Релігія нововавилонського царства

Після розгрому Ассирійської держави її спадщину розді­лили Вавилон і Мідія. Вавилон став володарювати майже всім Дворіччям. Ще з 626 р. до н.е. у Вавилоні утвердився халдей­ський правитель Набопаласар, який правив до 605 р.

У Нововавилонському царстві поступово відроджуєть­ся і розквітає землеробство, хоч продовжує існувати земле­робська община, але посилюється приватне землеволодіння, зміцнюється рабство. Спостерігається розквіт ремесла і тор­гівлі. Царська влада вже не має характеру деспотії, вона до певної міри обмежена жерцями, а також військовою знаттю; остання переважно складається з халдеїв. Особливих успі­хів Нововавилонське царство досягло за царя Навуходоно­сора ІІ (? - 562 рр. до н.е.). Він вів переможну війну з Єгип­том та його союзниками Фінікією та Іудеєю, завоював Іудею і зруйнував у 586 р. до н.е. Єрусалим, а іудейську знать взяв у полон. Після смерті Навуходоносора ІІ почалася боротьба за владу. Зрештою в 555 чи 556 рр. до н.е. трон посів ставленик жрецтва Набонід, який вимушений був вести невдалу війну з Персією. Внаслідок цього в 539 р. до н.е. місто Вавилон було взято персидським царем Піром ІІ, а Вавилонія стала части­ною держави Ахеменідів. Біблія помилково називає остан­нім царем Вавилону Валтасара, будімто сина Навуходоносо­ра, якому начебто під час нічного прийняття було грізне зна­мення про близьке падіння держави - пальці якоїсь людсь­кої руки на стіні царського палацу написали: “Мене, мене, текел, упрасін”, що означало “полічено, полічено, зважено та поділено”, - така була доля царства. На ранок у Вавилон вде­рлися мідяни. Але Валтасар був лише сином Набоніда і само­стійно не царював.

Менше століття проіснувало Нововавилонське царство, але це були роки величного розквіту Вавилону. Біблія змальо­вує його грішним містом, сповненим спокусами, розпустою, розбещеністю.

Вавилон був підданий розбудові. Він являв собою струн­кий ансамбль зі складною системою укріплень, широкими про­спектами, якими часто рухалися пишні релігійні процесії. Ве­личним виглядав палац Навуходоносора ІІ, з ним змагався красою храмовий комплекс Есагіл; вражала сходинкова вежа (зікурат) Етеменанки заввишки 90 м; це вона викликала біб­лійний міф про Вавилонську вежу.

Нововавилонське суспільство дістало у спадщину тра­диційні релігійні вірування Дворіччя. Принципових змін майже не було, хіба що поновлюється авторитет культу Мар­дука. Помітною подією була спроба Набоніда замінити Мар­дука як главу богів богом Місяця Сіна, який був головним богом міста Харрана, родом з якого був новий цар. Жрецтво не сприйняло цього проекту. Великі боги Вавилонії і Ассирії були богами стихій і небесних тіл. Як зазначав історик релі­гій А.Мензіс, вони не пани, не володарі, не характери, запо­зичені з людських родів, вони не чоловіки і батьки, а творці і космічні сили.

Жерці Нового Вавилону продовжували розвиток науки, мистецтва і літератури, всієї культури в цілому. Але коротко­часний період розквіту Вавилону не дав можливості для поя­ви значних наслідків. З 539 р. до н.е. почалося швидке розми­вання вавилоно-ассирійської культури і до часів завоювання Вавилону Александром Македонським у 331 р. вона вже була замінена перською культурою.

Запитання і завдання для закріплення знань

1. “Історія починається в Шумері” - чим це довести?

2. Схарактеризуйте шумеро-аккадських богів.

3. Розкажіть про шумеро-аккадський релігійний культ.

4. Які спільні риси у релігій Вавилону і Ассирії?

Теми для рефератів, курсових, дипломних і конкурсних робіт

1. Перетворення родоплемінних релігій Дворіччя в націо­нально-державну.

2. Вавилонська релігія: початок, розквіт і кінець.

3. Релігія стародавніх ассирійців.

4. Нововавилонська релігія.

Література

Хук С.Г. Мифология Ближнего Востока. - М.: Наука, 1991. - 184 с.

Крамер С. История начинается в Шумере. Изд. 2-е. - М., 1992. - 235 с.

Деп’янчук І. Перекази старинного світа. - Львів, 1908. - 44 с.

Нейхарут А.А., Шишова А.Л. Семь чудес древнего мира. - М.-Л.: Наука, 1966. - 134 с.

Хрестоматія з історії стародавнього світу. Т. І. Стародав­ній Схід / Пер. з рос. - К.: Рад. школа. 1953. - С. 126 - 198.

Франкфорт Г., Франкфорт ГА, Уилсон Д, Яковин Т. В пре­ддверии философии / Пер. с англ. - М.: Наука, 1984.