ТОТАЛІТАРИЗМ І ПРАВА ЛЮДИНИ

Про тоталітаризм як форму державності йдеться з середини XX століття. По­рівняння політичних режимів Італії (Муссоліні), Німеччини (Гітлер), Росії (Сталін) виявило їх спільні риси.

Для тоталітарного режиму характерні такі головні риси:

- моноідеологізм, тобто панування такої ідеології, якій безумовно вірить біль­шість населення. Тоталітарні ідеології, як правило, заперечують минуле і сучасне в ім’я великого і світлого майбутнього. Вони пропагують необхідність тотальної пе­ребудови всіх соціальних структур, знищення старих цінностей і заміну їх новими. Вони ставлять за мету створення нового суспільства і нової людини. Інтереси осо­бистості проголошуються підпорядкованими інтересами суспільства. Тотальна іде­ологія принципово нетерпимо ставиться до будь-якого інакомислення, засуджує про­яви плюралізму і творчої інтелектуальної самостійності;

-монополізація влади (авторитаризм) - це режим беззаконня, насильства, нехтування прав і свобод особистості. Влада перебуває в руках одноосібного правителя або правлячої верхівки. Зокрема, сталінський режим, позначений єди­новладдям «вождя», централізмом управління, опорою на репресивний апарат, широким застосуванням жорстких засобів примусу, терористичних методів роз­прави з опозицією, агресивними настановами в зовнішній політиці. Авторита­ризм культивує в масах фанатизм, страх і рабську покору щодо влади і «во- ждя».

- однопартійність політичної системи, зрощення партії з державним апара­том, і навпаки - одержавлення і політизація всіх суспільних структур. Відбува­ється знищення громадянського суспільства: заборона інших партій, обмежен­ня діяльності суспільних організацій, що не підкоряються керівній партії, обме­ження ролі права, закону, держава стає «неправовою»;

- контроль партійно-державною елітою економічної сфери життя суспільст­ва. Утверджується централізоване управління економікою;

-монополія на інформацію. За тоталітарного режиму всі засоби масової інфор­мації, як і зміст інформації, беруться під жорсткий апаратний контроль. Уста­новлюється всевладдя цензури. Обмежується або зовсім забороняється доступ до відповідної інформації інтелектуальним верствам населення;

- застосування терору як одного з головних засобів здійснення внутрішньої і зовнішньої політики;

- мілітаризація суспільства, створення обставин «військового табору» або «обложеної фортеці», мобілізація ресурсів на зміцнення оборонного потенціалу країни, виправдання цією необхідністю недоліків у матеріальному виробництві (нестача ресурсів), соціальній сфері та духовно-культурному житті суспільства.

Зазначені ознаки тоталітаризму тією чи іншою мірою були притаманні не лише сталінізму (хоч деякі вчені вважають, що явище сталінізму поняттям тоталітаризму повністю не перекривається), а й ленінській моделі диктатури пролетаріату. Ix за­родок помічаємо ще в ранньому марксизмі, як, власне кажучи, й в усіх доктринах, спрямованих на насильницьке повалення існуючої влади. Більш-менш розсудливі теоретики зрозуміли це майже відразу, ознайомившись з першими працями К.Мар- кса та Ф.Енгельса. Паралельно з критикою вузьких місць марксистського вчення про державу диктатури пролетаріату вони розпочали автономний пошук майбутньої організації суспільства. Здебільшого він грунтувався на глибинних історичних за­садах демократизму, гуманізму, людяності, хоч самі ці цінності не завжди тракту­вались адекватно їхньому загальнокультурному контексту. На західноєвропейсь­кому грунті зазначений пошук вели такі відомі дослідники, як Е.Бернштейн, К.Каут- ський і М.Вебер, у Росії - П.Лавров, П.Ткачов, П.Кропоткін, в Україні - М.Драгома- нов, С.Подолинський, М.Павлик, І.Франко, Леся Українка, Ф.Вовк.Українські соці­альні філософи, літературні діячі та вчені намагалися знайти свій шлях до соціаль­ної справедливості. Вони виходили з глибинних джерел української національної куль­тури, своєрідного розуміння національного характеру українців, соціокультурних зв’яз­ків та історичних взаємовідносин українського народу з суміжними державами.