Стародавня китайська релігія

Як і в усякій релігії, у стародавній китайській релігії зна­ходимо насамперед анімістичні уявлення, пов'язані з уособ­ленням природних і соціальних сил. Вони виявилися в обож­нюванні неба, різних духів і душ предків.

Небо (Тіан, Тян, Ті) - головне китайське божество. Це не дух неба, не якась сила, а саме живе небо, яке над нами, воно все бачить, усе знає, усе йому належить, воно всім керує. Воно є Верховний Правитель, обожнений матеріальний предмет, а не вища істота.

Ніяких поглядів стародавні китайці в розуміння свого бо­жества неба не вкладали. Це чисте поклоніння силам природи.

Небо не дає одкровення, чудес, божественного втручан­ня в дії природи і людини. Але є доля, мінг, у кожного вона своя і стає відомою, лише коли здійснюється. Небо може ви­словити своє ставлення до природи, до людей через погоду, природні явища, воно може заявити про втрату гармонії між ними і землею. Тоді справа імператора - принести жертву, ві­дрегулювати відносини. Якщо небо гнівається на імператора, тоді його треба замінити.

Старокитайське уявлення про духів (Шань) - це вже ані­мізм. Духів велика кількість, вони пов'язані з предметами при­роди, кожен з них має свого Духа. Існують вони спільно як якась корпорація, до них і треба звертатися не поодинці, а до всіх разом. Оскільки вони уособлюють конкретні речі (гори, річки, лани, небесні світила, явища природи тощо), то їх існу­вання територіально обмежене. Культ щодо них здійснює вже не імператор, а місцевий правитель.

Духи існують під Небом, підвласні йому, але не представ­ляють його. Всі вони добрі, злих духів немає. Зло йде не від злих духів, а від відсутності доброї волі добрих духів.

Культ духів обслуговувався запозиченим з первісної ре­лігії шаманізмом. Шамани були фахівцями у стосунках з духа­ми, вони знали, коли, де і як здійснювати їм жертвоприношен­ня, як їх запросити для допомоги і як відвернути зло.

Культ предків був найбільш укорінений. Стародавні ки­тайці вірили в існування душі людини після її смерті. Це не була віра в особисте безсмертя. Це була ідея продовження роду як вічної цінності.

Китайське уявлення про потойбічний світ зберігало риси первісних уявлень про це. Потойбічний світ був природним продовженням земного життя. Покійник не вмирав остаточно. Він потребував їжі і догляду відповідно до того статусу, який він посідав за земного життя. Про нього треба було піклуватись, як про живого, замінюючи реальні речі і форми піклування від­повідними символічними. Цьому і мав служити культ предків. Тому й немає в стародавньокитайському анімізмі ідеї потойбіч­ної відплати, ідеї пекла і раю. Китаєць боїться не майбутньої кари, а осудливої думки духів предків, перед якими він несе відпові­дальність. Від предків залежить його теперішня доля, реальне життя. І до цього не можна бути байдужим.

Ось тому в кожному будинку влаштовувалася своя кап­личка чи молільня з дощечками, на яких були написані імена предків. Коли збирається родина - присутні й духи предків. Тоді духам предків приносять жертву - пряму чи символічну. Члени родини споживають їжу, а духи предків - жертву. На честь предків проголошують промови, в заклинаннях вислов­люють свої прохання чи вдячність за допомогу тощо. Такий культ має тільки родинний характер, його здійснюють тільки чоловік і дружина. Тому шлюб - це релігійний акт, він відкри­ває можливість поклоніння предкам.

Вшановує своїх предків і імператор. І це пошанування вже має не тільки родинний, а й суспільний характер. Імператор приносить жертви своїм предкам і всім попередникам на пре­столі. А вони допомагають не лише йому одному і його родині, а всій державі в цілому, всьому народові. Звідси їх значущість, масштаби, публічність.

У Стародавньому Китаї виникли культові традиції. Жер­тви приносилися Небу, духам і предкам з різних приводів, навіть у разі зміни погоди.

Стародавня китайська релігія була знаменна розквітом традиційної магії: маги, провісники, ворожбити, знавці рецеп­тів чудодійних еліксирів, фахівці з добра і зла, любові і нена­висті, життя і смерті мали необмежений простір для своєї дія­льності. Особливого розмаху набрала магія досягнення без­смертя. Пошуки еліксиру безсмертя заохочувалися майже всі­ма імператорами всіх династій. Чому б не зробити безмежним чудове імператорське життя, в якому для Сина Неба не було ніколи, ніде, ні в чому відмови? Недосягненість цієї мрії оче­видна. Але ці пошуки стимулювали створення знаменних для давньокитайської медицини фармацевтичних відкриттів.

Отже, стародавньокитайська релігія, яка безпосередньо народилася з первісної релігії їхніх предків, йшла звичайним для всіх релігій шляхом: перетворення первісного уособлення природи і суспільства в політеїзм, об’єднання елементарних фетишистських і магічних прийомів і дій у релігійний культ. Твердження про те, що стародавні китайці вже вклонялися Шаньді - Першому государеві, найвидатнішому з усіх духів, та ще й з натяком на те, що стародавні китайці під Шаньді розумі­ли Єдиного Бога, навряд чи можна вважати обґрунтованим.