РЕГІОНИ ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКОГО СВІТУ

Безперервна трансформація суспільної географії Північної Америки відображена у її внутрішній регіональній організації. Коли нові сили змінюють спосіб життя людей і перемішують їх та їхню діяльність, старі закономірності локалізації більше не діють.

ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКА СЕРЦЕВИНА

Поняття Серцевинного регіону (рис. 4-18), шо є синонімом американського Промислового поясу, було введене попередньо в нашому розділі. Слугу­ючи історичною кузнею для з’єднаних просторо­вих економік Сполучених Штатів і Канади, цей регіон був незаперечним лідером і центром упро­довж століття між Громадянською війною і кінцем промислового періоду (1865—1970 рр.). Виникнен­ня постіндустріалізму протягом останніх трьох де­сятиліть зменшило цю його роль і продовжувати­ме її зменшувати, зміцнюючи позиції Півдня і За­ходу. Однак не слід поспішати: Серцевина усе ше є географічним центром Північної Америки. У ньому знаходяться найбільше місто і федеральний капітал обох країн. Тут також містяться головні фінансові ринки, управління корпораціями, цент­ри масової інформації, культурні й науково- дослідні комплекси, найбільші аеропорти та міжміські швидкісні автостради. Крім того, обидві частини Серцевини — і США, і Канади — все ще налічують понад третину кількості населення цих країн.

Хоча промисловість зберігає свою значущість у рамках трансформованої американської еко­номіки, проблеми продуктивності та морального зношення машин у кінці XX ст. збільшили затрати виробництва в Серцевинному регіоні, усуваючи таким чином багато його історичних конкурент­них переваг над новопосталими промисловими районами Півдня й Заходу Сполучених Штатів.

РИСУНОК 4-18

НАЙБІЛЬШІ МІСТА ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ

переносили в інші місця, що прискорювало еко­номічний занепад численних промислових місте­чок, робітничих передмість і внутрішньоміських осередків.

Просторове зміщення основної автомобільної промисловості з початку 1980-х років є найкра­щим прикладом нової географії промисловості процвітаючого Середнього Заходу, яку сформува­ли іноземні й вітчизняні виробники автомобітів. Провідну роль тут зіграла японська «Тойота», що кинула виклик «Великій трійці» («Дженерал мо­торе», «Форд» і «Крайслер»). Інвестиції «Тойоти» були спрямовані у менш розвинену південно- східну прикордонну зону Серцевини, де коридор міжштатівської автостради Інтерстейт-64 довжи­ною 500 миль (800 км) між Сент-Луїсом та північною частиною Західної Віргінії став віссю економічно самостійного і технічно розвиненого автомобільного комплексу, розташованого в районі Лексінггона (штат Кентуккі). Детройтська «Велика трійка» була змушена не відставати і з успіхом прийняла виклик, удосконалюючи виробничі тех­нології та будуючи нові підприємства далеко від своєї традиційної бази у Мічігані — в інших посе­леннях Середнього Заходу і аж до Мексики.

По великих містах Північної Америки

Чікаґо

Нікого лежить но південному краї озера Мічіґон, не­далеко від географічного центру спільного кордону зі Сполученими Штатами. Його розташування в центрі та на перехресті доріг було очевидним для корінних народів, які використовували це місце як переправу, звідки можна було тягнути каное до близьких верхів'їв притоки Міссісіпі. Століттями пізніше, коли виникла сучасна просторова економіка США, Чікаґо стало головним центром континентальної транспортної ме­режі. І хоча сьогодні більшість пасажирів далекого прямування подорожує реактивними літаками, Чікаґо залишається головним вузлом країни, оскільки міжна­родний аеропорт OTape вже майже 20 років є найбільш людним.

Поет Карп Сендберґ назвав Чікаґо «містом ши­роких плечей», підкреслюючи його потугу як про­відного промислового центру США впродовж 100 років, що йшли за Промисловою революцією 1870— 1880 рр.

Нині Чікаґо (населення метрополісу — 9 млн) що­сили намагається здійснити перехід у постіндустріаль- ну епоху. Його диверсифікована економіка виявилося значною перевагою, і місто має твердий намір відро­дитися як центр першокласних послуг. Проте нові си­ли вже діють: нещодавно компанія «Сіерс енд Робук» покинула свій знаменитий «Сіерс Тауер», що був сим­волом Чікаґо, і переїхала у північно-західне перед­містя, розташоване вздовж міжштатівської автостра­ди Інтерстейт-90. Це переміщення є зайвим підтверд­женням перетворення ЧікаГо на цілий Чікаґоленд —

один із найбільших і найуспішніших у країні. Навколо міжнародного аеропорту OTape постав велетенсь­кий субурбанізований комплекс із промисловим пар­ком — «друге Чікаґо». Можна з певністю сказати, що головні аеропорти й надалі функціонуватимуть як магніти зростання міст у дедалі більш глобалізованій економіці XXI ст.

По великих містах Північної Америки

Нью-Йорк

Нью-Йорк є чимось більшим, аніж найбільшим містом Північної Америки. Воно є одним із найпопулярніших міст на Землі. Воно е воротами Західної півкулі у Європу та решту Старого Світу. Воно є місцеперебу­ванням Організації Об'єднаних Націй і своєрідною Меккою для туристів. Воно є також одним із найваж­ливіших фінансових центрів планети. Це справжнє «світове місто» у будь-якому сенсі цього часто вжива­ного терміна.

Нью-Йорк-Сіті складається з п'яти районів. Його центр — на острові Мангеттен, бізнесове ядро якого лежить на південь від 59-ї вулиці (південна межа Центрального парку).

На метрополітенському рівні Нью-Йорк утворює центр величезного урбанізованого регіону площею 150 кв. миль (250 кв. км) з населенням 20,6 млн осіб, що простягається через три штати серцевини Мега­лополісу. Окраїнні частини місто — це гіганти з влас- ною автономією і населенням понад 12 млн, величез­ними комплексами бізнесу і процвітаючими субур- банізованими власними середмістями. Разом із тим, незважаючи на свої глобальні зв'язки, Нью-Йорк зайнятий тими ж проблемами, що й центри інших міст США. Постійно зростають його Гетто, мешканці яких позбавлені основних засобів існування; про­довжують занепадати його порт і промислова база; його корпоративна спільното відчуває дедалі

більший тиск надвисокої вартості ведення бізнесу в Монгеттені.

Нью-Йорк поки не знайшов вирішення всіх своїх проблем, але він докладає зусилля на їх подолання, постійно відроджуючи себе з метою зберегти чільну роль в економіці XXI ст.

Наслідком постіндустріального розвитку є та­кож низка нових (або відновлених) центрів зрос­тання у Серцевині. Головні комплекси метропо- лісів північно-східного Mera_jIononicy, де ведеться переважно четвертинна та п’ятинна економічна діяльність, пристосовуються до нових викликів до­волі добре. Район Бостона має чудові умови для наукових досліджень і приваблює передові під­приємства високих технологій, особливо у нап­рямі 128-ї автостради транспортного коридору, який оточує ядро цього міста — піонера техно- полісів Північної Америки 1950-х років.

Столицею Серцевинного регіону, який здобув найбільшу користь від постіндустріалізації, є Ва­шингтон (округ Колумбія). З розквітом секторів виробництва інформації та менеджменту, а також із розширенням зв'язків федерального уряду з приватним сектором Вашингтон та його найближ­чі сусіди — штати Меріленд і Віргінія, сполучені окру^гжною дорогою (Белтвей) довжиною 66 миль (105 км), зосередили величезний комплекс уп­равлінських, науково-дослідних, консалтингових фірм, фірм високих технологій та надання лобію- вальних послуг. Найбільш значний розвиток діста­ли території уздовж швидкісної автостради субур- банізованої периферії міста: між Тайсонс-Корнер на дорозі Белтвей і міжнародним аеропортом Дал­лес — найшвидше зростаючим у світі. Починаючи з середини 1990-х років район Даллеса привернув увагу багатьох великих телекомпаній та Інтернету. Це також один із провідних центрів країни з ви­робництва оптичноволоконних кабелів завдяки зо­середженню тут мережі федеральних розвідуваль­них агентств, а також штаб-квартири корпорації «Америка он-лайн». Ці підприємства й установи розгалужуються від Даллеса через більшу частину сектора Північної Віргінії метрополісу Вашингтон. Дехто вже називає цей діловий комплекс «техно­логічною столицею» Сполучених Штатів через те, що тут зайнята більша кількість технічних робіт­ників. аніж у Силіконовій Долині чи субурбанізо- ваній агломерації у межах автостради-128 у Бос­тоні. І справді, нові економічні перетворення відчутні в усьому регіоні Вашингтона: 500 тис. осіб, шо працюють у компаніях комп’ютерних служб, Телекому, Інтернету, аерокосмічній галузі та біотехнологіях, значно переважають кількість пра­цівників цього федерального уряду США (350 тис.).

ПРИМОРСЬКИЙ

ПІВНІЧНИЙ СХІД

Цей регіон складається з північної частини Нової Англії та сусідніх провінцій крайнього сходу Кана­ди (рис. 4-18). Нова Англія як один з історичних культурних осередків Північної Америки зберегла стійку регіональну ідентичність упродовж майже 400 років. Урбанізована південна частина Нової Англії була опорою Північноамериканської серце­вини від середини XIX ст.. відколи остання кла­сифікується як регіон. Шість штатів Нової Англії (Мен, Нью-Гемпшір. Вермонт, Род-Айленд, Мас­сачусетс і Коннектікут) перекривають Промисло­вий пояс і Мегалополіс на півдні, а сам Приморсь­кий північно-східний регіон простягається далі че­рез канадський кордон і охоплює майже всі чоти­ри провінції атлантичного узбережжя — Нью- Брансвік, Нову Шотландію, острови Принца Еду- арда та Ньюфаундленд.

Давні зв’язки, побудовані на спільності еко­номічних та культурних рис, об’єднують північну частину Нової Англії з районами Атлантичного уз­бережжя Канади. Обидві частини орієнтовані на море, є сільськогосподарськими за своєю суттю, мають нелегкі природні умови з обмеженими зе­мельними ресурсами порівняно з родючішими районами всередині країни. Економічне зростання північної частини Нової Англії історично відстава­ло від решти районів Північної Америки, зосеред­жуючись головно на рибальстві у колись багатих прибережних водах, на лісівництві гористих районів і фермерському господарстві у кількох придатних для цього долинах. Рекреаційна і туристична діяльність сприяла зростанню регіональної еко­номіки. а мальовничі береги та гори притягають мільйони туристів із сусіднього Серцевинного регіону. Цьому сприяв також розвиток лижного спорту, подовжуючи туристичний сезон ще на зи­мові місяці.

Починаючи з 1980 р. рекреаційна сфера Нової Англії переживала і розквіт, і важкі часи, а зовсім недавно — деяке пожвавлення. Не покладаючись надмірно на цей вид діяльності, шо створив багато проблем у минулому десятилітті. Нова Англія роз­виває більш диверсифіковану економічну базу, по­будовану навколо телекомунікацій, фінансових послуг, охорони здоров'я та біотехнологій. І все ж економічне відродження ще не відбулося у більшій частині півночі Нової Англії. Більшість переваг цього відродження зосереджується вже поза південною межею Приморського регіону — у зоні метрополісу Бостона, про яку йшлося вище. Зрос­тання Нової Англії в жодному разі не є гарантова­ним без рівномірного розвитку районів. Затрати на підприємницьку діяльність TXT виші, ніж на Півдні і Південному Заході, а постійний відплив високо­кваліфікованих робітників посилює занепокоєння стосовно майбутнього нього регіону.

Провінції Атлантичного узбережжя Канади зазнали важких економічних часів у 1990-х роках. Особливо постраждала профілююча тут рибна про­мисловість, оскільки запаси плоскої риби, пікші та тріски у прибережних водах катастрофічно змен­шуються через їх надмірний вилов. Нерідкі пору­шення морських кордонів Канади призвели до по­силення напруженості у відносинах з іншими країнами, в тому числі зі США. Нові можливості, які ніколи легко не даються, поки є досить відда­леними для провінцій Нова Шотландія та Нью- Брансвік. З відкриттям у 1997 р. мосту довжиною 8 миль (ІЗ км) — першого прямого зв’язку Остро­ва Принца Едуарда з материком від часу при­єднання цієї провінції до Канадської федерації у 1873 р. — тут почав розвиватися туризм.

Економічні перспективи найвіддаленішої та найбіднішої провінції Канади — Ньюфаундленд, яка була останньою провінцією, що ввійшла до складу федерації понад 50 років тому, є дешо оп- тимістичнішими. У 1990-х роках за майже 200 миль (320 км) на схід від столиці провінції Сент- Джонса на континентальному шельфі були від­криті значні родовита нафти (див. рис. 4-14): саме тоді, коли урядові обмеження на виловлювання риби завдавали удару виробництву морських про­дуктів. Відбулося швидке будівництво і відкриття морських бурових платформ та берегових опорних споруд. Зараз відкриваються й інші родовища нафти і природного газу у прибережних водах та на березі, і згодом нафта може піднести економіку Ньюфаундленду, як вона піднесла економіку Нор­вегії понад чверть століття тому. Мабуть, кращі перспективи існують і для Нової Шотландії, де газові родовища континентального шельфу тепер, схоже, обіцяють «золоте дно».

ФРАНЦУЗЬКА КАНАДА

Франкомовна Канада — це південна частина провінції Квебек, розміщена переважно у середній та нижній течії річки Св. Лаврентія та на прибе­режних територіях затоки Св. Лаврентія. Велику концентрацію франкомовного населення допов­нюють і так звані акадійці, які проживають в Акадії — районі сусідньої провінції Нью-Брансвік (рис. 4-18). Чарівність Старого Світу квебекських міст поєднується з типово французьким ландшаф­том сільського розселення з вузькими прямокут­ними фермами. Вони розташовані послідовними рядами, перпендикулярними до річки Св. Лав­рентія та інших річок і паралельними до доріг, даючи таким чином доступ кожній фермі до при­леглих шляхів сполучення.

Та все ж економіка франкомовної Канади вже не є сільськогосподарською (хоча молочарство і далі залишається головним сільськогосподарським заняттям) і виявляє такі ж темпи урбанізації, як і решта районів країни. Індустріалізація є загальним явищем і опирається на дешеву гідроелектро- енергію. яку виробляють на величезних греблях на півночі Квебеку. Однак порівняно невелику части­ну промисловості регіону можна віднести до про­мисловості високих технологій. Третинна і пост- індустріальна комерційна діяльність зосереджена навколо Монреалю, проте туризм і рекреаційна діяльність є також важливими для регіональної економіки. Але процвітання цих секторів, які по­чали розвиватися, коли рух за незалежність зупи­нився, прямо пов’язане з політичним статусом Квебеку в рамках Канади.

Не слід забувати, шо впродовж останньої тре­тини минулого століття посилення квебекського націоналізму поширювалося далеко за межі еко­номічної сфери. У 1980-х роках провінційний уряд увів нові закони, які зміцнили становище фран­цузької мови і культури в усьому Квебеку. Із закінченням панування англійців франкоканадійці спрямували свою енергію на розвиток економіки провінції. Побічним продуктом таких зусиль була швидка урбанізація молодих сімей і послаблення їхніх зв’язків із римо-католицькою церквою. Як наслідок, відбулося різке падіння рівня народжу­ваності у провінції, яке канадський уряд старався компенсувати, стимулюючи грошовою допомогою створення великих сімей і франкомовну іммігра­цію (переважно з колишніх колоній Франції в усьо­му світі).

Як зазначалося, до Французької Канади вхо­дить також Акадія — найбільше скупчення фран­комовного населення за межами Квебеку. Тут, на крайній півночі Нью-Брансвіку, майже 250 тис.

Французький культурний ландшафт Північної Америки, що легко впізнаєть­ся: вулиця Сент-Луї у Квебеку — столиці провінції Квебек. У цьому центрі фран­цузької культури ми не побачимо жод­ної англійської вивіски. Зелені шпилі на задньому плані належать ґронд-готе- леві «Шато Фронтенак», збудованому на місці старого форту Сент-Луї (граф Фронтенак був видатним губернато­ром території, відомої тоді як Нова Франція). Квебек лежить у центрі фран­комовної Канади, його мешканці роз­мовляють французькою і сповідують римо-католицьку віру.

По великих містах Північної Америки

Монреаль

Монреаль лежить на великому острові у формі три­кутника на річці Св. Лаврентія. Історичний центр міста розташований у підніжжі пагорба з плоскою вершиною, який монреальці називають «Королівсь­кою горою» (Маунт-Роял), від чого місто й узяло свою назву. Монреаль — друге за людністю франкомовне місто у світі після Парижа. Без сумніву, це одне з найбільш космополітичних міст Північної Америки, але з сильним європейським відтінком, який забарв­лює його величавий центр та жваві метушливі кварта­ли. Ховаючись від довгих і суворих тутешніх зим, біль­ша частина центру Монреалю стала цілим підземним містом, що простягається на багато миль переходів з магазинами, ресторанами, кінотеатрами тощо, і все це обслуговується однією з найсучасніших підземних залізниць світу.

І все ж, незважаючи на зовнішній блиск, Монре­аль не є кращим містом для проживання. Ескалація напруження між франкомовною і англомовною Кана­дою впродовж трьох минулих десятиліть відчутно впливає й на життя у метрополісі Квебеку (3,4 млн осіб), і місто залишається розділеним за етнолінґвіс- тичною ознакою. Ця поляризація очевидна вздовж Бульвару Св. Лаврентія, який позначає межу між франкомовними мешканцями Іст-Енду Монреалю (70 % населення міста) і англомовним населенням, яке зо­середжується у Вест-Енді (рештки колись значної анг­ломовної спільноти, що зменшилася на 40 %, коли було введено закон про першість французької мови). Постраждала також і економіка Монреалю. Впро­довж 1990-х років сотні англомовних фірм і тисячі їхніх працівників перебралися до Онтаріо та населених

пунктів Заходу, залишаючи за собою справжній хаос у сфері землеволодіння, зростання безробіття тощо.

Сьогодні, коли у Квебеку вщухає рух зо відокрем­лення, Монреаль починає відроджуватися. Поверну­лися натовпи туристів, розквіт будівництва змінює міське ядро; нові торговельні зв'язки з іноземними країнами, особливо зі США, оживлюють бізнес у провінції; сповнені життя середмістя роблять свої мет­рополии центрами діяльності компаній інформаційних технологій, телекомунікацій та біофармоцевтики.

франкоканадців становлять третину провінційного населення. Проте акадійці не лише тримаються осторонь руху за незалежність, а й докладають ак­тивних зусиль, щоби зберегти Квебек у рамках Канадської федерації. На відміну від мешканців Квебеку акадійці останнім часом роблять усе мож­ливе, аби пристосуватися до англомовної спільно­ти. Тут панують нові відносини між цими двома групами, шо базуються як на взаємній повазі до обох мов, так і на суворому дотриманні передбаче­ної урядом системи двомовності.

ВНУТРІШНІЙ КОНТИНЕНТАЛЬНИЙ РЕГІОН

Внутрішній континентальний регіон простягається через центральні області Сполучених Штатів і кілька південних провінцій Канади (рис. 4-18). За деякими винятками (найбільш очевидними у північно-східній частині цього регіону, де неродю­чий. але багатий мінералами Канадський щит зустрічається з Великими Озерами), сільське гос­подарство є домінуючою рисою його ландшафту. В той час як розташовані в глибині регіону пояси овочівництва—садівництва та молочного тварин­ництва регіональної системи США (рис. 4-15) конкурують з іншими видами економічної діяль­ності Північноамериканської серцевини, що на сході, у більшій частині наступної тисячі миль (1600 км) на захід переважає виробництво м’яса і зерна. Через те що східна частина Внутрішнього континентального регіону лежить у гумідній Аме­риці і розташована ближче до національного про­довольчого ринку на північно-східному узбережжі, над менш конкурентоспроможним вирощуванням пшениці мають перевагу змішане зернове господа­рство і тваринництво; ця частина належить до ро­дючого, але напівзасушливого довкілля централь­них та західних Великих рівнин. Останній район

охоплює і сільськогосподарське запліччя Канади на північ від 49-ї паралелі. Хоча ці родючі провінції Прерій менш схильні до великих посух, аніж південніші рівнини США, вони розташовані на більш північній довготі, а отже, мають корот­ший період вегетації.

Розміщення вирощування кукурудзи і пшениці у Північній Америці ілюструє рисунок 4-19, і найпродуктивніші зони цих двох сільськогоспо­дарських культур Внутрішнього континентального регіону частково збігаються з його межами. Як ми бачили на рисунку 4-15, більша частина Кукуру­дзяного поясу зосереджена у штаті Айова та час­тині сусіднього Іллінойсу, тоді як пояси ярої та озимої пшениці розташовані, відповідно, у Пів­нічній Дакоті та Західному Канзасі. Ue розділення пшеничних поясів є також основою для поділу Внутрішнього континентального регіону, який по­казано пунктирною лінією на рисунку 4-18. Суб- регіон Півночі охоплює верхній Середній Захід, північну частину Великих рівнин, а також південні частини трьох канадських провінцій Прерій, що придатні для вирощування: пояс ярої пшениці є провідним сільськогосподарським компонентом; цю пшеницю сіють весною і збирають у кінні літа або на початку осені. Субрегіон Півдня містить ве­лику частину східної половини Кукурудзяного по­ясу і весь пояс озимої пшениці. Кукурудзяний по­яс, очевидно, слід перейменувати на Кукурудзяно- соєвий. оскільки тут також вирощують високі вро­жаї соєвих бобів у сівозміні з кукурудзою (див. вставку «Географія могутнього соєвого бобу»). Пояс озимої пшениці лежить на півдні Великих рівнин, і його назва походить від практики висіву пшениці восени та її збирання пізньою весною; впродовж свого раннього визрівання озима пше­ниця здатна витримувати м’які температури райо­нів, розташованих на південь від 40° північної ши­роти. Великою перевагою такого циклу впрошуван­ня є те, що цю культуру збирають у напівпосушли- вому довкіллі раніше, ніж настане спекогне сухе літо.

В усьому Внутрішньому континентальному регіоні економічна діяльність помітно орієнтується на фермерство. Його головні метрополии — Кан- зас-Сіті. Міннеаполіс—Сент-Пол, Вінніпег, Омага і навіть Денвер — є великими пунктами переробки і збуту свинини та яловичини, мукомелення, ви­робництва сої, соняшникової та ріпакової олії; і все це дедалі більше експортується. Хоча у сільсь­кому ландшафті все ше переважає сімейна ферма, агресивний наступ великомасштабного корпора­тивного виробництва щодалі загрожує цьому спо­собу життя. Особливо не видно на прикладі свинар­ства у західній частині Кукурудзяного поясу, де ве­ликі компанії перебирають контроль над усім ви­робничим процесом на своїх ультрасучасних, подібних до фабрик комплексах, які захоплюють величезні ділянки орної землі та викидають вели­чезні кількості відходів тваринного походження, шо забруднюють повітря та поверхневі води на ба­гато миль навколо. Велика нова зона такого масо­вого виробництва свинини постала в кінці 1990-х

Географія могутнього соєвого бобу

• За останнє століття у Північній Америці вирощування жодної іншої сільськогосподарської культури не зрос­тало більше, ніж вирощування соєвих бобів. Ця твер­да культура родини бобових була однією з перших культивованих рослин, і впродовж майже 5000 років китайці глибоко шанували її як необхідну для життя. Переваги соєвих бобів численні. Вони є найдешев­шим і найефективнішим джерелом протеїну, рівень концентрації якого тут удвічі більший, ніж у м'ясі чи рибі. їх легко вирощувати, пристосовувати до різно­манітних умов природного довкілля, вони менш враз­ливі до шкідників та хвороб, ніж інші культури помірного клімату. В економічному плані врожаї цієї культури порівняно високі, а попит на соєві боби стійко зростає впродовж останніх десятиліть у всьому світі.

Вражоюче зростання виробництва соєвих бобів у Сполучених Штатах стимулювали не тільки ці перева­ги, а й виняткова відповідність цієї культури Кукурудзя­ному поясові. Швидко виявилося, що соєві боби є іде­альною культурою у СІВОЗМІНІ з кукурудзою, оскільки вони збагачують ґрунт азотом та іншими поживними речовинами, необхідними для кукурудзи. Що сто­сується культивування, то соєві боби дуже вигідно ви­рощувати на великих рівних полях Кукурудзяного по­ясу (но які припадає приблизно 80 % усього виробни­цтва соєвих бобів у США), де потреби в сільськогос­подарській техніці тотожні потребам при вирощуванні кукурудзи. Поза тим, розумний маркетинг постійно розширює сферу вживання соєвих бобів. Окрім вико­ристання як корму для худоби, сьогодні їх використо­вують у різних харчових продуктах (від рослинної олії до безлічі низькокалорійних продуктів), а також для виробництва добрив, фарб та інсектицидів.

Усе це сприяло стійкому зростанню попиту на соєві боби за кордоном, і в останні роки вони нале­жать до числа головних експортних товарів США. Іншими країнами-виробниками також визнані можли­вості цього продукту, і посилення глобальної конку­ренції після 1990 р. призвело до зменшення частки Америки на світовому ринку. Утім Сполучені Штати і далі виробляють приблизно половину світової що­річної продукції соєвих бобів. Як зазначається у розділі 6, більша частина продукції конкурентів (33 % світової пропозиції) надходить із Бразілії та Аргенти­ни, з середніх широт Південної Америки, але Китай постійно збільшує посівні площі цієї культури у своїх намаганнях стати головним виробником. Соєві боби продовжуватимуть відігравати провідну роль у сільсь­кому господарстві Північної Америки та світу, оскіль­ки з початком XXI ст. зростання сільського господар­ства значною мірою підтримується потенціалом цієї важливої зернової культури у спробах розв'язати глобальну продовольчу проблему.

років у південно-західній частині нього регіону. Із зменшенням можливостей ведення індивідуально­го сільського господарства, особливо на заході Ве­ликих рівнин, масова втеча молоді залишає біля землі старше населення, розкидане скупченнями сільських громад.

Незважаючи на основну роль, яку сільське господарство відіграє в регіональній економіці, нефермерські сектори Внутрішнього континен­тального регіону продовжують розвиватися і урізноманітнювати свою продукцію, особливо в головних центрах метрополісів і навколо них. Найбільш успішно такому зростанню сприяє штат Міннесота, наживаючи капітал на добрій славі своєї стабільної економіки, високоосвіченої робо­чої сили, на давній репутації винахідника нових продуктів і принад «північних лісів». У міських районах східної частини Великих рівнин головним заняттям став телемаркетинг, і Омага (штат Неб­раска) уже відома як «безмитний капітал» Сполу­чених Штатів через велике число компаній, які займаються кредитними картками, попередніми замовленнями та каталогами. Фірма «Гейтвей — 2000» — гігант з продажу комп'ютерів — без сто­ронньої допомоги нанесла на карту ціле місто Норт-Сіокс-Сіті (штат Південна Дакота); ком­панія «Спрінт» — світовий лідер телеко- мунікапій — збудувала свою нову штаб-квартиру на південний захід від Канзас-Сіті. Поза тим, роз­виток енергетичних потужностей стимулював зростання північно-західної частини цього регі­ону; Південна Алберта вміло притягує інвестиції з усіх Сполучених Штатів з метою розширення роз­робок її величезних родовищ природного газу — сучасного чистого палива для опалення осель та виробництва електроенергії.

ПІВДЕНЬ

Американський Південь займає південно-східну частину США, простягаючись від покритого буй­ною рослинністю басейну Блуграсс у північних районах Кентуккі до заболоченого, з безліччю струмочків узбережжя Мексиканської затоки шта­ту Луїзіана, від опуклих пагорбів Західної Віргінії до плоских піщаних островів, віддалених від крайнього півдня півострова Флоріда (рис. 4-18). З

290 РОЗДІЛ 4 І ПІВНІЧНА АМЕРИКА дев’яти регіонів Північної Америки жоден не заз­нав більших змін упродовж другої половини XX ст., ніж Південь. Обравши досягнення власних локальних інтересів майже з початку існування держави, Південь у довгі жахливі роки після Гро­мадянської війни переживав значно сильнішу еко­номічну і культурну ізоляцію, ніж решта Сполуче­них Штатів. Упродовж цілого століття він знемагав від економічної стагнації, але у 1970-х роках урешті було відкинуто старі уявлення нації про цей регіон, і розпочалося піднесення Півдня, яке триває по сьогодні.

Заохочені силами, які створили феномен Со­нячного поясу, ділові потоки попрямували у міські райони Півдня. Такі міста, як Атланта, Шарлотт, Маямі почали розквітати і дуже скоро стали мет- рополісами. Потужні конурбації утворилися в та­ких місцях, як південна та центральна частини Флоріди, передгір’я Південної Кароліни, західне узбережжя Мексиканської затоки від Х'юстона, Новий Орлеан — Мобіл і т. д. Так звана «бульдо­зерна революція» відбувалася в найбільш сприят­ливих для відродження сільського господарства районах, роблячи акцент на виробництві таких продуктів, як соєві боби, озима пшениця, м'ясо птиці та ін. У соціальній сфері расова сегрегація в основному була ліквідована більш ніж три деся­тиліття тому.

Та все ж Південь залишається регіоном, який має багато економічних проблем, оскільки гео­графія його розвитку була вкрай нерівномірною. Хоча кілька зон метрополісів та окремі зони фер­мерського господарства отримати певні переваги, багато інших великих населених пунктів не здобу­ло жодних, тому в ландшафті Півдня часто трап­ляється поєднання поступу й відстатості. Не див­но, шо прірва між багатими та бідними тут глиб­ша, ніж у будь-якому регіоні США. Економічні диспропорції мають і расовий вимір — у тем­ношкірого населення набагато виші показники бідності порівняно з білим населенням, і воно значно відстає у показниках сімейного доходу та досягнення статусу середнього класу.

В рамках просторової структури розвитку нове багатство Півдня зосереджене переважно у цент­рально-міських осередках бізнесу і розквітаючих кільцях передмість. З іншого боку існують широко розкидані райони, які щосили намагаються доби­тися успіху. Це менш сприятливі для сільського господарства зони (наприклад, хронічно депре­сивні низовинні землі заплав у нижній частині Міссісіпі) та сотні містечок, де робочі місця про­понують лише невеликі підприємства занепадаю­чих галузей, таких як переробна харчова промис­ловість та виготовлення одягу. У регіональному масштабі можна бачити ще одну географічну структуру нерівномірностей: окрім центрально розташованих Атланти й транспортного коридору «Бумбелт» («Пояс зростання») міжштатівської ав­томагістралі 1нтерстейт-85, шо простягається до Північної Кароліни, значна частка економічного зростання Півдня припадає на його периферію — аж до околиць Вашингтона, західного узбережжя Мексиканської затоки чи до крайнього півдня Флоріди.

Перетворення Півдня також змінює його де­мографічну мозаїку, шо наочно показали наслідки президентських виборів 2000 р. у Флоріді. В расо­вому та економічному аспекті структура населення цього регіону продовжує змінюватися через імміграцію білого і темношкірого населення з Півночі, і ці обидві групи виявляють виші рівні доходів, аніж постійні мешканці Півдня — як білі, так і темношкірі. В етнічному плані швидкозрос- таюча присутність іспанців та азійців посилює культурну неоднорідність Півдня та стан етнічної напруженості, коли низькокваліфіковане нове на­селення збільшує конкуренцію для отримання де­далі меншої кількості робочих місць на під­приємствах. У своїй віковій структурі регіон також урізноманітнюється з постійним зростанням насе­лення пенсійного віку не лише у Флоріді, а й у Джорджії, Віргінії та в обох Каролінах. Слід зазна­чити, шо величезне міське будівництво починаючи від 1980 р. відкрило широкі можливості для фрагментації середовища постійних мешканців Півдня. Поповнення «скелець» цієї етнокультурної мозаїки є щораз різноманітнішим за суспільним станом та способом життя і чітко сигналізує, що цей колись покинутий регіон дедалі зближується з рештою країни.

Такий 30-річний перехідний період закінчився тим. шо Південь не тільки повністю зайнятий у національній економіці та суспільстві, а й відіграє важливу роль на міжнародній сцені. Упродовж 90-х років європейські та японські компанії, особливо з виробництва автомобілів, які збудували тут цілі промислові комплекси, були активними інвесто­рами в економіку регіону. Найвигідніші можли­вості для іноземного бізнесу, які розширюються в добу угоди НАФТА, знаходяться на півдні — у Се­редній та Південній Америці. Тому Південна

Порт є межею поділу між сушею то водою. Деякі найбільш потужні порти світу лежать у гирлах великих рік, скажімо, як Роттердам, що на виході західноєвропейського Рейну в Північне море. А ось Новий Орлеан, розташований у найвищій точці дельти Міссісіпі, отримує економічні переваги такого вигідного положення з початку XIX ст. Сьогодні, в епоху угоди НАФТА, коли продукти Північноамериканської серцевини дедалі частіше з'являються на арені міжнародної торгівлі, у Південній Луїзіані усвідомили більші можливості для екс­порту товарів через Міссісіпі. З цією метою нещодавно було вкладено величезні інвестиції у модернізацію та розширення порту Новий Орлеан. Деякі результати цього можна побачити тут уздовж відтинку великої ріки: частину гігантського нового портового комплексу, що тягнеться більш ніж на 20 миль (32 км) вверх за її течією.

Флоріда для багатьох поколінь була чи не най- прогресивнішим районом, а Маямі — «воротами до Латинської Америки».

Останнім часом інші частини Півдня зацікав­лені у послабленні цієї монополії: Атланта відкри­ла низку нових безупинних авіамаршрутів, а Но­вий Орлеан намагається збільшити свою частку прибуткової морської торгівлі, завершуючи будів­ництво найдовшого (24 милі/38 км) лінійного пор­ту за найвищими світовими технологіями. У Мемфісі втілюються плани зробити цей метро­поліє глобальним дистриб'юторним центром на базі повітряних перевезень.

ПІВДЕННИЙ ЗАХІД

До кінця XX ст. більшість географів не могли чітко ідентифікувати Південно-Західний регіон, відно­сячи прикордонну зону між США та Мексикою до півдня Внутрішнього континентального регіону, а райони гір і плато — до його західної частини. Сьогодні ця зона стабільного розвитку, представ­лена штатами Техас, Нью-Мексико та Арізона, здобула собі місце на регіональній карті Північної Америки (рис. 4-18). Південний Захід, який усе ще перебуває у стадії становлення, є унікальним у Сполучених Штатах регіональним комплексом двох культур. На гребені хвилястої границі Сонячного поясу іммігруючі англо-американці з’єднуються зі швидкозростаючим мексикансько-американським населенням, що осіло і злилося з численним давнім іспанським населенням — нащадками ко­лоністів, які колись замешкували узбережжя Мек­сиканської затоки від Техасу до Центральної Каліфорнії. Якщо додати велику кількість корінних американців, то Південний Захід фак­тично можна визнати регіоном трьох культур.

Недавнє швидке піднесення Техасу, Арізони та Нью-Мексико будується на такій основі: 1) наяв­ності великої кількості електроенергії для кон-

292 РОЗДІЛ 4 І ПІВНІЧНА АМЕРИКА диціонерів упродовж довгого і надзвичайно спе- котного літа; 2) достатній кількості води, яку повністю відводять із плавальних басейнів для зро­шування сільськогосподарських культур; 3) належ­ного розвитку автомобільного транспорту. Перше і третє здобути відносно легко, оскільки східна по­ловина Південного Заходу щедро обдарована наф­тою і природним газом (рис 4-14). Однак майбутнє запасів води є проблематичнішим. Приміром, Фінікс і Тусон (штат Арізона) не могли би зроста­ти теперішніми швидкими темпами без величезно­го нового каналу, що несе води ріки Колорадо че­рез сотні миль пустелі.

Економічне зростання Південного Заходу очо­лював Техас, який у 90-х роках перестав залежати від своєї газової та нафтової промисловості (частка яких у BHП штату тепер складає лише чверть від рівня 1980 р.). Після серйозного спаду в 1980-х ро­ках, пов’язаного з нафтою, економічна діяльність штату була реструктуризована і диверсифікована. Успіх не забарився, і сьогодні трикутник східного Техасу, який утворюють Даллас — Форт-Верт, Х’юстон і Сан-Антоніо, став одним із найбільш продуктивних постіндустріальних комплексів світу, що спеціалізуються на інформаційному бізнесі, послугах у сфері охорони здоров'я та ви­робництві високих технологій. Метрополіє, центр якого знаходиться у столиці штату Остіні, став технополісом, що поступається лише Силіконовій Долині, займаючи друге місце у комп'ютерних дослідженнях та розробках, а також у виробництві напівпровідників і персональних комп'ютерів. На вершині трикутника біметрополіс Даллас—Форт- Верт (ДФВ) являє собою ціле гроно високотехно- логічних галузей, зосереджених у технополісі на північ від Далласа: це найбільша у світі концент­рація телекомунікаційних компаній.

Як ілюструє рисунок 4-20, географія зайня­тості дедалі більше орієнтується на процвітаючі коридори передміських автострад; це справедливо й щодо метрополісів Остін, Х'юстон та Сан-Ан­тоніо. Біметрополіс ДФВ є також техаським фор­постом ЗОВНІШНЬОЇ TOpriBjli й розвитку, зумовлених угодою НАФТА; він стає і північним якорем ново­го транснаціонального коридору зростання, що простягається як понад 500 миль (800 км) у південному напрямку від Далласа через Остін та Сан-Антоніо до Монтеррею, тобто у глиб Мексики.

Західний фланг регіону, розвиток якого зосе­реджений головно у Південній Арізоні. є унікаль­ним. Він є найбільш технологічно трансформова­ною пустелею світу, яку можна порівняти лише з пустелею Негев у Ізраїлі. Тоді як Негев призначе­на для ведення сільського господарства, значно інтенсивніший розвиток Арізони характеризується безмежними урбанізованими ландшафтами, най­краще представленими двома найбільшими міста­ми регіону — Фініксом і Тусоном. Упродовж 1990-х років Фінікс розширявся у навколишню пустелю зі швидкістю один акр за годину і продовжує рос-

ти з уражаючою річною швидкістю приблизно 4 %. Хоча сили, що виступають за повільніший розвиток штату, набирають обертів, політичні та бізнесові лідери не збираються обмежувати його. Але обидві сторони однаково усвідомлюють, що відновлювані запаси води — джерело життєвої си­ли штату та ключ до його майбутнього — доходять своєї граничної межі.

ЗАХІДНЕ ПОГРАНИЧЧЯ

На північ від західного флангу Південного Заходу лежить найновіший регіон Північної Америки — економічно процвітаюче Західне пограниччя, яке зростає швидкими темпами. Зі сходу на захід цей усіяний гірськими пасмами регіон простягається між Скелястими горами, Сьєрра-Невадою та Кас­кадними горами; його довша вертикальна вісь іде від півночі Великого Каньйону Арізони до ок­раїнної частини субарктичних лісистих районів за­ходу канадських Скелястих гір (рис. 4-18). Серце­вина цього регіону охоплює штати Юта, Невада. Айдаго та західну частину Колорадо. Саме тут ста­рий міжгірський Захід найбільш активно відрод­жується. До недавнього часу така можливість була б нереальною через віддаленість регіону, його по­сушливість та рідке заселення. Але перспективи Західного пограниччя значно змінюються в міру того як постіндустріальний національний комп­лекс стає зрілішим, досягнення у сфері комуні­кацій і транспортних технологій усувають внут- рішньорегіональні відмінності, а привабливість локалізації майбутніх підприємств стає головною перевагою для роботодавців. Без сумніву, близь­кість до дедалі дорожчого та переповненого Тихо­океанського узбережжя є сприятливим чинни­ком — понад мільйон позбавлених ілюзій калі- форнійців від кінця 1980-х років переїхали до Західного пограниччя. їх привабили теплий клі­мат, широкі простори, яскраві пейзажі, велика кількість робочих місць та нижча вартість життя.

Той факт, що тутешні перетворення здійсню­ються внаслідок припливу людей із-поза меж цьо­го регіону, доводить й сама назва Західне погранич­чя. І справді, людність серцевини регіону (чоти­рьох штатів) входить до п’ятірки найшвидше зрос­таючого населення у Сполучених Штатах від 1990 р. Разом із понад 2 мли мігрантів, що прибули сюди впродовж останнього десятиліття, вона налічує більш ніж 20 % жителів регіону. З економіко-гео- графічного погляду цей регіон раніше асоціювався з традиційними галузями, базованими на природ­них ресурсах (видобувна промисловість, лісоек­сплуатація та випасання худоби). Тепер ці галузі занепадають. Водночас іммігрантські та нові місцеві компанії створюють тисячі робочих місць у промисловості високих технологій та у сфері спе­ціалізованих послуг. Просторова структура цього розвитку сфокусована на швидкому зростанні міських ареалів і створює незвичайну рису регіону: замість єдиної лінії зростаючого заселення відбу­вається одночасне розширення розкиданих насе­лених пунктів навколо великих і середніх міст, привабливих зон уздовж коридорів міжштатівсь- ких автомагістралей.

Найновішим районом в усьому Західному по­грай иччі й одним із найшвидше зростаючих метро- полісів у Сполучених Штатах є долина JIac-Berac на крайньому півдні Невади. Її зростання було зу­мовлене розквітаючою індустрією рекреації Jlac- Beraca, яка щорічно приваблює приблизно ЗО млн туристів. Але вона також є продуктом нового еко­номічного розвитку, в якому переважає приплив фірм високих технологій та професійних послуг, що спеціалізуються на комп’ютерах, фінансах та охороні здоров’я. Бізнесмени масово приїжджають сюди, і нові можливості зайнятості були причи­ною демографічного вибуху від пришвидшеного переміщення сюди каліфорнійців. Порівняно де­шева земля, невисокі ціни на житло, низькі подат­ки й теплий клімат стали ще більшим поштовхом для цієї міграції.

Інші міські ареали також переживають приско­рений розвиток, зокрема два найбільші метро­полии регіону з центрами у Денвері та Солт-Лейк- Сіті. Вони породжують конурбації протяжністю понад 50 миль (80 км) на північ та південь центрів міст. В обох випадках головною принадою є Ске­лясті гори, які велично височіють над урбанізова- ними рівнинами та передгір’ями. Метрополіє Ден­вер швидко розростається вздовж і всередину Пе­редового хребта — центральної частини штату Ко­лорадо, створюючи економічну базу з новою ди­версифікацією та глобальною орієнтацією, в якій переважають телекомунікації, комп’ютерне прог­рамування та фінансові послуги.

У дешо меншому масштабі Солт-Лейк-Сіті наслідував приклад Денвера. На західному боці Скелястих гір тепер розташована процвітаюча ко­нурбація, що простягається вздовж хребта Васатч північної частини штату Юта від Огдена на півночі до Прово на півдні. Розквітаючий технополіс До­лина програмного забезпечення — коридор про-

294 РОЗДІЛ 4 І ПІВНІЧНА АМЕРИКА тяжністю 40 миль (65 км), шо сполучає Солт- Лейк-Сіті і Прово, є однією з найбільших у світі концентрацій компаній, які займаються інфор­маційними технологіями. Його розбудовано на ос­нові високоосвіченої робочої сили двох універси­тетів та постіндустріального комплексу, який спеціалізується на виробництві програм Ворд та комп’ютерного моделювання.

Аж 90 % розвитку Західного пограниччя забез­печено його широко розкиданими міськими ареа­лами, і вплив їх швидкого зростання сильно відчу­вається у великих сільських зонах цього регіону. Деякі з проблем, зокрема почастішення пожеж че­рез те, що території, які межують з лісами, стають більш заселеними, спричинені наслідками ур­банізації. Багато інших проблем є результатом зіткнення різних способів життя, оскільки меш­канці з високими прибутками, які шукають відпо­чинку, вибирають сільську місцевість, давні й не­багаті мешканці якої намагаються зберегти спосіб життя, що базується на таких видах діяльності, як видобувна промисловість та екстенсивне сільське господарство. У долинах Скелястих гір штату Ко­лорадо господарі ранчо стикнулися із проблемою різкого зростання ціни на землю, зумовленого ве­ликим будівництвом лижних курортів. Тому вони змушені продавати землі та переміщуватися на менш сприятливі для сільського господарства те­риторії у ше віддаленіших районах. У маленьких містечках північної частини Айдаго та західної частини Монтани виникло певне соціальне напру­ження через те, що місцеві мешканці віддають пе­ревагу консерваторам, а переселенці з Каліфор­нії — лібералам. І. мабуть, усюди плани розвитку блокуються захисниками довкілля, які в 1990-ті роки часто діставали підтримку федерального уря­ду — найбільшого землевласника регіону. Поява нової етики збереження ресурсів, яка дедалі біль­ше загрожує екологічно нечутливим підприємцям, що прагнуть швидкого розвитку, є лише частиною великого руху проти зростання, який, очевидно, буде посилюватися.

Та хоч би шо принесло нове століття, бум 1990-х років, що створив найновіший регіон Пів­нічноамериканського світу, назавжди змінив еко­номічно-географічне та демографічне забарвлення більшої частини старого міжгірського Заходу. Цей тепер уже не віддалений регіон залишає позаду і колись пріоритетну видобувну промисловість, і пасовищне тваринництво. Тепер він робить великі успіхи, щоб утвердитися як технологічна та енер­гетична база на порозі північноамериканського сектора великої Тихоокеанської окраїни (див. вставку «Тихоокеанська окраїна»).

ПІВНІЧНЕ ПОГРАНИЧЧЯ

Регіон Північного пограниччя становить геопростір між 52° північної широти і полюсом (рис. 4-18). Це найбільший регіональний підрозділ Північної Америки, що займає майже 90 % Канади і весь штат Аляска США. Якби ця величезна територія була окремою країною, вона була би п'ятою за площею у світі. Протяжність цього пограниччя вздовж географічної широти не залишає сумнівів щодо його назви (Північне). Після Північної Росії (розміри континентальное™ якої є ще очевид­нішими) це другий на планеті найбільший простір суворого холодного довкілля. Як і у краєвих части­нах євразійської Арктики, на півночі Північної Америки існує дуже мало природних бар’єрів, шоб пом'якшити маси надхолодного повітря, яке стрімко просувається впродовж довгої зими прямо на південь від покритого кригою полярного океа­ну. Нічого дивного в тому, шо більшість населен­ня та людської діяльності Північного пограниччя зосереджена у південній половині цього регіону, де клімат м'якший і є густий лісовий покрив.

Цей регіон, без сумніву, є пограниччям — і значно класичнішим, ніж Західне, яке ми щойно розглядали. Нещодавно сформована розсіяна ур- банізована структура розвитку останнього регіону та швидкий приплив населення здебільшого є чинниками поліпшення його економіко-гео- графічного положення на національній осі, в рам­ках якої уже відбуваються важливі східно-західні взаємодії. Північне пограниччя Америки, навпаки, являє собою приклад просування в нерозвинені райони у цілком новий спосіб, який вирізняється повільним довготривалим перенесенням лінії роз­витку через периферію Канади і втягуванням тери­торій, які вона перетинає, у загальнонаціональну просторову економіку. Цикли бумів і спадів від кінця XIX ст. управляли темпом руху цієї лінії, яка часто відсувалася назад і так само часто просувала­ся вперед. Назагал усе ше рідко заселене Північне пограниччя здебільшого є регіоном недавнього європейського поселення, заснованого на видобу­ванні нововідкритих ресурсів. Але перші народи та інші корінні жителі, які завжди вважали цей регіон своєю батьківщиною, сьогодні відіграють дедалі бітьшу роль у його справах і можуть багато чого сказати про формування його майбутнього.

Як згадувалося раніше, Канадськиіі щит, кот­рий покриває східну половину Північного погра­ниччя (рис. 4-2), є однією з найбагатших скарб­ниць мінеральних ресурсів у світі. Переважна частина районів теперішнього шита, шо розви­вається, акцентує свою увагу на гірничих комплек­сах, де видобувають такі металічні руди високого попиту, як нікель, уран, мідь, золото, срібло, сви-

нець та цинк. Провідні зони виробництва лежать уздовж південних рубежів шита, але від 1980 р. по­шуки додаткових родовищ, розширення мереж авто- та залізничних доріг і відкриття нових копа­лень посувалися на північ. Територія провінції Юкон та інші північно-західні території виявилися луже багатими. Чільне місце тут посідають золото- та алмазовидобувна промисловість, і на протилеж­ному східному краї щита — на півострові Лаб­радор — у повному обсязі розроблятиметься найбільше з відкритих родовиш багатих нікелевих руд. Окрім металевих руд, Західне пограниччя володіє багатьма іншими ресурсами (тверді види палива, можливості виробництва гідроелектро- енергії, лісоматеріали та рибальство). Проте на першому місці стоять значні запаси нафти й газу, які зосереджені у великій зоні на схід від канадсь­ких Скелястих гір між провінцією Юкон та кордо­ном ClJJA (рис. 4-14). Найбільш інтригуючими є бітумінозні піски Атабаски (північно-східна части­на Алберти), які містять більше сирої нафти, ніж усі родовища Саудівської Аравії. Але вона залягає у вигляді схожої на дьоготь речовини (бітуму) у близьких до поверхні піщаних формаціях. Останні технологічні досягнення дають змогу економічно вигідно отримати ці енергозапаси. їх виробництво стабільно зростає, і очікується, що до 2010 р. бітумінозні піски стануть домінуючою нафтовидо­бувною зоною Канали.

Продуктивна діяльність Північного погранич­чя пов'язана з обширною мережею копалень, наф­тових і газових родовиш, целюлозних заводів і гідроелектростанцій, які вплинули на виникнення сотень поселень і транспортних та комунікаційних засобів зв’язку, шо простягаються на тисячі миль. Хоча воно є панівним, це товарне господарство становить лише одну складову регіональної еко­номіки. Інша складова, як указує Роберт Бовн у книжці «Географія Північної Канади». — це тра­диційне господарство, яке «розвинулося з прожит­кового мисливського господарства до економіки, за якої оплачувана робота, трансферні платежі, ви­готовлення прикрас є базою грошових прибутків, у той час як мисливство забезпечує район їжею». Це традиційне господарство, яке твердо тримаєть­ся багатовікових цінностей корінного населення (перших народів), здавна було пов'язане з ко­мерційною економікою як джерелом заробітку. Воно також було дуже прив'язане до землі, і в ос­танні роки корінні народності в усьому регіоні стали сміливішими і подали судові позови про по­вернення земель, які європейці захопили в мину­лому без угод про передання. Суди та федеральний уряд виявили доброзичливість, і утворення Нуна­вуту в 1999 р. (рис. 4-16) було найбільш приголо­мшливим досягненням сучасності.

До Північного пограниччя входить також Аляска, географічні можливості та специфіка якої дешо відрізняються від інших районів півночі Ка­нади. Крім того, що вона є найбільшим штатом США. Аляска отримує чималий прибуток від ви­робництва нафти на північно-східному Арктично­му схилі. А південне узбережжя поблизу Ah- коріджа дедалі більше користає зі свого майже се­рединного положення на повітряному маршруті Тихоокеанської окраїни між «нижніми 48-ма» штатами США і Східною Азією. Ці вигоди спри­чинили несподіване зростання населення Аляски на більш ніж 100 % від 1970 р., і зараз тут прожи­ває понад 650 тис. осіб, що становить 30 % насе­лення Північного пограниччя на менш ніж одній шостій його території.

Увагу мігрантів до Півночі привертали також металеві руди. Але на відміну від сходу Канади не­давній бум на Алясці був викликаний відкриттям величезних нафтових родовищ на Арктичному схилі — одному з провідних енергоджерел цієї півкулі з часу, коли в 1977 р. почав діяти трубопро­від «Транс-Аляска» довжиною 800 миль/1280 км (рис. 4-14). Вичерпання запасів на головному ро­довищі в затоці Прадхо-Бей тепер змушує зверну­тися до величезних запасів Арктичного схилу, але сильний спротив природозахисників призупинив ці плани.

На сході Аіяски знаходиться так званий Арк­тичний національний заповідник незайманої при­роди, у якому адміністрація Буша хоче розпочати бурові роботи. На заході лежать «Національні наф­тові резервні запаси Аляски», які федеральний уряд частково відкрив у 1999 р. для здачі в оренду буровим компаніям, що стверджують, що їхня еко­логічна чутливість разом із використанням най­новіших технологій зменшить вплив видобувних робіт на екосистему тундри. Спротив природоза­хисників викликає також проект будівництва га­зопроводу паралельно до нафтопроводу (величезні запаси зрідженого газу є побічним продуктом наф­то видобування). Як зауважувалося раніше, попит виробників електроенергії на чистий природний газ зростає в усій Північній Америці.

ТИХООКЕАНСЬКИЙ СТРИЖЕНЬ

Райони Тихоокеанського узбережжя Сполучених Штатів та суміжної з ним південно-східної краєвої частини Канади, які представляють дев’ятий регіон Північноамериканського світу (рис. 4-18), були могутньою принадою для мігрантів від часу, коли понад 150 років тому був прокладений так званий Орегонський шлях. На відміну віл решти заходу Північної Америки смужка землі між стіною Сьєрра-Невади та Каскадних гір і океаном отримує достатньо вологи. Вона має також значно краще довкілля із загалом приємним кліматом південніше Сан-Франніско, високопродуктивні сільськогосподарські угіддя в Центральній долині Каліфорнії і такі мальовничі місцини, як Олім­пійські гори штату Вашингтон чи захопливі водні краєвиди, що оточують Сан-Франціско, Сан- Дієго, Сіетл і Ванкувер. Регіон активно розвивався після Другої світової війни, акумулюючи величез­ну кількість населення і господарських засобів уз­довж цього найвіддаленішого краю Сполучених Штатів.

Але з початком XXI ст. стало зрозуміло, що з огляду економічної географії Західне узбережжя являє собою не кінець, а радше початок — ворота до багатства зростаючих можливостей, які ос­таннім часом з’явилися на багатьох віддалених бе­регах, шо оточують Тихоокеанський басейн. Ось чому ми вживаємо термін «Тихоокеанський стри­жень» щодо цього регіону Північної Америки — на 22 відміну від Тихоокеанської окраїни як світово­го функціонального суперреґіону (див. вставку «Тихоокеанська окраїна»).

50 років неослабного зростання даються взна­ки, і, незважаючи на те, що штати західного узбе­режжя і Британська Колумбія нині втішаються перспективами свого положення в Тихоокеанській окраїні, вони зустрінуться також із не надто приємними наслідками урбанізації. Це особливо справджується у Каліфорнії, де величезний розви­ток найбільш населеного та багатонаціонального штату Америки (35 млн осіб у 2002 р., що на 13 % більше населення всієї Канади) сконцентрований у переповненій конурбації, яка простягається на південь від Сан-Франціско через Сан-Хосе, до­лину Св. Джоакіна, басейн Лос-Анджелес та південно-західне узбережжя аж до Сан-Дієго на мексиканському кордоні. Увесь цей коридор по­терпає від екологічних негараздів, посух у внут­рішній частині, затоплень берегової зони, грязевих потоків, нищівних пожеж і особливо від землет­русів. До всього цього люди додали ще власне зловживання природним середовищем Каліфорнії: від надмірного використання водних запасів, що потребує численних систем подачі води за сотні миль, до хронічного забруднення повітря у Лос- Анджелесі.

Незважаючи на таку ситуацію, каліфорнійці за другу половину минулого століття побудували од­ну з найпродуктивніших економічних машин Північноамериканського світу. Якби цей «Золотий штат» був незалежною країною, його економіка сьогодні займала б сьоме місце у світі. Проте вияв­ляється, що дорога до успіху не є рівною, як це бу­ло у випадку з Південною Каліфорнією впродовж 1990-х років. Субрегіон почав це десятиліття з бо­ротьби, оскільки національний спад у поєднанні з несподіваним закінченням холодної війни завдали серйозного удару по економіці району Лос-Андже­леса, шо на той час сильно залежав від аеро­космічної промисловості, витрати на яку фінансу­вало Міністерство оборони країни. До кінця 1990-х років відбулися помітні зрушення, оскільки Південна Каліфорнія успішно диверсифікувала свою економіку і створила такі нові сектори, як індустрію розваг, зовнішню торгівлю і найбільший у країні та єдиний у метрополісі промисловий комплекс, який виробляє широкий спектр про­дукції — починаючи з одягу та закінчуючи висо- котехнологічним медичним обладнанням. Одяг виготовляють на фабриках низьких технологій, де працюють іммігранти, і це виробництво про­довжує випереджати виробництво одягу у Нью- Йорку.

Північна частина Стрижня охоплює Північну Каліфорнію і Тихоокеанський північний захід. Останній простягається від долини Вілламетте штату Орегон через низовинну західну частину штату Вашингтон і переходить у берегову зону Британської Колумбії за межами канадського кордону.

Північна Каліфорнія, зосереджена в районі за­токи Сан-Франціско, переживала в 1990-ті роки значно легші часи, ніж південна частина цього штату. Триває безприкладний період економічного зростання, і першість у ньому належить Силіко­новій Долині. В межах цього технополісу жодне інше місто не користає з цього буму більше, ніж Пало-Альто — найбільше з підключених до Інтер- нету міст, яке обробляє більше половини глобаль­ного трафіку. Оскільки торгівля через Інтернет по­стійно зростає, компанії поспішають до Пало-Аль­то, шоб отримати більше вигід від нечуваного дос­тупу до кіберпростору. Цьому ще більше посприя­ла високотехнічна місцева оптичноволоконна ме­режа. Тут формується новий інфраструктурний центр діяльності, який стане одним із наріжних каменів так званої нової економіки.

Тихоокеанська окраїна

Сьогодні ми є свідками виникнення обширного супер- реґіону, що постав унаслідок економічних чудес на берегах Тихого океану. Він складається з віддалених та ізольованих частин. Його західні території — це Японія, прибережний Китай, Південна Корея, Тайвань, Таїланд, Малайзія, Сінгапур. їхній захоплюючий розвиток упродовж останньої чверті століття змінив становище тихоокеанської периферії не тільки у Східній та Південно-Східній Азії, а й у Сполуче­них Штатах і Канаді та навіть у таких країнах Південної півкулі, як Австралія і Чілі.

Тихоокеанська окраїна є чудовим прикладом функ­ціонального регіону з економічною діяльністю у вигляді по­токів капіталу, переміщень сировинних матеріалів і торгових зв'язків, що породжують урбанізацію, індустріалізацію та міграцію робочої сили. У цьому процесі антропогенні ланд­шафти від Сіднею до Сантьяго трансформуються в рамках коридору протяжністю 20 000 миль (32 000 км), який оточує кільцем найбільший водний масив планети.

У наступних розділах ми продовжуватимемо обговорю­вати цей важливий феномен просторової взаємодії кількох географічних світів.

Тихоокеанський північний захід зайнятий дослідницькою роботою і виробництвом комп’ю­терних технологій, особливо в технополісі, розта­шованому в субурбанізованому передмісті Сіетла (штаб-квартира компанії «Майкрософт»). Спершу головними видами діяльності тут були виробницт­во лісоматеріалів та рибальство, які й досі залиша­ються актуальними, незважаючи на людський вплив на довкілля. Пізніше цей субрегіон став рушійною силою індустріалізації. У 1930—1950-ті роки постали грандіозні греблі на ріці Колумбія, які виробляли дешеву гідроелектроенергію, що притягнула виробництво літаків та алюмінію. Хоча велетенський комплекс «Боїнг» за межами Сіетла все ще залишається головним працедавцем цього району, недавній приплив багатих мешканців вик­ликає вибухове зростання числа компаній, які зай­маються програмуванням та Інтернетом, що пришвидшує перетворення Сіетла на метрополіє нової економіки.

Північ канадського кордону — найвідда- леніший північний субрегіон Тихоокеанського стрижня, відрізняється від інших не лише спе­цифікою його Британської Колумбії, а й тим, шо його економічна серцевина — Ванкувер — стала найбільш азіятизованим метрополісом Північної Америки.

Ванкувер розташований ближче до Східної Азії на повітряних та водних шляхах, ніж міста на південь від нього, і отримав головний поштовх у створенні торгових та інвестиційних зв’язків із західною Тихоокеанською окраїною завдяки своєму великому та дедалі зростаючому азійському населенню. Сьогодні етнічні китайці становлять 20 % населення метрополісу, азійський компонент якого тепер перевищує 35 %. Хоча є намагання створити новий, східно-західний, гібрид культури, у кінці 1990-х років посилилося тертя, коли багаті азійці з Гонконгу зайняли цілі квартали, замінили традиційні будівлі набагато більшими, оточили їх стінами та огорожами і зрізали майже всі дерева. Серйознішою проблемою є те, шо нові мешканці зовсім не бажають асимілюватися, уникаючи вжи­вання англійської мови і ведучи бізнес виключно в межах своїх грома.д.

Нині, коли Північна Америка дедалі тісніше пов’язана з глобальною економікою, ніде в цьому географічному світі міжнародні зв'язки не є оче­виднішими, ніж у Тихоокеанському стрижні. Від північного краю цього регіону до мексиканського кордону його географічні переваги як воріт до процвітаючої Тихоокеанської окраїни дають мож­ливості, про які не можна було і мріяти ще деся­тиліття тому.

По великих містах Північної Америки

Лос-Анджелес

Важко згадати якесь інше місто, що було б у центрі більшої уваги за останні кілька років, ніж Лос-Анджелес. Здебільшого ця популярність була негативною. Але незважаючи на землетруси, грязеві потоки, нищівні пожежі, сигнали тривоги про забруднення, показові судові процеси та порушення громадського порядку, чарівний образ Лос- Анджелеса навряд чи зіпсувався. Це є свідченням здатності міста швидко виживати і відновлюватися. Його статус як столиці розваг західного світу не викликає сумнівів.

Вид з літака під час приземлення в Лос-Анджелеському міжна­родному аеропорту дає відчути величезну неосяжність міського ландшафту. Це не лише заповнення велетенського природного амфітеатру, відомого як Лос-Анджелеський басейн, а також розбу­дова прилеглих берегових смуг то оточених горами долин і пе­редгір'їв більш ніж на 50 миль (80 км) у глиб пустелі Мохове. Це див­не місто, звичайно, могло матеріалізуватися лише в автомобільну епоху. Фактично більша його частина зведена впродовж останніх 60 років. Цьому сприяло швидке розширення мережі швидкісних ав­тострад, яка в метрополісах Америки є неперевершеною. Великий Лос-Анджелес так розрісся в усіх напрямах, що сьогодні він розта­шовується в рамках географічної структури шести урбаністичних світів (див. рис. 4-12).

Загалом цей метрополіє є домівкою 16,8 млн мешканців Півден­ної Каліфорнії. Він становить Другу за людністю міську агломерацію Північної Америки та утворює південне ядро гігантської каліфорнійської конурбації, що простягається вздовж Тихоокеансь­кого узбережжя від півдня Сан-Франціско до мексиканського кордо­ну (рис. 4-9). Лос-Анджелес є також провідним торговельним, про­мисловим та фінансовим центром Тихоокеанського стрижня. На світовій арені він є найбільшим містом східної частини Тихоокеансь­кої окраїни і відправним пунктом найбільшого числа її повітряних і океанських рейсів до Азії.

Британська Колумбія, яка поступово азіяти- зується, тепер експортує понад 40 % своїх товарів до країн західної Тихоокеанської окраїни (частка, значно більша від будь-якої іншої канадської провінції чи штату США). Решта районів коридо­ру Ванкувер—Сіетл—Портленд ідуть услід за нею. причому чільне місце посідає їхня промисловість високих технологій. У Каліфорнії сектор зов­нішньої торгівлі гігантської економіки цього шта­ту виріс утричі від 1990 р., і зараз понад 15 % його робочих місць залежать віл експорту.

Прогнозують, шо як Північна, так і Південна Каліфорнія будуть успішними в міру того як три­ватимуть ці тенденції і метрополіє Лос-Анджелес ставатиме фінансовою, промисловою та торговою столицею східної частини Тихоокеанської окраїни, а також її транспортним вузлом. Сьогодні очевид­ним є те. шо західне узбережжя, розташоване на середніх широтах, більше не слугує чорним входом до Північної Америки, а утворює нову парадну браму до Тихоокеанської арени, яка широко відкрита для міжнародної взаємодії.