Дзен-буддизм

Як уже було сказано, буддизм прийшов у Японію з Китаю ще в VI ст. Але буддійський вплив з Китаю мав місце і в подаль­шому. І коли в період Суньської династії в X- XIII ст. в Китаї став інтенсивно розвиватися чань-буддизм, це відчулось і в Японії.

Чань-буддизм (у Японії він дістав назву дзен-буддизм) з’являється на арені японського релігійного життя в період Камкура, коли буддизм інтенсивно поширюється, глибоко проникає в японську культуру і починає визначати її специ­фіку. Безумовно, дзен не міг змагатися з пропагандою буддиз­му Нітіреном, який відразу здобув найпоширенішу підтрим­ку в низах. Дзен став надбанням серед самураїв, інтелігенції, міського населення. Відомі два його проповідники в Японії: Ейсай (1141-1215) і Доген (1200-І253). Ідейний зміст цих ні­бито різних за назвою течій абсолютно тотожний: заперечен­ня пізнання раціональним шляхом і передачі знання через сло­во, пошуки пізнання в містичному осяянні.

Але в японського дзену є істотна відмінність від китай­ського дзенства: він увів китайську теорію в практику японсь­кого життя відповідно до соціальної ситуації в країні і до наці­онального менталітету японської нації. У середньовічній Японії дзен став практичною ідеологією людей праці, він був методом діяльності (27, 11). Це забезпечило йому успішне при­стосування до буржуазного стилю життя в ХХ ст.

Спочатку дзен у Японії поширився у варіанті школи Рін- здай, потім - Сото, ще пізніше - Обану. Вони відрізнялися між собою і методикою досягнення просвітлення - саторі. Так, школа Сото акцентує увагу на суворих правилах поведінки. Під час вправ на досягнення саторі шлунок твій має бути ні порожнім, ні повним, регулюй години сну; щодня мийся, не думай ні про добре, ні про погане; не думай ні про минуле, ні про майбутнє, сьогодення - це твій всесвіт і т.п. Це психологі­чний тренінг і зосередження на одній думці: ти поза дійсністю, сам у собі, нічого, крім тебе, в світі немає, є тільки твої внут­рішні відчуття.

Школа Ріндзай головним методом досягнення саторі вва­жає вправи на коани, які мають примусити відійти від раціо­нального логічного мислення і покладатися лише на інтуїтив­ну реакцію. Інтелект тут зовсім не потрібний, істина має бути вгадана і при цьому незрозуміла іншим. Істина прийде згодом. Поза вченням дзен слова неспроможні передати істину, вона може бути лише відчутою.

Отже, дзенівське вчення про особливі шляхи проникнен­ня в суть світу у своїй основі орієнтується не на його реальне пізнання, а надають самому пізнавальному процесу містично­го характеру.

Існує ще один метод досягнення саторі - це наполеглива праця і споглядання природи. Погодимося, що і перше, й друге справді мають психотерапевтичне значення. Так що викорис­тання їх для досягнення саторі цілком виправдане. Лишається з'ясувати, наскільки ефективне саме саторі.

Поширення впливу дзену спричинило появу при бага­тьох синтоїстських храмах і монастирях спеціальних шкіл для вивчення методів досягнення саторі. Вони побудовані на принципах цілковитої ізоляції від світу, жорстокої дисцип­ліни, суворого режиму і аскетизму. Вони послугували зраз­ком для сучасних дзенівських шкіл, що виникли як наслідок моди на дзен в Європі і Америці. Громади дзен-буддизму є і в Україні.

Дзен сприяв поширенню монохромного живопису. Зо­браження, основу якого становлять почуття, емоції, барви, ста­ло символом чисто духовного сприйняття дійсності за допо­могою максимально абстрагованого малюнка, до того ж вико­наного в одному, здебільшого чорному кольорі. Головними сю­жетами такого живопису були релігійні. У XV ст. він відійшов від релігійної тематики.

Повертаючись до японського середньовічного дзену, за­значимо, що він, в умовах свавілля і насильства в політичному житті того часу, знайшов своє місце в духовному житті суспі­льства як виправдання цього свавілля і насильства. Дзен зро­бив свій внесок в ідеологію середньовічної Японії.

Посилення політичного значення дзену відкривало йому шлях впливу на мистецтво і літературу. Він сприяв вироблен­ню в живопису так званого філософського пейзажу: простий і лаконічний у синтезі гармонії та краси, він водночас був зде­більшого фантазією митця, абстрактною композицією реаль­них речей. Філософський дзенівський пейзаж виступає анти­тезою реалістичного мистецтва. Проявився вплив дзену і на літературу. Це знайшло вираз у появі жанру філософською та естетичного натяку в поезії. Вплинув дзен і на архітектуру, зокрема, паркову. У Японії з'явилися сади каміння, які спону­кали до мовчазного споглядання, що стимулює самопізнання. А архітектура чайних будиночків, поєднана з вишуканою це­ремонією японського чаювання, навіть стала важливим еле­ментом дзенівського впливу.

Слід сказати й про те, що виховна практика дзену була використана в системі підготовки самураїв середньовічного рицарства з його культом насильства і розбою. Дзен став релі­гійно-філософською засадою самурайського кодексу моралі бусідо - “шлях воїна”, який забезпечував спеціальну бойову підготовку відбірних феодальних військ, що відіграли значну роль у міжфеодальних війнах середньовіччя та у війнах насту­пних епох у Японії.

Ці та інші аспекти впливу дзену на культуру свідчать про великі потенціальні можливості релігії в становленні націона­льних аспектів цивілізації. Англійський дослідник буддизму в Японії Ч.Еліот школу Дзен назвав найбільш японською з усіх течій буддизму в Японії.