конференції OOH із морсь­кого законодавства). На цих зустрічах порушува­лися питання від закриття заток до ширини і делімітації територіальних вод, а після тривалих переговорів було досягнуто Конвенції, яка назавж­ди змінила політичну й економічну географію оке­анів. Серед її головних положень був дозвіл на 12-мильні територіальні води для всіх країн і на заснування 200-мильних виключних економічних 5 зон (ВЕЗ), у яких прибережна держава мала б усі економічні права. Ресурси у ній зоні (риба, нафта, мінерали) належать також прибережній державі, яка може їх експлуатувати, здавати в оренду, про­давати або ділитися ними.

Ці положення справили далекосяжний вплив на світову морську ситуацію (рис. 13-2), зокрема в Тихому океані. На відміну від інших океанів Ти­хий має безліч малих островів, і, скажімо, мікро- держава, що складається з одного острівця, не­сподівано отримувала ВЕЗ площею 166 000 квад­ратних морських миль. Європейські колоніальні держави, які утримували тихоокеанські володіння (зокрема Франція), дуже розширили свою морську юрисдикцію. Малі низькоприбуткові архіпелаги тепер могли змагатися з великими риболовецьки­ми державами. Але через появу численних ВЕЗ площа відкритих вод світу суттєво зменшилася.

Протяжність територіальних вод до 12 морсь­ких миль і ВЕЗ до 188 миль від узбережжя створи­ла нові проблеми морських кордонів. Багато країн 6 світу розділяють води шириною менше 24 миль.

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Приїхавши пізно вночі, я ще не мав уявлення про поселення Паґо-Паґо. Але вранці, навіть ще перед тим як пробудився, я вже знав, яко тут провідна га­лузь: їдкий всепоглинаючий запах риби наповню­вав повітря. День висвітлив величезний завод із пе­реробки тунця якраз через затоку з риболовецьки­ми суднами, що безперервно снували туди-сюди. Американське Самоа володіє величезною тихооке­анською ВЕЗ — одним із найбагатших рибних полів у Тихому океані, і експорт рибних продуктів випереджає туризм як основне джерело зовнішніх надходжень.

РИСУНОК 13-2

тому було спеціально делімітовано так звані 7 медіанні лінії на однаковій відстані від протилеж­них берегів для встановлення їхніх територіальних вод. Чимало країн розділені відстанню меншою, ніж 400 морських миль, шо потребує подальшої делімітації морських кордонів для визначення їхніх ВЕЗ. У таких регіонах, як Північне море, Карібське море, а також Японське, Східноки- тайське і Південнокитайське моря, виник справж­ній лабіринт морських кордонів, і деякі з них є предметом суперечок. До того ж політичні зміни на суші спричинюють значні модифікації на морі. Скажімо, незалежність Східного Тімору і його но­вий медіанний кордон ВЕЗ через Тіморське море відчутно зменшили тут частку ресурсів Австралії.

Конвенція ЮНКЛОС також створила деяким країнам можливості для розширення їхніх сфер впливу. Ширші територіальні води і наявність ВЕЗ підняли ставки територій, оскільки претензії на острів тепер означають потенційний контроль над величезною морською територією. У розділах 10 і 11 ми розглядали багато суперечок щодо остро­вів материкової Східної Азії: між Японією та Ро­сією, Японією та Південною Кореєю, Японією та

Китаєм, Китаєм та В'єтнамом, Китаєм та Філіп­пінами. Володіння деякими островами тут непев­не, і малі цяточки суші стали великими ставками у боротьбі за океани. У випадку островів Спратлі (рис. 11-2), шість країн заявили претензії на во­лодіння ними, в тому числі Тайвань і Китай. Пре­тензії Китаю на ці досить віддалені від нього ост­рови у Південнокитайському морі непокоять інші держави, узбережжя яких розташовані ближче.

Рисунок 13-2 виявляє, шо означає ведення ВЕЗ для таких країн Тихого океану, як Тувалу, Кірібаті чи Фіджі. Прямокутні, геометрично окрес­лені території (див. рис. 13-1) тепер замінюються на майже круглі ВЕЗ, які оточують групи островів у широкому океанському просторі. Японія, Тай­вань та інші риболовецькі держави придбали права на вилов риби у ВЕЗ деяких островів, хоча трапля­ються й порушення прав ВЕЗ.

Процес делімітації кордонів триває. Особливо це стосується прибережних вод Східної та Південно- Східної Азії, оскільки зацікавлені держави беруть участь у дво- та багатосторонніх переговорах щодо цих проблем. Отож тихоокеанська (і світова) карта морських кордонів залишається на стадії розробки.