1.3. ХРИСТИЯНСТВО ЗА МЕЖАМИ РИМУ

Християнські місіонери розійшлись у різні сторони світу, проповідуючи християнство. Вже апостоли пройшли не тільки терени Римської імперії, а й виходили поза її межі. Римська імперія була не першою країною, яка офіційно прийняла християнство.

• ХРИСТИЯНСТВО В ЕДЕСІ

В церковному переданні вкоренилось переконання про те, що першою країною, яка прийняла християнство, як офіційну релігію, була Едеса (Εδεσσα). Місто Едеса розташоване в Західній Месопотамії. Сьогодні, це - місто Шанлиурфа на південному сході Туреччини. Едеса була столицею царства Остроена. Ця невелика країна в античні часи була завойована персами, а згодом Олександром Македонським. Після розпаду імперії Олександра, Едеса ввійшла до складу імперії Селевкидів, опісля - до Римської та Візантійської імперії, а врешті була завойована арабами-мусульманами. Тривалий час Едеса зберігала власну монархію, яка, щоправда, була підпорядкованою імперським володарям. Населення Едеси перебувало під відчутним культурно-релігійним впливом Вірменії, з якою його пов’язувала спільна релігійність - вірменізований варіант зороастризму. На зорі свого існування християнство проникло в Едесу. Сьогодні в історії едеського християнства неможливо відмежувати історичні факти від легенд, однак беззаперечним фактом є те, що присутність раннього християнства в Едесі була значною. Традиція зберегла легенди про те, що едеський цар Абгар Ухомо підтримував листування з Ісусом Христом. Коли цар захворів і просив Ісуса про допомогу, Ісус обтер своє лице хусткою, яку передав царю. На хустці з’явився лик Ісуса. Ця реліквія відома у християнстві як Ікона Спаса Нерукотворного. Цар наказав вмурувати цю реліквію над міською брамою для охорони міста. Сьогодні ця реліквія знаходиться у Ватикані. В період апостольської проповіді в Едесі проповідував апостол Тома. Врешті, Едеса офіційно прийняла християнство у 200 році, ставши першою християнською країною світу.

• ХРИСТИЯНСТВО У ВІРМЕНІЇ

У 301 році була хрещена Вірменія. Вірменія є однією з найдавніших сьогодні існуючих країн світу. Становлення і формування вірменського народу шляхом злиття гуритів, урартців, лувійців та інших народів завершилося у VI столітті до РХ. Після свого оформлення як окремий народ, вірмени перебували під владою Мідії та Персії. Однак у 331 році до РХ вони створили власну державу - Вірменське або Араратське царство, яке проіснувало до 220 року до РХ. Утворення власної держави стало можливим завдяки падінню Персії під тиском Олександра Македонського. Хоч Вірменія й проголосила зверхність Олександра, втім його війська ніколи не заходили у Вірменію, і вона була фактично незалежною. На час отримання незалежності у Вірменії правила династія Єрвандидів, які з VI століття були місцевими князями у підпорядкуванні персів. З проголошенням власної держави Єр- вандиди стали самостійними царями. Першим самостійним царем Вірменії став Єрванд ІІ. У 200 році до РХ Вірменію завоював Антіох ІІІ, але не на довго. У 198 році до РХ Селевкиди програли війну Риму, і цим скористався місцевий стратег (губернатор) Арташес І, щоби проголосити незалежність країни, яка отримала назву Велика Вірменія. Арташес І заснував династію Арташеси- дів, яка правила до 12/14 року до РХ. За час правління Тиграна ІІ Великого (95-55), Велика Вірменія досягла найвищого рівня своєї могутності: її кордони доходили аж до Єгипту, Середземного і Каспійського морів. Однак вже у 65 році до РХ Римська імперія завоювала Вірменію. У першому році римляни зруйнували вірменську державність, і країна стала предметом постійних протистоянь між римлянами, парфянами та персами. Внаслідок Римсько-парфянської війни 58-63 років Вірменія отримала незалежність, але на вірменському троні опинився брат парфянського царя Тиридат І з династії Аршакидів. Вірменія зберігала незалежність аж до 252 року, коли її завоював перський цар Ша- пур І, і поставив царем Вірменії свого сина. В черговий раз незалежність Вірменія отримала у 298 році внаслідок Нісибіського мирного договору між Римською імперією та персами.

До влади повернулась династія Аршакидів, які правили до 428 року, коли Вірменія була розділена між Римом і Персією.

Домінуючою релігією вірмен часу Аршакидів був зороа- стризм-мітраїзм. Однак в час правління одного із представників цієї династії, Тиридата ІІІВеликого Вірменія у 301 році офіційно прийняла християнство. Християнізація Вірменії була заслугою передовсім Святого Григорія Просвітителя. У 287 році вірменський аристократ Анак, за намовою перського царя Шапура І, вбив вірменського царя Хорсова ІІ, який був його родичем. Вірменські аристократи, обурені вчинком Анака, вбили його і всю його родину. Врятувався тільки один його син, який потрапив на виховання до благочестивої християнки. Там він і був хрещений під іменем Григорій. Коли Григорій виріс, він відправився до Риму, де в той час мешкав син Хорсова ІІ - майбутній цар Ти- ридат ІІІ. Григорій вирішив служити Тиридату, щоби спокутувати вину батька, однак Тиридат не знав про те, що Григорій був сином Анака. Коли Тиридат за допомогою римських легіонів повернувся до Вірменії та вернув собі трон, Григорій повернувся з ним. Тиридат був зороастрійцем і великим противником християнства. Вступивши на трон, Тиридат організував жорстоке гоніння на християнство. Коли він дізнався, що Григорій є християнином та ще й сином Анака, то наказав його ув'язнити у Хор Вірап^[1], де він провів 13 років. Коли Тиридат психічно захворів, Григорій його зцілив. Цей випадок став переломним у вірменській історії. Тиридат охрестився і в 301 році проголосив християнство державною релігією. Григорій став лідером християнських общин Вірменії. У 302 році Леонтій Кесарійський висвятив Григорія на єпископа. Так, Святий Григорій Просвітитель став першим вірменським Католикосом. У 325 році Григорій передав катедру Католикоса своєму сину Григорію ІІ, а сам відправився у монастир, де через рік помер. Титул вірменського Католикоса по спадковості переходив нащадкам Григорія Просвітителя аж до середини V століття. Його мощі в середині другого тисячоліття були перевезені до Неаполя, але у 2000 році Папа Римський передав мощі Святого Григорія вірменам.

Завдяки праці Тиридата Великого і Григорія Просвітителя Вірменія стала першою зі сьогодні існуючих країн світу, яка прийняла християнство.

Оскільки особливості християнізації Едеси є предметом суперечки істориків, то Вірменію можна вважати першою християнською країною світу, щодо християнізації якої не виникає сумнівів. Ця подія відбулось у 301 році. Глава Вірменської Церкви отримав титул Католикос усіх вірмен. Повний титул звучить: Слуга Ісуса Христа, милістю Божою і волею народу Першосвятитель і Католикос усіх вірмен, Верховний Патріарх всенародного, першого у пошані Араратського Престолу Апостольської Церкви Першопрестольного святого кафедрального Ечміадзина. У 1999 році Церкву очолив 132-ий Католикос Ґареґін ІІ. Заснована Григорієм Просвітителем Церква сьогодні зветься Вірменська Апостольська Церква. Після Халкедонсько- го Собору вона не прийняла Халкедонського догмату, і зберегла монофізитське віросповідання. Титул «католикос» має грецьке походження, і ним у давнину іменувався глава Церкви за межами Римської імперії.

• ХРИСТИЯНСТВО У ГРУЗІЇ

313 році християнство було легалізованим у Римській імперії, яка стала другою, після Вірменії християнською країною світу. У 326 році християнізувалась Грузія, ставши третьою християнською країною світу. Відповідно до грузинської легенди, коли апостоли, після Зіслання Святого Духа, кидали жереб, щоби визначити, в яку країну їм потрібно йти, щоби проповідувати християнство, Богородиця також виявила бажання взяти участь у апостольській проповіді. Їй випав жереб проповідувати у Грузії. Так, грузинські християни пов’язують початок своєї Церкви із Богородицею. Християнство проникало до Грузії різними шляхами. Однак Хрещення Грузії найбільше пов’язується з іменем Святої Ніни БоБю.). На території сучасної Грузії в давни

ну існували дві різні держави: Колхідське царство (зю^Ьдото), яке виникло в VI столітті до РХ, та Іберійське царство (о&дбоі), яке сформувалося у IV-ІІІ століттях до РХ. У 303 році з Римської імперії, в якій у той час тривали переслідування Діоклеціана, в напрямку Іберії утекли 37 дівчат-християнок. Вони потрапили до Вірменії, де тривали гоніння на християн царя Тиридата Великого.

Вірменський цар арештував і стратив дівчат. З них урятувалась тільки Ніна, яка добралась аж до Іберії. В новій батьківщині Ніна багато подорожувала і проповідувала християнство. Врешті їй вдалося навернути царську сім’ю, однак сам цар Міріан не сприймав християнство, хоч і не перешкоджав Ніні проповідувати. Одного разу Міріан зі своєю свитою виїхав у ліс; зненацька наступила темрява. Оскільки оточення царя розбіглось, цар залишився сам. Він довго блукав темним лісом, а коли втратив надію на спасіння, почав молитися до Бога, якого проповідувала Ніна. Врешті, небо розвиднилось. У той час християнськими були вже Римська імперія і Вірменія. Цар відразу ж відправив послів до Греції, щоби запросити священиків. Якнайшвидше Міріан та його родина охрестилися. Так, у 326 році Іберія стала християнською державою. Хоч Іберія є тільки однією з

історичних частин сучасної Грузії, вся Грузія вважає Хрещення царя Міріана початком грузинського християнства, а святу Ніну просвітителькою Грузії. Сьогодні у Грузії діє окрема Грузинська Православна Церква.

• ХРИСТИЯНСТВО В АКСУМІ

Наступною країною, яка після Великої Вірменії, Римської імперії та Грузії прийняла християнство, було Аксумське царство. Сьогодні ця країна не існує; її історія тривала у ІІ-ХІІ століттях. Аксумське царство займало невелику територію, частини якої сьогодні належать Етіопії, Еритреї, Судану, Ємену та Саудівській Аравії. Його столицею було місто Аксум. Повноправною спадкоємицею Аксума є Етіопія; тому аксумська історія є однією зі сторінок етіопської історії. Ця країна зуміла осягнути величі свого економічного розвитку завдяки тому, що знаходилася на перетині важливих економічних шляхів. У ΠІ-IV століттях Аксумське царство досягло піку свого розвитку, а його територія значно розширилась. Християнізація Аксума є наслідком апостольської праці Фрументія Аксумського. Фрументій був фінікійцем, який потрапив у рабство в Аксумі. Аксумський цар призначив його своїм писарем, а перед своєю смертю дарував йому свободу.

Звільнившись із рабства, Фрументій відправився до Олександрії, де Атаназій Великий висвятив його на єпископа. Опісля Фрументій повернувся до Аксума, в якому проповідував християнство. Врешті, у 333 році Аксум став християнською країною, що зробило його однією з найдавніших християнських країн світу. Однак повне утвердження християнства в Аксумі було тривалим процесом, а язичництво в цій країні існувало аж до V століття. Довгий час Церква Аксуму залишалася структурною частиною Олександрійського Патріархату. Під час христологічних суперечок аксумці не прийняли Халкедонський догмат, зберігши монофізитське віросповідання. Спадкоємицею Аксумської Церкви є Етіопська або Абіссинська Церква, яка впродовж століть залишалася частиною Коптського Патріархату. Аж у 1956 році Етіопська Церква отримала незалежність, а її глава отримав титул Патріарх Абіссинський і Католикос усієї Етіопії. Складні історичні перипетії та міць єврейської діаспори в Етіопії спричинили формування специфіки етіопського обряду, в якому, серед іншого, культивується обрізання та єврейські приписи щодо кошерності їжі. Аксумське християнство мало величезний вплив на формування ісламу, оскільки аксумці були найближчим до арабів християнським народом. Під час гонінь на послідовників Мугаммеда в Мецці, вони перебралися саме до Аксуму.

Отже, першими країнами світу, які прийняли християнство були Едеса, Вірменія, Римська імперія, Грузія та Аксум (Етіопія). Традиція едеського християнства асимілювалася в інших християнських традиціях і зникла. Натомість, вірменська, греко- римська, грузинська та етіопська традиції збереглися. Дві з цих християнських традицій, а саме вірменська і етіопська, зберігають монофізитське віросповідання, тобто належать до числа не- ортодоксальних Церков.

<< | >>

↑

Источник: Шепетяк Олег Михайлович. Історія релігій. Том третій. - Жовква: Місіонер,2020. - 856 с.. 2020

Еще по теме 1.3. ХРИСТИЯНСТВО ЗА МЕЖАМИ РИМУ:

- История религий -