<<
>>

2.4. РЕЛІГІЯ ІНКІВ

Окрім майя й ацтеків третьою високою цивілізацією, розбу­дованою індіанцями, була Імперія інків. Самі інки називали свою країну Тауантинсуйю, що означає «чотири об'єднані провінції».

Ця назва вказує на те, що Імперія інків була федерацією чотирьох історичних областей: Кунтінсуйу, Кольясуйу, Антісуйу і Чінчасу- йу. Імперія інків розташовувалась в західних регіонах Південної Америки; вона повністю охоплювала території сучасних Перу, Бо­лівії, Еквадору, а також значні частини сучасних Чилі, Аргентини і Колумбії. Охопивши таку величезну територію, Імперія інків бу­ла найбільшим державним утворенням за всю історію індіанців. Інки були не першою цивілізацією, яка сформувалась на цих те­ренах. Впродовж першого тисячоліття до РХ та першого тисячо­ліття після РХ, тут розвинулись численні культури та утворилась низка держав, культурні здобутки яких згодом перейняли інки. Серед цих численних народів і міст-держав виникли поселення інків. У ХІІ столітті в Андах на висоті 3416 метрів над рівнем моря на березі озера Тітікака, яке знаходиться на кордоні сучасних Пе­ру і Болівії індіанське плем'я кечуа заснувало місто Куско. Оскіль­ки правитель Куско носив титул, який мовою кечуа звучить інка, то й державу, якою він правив, європейці почали називати Імпе­рією інків. Отже, слово «інки» - це титул правителів, а не назва країни (країна називалась Тауантинсуйю) і не назва народу (на­род називався кечуа). Термін «Імперія інків» означає країну, якою керують інки. Втім, в період розквіту імперії до її складу ввійшли численні індіанські племена, а кечуа, хоч і відігравали провідне становище, становили тільки незначну частину населення краї­ни. Відповідно, для окреслення всього населення імперії, яка по­єднувалась не тільки адміністративно, а й культурно, був необ­хідний загальний термін. Ним стало слово «інки».

Імперія інків розвивалась із блискавичною швидкістю.

За декілька десятиліть після заснування Куско, його правителі зу­міли створити регулярну армію, за допомогою якої розширили територію своїх володінь в сотні разів, досягнувши гегемонію в регіоні, які міцно утримували аж до XVI століття. Розширен­ня Імперії інків відбувалось специфічно: спершу інки декілька разів пропонували противникам добровільно ввійти в склад імперії, і тільки коли вони відмовлялись, інки починали війну. Завоювавши якесь місто чи плем'я, інки змушували місцеве на­селення вивчити мову кечуа, яка була необхідною для ефектив­ного адміністрування величезних територій. При цьому вони не знищували еліту, традиції та культуру поневолених народів; натомість намагалися побудувати приязні відносини з елітою поневолених народів. Інки заохочували зберігати власний одяг, за яким було легко ідентифікувати походження кожного грома­дянина імперії. В періоди найвищого розквіту населення Імперії інків становило за різними джерелами від шести до дванадцяти мільйонів осіб. З таким населенням Імперія інків у свій час бу­ла однією з найбільших країн світу. Завойовуючи нові народи, інки не тільки не руйнували місцеві культури, а й переймали від них цивілізаційні здобутки. Археологічні дослідження, зо­крема, показали, що кольорову кераміку та іригаційні системи інки перейняли від культури Моче, систему державного управ­ління - від культури Уарі, архітектуру - від культури Чіму, під­земну систему водопостачання - від культури Наска. Історія зберегла імена правителів імперії: Манко Капак, який правив близько 1200 року і заснував місто Куско, Сінчі Року, який пра­вив близько 1240 року, Льоке Юпанка (бл. 1260 р.), Майта Капак (бл. 1290 р.), Капак Юпанкі (бл. 1320 р.), Інка Рока (бл. 1350 р.), Яуар Вакак (бл. 1380 р.), Віракоча Інка (бл. 1410 р.), Пачакутек Юпанка (1438-1471), Тупака Інка Юпанкі (1471-1493), Вайна Ка­пак (1493-1527), Васкар (1527-1532), Атавальпа (1532-1533).

В 1492 році Христофор Колумб відкрив Америку. Втім, перши­ми землями, на які ступила нога європейця, були острови на схід від Американського континенту, а згодом і американський берег Атлантичного океану.

До Анд, де знаходилась Імперія інків, єв­ропейці потрапили не відразу. В 1513 році Васко Нуньєс де Баль­боа відкрив Тихий океан і потрапив в західні регіони Південної Америки. Аж у 1515 році європейці створили власну колонію в Південній Америці, якій дали назву Перу. В той час до інків по­трапили перші вістки про білих людей, хоч самих європейців во­ни ще не бачили. В 1526 році іспанський конкістадор Франциско Пісарро-і-Гонзалєс почав вивчення територій інків. В 1528 році солдатам інків вдалось арештувати двох іспанців, які належали до загонів Пісарро. Їх звали Родріґо Санчес і Хуан Мартін. Обох відразу ж доставили до столиці. Так члени імператорської роди­ни і мешканці столиці вперше побачили білих людей. Обох поло­нених принесли в жертву божеству. В цьому ж 1528 році в Імперії інків почалась громадянська війна між законним імператором Васкарою та його братом Атавальпою. Ця війна настільки посла­била країну, що стала легкою здобиччю для іспанців. У 1532 році Атавальпа переміг у громадянській війні та став інкою. В тому ж році Франциско Пісарро почав війну проти інків та заволодів зна­чною частиною імперії. Йому вдалося взяти в полон Атавальпу. В 1533 році інки викупили свого імператора, віддавши Пісарро всі скарби імперії. Цей викуп був найбільшим військовим трофеєм в історії людства. В 1533 році іспанці таки стратили Атавальпу, а через рік завоювали Куско. Імперія інків продовжувала існувати, але перебувала під контролем іспанців. Новим правителем інків іспанці призначили Манко Інку Юпанкі, який правив до 1544 ро­ку. Територія, якою правив Манко Ігка Юпанкі була лишень не­значною частиною колись могутньої імперії. Цю територію при­йнято називати Вількабамбе. Після смерті Манко Інки Юпанкі його країною правили Сайрі Тупак (1544-1561), Тіту Кусі Юпан­кі (1561-1570), Тупак Амару I (1570-1572). В 1569 році Тіту Ку­сі Юпанкі прийняв християнство. В 1572 році іспанці остаточно розгромили імперію інків, встановивши своє повне управління в країні. В 1543 році Перу було оголошене іспанським віце-коро- лівством.
Здолавши Імперію інків, віце-королівство Перу охопи­ло всю Південну Америку, окрім Бразилії, яка належала Порту­галії. Останньою спробою інків відновити свою країну було їхнє повстання у 1780-1782 роках. Цим повстанням керував індіанець Хосе Ґабріель Кондорканкі, який взяв собі ім'я Тупак Мару ІІ. Це повстання не мало успіху, однак Хосе Ґабріель Кондорканкі досі вважається національним героєм, який першим піднявся на бо­ротьбу проти іспанського володіння.

Інки створили високорозвинену культуру. Іспанські колоні­затори відзначали, що в цій країні майже не було злочинності. Цього інки досягли суворістю своїх законів, які викладалися чітко та доносились до кожного мешканця імперії. Дуже часто інки застосовували смертну страту. Інки розвинули особливий тип економіки, де держава мала контроль над усіма виробника­ми матеріальних благ і самостійно розподіляла блага між насе­ленням. Це не дозволило інкам створити клас вільних ремісни­ків чи селян, а також вільну торгівлю. При майже абсолютному державному розподілі благ, інкам не потрібні були й гроші. Зви­чайно, вони мали власну валюту, однак використовували її пере­важно для зовнішніх товарно-грошових операцій.

Інки активно розбудовували дороги, які були необхідни­ми для комунікації і адміністрування величезної імперії. В час прибуття іспанців, інки користувалися 25 тисячами кілометрів діючих доріг. Також великим досягненням інків була пошта, до якої в різний час належали від п'яти до семи тисяч відділень, в кожному з яких працювали по два працівники. Інки мали свій прапор - прямокутне полотно, на якому розміщувались сім ко­льорів веселки. Інки розвинули літературу, музику, театр та інші форми мистецтва, а також вузлове письмо.

• РЕЛІГІЙНІ УЯВЛЕННЯ

Головним джерелом інформації про культуру і релігію ацтеків є звіти католицьких місіонерів, які прибули до Америки вслід за конкістадорами. Місіонери вклали колосальну працю не тільки в поширення християнства серед індіанців, а й у збереження культурних пам'яток корінного населення Америки.

Вони ак­тивно вивчали індіанські мови, щоби могти проповідувати інді­анцям. Вивчення мови відкрило їм доступ до здобутків місцевих культур. Місіонери, які працювали в Америці, намагалися роз­повісти Європі про індіанців, а також захистити їх від викликів, які принесла зустріч культур. Численні звіти, які місіонери над­силали до Європи, відкрили світ індіанської культури як їхнім сучасникам, так і майбутнім дослідникам.

Оскільки цивілізація інків є синтезом численних культур, які об'єдналися в імперії, то й релігійні уявлення ввібрали в себе елементи різних культур, хоч і фоном стали автентичні віруван­ня народу кечуа. Релігія інків має численні схожості з релігіями інших індіанських цивілізацій, втім вона має особливість, яка ви­різняє її з-посеред релігій Америки. Цією особливістю є яскраво виражений монотеїзм. Фактично, в основі всіх релігій давнини лежить прамонотеїзм, тобто переконання, що існує Єдиний Бог, який однак виражається через свою Мана та численних духів. Однак в більшості релігій більша увага зосереджена саме на ду­хах, які є вираженнями Єдиного Бога. В релігії інків, натомість, присутній чіткий наголос на Богові, який є головним предме­том культу, а всі інші духи сприймаються не як окремі сутності, а тільки як партикулярні прояви Бога. Бога в релігії інків нази­вали Віракоча. Він - творець всього сущого і управитель світу. Віракоча присутній у всьому сущому. Ті речі, через які Віракоча діє в житті народу, інки називали уака - священні речі чи місця. Інки не мали окремого терміну для окреслення полінезійської Мана, однак мали термін (уака), яким називали ті речі і місця, в яких діяла Мана. Уака могло бути будь-що: гори, водні джерела, а найвищим уака був імператор. Всі духи, яких релігія інків на­лічувала безліч, були уака.

Інки розділяли духів на два ранги. До першого рангу належа­ли: Апу (володар гір), Атагучу (помічник Віракочі при створенні світу), Апокатекиль та Ільапа (володарі грому і блискавки), Ва- накаурі (володар веселки і предок імператорського роду), Час­ка (володарка сходу і заходу, планети Венери, опікунка дівиць), Часка Кольур (опікунка квітів, дівиць і планети Меркурій), Кука Мама (опікунка здоров'я і щастя; інки вважали, що її тіло стало першою рослиною коки), Кунірайа (опікун вагітності і Місяця), Копакаті (опікунка озер), Екеко (опікун добробуту, плідності і ра­дості), Мама Сара (опікунка зерна), Пача Камак (творець Землі), Парьякака і Кон (духи води, бурі, дощу), Супай (володар смерті і демонів, правитель підземного світу), Уркагуарі (дух металів і дорогоцінного каміння), Уркачільай (опікун тварин), Мама Аль- па (Мати-Земля), Мама Коча (опікунка моря, риб і рибалок), Ма­ма Пача (опікунка посівів і збору врожаю), Мама Кілья (опікунка шлюбу) та інші.

Найбільш популярним серед духів вищого ран­гу був Інті - дух Сонця, який вважався предком імператорської родини і особливо вшановувався під час богослужінь. Родинний зв'язок Інті з імператорами надавав ваги його культу. Культ Ін- ті пов'язував інків з іншими індіанськими релігіями, в яких со­лярні культи також були центральними. Саме через культ Інті інки будували пірамідальні храми, а жертовник розміщували на храмах, щоби перебувати ближче до Сонця. В культі Інті важ­ливу роль відігравало золото, яке вважалось частинкою Сонця на Землі. Ним розкішно прикрашали храми та імператорський палац. Духами нижчих рангів були опікуни і предки окремих ро­дин, місцевостей, будинків, тобто всі ті духи, які належали не до загального, а до індивідуального культу.

Особливе сакральне значення в релігії інків відігравав культ імператора. Інки вірили, що імператор є нащадком Сонця, і са­ме його походження є джерелом його влади. Щоби кров Сонця в особі імператора не змішалась із кров'ю простих людей, інки строго регламентували його сімейні зв'язки. Імператор одружу­вався тільки зі своєю сестрою. Так його діти бути стовідсоткови­ми нащадками Сонця. Якщо в імператора були діти не від закон­ної дружини, вони визначались законними, але права на спадок трону не мали. Все, чим користувався або чого торкався імпе­ратор, було священним. Він вважався не тільки правителем, а й володарем всього, що знаходилось на Землі. Тому він, або ним уповноважені чиновники, мали повне право розпоряджатися і перерозподіляти всі матеріальні блага, які продукували його громадяни. Знаком влади імператора була шерстяна пов'язка на голові, в яку встромлювали кістку і три пір'їни. Коли імператор помирав, його тіло було священним. Його бальзамували і хоро­нили у спеціальній гробниці в Куско. Місце поховання імперато­ра було місцем культу. Для кожного померлого імператора при­значалися окремі жерці, які виконували культи, посвячені його особі. Померлим імператорам встановлювали статуї, які також були предметом культу.

В інків не було окремого уявлення про простір і час, натомість існувало єдине поняття часопростору. Тому час і простір інки на­зивали одним словом «пача». Часопростір вони поділяли на три світи: Хана Пача - небесний світ, у якому перебував Віракоча і духи вищого рівня, Кай Пача - земний світ, де мешкають люди і духи нижчого рівня, Уку Пача - підземний світ, де перебувають померлі. Інки не мали чіткого космогонічного міфу. Розповідь про історію світу вони починали з першого імператора Манко Капака. Одні міфи розповідають про те, що він - син Віракочі, а інші - Інті. Проте, якщо врахувати, що Інті не окреме божество, а тільки вираження Віракочі, то ці міфи не суперечать один одно­му. Інті вислав Манко Капака і його братів та сестер на Землю, щоби вони спорудили йому храм. Так вони опинились у Андах, де збудували місто Куско і храм Сонця. Культ релігії інків не був унікальним. В ньому присутні всі головні риси, притаманні ре­лігіям інших високорозвинених індіанських народів Месоаме- рики. Інки практикували людські жертвоприношення, однак вкрай рідко.

<< | >>
Источник: Шепетяк О.М.. Історія релігій. Том 1. Жовква: Місіонер,2019. — 496 с.. 2019

Еще по теме 2.4. РЕЛІГІЯ ІНКІВ:

  1. Класифікація релігій
  2. Релігія людства і космізм
  3. Шепетяк О.М.. Історія релігій. Том 1. Жовква: Місіонер,2019. — 496 с., 2019
  4. Релігія в республіканському Римі
  5. Чому виникла релігія
  6. Шепетяк Олег Михайлович. Історія релігій. Том другий. - Жовква: Місіонер,2019. - 608 с., 2019
  7. Ведична релігія
  8. Шепетяк Олег Михайлович. Історія релігій. Том третій. - Жовква: Місіонер,2020. - 856 с., 2020
  9. Халдейська релігія
  10. Релігія в епоху еллінізму
  11. Релігія Вавилону
  12. Ассирійська релігія
  13. Хетська релігія
  14. Фригійська релігія
  15. Тема 17. Політика та релігія
  16. Релігія нововавилонського царства
  17. Сирійсько-фінікійська релігія
  18. Стародавня китайська релігія
  19. Релігія в історії Китаю
  20. Релігія грецького полісу