Поняття політичної доктрини і політичної ідеології

Політична доктрина - це сукупність поглядів на шляхи та цілі суспільно-політичного розвитку, а також на засоби та методи досягнення цих цілей. Основою політичної доктрини є політична ідеологія як система ідей, яка виражає інтереси й ідеали (світогляд) певної частини суспільства (стану, класу, нації тощо) або суспільства загалом.

Поняття «ідеологія» у значенні науки про ідеї вперше застосував французький філософ Дестют де Трасі («Елементи ідеології», 1801); у більш сучасному розумінні - як система ідей, визначена соціально- економічними відносинами - воно було розвинене К. Марксом і Ф. Енгельсом («Німецька ідеологія», 1846). Класичні політичні ідеології (консерватизм, лібералізм, соціалізм) зростають на ґрунті ідей Просвітниц­тва, промислової революції та політичних революцій ХУІІІ ст., розвива­ються в ХІХ ст., зазнають суттєвих трансформацій у ХХ ст. і переживають кризу на межі ХХІ ст. Значущими інваріантами традиційних ідеологій ста­ли «антиідеології» (антимарксизм, антифашизм тощо) та «неоідеології» (неомарксизм, неолібералізм тощо). З середини ХХ ст. одна одну змінюють суспільні хвилі деідеологізації (заперечення права на існування ідеології) та реідеологізації (відновлення суспільної ролі ідеологій).

Існує традиційне розрізнення політичних доктрин, ідеологій та рухів (партій) на «ліві» й «праві». Історично воно пов’язане з подіями Великої Французької революції, коли під час Генеральних штатів 1789 р. просто­люд сидів ліворуч від короля, а дворянство займало більш почесне місце з правого боку. З тих пір «лівими» називають більш радикальні та егалітарні напрями, а «правими» - більш консервативні або реакційні. Поступово виникають похідні визначення, які додаються як до «лівих», так і до «пра­вих» - «крайні» («екстремісти», «радикали», «ультра») або «поміркова­ні»; відповідно з’являються також «центристи». Проте чим далі, стає оче­виднішим, що ці суто просторові визначення не мають усталеного ідеоло­гічного змісту, а скоріше віддзеркалюють ситуативні відносні позиції. Будь-які партії, знаходячись при владі та намагаючись її зберегти, праві­шають (навіть комуністи), у той час як опозиційне становище сприяє полі­вінню. Лівацтвом називають відповідно дотримування поглядів та політи­ки, які в політичному спектрі даного руху вирізняються наполяганням на набагато швидших, рішучіших і радикальніших змінах, ніж ті, що їх прагне більшість членів цього руху чи керівництво організації.