РЕГІОНИ АВСТРАЛІЙСЬКОГО СВІТУ

Австралія, головний елемент Австралійського світу, — це країна-континент, співмірна з тери­торією Китаю, Канади, США чи Бразілії. Проте Австралія значно менше поділена на регіони, ніж указані країни.

АВСТРАЛІЯ

1 січня 2001 р. Австралія відсвяткувала свій 100-літній ювілей як держава Австралійський Союз, усе ще визнаючи британського монарха главою держави. Своє друге століття країна розпочала, маючи в активі міцну економіку, стабільний політичний устрій, високий рівень життя біль­шості населення, а також блискучі перспективи на майбутнє. Австралія розташована на Тихооке­анській окраїні; тут широко розкинулися орні землі та обширні пасовища, протікають великі ріки і життєдайні підземні води, надра багаті на корисні копалини, а природа шедро дарує джерела енергії. 20-мільйонне населення країни в основному

НАЙБІЛЬШІ МІСТА

АВСТРАЛІЙСЬКОГО СВІТУ

має добру освіту.

Проте не всі австралійці можуть однаково на­солоджуватися благами щасливої долі. Під час святкувань про себе заявили ті, хто зазнає утисків. Корінне населення країни (аборигени) хоча й ста­новить невелику меншину чисельністю близько 300 000 осіб, є непропорційно погано забезпече­ним майже в усіх сферах. Це видно з меншої три­валості життя аборигенів і з вищого за середній рівня безробіття; мало хто з них має вишу освіту, але багато хто опиняється за гратами. Зараз нація розпочала кампанію боротьби з цим лихом, про­водячи демонстрації примирення і офіційно при- носячи вибачення аборигенам за заподіяну в ми­нулому шкоду, покращуючи їхнє соціальне забез­печення і приймаючи позитивні дія них рішення по земельних справах.

Коли Австралія постала як федеративна дер­жава, її BH П на одну особу був найвищим у світі. В результаті з країни ринув бурхливий потік екс­порту в Європу, а саме населення процвітало. Такі золоті часи навряд чи могли тривати вічно: з ча­сом частка Австралії у світовій торгівлі знизилася. Та все ж і сьогодні Австралія входить до числа 15 найрозвинутіших країн світу за обсягом ВНП, а більшість населення живе досить комфортно.

Проте не можна говорити, шо Австралію обійшли стороною усі спади у світовій економіці, частиною якої вона є, і шо за майбутнє не треба хвилюватися. У період 1980-х — початку 1990-х років, коли Тихоокеанська окраїна переживала значне зростання, дехто з місцевих гумористів на­зивав Австралію НЗК — Новою Занепадаючою Країною: продавцем сировини, необробленого ма­теріалу; постачальником домашньої худоби, м'яса, пшениці на мінливі світові ринки; суспільством, яке глибоко загрузло у боргах. Наприкінці 1990-х економіка Тихоокеанської окраїни зупинилася у розвитку, внаслідок чого поширилися невтішні прогнози шодо самої Австралії. Проте економіка країни виявила чудову здатність до пристосуван­ня. Шойно вичерпалися азійські ринки. їм на 662 РОЗДІЛ 12 І АВСТРАЛІЙСЬКИЙ СВІТ зміну прийшли західні, і економіка Австралії подолала кризу ефективніше, ніж передбачалося.

Дані статистики вказують на теперішній доб­робут Австралії. За показниками розвитку, про які йшлося в розділі 10, Австралія набагато випереди­ла всіх західних конкурентів у Тихоокеанській ок­раїні, крім Японії. На час святкування свого сторіччя як нація австралійці заробляли в серед­ньому істотно більше, ніж жителі Таїланду. Ма­лайзії чи Південної Кореї. За рівнем споживання енергії на особу, кількістю автомобілів і кілометра­жем доріг, а також за станом здоров'я й освіти на­селення Австралія мала всі показники розвинутої країни. Її міста, де проживає 85 % усієї людності, не оточені вбогими перенаселеними кварталами; серед жителів села теж немає бідних.

Відстані

Австралійці часто говорять про відстані. Один із провідних істориків, Джеффрі Блейні, назвав ти­ранією величезну віддаленість від інших країн і розрізнене життя всередині країни. Навіть сьо­годні Австралія лежить осторонь практично будь- якого місця на Землі. Рейс із Лос-Анджелеса до Сіднею пасажирським літаком триває 14 годин без посадок і, відповідно, дуже дорогий. Вантажні рейси привозять товари на ринки Європи за 10— 14 днів. У межах самої країни відстані вимірюють­ся в континентальних масштабах, і австралійці буквально платять за це високу ціну. Доки деякі нові приватні авіакомпанії розпочали «цінову війну», вони платили за внутрішні рейси більше, ніж пасажири будь-де у світі.

Але відстань також була союзником, дозволя­ючи австралійцям ігнорувати очевидне. Австра­лія — потомок Британії, аванпост Європи. Коли іммігранти приїжджали сюди з Британії чи Ірландії, перед ними відкривалися розмаїття при­родного довкілля, розкішні ландшафти, просторі рівнини і, здавалося, безмежні можливості. З роз­ширенням Японської імперії віддаленість Австра­лії врятувала її. Коли імміграція стала проблемою, зручна ізольованість цієї країни давала змогу про­водити політику сприяння білій расі. Офіційно її скасували лише у 1976 р. Внаслідок Індокитайсь­кої війни сотні тисяч «човнярів» покинули В'єтнам, але майже ніхто з них так і не дістався австралійських берегів.

Сьогодні Австралія швидко змінюється. Іммі­граційна політика звертає головну увагу на квалі­фікацію. вміння, фінансовий статус, вік, володін­ня англійською. Що стосується професійних нави­чок, то особливо бажані спеціалісти високих технологій, фінансисти, медичні працівники. Без- проблемно отримують дозвіл родичі тих, хто іммі­грував раніше, а також ті. хто просить політичного притулку. За останні роки загальну кількість іммігрантів було обмежено до 80 000 щорічно, але може виникнути необхідність підвищити цей рівень заради зростання населення країни. Згідно з останніми даними природне зростання населен­ня Австралії ледь перевищує нуль.

Зміни в імміграційній політиці Австралії вже значною мірою відбилися на культурному ланд­шафті. особливо в урбаністичних зонах. Суспіль­ство країни швидко стає багатокультурним. Для прикладу, кожний сьомий житель Сіднею родом з Азії, а до 2010 р. цей показник зросте до кожного п’ятого. У 1990-х роках, коли Японія була голов­ним торговим партнером Австралії, місцеві школи почали викладати японську десяткам тисяч дітей. Отож Австралійський світ перебуває у постійному розвитку.

Серцевина та периферія

Aβcτpa_jτia — це величезний материк, але її насе­лення здебільшого зосереджене у серцевині, яка лежить на сході та південному сході. Більша її час­тина виходить до Тихого океану, який тут назива­ють Тасмановим морем між Австралією та Новою Зеландією. На рисунку 12-4 видно, як ця серпо­подібна серцевина простягається з півночі від міста Брісбен аж до Аделаїди і охоплює найбільше місто Сідней, столицю Канберру і друте за величи­ною місто Мельбурн. Другий серцевинний ареал розвинувся на далекому південному заході з цент­ром у місті Перт. Між двома серцевинами лежить неосяжна периферія, яку австралійці називають Outback — Необжиті райони. 8

Щоб краще зрозуміти еволюцію геопросторо- вої організації, варто звернутися до кліматичної карти світу' (рис. 1-8). Природа влаштувала так, що найсприятливіші умови для життя в Австралії існують на територіях, які виходять до Тихого та Південного океанів, але ці території невеликі.

Австралійські аборигени з’явилися на конти­ненті ще 60—50 тис. років тому, перетнувши Бас­сову протоку від опанованої ними Тасманії. На той час, коли капітан Артур Філліп дістався гавані, тепер відомої як Сіднейська, щоб започаткувати сучасну Австралію (1788 р.). вони утворили зміша­ну місцеву культуру. Але європеїзація Австралії прирекла аборигенну спільноту на вимирання.

Першим постраждало населення прибережної зо­ни, яке опинилося на заваді розбудови британсь­ких виправних колоній та вільних міст. Відстань захищала аборигенів у внутрішніх північних райо­нах краше, ніж будь-де. На Тасманії корінних мешканців витіснили за кілька десятків років після того як вони прожили тут, мабуть, 45 000 років.

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Моїм нойяскровішим враженням від перших відвідин Аліс- СпрІнґсо були клаптикові виноградники і виноробні у цьому випаленому пустельному довкіллі, прилеглому до аеропор­ту. Тут я отримав справжній урок з економічної географії. Виноградарство у цьому районі стало можливим завдяки іригації від підземного водопостачання, а туристично галузь зробила його продукцію прибутковою. Але жодне з цього не є очевидним для даного пейзажу! Пасмо хребта Макдон­нелла нависає над містом під пекучим сонцем австралійсь­кої пустелі, Чим може похвалитися Аліс-Спрінґс, то це цент­ральним розташуванням — це найбільше поселення на ве­личезній території, яке австралійці часто називають «цент­ром».

Із часом головні узбережні поселення стали центрами семи різних територій, кожна з яких ма­ла своє запліччя. До 1861 р. було проведено делімітацію Австралії на частини з прямолінійни­ми межами, яка збереглася дотепер (рис. 12-4). Сідней став центром Нового Південного Уельсу; Мельбурн, суперник Сіднею, — Вікторії; Аделаїда стала ядром Південної Австралії; Перт — Західної Австралії. Брісбен — Квінсленду, а в Гобарті засідав уряд Тасманії. Найбільше скупчення або­ригенного населення, яке все ж вижило, було на так званій Північній Території з центром у Дарвіні. Незважаючи на культурну спільність, австралійські «штати» не погоджувалися з Лондо­ном шодо колоніальної політики, а також між со­бою з економічних і політичних питань. Творення австралійської нації наприкінці XlX ст. відбувало­ся повільно і з труднощами.

Федеративна держава

1 січня 1901 р., після багатьох років тривалих і важких переговорів. Австралія постала такою, якою ми знаємо її сьогодні: Австралійський Союз, шо складається з шести штатів і двох федеральних територій (табл. 12-1; рис. 12-4). Спеціальний ста­тус федеральної території було надано Північній території, шоб захистити права її аборигенного на­селення. Друга федеральна територія була відме­жована на півдні Нового Південного Уельсу для визначення нової федеральної столиці — Канбер­ри. 1 Сідней, і Мельбурн запекло боролися за цю честь, але кращим рішенням було визнано те, шо уряд має засідати в абсолютно новому та спеціаль­но визначеному місці. У 1927 р. завершилося спо­рудження урядових будинків, і адміністрація пе­реїхала до Канберри — міста, зведеного від нуля і призначеного служити нації, створеній із сукуп­ності неспокійних колоній.

Сьогодні Канберра, єдине велике місто Австралії, розташоване не на узбережжі, налічує 342 000 населення; це менше однієї десятої люд­ності Сіднею. Канберра не стала полюсом зрос­тання, але звеличилась як символ австралійського федералізму. Уніфікація Австралії стала можливою завдяки ідеї давніх греків і римлян, добре відомої американцям і канадцям, — ідеї об’єднання, тобто федерації. Протилежним є твердження, шо держа- 9 ви мають бути централізованими, або унітарними. Більшість європейських країн — унітарні держави. 10 в тому числі Сполучене королівство Великої Бри­танії та Північної Ірландії. Хоча більшість австралійців змалку всотали саме британську тра­дицію, вони перебороли її та створили Союз, який фактично став федерацією штатів з різними погля­дами, економікою і метою, до того ж віддалених один від одного великими відстанями. А втім екс­перимент удався.

Урбаністична культура

Протягом століття федеративного об’єднання австралійці розвинули урбаністичну культуру. Не­зважаючи на безкраї простори і романтичну далечінь, 85 % населення проживає у містах і містечках. На карті видно, що територіально- функціональна організація Австралії подібна до японської, — вздовж узбережжя розташовані ве­ликі міста, промислові комплекси, а також головні

По великих містах Австралійського світу

Сідней

Трохи більше двох століть тому Сідней був заснова­ний капітаном Артуром Філліпом як британський аванпост в одній із найгарніших природних гаваней. Вільне місто (та водночас виправна колонія) бороло­ся за виживання і переросло у найбільше місто Австралії. Сьогодні у Сіднеї проживає 3,7 млн осіб — майже п'ята частина людності країни. Своїм стрімким розвитком Сідней завдячує ранньому заснуванню, розташуванню у безпечній затоці, прилеглим родю­чим землям і багатим пасовищам. Пізніше, коли шо­сейні дороги та залізниці зробили Сідней осередком зростаючого серцевинного ареалу Австралії, про­мисловий розвиток і політична влада збільшили його вплив.

Зі своїм вигідним розташуванням, м'яким соняч­ним кліматом, численними пляжами та легким досту­пом до прохолодних Голубих гір — відрогів Великого Вододільного хребта — Сідней є одним із нойпри- датніших до життя міст світу. Чітко налагоджено ро­боту міського транспорту, в тому числі поромного сполучення від центрального ділового району до про­тилежної сторони бухти. Чудові споруди культурного призначення, серед яких виділяється знаменитий комплекс Оперного театру, численні громадські пар­ки то інші рекреаційні заклади приваблюють безліч відвідувачів Економіку міста підтримує процвітаючий туризм, значною мірою з Японії та інших азійських країн. Те, що у 2000 р. Сідней приймав у себе Олімпійські ігри, є ще одним свідченням зростання його значущості.

Сідней — місто багатокультурне. Квартали, де проживає корінне населення, і так малі, але їх до то­го ж переповнюють значні потоки азійських іммі­грантів. Приміська зона Сіднею Кабраматта є яскра­вим підтвердженням: більше половини 80 000 її жи­

телів були народжені за її межами, головно у В'єтнамі. Все ще наявні високий рівень безробіття, проблема наркотиків, злочинність та груповий банди­тизм. Однак, незважаючи на відхилення в поведінці деяких представників меншин, десятки тисяч азійських іммігрантів знаходять собі роботу. Сьогодні життя цієї динамічної спільноти, безперечно, покращується.

Усе це вказує на те, що Сідней «досягнув свого повноліття». Кінець австралійської ізоляції відкрив двері країни для Азії, і знову ж таки провідну роль у цьому відіграватиме цей провідний метрополіє.

Таблиця 12-1

ШТАТИ І ТЕРИТОРІЇ ФЕДЕРАТИВНОЇ АВСТРАЛІЇ, 2002 р.

666 РОЗДІЛ 12 І АВСТРАЛІЙСЬКИЙ СВІТ сільськогосподарські території. В Японії так скла­лося через гірський рельєф країни, а в Австралії — через посушливість внутрішніх районів. Проте на цьому подібність закінчується. Територія Австралії у 20 разів перевищує Японію, а населення остан­ньої майже всемеро більше за австралійське. Пор­тові міста Японії виросли на імпорті сировини та експорті готових товарів. Через австралійські міста корисні копалини і сільськогосподарські продукти з необжитих районів транспортуються на іноземні ринки, а з-за кордону ввозяться промислові това­ри. Відстані в Австралії значно більші, а міжтери- торіальні контакти, зрозуміло, слабші. У порів­няно малій щільно організованій Японії можна подорожувати з одного кінця країни в інший автомагістралями, тунелями й мостами з високою швидкістю і зручністю. В Австралії сухопутна по­дорож із Сіднею до Перта або з Дарвіна до Адела­їди забирає багато часу і дуже повільна; тут нішо не зрівняється з японськими швидкісними поїздами.

Австралія — обширна та молода країна зі своєрідною культурою, за якої міський та сільсь­кий ландшафти практично не змінюються на те­риторії усього континенту. Сідней, який часто на­зивають австралійським Нью-Йорком, розташова­ний у мальовничій гавані. Гамірний висотний бізнесовий район міста здіймається над портом, який кипить від поромів і вантажних кораблів. Сідней — це величезний метрополіє, який по­стійно розбудовується, з численними центрами в кожному з його передмість. Тут змішалися стрім­кість сучасності та британська стриманість. Мель­бурн пишається своєю архітектурою та культурою. Брісбен, столицю Квінсленду, розташовану на так званому Золотому Березі, до якого прилягає Вели­кий Бар’єрний риф. називають австралійським Маямі. Проте, на відміну від Маямі, жителі Брісбена можуть рятуватися від літньої спеки у ближніх горах. Перт є одним із найбільш ізольова­них міст світу. Він віддалений від свого найближ­чого рівноцінного сусіда — Аделаїди — двома тре­тинами континенту, а від Південної Азії та Афри­ки — тисячами миль океану.

І все ж названі міста, як і Аделаїда — столиця Південної Австралії, Гобарт — Тасманії і, трохи меншою мірою, Дарвін — столиця Північної тери­торії — виявляють австралійський характер, який неможливо сплутати з жодним іншим. Життя тут упорядковане та неквапне. Вулиці чисті, дуже ма­ло нетрів та глухих закутків. Незвичними є тяжкі злочини американського рівня (хоч їхня кількість, на жаль, зростає). Рівень транспортних послуг, за­гальної освіти й медичного обслуговування дуже високий. Просторі парки, вихід до води та вдос­таль сонця роблять австралійське міське життя прийнятнішим, ніж майже будь-де у світі. Дехто подейкує, що така облаштованість переконала австралійців у тому', що тяжко працювати зовсім не обов’язково. Проте робота, скажімо, бізнес- центрів у великих містах спростовує таке твер­дження. У культурно-географічному' плані країна розвинулася як європейський аванпост, відокрем­лене життя якого спливає у добробуті та безпеці. Тепер Австралія має перетворитися на головну ланку' австрало-азійського ланцюга, на тихооке­анського партнера у трансформованій регіональ­ній економічній географії.

Економічна географія

Хоч би як там було, але із самого початку товари, імпортовані з Британії (а пізніше зі США), були дорогими — головно через вартість транспорту­вання. Ue заохотило австралійських підприємців закладати власні заводи, тобто розвивати галузі, які фахівці з економічної географії називають імпортозамінювальними. 11

Коли ціни на іноземні товари знижуються внаслідок покращання ефективності транспорту­вання, місцеві підприємства прагнуть захисту від колоніальних урядів. Отож вводяться високі тари­фи на імпорт товарів. У результаті товари місцево­го виробництва можна й надалі виготовляти з не­виправданими витратами, оскільки їхній ринок був захищений. Але якщо Японія не могла собі нього дозволити, то як тоді могла Австралія? Відповідь можна побачити на рисунку 12-5. Ще перед утворенням федерації у 1901 р. всі майбутні штати могли експортувати пінні корисні копали­ни, продаж яких підтримував неефективні та не­конкурентоспроможні місцеві галузі. Вівчарство також було прибутковою справою. Отже, шахтарі та фермери платили за імпортовані товари і за то­вари. виготовлені в містах. Не дивно, що міста зростали: тут були гарантовані робочі місця на за­водах. у державних підприємствах сфери послуг і зростаючих урядових структурах. Коли ми згадува­ли. шо австралійці раніше мали найвищий показ­ник BHП у світі, то він досягався у шахтах і на фермах, а не в містах.

Але добрі часи мають свій початок і свій кінець. Ціни на продукти сільського господарства коливалися, конкуренція на міжнародному ринку посилювалася. Вартість видобування, транспорту­вання та морських перевезень корисних копалин також зростала. Австралійці люблять їздити авто­мобілями (в Австралії на одну особу припадає більше миль доріг, ніж у США), тож необхідно бу­ло імпортувати багато нафтопродуктів. Водночас захищені урядом галузі промисловості ще більше посилили свої позиції з допомогою профспілок.

РИСУНОК 12-5

Тому не дивно, що спад економіки супроводжу­вався зростанням національного боргу, інфляції та безробіття. У 1999 р. лише 22 % вартості австралійського експорту становили товари на- укомістких галузей, які принесли шалений успіх східноазійським економічним «тиграм». Така циф­ра порівняно з 1985 р. зросла більш як удвічі, про­те це було ше далеко до того рівня, який країна мала досягнути.

Сільськогосподарський надлишок

Австралія, проте, має такі матеріальні засоби, про які інші країни Тихоокеанського басейну можуть тільки мріяти. У сільському господарстві чільне місце займає розведення овець, але саме техно­логія холодильної справи змогла приблизите австралійських виробників яловичини до світового ринку. Вовна, м'ясо та пшениця здавна становили

668 РОЗДІЛ 12 І АВСТРАЛІЙСЬКИЙ СВІТ три найбільші статті прибутків країни. Рисунок 12-5 показує неосяжні пасовиша на сході, півночі та заході Австралії, на яких випасаються великі отари. Зона впрошування товарного зерна має форму гігантського півмісяця, шо простягається з північного сходу Нового Південного Уельсу через Вікторію до Південної Австралії, а відтак покриває велику частину запліччя міста Перт. Візьміть до уваги масштаб цієї карти: Австралія лише трохи менша від 48 суміжних штатів США! Вирощування товарного зерна в Австралії — це великіїіі бізнес. Як підказує кліматична карта, цукрова тростина росте вздовж більшості теплих вологих прибереж­них зон Квінсленду, а середземноморські культури (в тому числі виноград для австралійських вин) зо­середжені у віддалених від прибережної зони райо­нах Аделаїди та Перта. Змішане садівництво роз­винене в басейні системи річки Муррей. Як і в усьому світі, молочне господарство тяжіє до вели­ких міських зон. Завдяки розмаїттю свого навко­лишнього середовиша Австралія збирає врожаї найрізноманітніших видів сільськогосподарських культур.

Мінеральні ресурси

Із рисунка 12-5 видно, що в Австралії залягають численні корисні копалини. Великі поклади золо­та, які почали розробляти ше від 1851 р. у Вікторії та Новому Південному Уельсі, стали причиною десятирічної золотої лихоманки і розпочали нову економічну еру. До середини 1850-х років Австра­лія видобувала 40 % золота світу. Подальші пошу­ки золота привели до відкриття покладів інших природних ресурсів. Ше й сьогодні відкриваються нові родовища; знайдено навіть нафту й природ­ний газ як на суші, так і на шельфі (див. позначки на рис. 12-5 у Бассовій протоці між Тасманією та материком, а також за межами північно-західного берега Західної Австралії). Вугілля видобувають у багатьох місцях, особливо на сході біля Сіднею та Брісбена, а також у Західній Австралії та навіть у Тасманії. Перед падінням цін на вугілля воно було цінною статтею експорту. Слід зазначити великі поклали корисних рудних і нерудних копалин — від комплексів Брокен-Гілл та Маунт-Айза до ве­личезних покладів нікелю у Калтурлі й Камбалді, міді у Тасманії, вольфраму та бокситів у Північно­му Квінсленді. а також азбесту в Західній Авст­ралії. Одного погляду на карту достатньо, щоб по­бачити, скільки тут залізної руди (червоні цятки). У торгівлі цією сировиною, як і багатьма іншими видами, впродовж останніх років найбільшим клієнтом Австралії була Японія. Наприкінці 1990-х років вона закуповувала більше третини всього австралійського експорту мінералів.

Промислові обмеження

Як згадувалося раніше, австралійське виробництво залишається орієнтованим на внутрішній ринок. Важко собі уявити, як австралійські автомобілі, електрообладнання або фотоапарати борються з тихоокеанськими «тиграми» за місце на ринку — принаймні поки шо. Австралійська промисловість диверсифікована і охоплює виготовлення техніки та обладнання зі сталі місцевого виробництва, а також текстильних виробів, хімікатів, паперу та багатьох інших товарів. Ці галузі зосереджені нав­коло найбільших міських зон. Внутрішній австра­лійський ринок невеликий, але. незважаючи на падіння реальних прибутків, відносно багатий. Це приваблює іноземних виробників, тож австралій­ські крамниці переповнені дорогими товарами з Японії, Південної Кореї, Тайваню та Гонконгу. 1 справді, незважаючи на тривалу протекціоністську практику. Австралія все ще не продукує багатьох товарів, які могла б виробляти самостійно. Назагал деякі ознаки економіки Австралії радше вказують на її належність до країн, що розвиваються, ніж до розвинутих.

Майбутнє Австралії

В Австралії — країні, яка ще недавно (1988 р.) відсвяткувала ювілей свого першого європейсько­го поселення, сходить зоря нової епохи. Євро­пейському аванпостові на Тихому океані виповни­лося два століття. Ате нині, коли Австралія розпо­чала своє третє століття, її європейські зв'язки слабшають, а азійські сильнішають.

Іззовні здавалося б. що Австралія та її північні сусіди в Тихоокеанському басейні географічно до­повнюють одне одного: Японії та економічним «тиграм» потрібен той надлишок харчових про­дуктів, металів та мінеральних копалин, які вироб­ляє Австралія, а їй у свою чергу потрібні дешеві азійські товари. Проте не все так просто. Як Австралія, так і азійські країни утримують бар'єри проти імпорту. До того ж азійські виробники біль­ше зацікавлені у потенціалі великих ринків (таких як Індонезія), а інвесторам цих країн подобаються невисокі зарплати Східної та Південно-Східної Азії. У будь-якому випадку Австралії буде важко відкрити свою економіку та знизити захисні тари­фи без відповідних дій із боку азійців.

Партнери Австралії з інших частин світу також не завжди допомагали. Субсидії уряду Сполучених Штатів своїм виробникам пшениці дали змогу ос­таннім продавати її за нижчими цінами, ніж мо­жуть собі дозволити австралійці. Наприкінці 1990-х років у США переглядалися субсидії фермерам.

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Коли я був у Дарвіні, я мов відвідати урядову установу. Зі мною в черзі також стояли дівчина-аборигенка, її брат то батько. Дівчина сказала, що вони живуть за дві години від міста (як я зрозумів, саме стільки вони добираються автобу­сом), і час від часу їм треба сюди приїжджати, щоб запов­нити анкети та відвідати лікаря. Коли я запитав, чи подо­бається їм приїжджати до Дарвіно, всі троє заперечливо за­хитали головами. «Це непривітне місце, — сказала дівчи­на, — але ми мусимо сюди приїжджати». Взагалі мене зди­вувала порівняно невелико кількість аборигенів у Дарвіні. Ix тут набагато менше, ніж в Аліс-Спрінґс. Звичайно, спокійне місто Аліс-Спрінгс дуже відрізняється від більшого, діло­витішого і сучаснішого Дарвіно».

але не на користь Австралії, а із внутрішніх полі­тичних міркувань. Це підкреслює ризик австра­лійської економіки, яка значною мірою залежить від прибутків від сільськогосподарської сировини.

Проблема аборигенів

З початком XXI ст. перед Австралією постають і інші проблеми. Спільнота аборигенів, яка налічує 300 000 осіб (у тому числі змішаного походження), набирає дедалі більшої ваги у внутрішніх справах країни. У 1980-х роках лідери аборигенів розпоча­ли кампанію із блокування геологорозвідувальних робіт та розробки родовиш на священних землях їхніх предків. До 1992 р. австралійці вважали без­заперечним те, шо аборигени не мали прав на во­лодіння землею: адже перед колонізацією конти­нент був відкритий без будь-яких демаркаційних ліній і не було жодного свідоцтва про попереднє право власності. Проте саме нього року Верховний Суд Австралії вирішив справу на користь абориге­на Едді Мабо та його співжителів на одному з островів у Торресовій протоці. Суд постановив, що Мабо та його спільнота володіють правом на власність своєї землі на основі тривалого користу­вання. Таке рішення дало зрозуміти, що й інші аборигени також можуть пред'явити право на власність своїх традиційних земель.

Федеральний уряд прийняв закон, який мав юридично обгрунтувати цю надзвичайно вагому постанову. Цей закон не поширювався на пасо­виська, але враховував ті ділянки землі, що нале­жать видобувним компаніям. У результаті одразу після цього аборигени виграли справу про Kopo- нейшен-Гілл у Північній території, де адміні­страція заборонила розробку платинових, золотих та палладієвих покладів, оскільки вони залягали на предковічних землях аборигенів.

Згідно з законом про право власності корінно­го населення, прийнятим австралійським сенатом у 1993 р., аборигени, які довго проживали на «вільних» землях, можуть звертатися з петицією до суду щодо прав власності на них. Ті, хто зможе до­вести. шо їхню землю було відібрано, отримують компенсацію. Отож коли термін дії ліцензії видо­бувної компанії закінчиться, аборигени зможуть вимагати повернення своєї землі. Внаслідок цього довіра до видобувної промисловості згасла, а інвестиції у геологічні розвідки, розробки родовиш та Інфраструктуру різко впали.

Невдовзі аборигени випробували міцність за­кону, який не поширювався на пасовиська, і зно­ву отримали перемогу у Верховному Суді. У 1996 р. суд розглянув справу за позовом спільноти аборигенів у Квінсленді і виніс вердикт, шо права орендарів на пасовиська та права власності абори­генів на ті ж землі можуть співіснувати. Таким чи­ном анулювали дію вказаного закону в частині, шо стосувалася орендованих територій. Ця ухвала оз­начала. що аборигени можуть заявити своє право на величезні плоші — потенційно аж на 78 % тери­торії Австралії (рис. 12-6). Тепер підстава хвилюва­тися з'явилася не лише у шахтарів чи власників ранчо: групи аборигенів-активістів оголосили, що заявлятимуть право власності на певні ділянки у Сіднеї та інших великих містах. Тоді федеральний уряд почав приймати закони, які дозволяли ану­лювати права власності аборигенів і таким чином перешкоджати заявам щодо права на землі, орен­довані під випасання овець. Аборигенам було до­зволено заходити на такі території для проведення обрядів чи збиральництва, не заважаючи випасан­ню худоби, збиранню впрошених культур тощо. Більше того, анульовувалися всі заявки аборигенів на акваторії та морські ресурси. Лідери аборигенів відповіли погрозою переповнити судову систему численними скаргами, які коштуватимуть їй сотні мільйонів доларів.

РИСУНОК 12-6

12

Проблема земель аборигенів є по суті (хоч і не виключно) проблемою малонаселених земель, особливо у Західній Австралії. Південній Австралії та Квінсленді. У великих містах на неї дивляться зазвичай зовсім інакше, ніж на решті території. Проблема справляє поляризуючий ефект на CycnLibCTBO, зміцнюючи політичні партії та рухи, шо виступають проти надання концесій абориге­нам. У Квінсленді Партія Єдиної Нації у 1998 р. отримала 25 % голосів, займаючи саме таку по­зицію. Вона змусила керівну ліберальну партію, яка контролювала уряд, піти на поступки правому політичному крилу аж до зменшення матеріальної допомоги корінним жителям. Разом із тим опиту­вання показують, що більшість австралійців висту­пають проти екстремізму партій — противників аборигенів. Aie для врегулювання цього питання національний уряд повинен провести країну не­легким шляхом.

Слід зазначити, шо лише деякі спьіьноти або­ригенів продовжують вести традиційний спосіб життя, займаючись полюванням, збиральництвом та рибальством у найвіддаленіших закутках Північної території. Північного Квінсленду та у найпівнічнішій частині Західної Австралії. Решта CIiLibHOT розкидані по всьому континенті й живуть у резерваціях, виділених урядом (велика частина Північної території призначена саме для цього), працюють на пунктах відгодівлі худоби або переважно прислугою у містах та містечках. Наза- гал у порівняно багатій Австралії аборигени потер­пають від злиднів, хвороб, неналежної освіти й навіть недоїдання. Отож проблема аборигенів за­лишиться однією з головних і у майбутньому.

Імміграція

Відколи існувала Австралія, а навіть і раніше, пи­тання населення завжди перебувало в центрі ува­ги. П'ятдесят років тому, коли населення Австралії було вдвічі меншим, ніж сьогодні, 95 % людності мало європейське походження — переважно з Британських островів. Євгенічна (расового спря­мування) імміграційна політика утримувала таке 13 становище до 1970-х років. Сьогодні картина цілком інша: з 19,4 млн австралійців лише третина має британсько-ірландські корені, а кількість азійських іммігрантів щороку перевищує як іммігрантів-євроііеішів, так і приріст корінного населення. На початку 1990-х до Австралії прибу­вало близько 150 000 легальних іммігрантів, голов­но з Гонконгу, В’єтнаму, Китаю, Філіппін, Індії та Шрі-Ланки. З того часу імміграційну квоту було зменшено, востаннє до 80 000 осіб, але азійські іммігранти все ж переважають іммігрантів із Захо­ду. Імміграція з Британії та Ірландії коливається від 20 000 до 25 000 осіб щороку. Також до Австралії щороку прибуває 5—10 тис. вихідців із Нової Зеландії.

Імміграція не залишає у спокої австралійське суспільство. У середині 1990-х років, коли тисячі «човнярів» нелегально пристали до австралійсько­го берега, це викликало неабияке замішання. А у 1998 р., коли іммігранти виступили штрейкбрехе­рами на головній верфі, профспілки відкрито їх засудили. Обмеження на володіння іноземцями австралійською нерухомістю відображають страх австралійців перед тим, що екстремістські групи називають азіанізацією країни. Водночас успіхи багатьох азійських поселенців в Австралії свідчать про те, шо у цьому вільному та відкритому су­спільстві все ще існують сприятливі можливості.

Проблема азійської імміграції є переважно міською: більшість азійських іммігрантів посели­лися у великих і малих містах. У 1970-х роках Сідней, який завжди був полікультурним, містив італійські, грецькі та югославські квартали. Сьо­годні тут розмістилися також в’єтнамські, лаоські, індійські та китайські квартали. Асиміляція про­ходить тернистим шляхом, і економіка грає роль її барометра: коли економіка відстає, соці­альні проблеми гучно заявляють про себе. Навіть якщо етнічне розмаїття Австралії зміниться, її багатокультурність залишиться проблемою для федерації.

Деградація довкілля

Іншим питанням, шо набирає ваги, є навколишнє середовише. Достаток Австралії коріниться не ли­ше в її копалинах, ґрунтах і пасовищах. Екологія континенту також платить за це жахливу ціну.

Чудові австралійські ліси безжально знищують. У Західній ABcτpa_jτi'i столітні дерева були просто помічені і залишені гинути, аби звільнити місце для нових пасовищ. На Тасманії, де евкаліпти до­сягають найбільшої величини, десятки тисяч акрів цього невідновного скарбу втрачається заради нев­ситимих целюлозних заводів. Багато унікальних видів сумчастих тварин було знищено і ще більше перебувають під загрозою вимирання. Один австралійський географ недавно сказав: «Ніколи не дозволяйте такій малій кількості людей так зни­щити екологію на такій великій території за такий 14 короткий час». Усвідомлення деградації довкілля постійно зростає. Тасманійські «Зелені» — еко­логічна політична партія — стали вагомою силою у державній політиці. Завдяки їхній активності сповільнилися вирубування лісів, будування дамб та інші проекти «розвитку». Проте все ще багато австралійців бачать в екологічному русі перешкоду економічному зростанню. Ця проблема також за­лишається на майбутнє.

Внутрішній статус і міжнародна роль країни

Останнім часом два питання з політичним під­текстом стали предметом всезагального обгово­рення в Австралії: одне внутрішнє, а друге міжна­родне. Внутрішнє питання стосується статусу Австралії: чи ставати їй республікою і більше не визнавати британського монарха главою держави, чи продовжити статус-кво у Співдружності. У лис­топаді 1999 р. референдум засвідчив, шо більшість австралійців не готові відмовитися від монархії, принаймні не на користь «президента, шо призна­чається двома третинами голосів парламенту Сою­зу», як було сформульовано в бюлетені. Хоча опи­тування і прогнозували перемогу' республіканців, результат референдуму, напевне, змінився внаслі­док формулювання питання у бюлетені. Загалом австралійці схильні до республіканського правлін­ня. але ще більше вони не довіряють своїм політи­кам. Якби у бюлетені було записано «на користь всенародно обраного президента». Австралія сьо­годні могла би прямувати шляхом перетворення у республіку. Таким чином, це питання залишається відкритим, і, без сумніву, згодом буде розпочато ще одну кампанію за республіканський статус.

Нозва «Кабраматта» викликає в австралійців різну реакцію. Протягом 1950—1960-х років багато іммігрантів із Південної Європи осіли у цій приміській зоні Сіднею, до якої їх приваби­ло прийнятне за ціною житло. У 1970—1980-х сюди наїхала велика кількість іммігрантів із Південної Азії. Соме в цей період Кабраматта в очах багатьох стола синонімом банди­тизму й торгівлі наркотиками. Проте недавно етнічне роз­маїття Кабрамотти почали розглядати у сприятливішому світлі, І тепер місто називають «мультикультурною столицею Австралії». Воно стало принадою для туристів і доказом здат­ності Австралії прихистити неєвропейців. Як бачимо, Кабра- мотто прикрашено різноманітними східними мотивами, 3 обох боків «Воріт Свободи» стоять фігури коня і лева — такі, як у пекінському Забороненому Місті. Це, безумовно, свідчення кращих часів, які настали для цього транзитного пункту іммігрантів та біженців.

Міжнародне питання вагоміше. Протягом ба­гатьох років Австралія підтримувала особливі (як­що так їх можна назвати) стосунки зі своїм сусідом — Індонезією. Австралії потрібна допомо­га Індонезії у отриманні нелегальної імміграції мо­рем. Спеціальні економічні зони Австралії та Індо­незії існують у Ті морському морі, де водні кордо­ни розподітяють родовища нафти й природного газу. Таким чином, для Австралії було би зручніше піти супроти міжнародної думки та визнати приєднання Індонезією у 1976 р. Східного Тімору..Але Австралія ніколи не визнавала повстанський рух. який поступово переріс у боротьбу за неза­лежність даної території.

І хоча наступні уряди продовжували цю по­літику, багато австралійців були стривожені. Коли східнотіморська кампанія за незалежність сягнула піку в 1999 р.. а індонезійські загони розпочали оргію знищення та вбивств, Австралія почала над­силати миротворчі сили та очолила втілення за­ходів OOH зі стабілізації ситуації. Усі ці перипетії привели до загальнонаціональних дебатів щодо міжнародної ролі Австралії та її поведінки у справі Східного Тімору та Індонезії. Чи не надто тісно співпрацювала Австралія з хижацьким режимом Джакарти? Які уроки слід Австралії засвоїти з цьо­го досвіду?

Розміри території, відносне розташування та природні ресурси — усе це визначає місце Австралії у світі та особливо у Тихоокеанському регіоні. Населення країни, яке досягає майже 20 млн осіб, менше, ніж населення Малайзії, і ли­ше трохи більше, ніж Куби. Ате роль Австралії у міжнародному співтоваристві набагато більша, ніж показник її людності.

НОВА ЗЕЛАНДІЯ

Нова Зеландія лежить у Тихому океані за 15 сотень миль (приблизно 8 000 км) на схід та південний схід від Австралії через Тасманове море. Раніше вона могла бути частиною Тихоокеанського геог­рафічного світу, оскільки її населення — маорі — мало полінезійське коріння. Aie Нова Зеландія, як і Австралія, була захоплена європейцями. Сьогодні 3.9-мільйонне населення країни майже на 80 % європейське: чисельність маорі ледве сягає 400 000. багато з них змішаного походження.

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Поїздко з Крайстчерча до Артурз-Посс но Південному острові Нової Зелондії може слугувати уроком фізичної гео­графії та біогеографії. Тут, на східному боці Південних Альп, ви покидаєте рівнину Кантербері з її сільським господар­ством і потрапляєте до царини вкритих льодом то снігом гірських вершин. Останнє на цій висоті пасовище лежить перед вами на невеликій пласкій ділянці, але майже одразу за ним — льодова стіна у вигляді літери U, немовби витво­рено якимсь велетенським скульптором. Природна рос­линність від сосен до попороті стає дедалі пишнішою з на­ближенням до вологої західної сторони острова».

Нова Зеландія складається з двох великих ост­ровів та багатьох розкиданих навколо невеликих острівців (рис. 12-7). Два великі острови, з яких Південний трохи більший від Північного, вигляда­ють малими у просторому Тихому океані, але разом їхня територія більша від Британії. На противагу Австралії два головні острови здебіль­шого гористі або горбисті, з кількома піками, шо вивищуються набагато більше, ніж будь-який з австралійських масивів. На Південному острові простягліїся мальовничі гірські хребти, вершини яких, укриті снігом, перевищують 3300 м (10 000 футів). їх дуже вдало назвали Південними Альпа­ми. На меншому Північному острові пропорційно більше рівнинних місцевостей, але тут також є те­риторія центральних плато, вздовж пологих схилів яких розкинулися пасовиша головного району мо­лочного господарства країни. Отже, якщо австра­лійські землі лежать на відносно невеликій висоті, то у Новій Зеландії домінує виший і горбистий рельєф.

Суспільно-географічна організація

Таким чином, найбільш прийнятними терито­ріями для проживання є нижні гірські схили та низинні узбережжя на обох островах. На Пів­нічному острові найбільший міський ареал Окленд займає порівняно низинний півострів. На Півден­ному острові найбільшою низинною територією є сільськогосподарська долина Кантербері з цент­ром у місті Крайстчерч. Ці зони цілком придатні для вирощування зернових, і вони також слугують як чудові пасовиська. Різнорідні грунти та лугова рослинність дають змогу випасати худобу як улітку, так і взимку. Більше того, в долині Кантер­бері — головному сільськогосподарському райо­ні — також вирощують широкий асортимент овочів та фруктів.

Майже половина всіх пасовищних угідь Нової Зеландії та більшість культивованих земель забез­печують корми для овець. Тваринництво процвітає за рахунок двох головних напрямків; 60 млн голів овець та 8 млн голів великої рогатої худоби забез­печують дві третини прибутків країни від експор­ту, постачаючи вовну, м’ясо та молочні продукти.

Незважаючи на відмінність у розмірах, формі, фізичній географії та історії. Нова Зеландія та Австралія мають багато подібного.

РИСУНОК 12-7

Крім спільного британського походження, обидві країни характеризуються значним розвит­ком тваринництва, малим внутрішнім ринком, ма­ють однакову проблему віддаленості від світових ринків та однакове бажання підтримувати й захи­щати власного виробника. Високий рівень ур­банізації в Новій Зеландії (85 %) знову ж таки на­гадує Австралію.

Значна зайнятість існує на заводах у міських околицях, у галузі обробки та пакування продуктів тваринництва й сільського господарства, а також у сфері управління.

Ще віддаленіша, ніж Австралія, Нова Зеландія також відчуває вплив розвитку країн Тихоокеансь­кого басейну, хоча й менше, ніж її гігантський сусід.

Та все ж до середини 1990-х років Японія та інші держави Тихоокеанського басейну споживали більше новозеландського експорту, ніж Австралія чи Сполучені Штати. Імпорт у Нову Зеландію приблизно на 40 % становлять товари з Австралії та Сполучених Штатів, але частка країн Тихооке­анського басейну зростає. Як показують рисунок I-Ili таблиця 1-2. Нова Зеландія є країною висо­ких прибутків, але не належить до найбагатших у світі.

У геопросторовому плані Нова Зеландія поді- 15 ляє з Австралією модель периферійного розвитку, але тут вона продиктована не пустелею, а високи­ми пересіченими горами. Найбільші міста краї­ни — Окленд та столиця Веллінгтон (разом із містом Ловер-Гатт, її сателітом) на Північному острові та Крайстчерч і Данідін на Південному — розташовані на узбережжі, а система залізничного сполучення та доріг є периферійною за всією своєю конфігурацією (рис. 12-7). Це краше видно на Південному острові, оскільки Південні Альпи виступають майже непрохідним бар’єром для на­земного сполучення.

Фактор маорі та майбутнє країни

Одним із пам'ятних місць Нової Зеландії є де­рев’яний Будинок Угоди у Вайтангі, що на північному краї Північного острова. Там, після серії брутальних конфліктів, британці та маорі у 1840 р. підписали історичну угоду, що гарантувала тубільцям права на землі, шо їм належали. Датою підписання цієї угоди було 6 лютого, яке зараз святкується як День Вайтангі. Це щорічна цере­монія у Будинку Угоди, на якій присутні прем’єр- міністр країни та лідери маорі. Проте церемонія 1995 року була шокуючою. Маорі порушили про­цедуру, прем’єр-міністра потіснили учасники натовпу, і була здійснена спроба підпалити Буди­нок Угоди. Вперше за понад півстоліття від цере­монії відмовилися.

Що ж спонукало до такого вияву агресії? Це був, мабуть, найрішучіший із низки інцидентів, що свідчили про зростання етнічної свідомості маорі.

Лідери маорі наполягають на введенні в дію умов Вайтангійської угоди (частково змінених у 1862 р.) і визнання права на великі ділянки землі у міських та заміських територіях, тобто на понад половину площі країни, за законними власника­ми — маорі. Вони також вимагають визнання ви­щості прав маорі на рибальство в акваторіях відкритого моря.

Розпорядження суду у 1990-х роках підтримали позицію маорі, але їхні успіхи в одній сфері потяг­ли за собою претензії в інших. Сьогодні питання маорі є головним у Новій Зеландії, а активність тубільців різко зростає. У цьому світлі події 6 лю­того 1995 р. не викликають здивування.

Як виявилося, маорі досягнули Нової Зеландії у X ст. і до прибуття європейських колоністів уже справили величезний вплив на екосистему ост-

теренові нотатки

«Це було недільного ранку у Крайстчерч! на новозеландсь­кому Південному острові. Під час прогулянки вулицею Лінвуд я почув знайомі звуки, але їх відтворював незвичний інструмент: соната Баха для скрипки соль-мінор чудово ви­конувалася на гітарі. Я пішов за звуком і знайшов музикан- та-маорі, який володів такою вправністю, що було чути щось нове у кожній фразі, кожному ритмі. Я був його єди­ним слухачем, а у відкритому чорному футлярі його гітари одиноко виблискувало кілька монет. Я запитав, чи не варто йому гроти перед тисячами слухачів, а можливо, й зо кордо­ном. Ні, відповів той, він щасливий тут, у нього все гаразд. Талант світового рівня, який грає Баха на вуличці якогось том Крайстчерча, де єдиним джерелом його доходів є турис­ти з усього світу! А ми говоримо про глобалізацію».

ⁱ

ровів, особливо Північного, де проживала більшість маорі. Одна зі скарг маорі полягає у повільному інтегруванні їхньої меншини (близько 400 000 осіб) у сучасне новозеландське суспіль­ство. До цієї думки приєднуються вихідці з інших островів Тихоокеанського регіону. Окленд сьо­годні є не лише найбільшим містом Нової Зе­ландії, а й, можливо, і найбільшим у світі скупчен­ням полінезійців у місті, яке налічує понад 100 000 маорі, а також аборигенів островів Самоа, Кука, Тонга та інших, шо складають шосту частину на­селення метрополіса. їхня присутність і надає Ок­ленду того етнічного розмаїття, шо демонструє відсутність інтеграції, на яку скаржаться маорі.

Питання маорі має також інший, географічний відтінок. Майже всі маорі й надалі мешкають на Північному острові (де проживає три чверті всіх новозеландців), але їхні лідери висувають серйозні претензії на велику частину Південного острова, посилаючись на історичну першість тубільців. Відносно консервативні жителі Південного остро­ва відреагували на ці претензії приблизно так са­мо, як пересічні австралійці на судові рішення на користь аборигенів.

Угода у Вайтангі була спланована як основа партнерства між британцями та маорі. Якщо теперішні дискусії зможуть привести до повторно­го звернення до угоди та до виконання її умов у контексті сучасної новозеландської суспільної географії, то в майбутньому в Новій Зелан­дії може сформуватися гармонійне, переважно двокультурне, суспільство. Якщо ж ці спроби виявляться марними, державі загрожує серйоз­на етнічна поляризація в умовах, коли демо-

HOBA ЗЕЛАНДІЯ 675 графічний фон прогнозує подвоєння до 2012 р. полінезійської частки до 25 % усього населення країни.

Домінуючий культурний спадок та переважаю­чий культурний ландшафт — на цих двох кри­теріях і базується делімітація Австралійського світу.

Але як в Австралії, так і в Новій Зеландії куль­турна мозаїка змінюється, і сусідні держави збли­жуватимуться й надалі.