Сирійсько-фінікійська релігія

Східне Середземномор'я має дуже сприятливі умови для людського життя: теплий клімат, родючі грунти, можливість штучного зрошування, багата флора і фауна. Це підштовхнуло розвиток землеробства і тваринництва, а також різних ремесел.

Існувала там і третя значна держава - Палестина, але про неї мова йтиме при висвітленні історії іудаїзму.

На півночі Сирійської пустелі, на захід від Ассирії, аж до східного узбережжя Середземного моря, у другій половині ІІІ - ІІ тис. до н.е. проживали племена хананеїв, амореїв (аморитів і арамеїв). Вони створили ряд дрібних міст-держав - Алах, Ебла, Халеб, Кадеш та ін. Вже з ІІІ тис. до н.е. ці території намагалися підкорити держави Дворіччя (Аккад, Ур), і вони не змогли збе­регти свою незалежність. У ІІ тис. до н.е. їх захопили гіксоси, які вдерлись аж у Єгипет. Потім ці міста-держави побували під владою Стародавнього Єгипту, Мітанні, Хетського царст­ва. У XIV ст. до н.е. в Сирійську пустелю вторглися кочові ара­мейські племена, що злилися з місцевим населенням. Лише на початку І тис. до н.е. дрібні держави утворили союзи, але й вони були неспроможні зберегти незалежність і були підвладні Ас­сирії, Вавилонській державі, персам, потім входили в державу Александра Македонського Селевкидів, Риму, Візантії. Отже, сирійські землі майже весь час були об'єктом загарбання. Зро­зуміло, що це відчувала на собі сирійська культура.

В умовах розширення арабського халіфату в VII ст. н.е. Сирія якийсь час була ядром цієї держави, а місто Дамаск - його столицею.

За часи своєї буремної історії стародавні сирійці, разом з фінікійцями, утворювали стійке семетичне етнічне утворен­ня. Вони зручно влаштувались на східному узбережжі Серед­земного моря і мали спільну культуру та споріднені релігійні культи.

Тепер скажемо про Фінікію і фінікіян.

Фінікія займала нешироку смугу землі між Середземним морем і Ліванським хребтом. На цій щедро обдарованій при­родою смузі східного узбережжя Середземного моря десь у V­IV-му тис. до н.е. оселилися прибульці з берегів Епітрейського моря. Деякі дослідники вважають, що фінікійці були корінни­ми жителями цих місць. У II тис. до н.е. виникли міста Угарит, Сидон, Тир, Бібл та інші, які стали центрами жвавої торгівлі, бо стояли на перехресті торгових шляхів зі сходу на захід і з півдня на північ. Великого розвитку у Фінікії досягло оброб­лення металу, виробництво скла, фарбованих тканин, кораб­лебудування. Але основою господарства було хліборобство і садівництво. Фінікійці вели активну работоргівлю в цьому регіоні. З початку ІІ-го тис. до н.е. і до ХІІ ст. до н.е. Фінікія перебувала під владою Стародавнього Єгипту.

У Х-ІХ ст. до н.е. з фінікійських міст особливого розвит­ку набуло міст Тир. Тирські купці здійснюють освоєння важ­ливих морських шляхів, особливо тих, що йшли на захід Се­редземномор’я. Це зробило Тир піонером колонізації Кіпру, узбережжя Егейського моря, островів Сицілії, Сардинії, Маль­ти, Балеарських, узбережжя Галії, Північ Африки та Іспанії. Це фінікійці заснували в 825 р. до н.е. місто Карфаген, яке зго­дом стало ядром могутньої держави.

Починаючи з VIII ст. до н.е., фінікійські міста перебува­ють під владою Ассирії, Єгипту, Вавилону, Персії, Елліністич­ної, а потім Римської імперії, весь час зберігаючи певну авто­номію.

Сирійсько-фінікійська культура, в тому числі і релігія, за­знала значного впливу збоку Ассирії, Вавилону, Єгипту та інших країн. Фінікійці були добрими мореплавцями і зробили чимало географічних відкриттів.

Релігія сирійців і фінікійців утворилася з їх первісних ре­лігійних вірувань і спочатку була звичайною родоплемінною релігією. З утворенням міст-держав у кожному з них був влас­ний головний бог, який мав своє ім’я: Адоніс - владика, Ел - бог, Мелькурт - цар міста тощо. Кожен з них мав дружину, здебільшого це була богиня Місяця - Астарта (Аштарт), запо­зичена з Вавилонії, де її називали Іштар. Були також інші дру­горядні боги. У кожному місті стояв храм, присвячений своє­му богові, зображення якого було головним фетишем. У храмі панувала могутня корпорація жерців, що відігравала значну роль у політичному і суспільному житті міста. Храми одержу­вали щедрі пожертвування і мали колосальні багатства. Жорс­токий спосіб життя породив і жорстокий релігійний культ. Богам приносили криваві жертви. Широко практикувалися і довго трималися, аж до ІІІ ст. до н. е., людські жертвоприно­шення, особливо новонароджених первістків: їх спалювали перед ідолом чи в його металевому череві.

В історичних пам'ятках збереглось ім'я одного з фінікій­ських богів, якому приносилися особливо жорстокі дитячі жертви. Його ім'я - Молох, що означає “пожиратель дітей”. С.А.Токарев зазначає, що, мабуть, ніде культ богів не досягав такої жорстокості, як у фінікійських містах.

Молох фінікіян - це засновник держави. Він - винахід­ник мореплавства і пурпуру, він - перший цар. Коли фінікійці посилали колоністів освоювати нові землі, вони обов'язково повинні були отримати на це схвалення Молоха, він сам керу­вав цією справою. Молох - це грізний правитель, який не тер­пить заперечення своєї влади, він - велич і сила держави. Він такий бог, до якого небезпечно наближатися. Він - джерело життя, але він його і руйнує. Жерці Молоха безшлюбні, жриці - незаймані. Незвичайні боги вимагають незвичайних жертв - людських.

Дослідник В.А.Тураєв помітив, що у фінікійському ре­лігійному культі немає нічого, що стосувалося б моря. А вони ж були видатними мореплавцями, вели торгівлю з далеки­ми країнами, уславилися як жорстокі работоргівці. Їхні боги були антропоморфні, але більше нагадували тварин, особ­ливо биків. Звідси зроблено висновок, що вони, так би мо­вити, скотарського походження, а самі фінікіяни вийшли з пустелі.