Чорноморська доктрина.

Балтсько-Чорноморська доктрина України формувалась віками. Шлях «із Варяг у Греки» і навпаки - це геополітичний простір Русі, що забезпечував їй етапи економічно-торгівельні, культурно-духовні і військово-державні зносини від Візантії і Болгарії до Скандинавії, залучаючи у коло цих інтересів Литву, Польщу Словенську (Новгородську) землю.

У результаті напрацювань різних українських авторів з’явилась «Чорноморська доктрина» - геополітична концепція, яка засвідчує, що причорноморські країни (всі країни, які мають вихід до Чорного моря) мають об'єднатися в один блок навколо політичних, економічних і соціальних цінностей, де лідером буде Україна, враховуючи перевагу України у площі, чисельності населення і його працелюбності.

Так, Степан Рудницький 1914 року у праці «Короткої географії України» розглядав Чорне море з погляду геополітики, 1918 року Михайло Грушевський в есе «Орієнтація чорноморська», що входило у трактат «На порозі Нової України», виклав основні ідеї щодо ролі Чорного моря 1934) у визначенні політики України, що по суті були геополітичною концепцією. Про перспективи створення надпотужної української держави над Чорним морем із континентальним міжнародним значенням для всієї Європи мріяли у своїх творах Дмитро Донцов («Підстави нашої політики» 1921) та Юрій Вассиян («Простір Між Москвою і Візантією».

Узагальненого вигляду Чорноморська доктрина набула в «Українській трилогії» Юрія Липи («Призначення Україна" 1938 р.,

"Чорноморська доктрина" 1940 р., "Розподіл Росії» 1941 р.). Він визначає важливу роль Чорного моря для усіх причорноморських країн (України, Грузії, Росії, Румунії, Болгарії, Туреччини), а Україна є своєрідним перекриттям моря — склепінням, а це склепіння простягається зі заходу від річки Прут і Закарпаття, що опираються на річку Дунай, на схід до регіону Закавказзя й Ірану, що опираються на Каспійське море.

Дуже важливу роль у безпеці України відіграє Білорусь. Юрій Липа порівнює її з шоломом, що захищає голову України. Якщо ж з Білоруссю не вдасться побудувати

добросусідських відносин, то вона буде раною на шиї України, оскільки Білорусь може стати знаряддям східних чи західних сусідів.

Тавриду (а саме так він називав Крим), Ю. Липа визначав як центр усіх морських доріг Чорного моря й інструментом, що може пожвавити діяльність усього північного узбережжя. Цією назвою підкреслювався глибокий історичний зв'язок зі всім суходолом України і показувались права України на Крим. Для безпеки України потрібно гарантувати безпеку Дністра зі заходу і Дону зі сходу. Контроль Дністра дозволить контролювати Серету, Тису і Прут, а також керувати Дунаєм. Контроль Дону дозволить контролювати Волгу і регіон Каспійського моря, а також охороняти шляхи України на південь, до Ірану. Проте найголовнішим завданням Дону є оборона ресурсів Донецького регіону, регіону над Азовом і всієї Центральної України разом з Кримом.

Юрій Липа переконував щодо доцільності створення чорноморсько-балтійської федерації між українцями, білорусами, поляками і литовцями, де Україна відігравала б головну роль. Балто- Чорноморська вісь може й повинна стати одним з консолідуючих і стабілізуючих стрижнів нової Європи, а отже, невід'ємною її складовою.

Міжмор’є: ідея геополітичної єдності балто- чорноморського простору

Так, само як і в Чорноморській доктрині, місце України в розбудові Нової Європи розглядається в основі геополітичного проекту співдружності країн «Міжмор’я», тобто конфедерації Польщі, України, Білорусі, Литви, Латвії, Естонії, Молдови, Угорщини, Румунії Югославії, Чехословаччини, а також, можливо, Фінляндії, мав відродити поліетнічну і мультикультурну традицію Речі Посполитої.

Ця конфедерація має простягатися від Чорного і Адріатичного морів до Балтійського (що підкреслюється в її назві).

Розгалужена транспортна мережа України і Польщі стане надійною опорою для пересування товарів, являючись кінцевою точкою для «Великого Шовкового Шляху», котрий розбудовується зараз Китаєм. Від цієї кінцевої точки у Європі буде залежати вся Азія, включно з Китаєм, середньо-азійськими республіками і, звичайно ж, Росією. Крім того, треба відзначити такий важливий фактор регіону, як те, що потенційні можливості українських земель дозволяють забезпечити продовольством не тільки Європу, але й Росію, а також Китай.

Важливо відзначити і військовий потенціал союзу. Об’єднана армія України і Польщі може відіграти не останню роль для НАТО. Польська армія (140 тис. постійного складу) і Українська (250 тис.) з сумарним військовим бюджетом (близько 16 млрд. доларів) плюс важкі озброєння, а також можливість розміщення ПРО на території держав перетворять цей регіон на надійний захисний кордон. Армія цього союзу стане найсильнішою в Європі.

Включення у план «Міжмор’я» України скоріше за все приведе до посилення партнерської ролі США і Канади для Польщі і України. Цьому сприяють і настрої ряду політичних кіл Великобританії.

Отже, конфедеративний устрій «Міжмор’я» може виявитися сильним поштовхом для розвитку регіону, в тому числі і завдяки включенню нових ринків і можливої логістики між Європою та Азією. Україна на цьому шляху отримає важливу роль одного із локомотивів конфедерації, своєрідних «Сполучених Штатів Європи». Домовляючись і вступаючи у союз з рівними, Україна, можливо, забезпечить цим майбутнє для свого народу, а також втілить в життя мрію участі у європейських процесах з урахуванням інтересів української нації.

3.