Релігія в епоху еллінізму

Сам по собі азійський похід Александра мав певне зна­чення для розвитку світової цивілізації. Разом з військом у нові країни йшли філософи, історики, природознавці, жерці. Завойовані культури не знищувалися.

Після Александра Македонського почалася епоха елліні­зму, яка тривала до встановлення гегемонії Риму. У цей час відбувається занепад Греції, Македонії, Епіру, на Сході вини­кають держави Птолемеїв і Селевкидів, що несуть нові форми соціального прогресу.

У ІІІ ст. до н.е. на заході від Еллади починається розквіт нового державного об’єднання Римської республіки, яке веде активні загарбницькі і громадянські війни і яке напередодні своєї кризи 133-131 рр. до н.е. в 147 р. до н.е. перетворює Ма­кедонію на свою провінцію. Згодом уся Греція переходить під владу Риму.

Елліністична епоха має свої особливості релігійної історії. Насамперед це період повсюдної релігійної терпимості. Куль­ти східних божеств поширюються в Греції, у грецьких богів з’являються нові прихильники на Сході, грецька міфологія стає загальновизнаною, вона набуває національного забарв­лення в Малій Азії, у Східному Середземномор’ї, Єгипті і Дво­річчі.

Відбувається також оживлення місцевих культів, місцеві боги одержують імена загальновідомих богів і місцеві епітети. Це свідчить про об’єктивну необхідність релігійного синкре­тизму в процесі зміцнення зв’язків між народами.

Історик релігії стародавності І.С. Свеньцицька зазначає, що в елліністичний період набули поширення міфи про бо- гів-рятівників, які позбавлять людей думки про смерть, все­ляючи надію на потойбічне спасіння. Таких рис набрали боги Осіріс, Діоніс, Аттіс. І одночасно зростає шанування богині Тіхе (Долі), що свідчило про соціальну нерівність, невизна­ченість.

В елліністичну епоху намітився відчутний зв'язок про­гресу релігійної свідомості з іншими формами життя духовно­го суспільства.

Релігія стародавніх греків значною мірою одержувала по­штовх від розвитку старогрецької науки і мистецтва. Про та­кий зв'язок можна говорити більш впевнено, ніж про зв'язок науки і мистецтва у Дворіччі та Єгипті. “Основи” Евкліда і “Аль­магест” Птолемея зробили всі попередні математичні та аст­рономічні досягнення здобутком історії і започаткували нову епоху в науковому розвитку. Що ж до давньогрецького мисте­цтва, то про нього й говорити годі.