2.3. РЕЛІГІЯ АЦТЕКІВ

Великою цивілізацією Месоамерики були ацтеки. Цей народ оселився в сучасній Мексиці у ХІІ столітті. Більшість дослідників вважають, що ацтеки до сучасної Мексики мігрували з півночі, тобто з теренів сучасних США; однак існують й інші версії.

Утворення власного міста-держави ще не означало повне ста­новлення власної державності. Ацтеки перебували в політич­ній залежності від міста Ацкапоцалько, якому платили данину. Економічний та політичний зріст сприяв зросту усвідомлення власної гідності та історичної ваги у ацтеків. Врешті, у 1427 ро­ці ацтекський тлатоані Іцкоаль об’єднався з лідерами ще двох ацтекських племен, утворивши Потрійний Союз, який через рік здолав Ацкапоцалько, виборов незалежність і домінантне ста­новище в регіоні, та ввійшов в історію як Імперія ацтеків. Від утворення імперії до її завоювання іспанцями, ацтекськими ім­ператорами (тлатоані) були: Іцкоатль (1428-1440), Монтесума I (1440-1468), Ашаякатль (1468-1483), Тісок (1483-1486), Аві- цотль (1486-1502), Монтесума II (1502-1520), Квітлавак (1520­1520), Куаутемок (1520-1521). Два останні тлатоані правили ду­же коротко, і то в умовах швидкого занепаду імперії. Тому біль­шість істориків останнім ацтекським імператором, який мав реальну владу, називають Монтесуму II. Імперія ацтеків ввій­шла в історію як один із найяскравіших центрів культури аме­риканських індіанців, але воднораз і як жорстокий поневолю­вач інших індіанських народів. Закріпачення ацтеками індіанців Месоамерики, постійні ведені ацтеками кровопролитні війни, в яких гинули тисячі індіанців, людські жертвоприношення, для виконання яких ацтеки використовували військовополонених, та інші форми винищення індіанських народів, застосовувані ацтеками, створили їм славу одного із найбільш жорстоких на­родів людства. Винищувальна політика ацтеків створила небез­пеку вимирання індіанців Месоамерики.

Коли до Месоамерики прибули іспанці на чолі з Ернаном Кор­тесом, вони застали величезну та могутню Імперію ацтеків і жа­люгідне становище інших індіанців.

• КОСМОЛОГІЯ І ТЕОЛОГІЯ

Релігійні та міфологічні уявлення ацтеків були дуже схожими до аналогічних уявлень індіанців майя. Ацтеки традиційно поді­ляли світ на три сфери: небесну, земну і підземну. Небесну сферу ацтеки поділяли на декілька рівнів: одні джерела повідомляють про тринадцять рівнів неба, а інші - про дев'ять. Кожним із цих рівнів опікувався інший дух. Земна сфера також є місцем пере­бування численних духів, які опікуються лісами, горами, джере­лами вод, галявинами, пасовищами тощо. Як і майя, ацтеки ви­окремлювали чотири сторони світу:

північ знаходилась під опікою духа Тескатліпоки, асоціюва­лась із чорним кольором, кременем і чоловічим началом;

південь знаходився під опікою Уіцилопочтлі (дух Сонця, яке сходить) і Шипе-Тотека (дух посівів), асоціювався зі синім ко­льором, кроликом і жіночим началом;

схід знаходився під опікою Кецалькоатла (дух вітру і планети Венери), асоціювався з червоним кольором, очеретом і чоло­вічим началом;

захід знаходився під опікою Міктлантекутли (дух підземного царства), асоціювався з домівкою, білим кольором і жіночим началом.

Між цими чотирма частинами світу знаходився середній світ, заселений ацтеками та іншими індіанськими племенами, які входили до їхньої імперії. На краях світу росли світові дерева, які поєднували небесний, земний і підземний світи. Під землею знаходиться нижній світ - Міктлан, де перебували хтонічні духи і душі померлих.

Ацтеки мали дуже специфічне уявлення про час. Вони вважа­ли його циклічним. Світ виникає, існує і врешті зникає, а замість нього виникає новий світ. Ацтеки використовували одночасно два календарі, один із яких дослідники називають світським, а інший - сакральним. У світському календарі рік складається з 365 днів: 18 періодів по 20 днів і п'ять додаткових днів. У сакраль­ному календарі рік складався з 260 днів: 20 періодів по 13 днів. Кожен із цих періодів перебував під опікою окремого духа. Кож­ні 52 роки початок світського і початок сакрального календаря збігались. Ці дні ацтеки називали «зв'язкою років» і вважали їх небезпечними, оскільки саме в ці дні світ міг зникнути.

Центральне місце в релігії ацтеків, звичайно, займає віра в Бога і духів. Ацтеки поділяли сакральних істот на чотири ієрар­хічні рівні:

> На найвищому рівні перебував Ометеотль - джерело всього сущого, творець світу і батько духів. У деяких джерелах Оме- теотль описується як такий, що виражається у двох модусах: чоловічому началі, яке іменували Ометекутлі (пан дійсності) і жіночому началі Омесіуатль (пані дійсності).

> На другому рівні сакральної єрархії перебувають два духи, які відігравали центральну роль в ацтекському культі - Тес- катліпока і Кецалькоатль. Вони були рідними братами, наро­дженими Ометеотлем, які створили світ. Вони перебували в постійній боротьбі, яка ставала причиною зникнення світів і виникнення нових. Тескатліпока описувався ацтеками неод­нозначно. Він виражався через численні іпостасі: душа світу, опікун війни і воїнів, месник для злочинців, опікун зірок, ночі і підземного царства, плідності і весни, але воднораз причина всіх конфліктів і протистоянь.

> До третьої групи сакральних істот належать численні духи- покровителі всього, з чим люди зустрічалися, чи пересікалися впродовж свого життя. Це - духи полів, лісів, будинків, міст, особисті покровителі, рослин, тварин, води тощо. Імена біль­шості з них невідомі. Втім, навколо постатей деяких із них розвинувся культ, зокрема Тлалока - опікун вологи і родю­чості, Чальчауітлікуе - опікунка прісної води, Міктлантекулі і Міктлансіуатль - володарі підземного царства, Тосі - опікунка землі, Тласотеотль - опікунка дітонародження, Сіуакоатль - опікунка війни і рослин, Коатлікуе - опікунка землі і смерті, Сінтетеотль - опікунка кукурудзи, Чікомекоатль - опікунка рослин, Шочікецаль - опікунка квітів і тілесного кохання, Ші- лонен - опікунка молодої кукурудзи, Маяйуель - опікунка ага­ви та інші.

> До четвертої групи належать духи небесних світил і планет.

Важливе місце в релігії ацтеків відіграє віра в безособову бо­жественну силу, яку вони називали Теотль. Це поняття присут­нє в усіх древніх релігіях. Ацтекське Теотль відповідає поліне­зійському Мана.

• КУЛЬТ

Виконавцями культу в ацтекській релігії були жерці. З розви­тком цивілізації ацтеків культ неймовірно ускладнився, і для йо­го виконання необхідними стали спеціально підготовлені фахів­ці. Ацтекські жерці, як і в більшості інших релігій, мали широкі обов'язки. Вони були найбільш освіченим прошарком населення. Жерці переписували книги, укладали календар, навчали молодь, слідкували за дотриманням традицій і моралі. Жерці також були лікарями і знахарями, магами і ворожбитами, пророками і тлу­мачами.

Ключовим елементом ацтекської релігії були людські жертво­приношення. Фактично, жодне святкове богослужіння не обхо­дилось без вбивства людини. Така жорстокість не спостерігаєть­ся в жодній іншій цивілізації, яка коли-небудь існувала на Землі. Саме людські жертвоприношення створили злу славу ацтекам, яких ненавиділи поневолені ними народи. Ацтеки вважали, що в серці людини зосереджується її божественна сила - Теотль. Під час жертвоприношення жерці виривали серце і підносили його в напрямку Сонця, щоби обдарувати духів силою людини. Ацте­ки були переконані, що духи зможуть охороняти їх та опікува­тися ними тільки тоді, коли в них буде достатньо сили для цьо­го. А щоби вони мали достатньо сили, люди повинні дарувати її їм, виймаючи її з сердець жертв. Під час богослужіння жертву виводили на вершину храму, клали на жертовних грудьми до­гори, декілька жерців тримали жертву за руки і ноги, а головний жрець вирізав їй серце. Більшість релігій світу трактували жерт­воприношення тварин, як спільну трапезу Бога і людей. З цією ціллю вони складали в жертву тільки невелику частину твари­ни, а більшу її частину споживали самі. Таке розуміння жертви було присутнє і в ацтеків. Однак, оскільки ацтекські жертвопри­ношення в більшості були людськими, то в цій релігії зустрі­чався вандалізм: під час деяких богослужінь жерці, а то й вірні, з'їдали частину жертви, переважно кінцівки. Людські жертво­приношення відбувалися дуже часто: в усі святкові дні, визна­чені ацтекським календарем, під час особливих подій, зокрема поставлення нового правителя, освячення храму, або під час складних періодів, наприклад перед початком війни, або під час посухи. Ацтеки жертвували чоловіків, жінок і навіть дітей віком від трьох років. Стать і вік жертви регламентувались обрядови­ми приписами. Оскільки масштаби людських жертвоприношень були величезними, ацтеки були змушені завжди мати в запасі численних кандидатів для жертвоприношень. Жертвами були переважно військовополонені або раби. Щоби забезпечити та­ку гігантську кількість полонених, яку потребував культ, ацтеки постійно вели війни. Більшість війн, які ініціювали ацтеки, мали своєю ціллю не матеріальне збагачення через отримання тро­феїв чи данини, і навіть не територіальний зріст імперії, а ви­ключно отримання полонених для жертвоприношень. Людські жертвоприношення ацтеків були причинами геноциду числен­них індіанських племен. Тому знищення європейцями Імперії ацтеків і строга заборона людських жертвоприношень сприйма­лась індіанцями як спасіння.